Типи земної кори

У будові земної кори три шари порід. Верхній шар називається осадовий, бо він складається переважно з осадових порід: пісків, глин, вапняків. Поширений майже скрізь на планеті, але його потужність коливається в значних межах — від кількох метрів на виходах на поверхню давніх кристалічних порід до 15 м. у Баренцовому морі. Середній шар називають гранітним за його схожість із щільністю магматичних порід — гранітів. Поширений переважно під материками, потужність його змінюється від 0 до 20 км. Верхня частина гранітів у деяких районах, наприклад на Кольському півострові, в Житомирській області, виходить на поверхню і доступна для безпосереднього вивчення. Нижній шар земної кори, найменш досліджений, умовно названий базальтовим, за щільністю схожий з цією гірською породою. Як і осадові породи, поширений повсюдно, а потужність його коливається від 3 до 40 км.

Особливості будови земної кори під континентами і океанами були причиною поділу її на два типи: континентальну та океанічну, їхня межа не збігається з межами материків та океанів, вона проходить по океанічному дну на глибинах 2000—3500 м. Часто визначають ще третій тип земної кори — перехідний; у цій зоні спостерігається чергування ділянок континентальної та океанічної кори.

Континентальний тип земної кори найпотужніший. Його середня товщина 43,5 км, мінімальна (близько 20 км.) — на стику з океанічною корою, максимальна (до 75 км.) — під гірськими хребтами Тибету, Тянь-Шаню, Паміру. У цьому типі здебільшого добре виражені всі три шари порід — осадові, гранітні, базальтові.

В океанічного типу земної кори мала потужність (5—20 км.). Він дуже поширений. Характерна його особливість — немає гранітного шару. Тому осадові породи незначної потужності залягають безпосередньо над базальтовими.

Для перехідного типу земної кори характерна велика контрастність, властива зонам сучасних геосинкліналей. До перехідного типу кори належать Курильська дуга, ділянки, зайняті Чорним, Середземним, Червоним і Карибським морями, а також окремі підводні хребти. Утворення перехідного типу кори пов'язане, мабуть, з активним горотворенням.

Згідно з найновішими даними, зовнішня оболонка Землі — літосфера — це мозаїка з семи великих (Євроазіатська, Африканська, Північноамериканська, Південноамериканська, Тихоокеанська, Індо-Австралійська та Антарктична) і кількох менших плит, що переміщуються одна відносно іншої. Краї плит чітко окреслені глобальними системами розподілу епіцентрів землетрусів. Можливі три типи відносного руху плит: 1) дивергенція, або розходження їх у різні боки; 2) конвергенція, або сходження внаслідок зустрічного руху; 3) проковзування однієї відносно іншої так званими розломами.