Партійне будівництво в Наддніпрянщині: РУП, УНП, УСДРП

Початок XX ст. в історії України харак­теризується загальним революційним піднесен­ням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, полі­тичним безправ’ям населення. Ситуацію заго­стрила світова економічна криза 1900—1903 рр., а в Російській імперії — її поразка у війні 1904— 1905 рр. з Японією. І в Наддніпрянській, і в Захід­ній Україні революційний настрій охопив усі кола суспільства: активізувався робітничий рух, пе­рейшовши від економічної до політичної боротьби, посилився селянський рух, для придушення яко­го досить часто використовували війська, зросла активність студентської та учнівської молоді, яка протестувала проти обмежень її прав, виступала за соціальну справедливість.

У 1901 р. за участь у студентському русі цар­ський уряд віддав у солдати 183 студенти Київ­ського університету. У цьому ж році виступили студенти Львівського університету, які вимагали відкриття українського університету, посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, поміщи­ків, інтелігенції за проведення реформ.

У Західній Україні національний рух роз­вивався в більш сприятливих умовах і мав знач­но більші здобутки, ніж у Наддніпрянщині. Тут активізувалася діяльність політичних партій, основним гаслом яких було гасло політичної са­мостійності України. Західна Україна стала базою організаційної діяльності партій Наддніпрянсь­кої України. Так, у Львові знаходилася партійна друкарня Революційної української партії, бу­ло видано роботу М. Міхновського «Самостійна Україна». Діяли українські школи, культурно- освітні організації, розвивалася українська літера­тура і преса. У 1914 р. товариство «Просвіта» мало 78 філій, 2944 читальні, курси для неписьменних. Кращі твори української літератури друкували­ся на сторінках редагованого М. Грушевським та І. Франком журналу «Літературно-науковий віс­ник». Упродовж 1899—1917 рр. понад 300 видань випускала Українсько-руська видавнича спілка, популяризуючи як світову, так і українську літе­ратуру. Зростала кількість українських представ­ників у центральному парламенті та в крайових сеймах, розгортали діяльність масові молодіжні спортивні організації («Сокіл», «Січ»). Широкого розмаху набув кооперативний рух, спрямований на економічне відродження селянства, на вихо­вання його національної самосвідомості. Розвитку кооперативного руху сприяли «Просвіти» та уніат­ська церква. Різноманітні кооперативні організації вчили селян сучасним методам господарювання, перетворювали їх на господарів власної долі, спри­яли розвитку тісних відносин між селянством та інтелігенцією.

У Наддніпрянській Україні центром опози­ційної царизму діяльності стали земства — органи місцевого самоуправління. Земці-ліберали вима­гали надання політичних свобод, ліквідації крі­посницьких пережитків, скликання Установчих зборів для вироблення конституції. Національно- визвольний рух проявився в процесі політизації, зростанні кількості національних партій. Перша політична партія Наддніпрянщини — Револю­ційна українська партія (РУП), утворена 1900 р. в Харкові, розкололася і дала початок трьом пар­тіям

В 1904р. були утворені дві ліберальні партії — Українська радикальна партія (УРП) (Б. Грін- ченко, С. Єфремов) та Українська демократична партія (УДП) (А. Лотоцький, Є. Чикаленко). Їхні основні вимоги — конституційна монархія, земель­ні реформи, автономія України в складі Росії.

Масовими акціями прогресивної української інтелігенції Наддніпрянщини на початку XX ст. були відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві в 1903 р., куди з’їхалися тисячі пред­ставників, у тому числі із Західної України, і де, не дивлячись на заборону, лунала українська мо­ва, а також святкування у цьому ж році тридця- тип’ятиріччя музичної діяльності композитора М. Лисенка.

У Наддніпрянській Україні, на цей час вже значно зрусифікованої, більш масовими і впливо­вими були загальноросійські партії, які не праг­нули до вирішення національного питання (крім кадетів, які вимагали культурної автономії для національних окраїн імперії)