Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Си́мон Васи́льович Петлю́ра (10 (22) травня 1879 — 25 травня 1926) — український державний і політичний діяч,публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил.
Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).
Народився у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин. Після закінчення бурси у 1895–1901 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора Миколи Лисенка. З 1900 р. — член Революційної Української Партії (РУП, 1905 року реорганізована в Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію).
У роки Першої світової війни 1914–1918 рр. — працівник Союзу земств і міст, голова Українського Військового Комітету Західного фронту у Мінську. Своє ставлення до війни виклав у статті-відозві «Війна і українці». У цій публікації доводив, що українці лояльно виконують свій обов'язок перед Російською державою і висловлював надію, що в майбутньому ставлення російської влади до українського питання зміниться.
Був одним із провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917 р. — член Української Центральної Ради, з травня — голова Українського Генерального Військового Комітету, з червня — генеральний секретар військових справ.
У грудні 1917 р., не погоджуючись із курсом на замирення з Німеччиною (за іншою версією — на знак протесту проти пробільшовіцької орієнтації голови уряду Володимира Винниченка), пішов у відставку. У січні-лютому 1918 р. сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві. Під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 р. звільнений із в'язниці і обраний до складу Директорії УНР. З листопада 1918 р. — Головний Отаман Армії Української Народної Республіки.
У лютому 1919 р. вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР, отримавши практично диктаторські повноваження.
5 грудня 1919 р. виїхав у Варшаву для організації воєнно-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали у квітні 1920 р. Варшавський договір.
31 грудня 1923 р. виїхав до Австрії, а згодом — Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР.
Симон Петлюра був убитий 25 травня 1926 р. анархістом С.-Ш. Шварцбардом, вважають, що він був агентом НКВС, а помста є лише приводом.
Міжнародні відносини на початку ХХ ст.: створення Троїстого блоку та Антанти. Міжнародні кризи та конфлікти на початку ХХ ст. Гонка озброєнь, посилення мілітаризму та реваншистських настроїв в країнах Європи, шовіністична пропаганда
Зовнішня політика великих індустріальних держав наприкінці XIX - на початку XX ст. повністю підпорядковувалася їхнім економічним інтересам - боротьбі за ринки збуту товарів і капіталу, використанню дешевої робочої сили та вигідних джерел сировини. Велике значення мало також наростання революційного і національно-визвольних рухів, намагання правлячих кіл подолати внутрішньополітичні кризи у своїх країнах шляхом мілітаризації економіки та підготовки до війни.
Нерівномірність економічного й політичного розвитку цих держав призвела до посилення боротьби між ними. Найгостріші суперечності виникли між Великою Британією і Німеччиною, яка наприкінці XIX - на початку XX ст. випередила Британію за темпами індустріалізації і часткою у світовому промисловому виробництві. Між ними також існувало гостре військово-морське суперництво. Німеччина почала гарячково будувати військові кораблі й до 1914 р. стала другою після Англії «морською державою».
Загострювалися протиріччя між цими державами і в колоніальній сфері. У 80-90-х роках ХІХ ст. Німеччина захопила території в Південно-Західній і Південно-Східній Африці, у басейні Тихого океану - Каролінські, Маріанові й Маршаллові острови. Потім Німеччина вже на Близькому Сході домоглася концесії на будівництво гігантської за своїми розмірами залізниці від Берліна через Балкани, Босфор і далі через всю Малу Азію до Перської затоки, так званої Багдадської залізниці. Це створювало загрозу колоніальним володінням Великої Британії в Азії і призвело до погіршення англо-німецьких відносин.
Створення Троїстого блоку та Антанти. На початку XX ст. союзниками Німеччини в Європі були Австро-Угорщина та Італія. 20 травня 1882 р. між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією було укладено так званий Троїстий союз. Німеччина і Австро-Угорщина обіцяли Італії допомогу в разі війни із Францією. Надання воєнної допомоги передбачалося в будь-якому випадку, навіть коли б хтось із учасників мусив воювати проти двох чи більше країн Внаслідок укладення Троїстого союзу в центрі Європи виникло військове угруповання держав на чолі з Німеччиною. Воно було досить дивним, враховуючи, що досі нові союзники традиційно ворогували або конкурували між собою. Зокрема, Австро-Угорщина була проти об’єднання Італії і контролювала частину територій, на яких проживало італійське населення.
Одночасно відбулося зближення позицій Франції і Росії, які теж протягом ХІХ ст. неодноразово мали напружені відносини. 27 грудня 1893 р. було остаточно затверджено франко-російську конвенцію, де передбачалася взаємодопомога обох держав у разі агресії з боку учасників Троїстого союзу.
Таким чином, у Європі з’явилися ворогуючі коаліції. Хоч між союзниками по коаліціях також існували суперечності, перед загрозою з боку ворожого табору вони відходили на другий план. Велика Британія спершу провадила політику маневрування між коаліціями, названою «блискучою ізоляцією», але на початку XX ст. її стратегічні орієнтири змінилися. Втративши промислову перевагу над Німеччиною і дедалі глибше втягуючись у виснажливе змагання з нею в гонці озброєнь, Велика Британія потребувала союзників. Це й стало причиною англо-французького зближення.
У квітні 1904 р. у Лондоні була укладена англо-французька таємна угода. Сторони визнавали за Великою Британією права на Єгипет, а за Францією - на значну частину Марокко. Інша частина Марокко (навпроти Гібралтара) проголошувалась зоною впливу Іспанії. Однак погроза Німеччини розв’язати війну не залишилася без наслідків у Великій Британії. Урядові кола останньої зрозуміли, що для відстоювання своїх позицій від домагань Німеччини потрібні не лише потужний флот, але й сухопутна армія. А поза тим, необхідні й союзники на європейському континенті. Політиці «блискучої ізоляції» остаточно прийшов кінець.
Між Росією і Великою Британією існували достатньо гострі колоніальні проблеми в різних регіонах, зокрема в Середній Азії, на Близькому та Далекому Сході. Їх врегулювати було непросто. Якщо на Далекому Сході англо-російські суперечності зникли після російсько-японської війни, то на Близькому Сході вирішувати питання потрібно було шляхом двосторонніх компромісів.
Будівництво Багдадської залізниці сприяло проникненню німецького капіталу в зону Перської затоки. У Лондоні міркували, що краще домовитися з Росією про розмежування сфер впливу, ніж допустити посилення німецької присутності у цьому стратегічно важливому регіоні, що був розташований поряд з Індією. Тому в Англії стали доброзичливо ставитися до ідеї англо-російської угоди.
У 1907 р. Росія та Велика Британія досягли компромісу з колоніальних проблем і уклали в серпні у Петербурзі договір про розмежування інтересів. Персія (Іран) поділялася на російську та англійську сфери впливу, між якими проходила нейтральна зона. Афганістан опинився в зоні інтересів Англії. Тибет оголошувався районом, що перебуває під керуванням Китаю. Англо-російська угода 1907 р. завершила формування Антанти у складі Англії, Франції і Росії. Трьохстороннього пакту між її учасниками не було, він з’явився тільки на початку Першої світової війни, хоча вже у 1912 р. між союзниками почалися консультації про узгодження дій збройних сил у разі війни проти союзу Центральних держав - Німеччини й Австро-Угорщини.
Тим самим суперництво між провідними країнами світу остаточно змінилося протиборством двох військово-політичних блоків: Антанти й Троїстого союзу. Кожний із блоків прагнув зміцнити позиції за рахунок залучення нових союзників.
Дата публикования: 2015-02-03; Прочитано: 2188 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!