Захист від виробничого шуму. Фізичні та фізіологічні характеристики шуму

Для боротьби з шумом застосовують методи і засоби колективного та індивідуального захисту.

Методи колективного захисту поділяють на:

1. Архітектурно-планувальні, які зводяться до раціонального розміщення окремих цехів і будівель. Так, виробництва з рівнями звукового тиску більше 90 дБ мають розміщуватися в ізольованих будівлях або приміщеннях. Для ізоляції фундаментів таких будівель використовуються акустичні розриви, що тягнуться по всьому периметру будівель. Шумні цехи відокремлюються зоною озеленення.

2. До організаційних методів відносяться наступні:

– раціональне розміщення обладнання: в цехах об’єднують верстати і обладнання за ступенем їх шумності;

– планування часу роботи шумного обладнання таким чином, щоб в цей час в цех було найменше робітників.

3. Інженерно-технічні методи захисту від шуму зводяться до наступних:

– зменшення шуму в джерелі виникнення, що досягається за допомогою заміни зворотно-поступального переміщення обертовим, ударних процесів і механізмів на безударні (заміна клепання зварюванням, рихтування – вальцюванням тощо); заміни зубчастих і ланцюгових передач на клино- і зубчасторемінні, прямозубих шестерень – шевронними і косозубими; заміни металевих деталей на пластмасові, підшипників кочення – підшипниками ковзання;

– своєчасне технічне обслуговування обладнання (змащування, застосування прокладок тощо);

– застосування дистанційного управління шумними установками, методів автоматичного контролю.

4. Серед акустичних методів захисту найбільш поширеними є:

– застосування звукоізоляції у вигляді кожухів, екранів, огороджень, кабін спостереження (при дистанційному керуванні).

– застосування демпфування – покриття поверхні, яка випромінює звук, матеріалами з великим внутрішнім тертям (мастики, пластик, пінопласт, повсть тощо);

– застосування звукопоглинання: стіни, підлога, стеля приміщення облицьовуються звукопоглинальними матеріалами, які поглинають значну частину звукової енергії і запобігають відбиттю звукових хвиль.

– створення “ антизвуку ” – рівного за величиною і протилежного за фазою звуку (створюється за допомогою мікрофону та динаміків), в результаті інтерференції звуку створюються зони тиші;

– застосування глушників шуму для захисту від аеродинамічного шуму (джерела – вентиляційні установки, пневмотранспорт, компресори, газотурбінні установки, пневматичні машини тощо).

Якщо методами колективного захисту неможливо зменшити рівень шуму до допустимого значення вдаються до застосування засобів індивідуального захисту (ЗІЗ), які зменшують рівень шуму на 7…38 дБ.

ЗІЗ поділяються на:

– протишумові навушники, які закривають вушну раковину зовні;

– протишумові вставки, що закривають слуховий прохід, у вигляді м’яких тампонів із ультратонкого волокна (“беруші”) і твердих еластичних (гума, ебоніт);

– шоломи і каски, які закривають всю голову;

– протишумові костюми.

При рівнях шуму більше 120 дБ навушники і вставки не дають ефекту, бо шуми такого рівня викликають вібрації кісток черепа. Тоді застосовують шлемофон, що герметично закриває всю навколо вушну область.