Правозахисний та дисидентський рух в Україні

Правозахисний рух - частина дисидентського руху в СРСР, зосереджена насамперед на відстоюванні громадянських прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією СРСР (свобода слова, друку, демонстрацій, асоціацій тощо), незалежно від їх приналежності до будь-яких соціальних, національних або світоглядним групам. Під правозахисною діяльністю, головним чином, розумілася діяльність, спрямована на захист прав інших людей висловлювати власну думку і жити на свій розсуд, навіть якщо ця думка і цей спосіб життя не збігаються з думками і способом життя самих правозахисників.

1. Основні форми правозахисної діяльності

1.1. Поширення самвидаву З кінця 1960-х рр.. правозахисний самвидав виникає і в більш організованих формах - перш за все, у вигляді інформаційного бюлетеня " Хроніка поточних подій "(1968 - 1983), який здійснював моніторинг порушень прав людини в СРСР.

1.2. Демонстрації Публічні акції були винятковим явищем в діяльності правозахисників, оскільки їх можливий інформаційний резонанс всередині радянського суспільства в умовах повного державного контролю над ЗМІ не міг не бути вкрай незначним.

Етапи правозахисного руху

1 1965-1972

Період становлення правозахисного руху, викликаний реакцією після " хрущовської відлиги ", явно виявилася кримінальною справою (1965) щодо Андрія Синявського і Юлія Даніеля. Великий резонанс отримало "Відкритий лист" священиків Гліба Якуніна і Миколи Ешлімана в листопаді 1965 року.

2 1973-1975

Період міжнародного визнання і кризи руху.

3 1976-1985

Гельсінкський період.

4 1986-1991

67 Перші кроки перебудовчих процесів в Україні (кінець 80-х - поч. 90-х рр.)

На поч. 1980-х років дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих у СРСР порядків, що висувало на передній план необхідність реформ у всіх сферах суспільного життя. Поява на посту Генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова зародила в масах ілюзорну надію на реальність позитивних зрушень у країні. Розпочатий ним процес оновлення одержав назву «перебудова». Цей процес був зумовлений багатьма чинниками. Одні з них (симптоми системної кризи) підштовхували до радикальних змін у суспільстві, інші - уможливлювали ці зміни, створювали сприятливі засади для суспільних модифікацій.

У міжнародній сфері: - реальна загроза стадіального відставання - на той час світ вступав у постіндустріальну стадію розвитку, а СРСР ще не подолав індустріальної; - загострення міжблокового протистояння, ескалація гонки озброєнь, що підривали економіку та посилювали соціальне напруження в державі; - участь СРСР у безперспективній війні в Афганістані, яка вела до міжнародної ізоляції Радянського Союзу, значних матеріальних, демографічних та моральних втрат.

У політичній сфері: - підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах, обмеження їх реальної влади, що зумовлювало відчудження народу від владних структур, формування атмосфери пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів щодо особистісних; - ігнорування принципу розподілу влад, що призвело до концентрації влади, зловживання нею.

І етап (квітень 1985 - січень 1987 р.) - визрівання політичного курсу перебудови. У квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни: інтенсифікація економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізація «людського фактора», перебудова управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтування кадрових змін. Перетворення на початковому етапі не були системними і стосувалися передусім економіки.

Перші результати в економіці були обнадійливими, що зміцнювало в керівництва надії на швидке поліпшення життя звичними командними методами. Реформаційні акценти дедалі більше починали зміщуватися з економічної сфери в політичну. У лютому 1986 р. XXVII з'їзд КПРС прийняв «нову редакцію» програми партії, з якої було усунуто завдання побудови основ комунізму, проголошено курс на удосконалення соціалізму. М.Горбачов висунув два принципові гасла: «гласність» і «широка демократія», які суттєво вплинули на подальший розвиток суспільних процесів.