Проблеми становлення громадянського та правового суспільства на початку ХХІ ст

На сучасному етапі українського державотворення проблема розвитку громадянського суспільства є дуже актуальною, оскільки воно відіграє важливу роль у забезпечені правових засад життя українців, формуванні розвинутої політичної системи. У свою чергу політична система надає громадянам реальну можливість якнайповніше виявити та реалізувати свої політичні інтереси та права.

Згідно з Конституцією “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава” (Ст. 1). Конституція надає широкі ґарантії прав і свобод людини і громадянина незалежно від походження, майнового стану, статі, раси, мови, релігії, політичних та інших переконань. Ґарантовано право кожного на збереження і захист своєї національної самобутности, на розвиток національних мов і культур, на задоволення громадянами своїх соціальних потреб. Стаття 15 Конституції стверджує, що “суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітности”, ґарантує “свободу політичної діяльности, не забороненої Конституцією і законами України”. Разом із статтями 34 та 35, які ґарантують громадянам право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також на свободу світогляду і віросповідання, вона є конституційною підставою формування плюралістичного суспільства.

Отже, правова, соціальна демократична держава задекларована в Конституції як намір, як політично-юридичний ідеал, до здійснення якого прагне суспільство. Ґарантія прав і свобод людини, невтручання держави у справи громадянського суспільства, її відповідальність перед народом створюють політико-правові передумови для того, щоб люди домагались максимального наближення дійсности до цього ідеалу. Однак, на практиці ще діють старі стереотипи, уявлення про те, що Конституція – лише політичний документ, а життя диктує свої вимоги. Тільки незначна частина людей вірить у те, що в Україні усі дотримуються законів і Конституції. Якщо таке ставлення є лиш суб’єктивною оцінкою, воно все одно створює несприятливі умови для розвитку громадських організацій сучасного типу. Адже теорія твердить, що недостатня правова захищеність індивіда, неповага до його конституційних прав, а тим більше можливість притягнути його до відповідальности за дії, які є протизаконними тільки тому, що законодавець не потурбувався про захист життєвих потреб та інтересів особи, створює ситуацію, коли пересічний громадянин шукає прикриття у “сильних світу сього” і погоджується на їхній патронаж. Функціонування інститутів громадянського суспільства за таких умов може бути витіснене на периферію суспільної системи.