Рівнини як елемент фізико- географічної характеристики території

Рівнина́ — форма рельєфу, при якій поверхня землі в межах видимого горизонту є рівною або слабко хвилястою. Висоти сусідніх точок мало відрізняються одна від одної — коливання висот до 200 м. Рівнини — один з найважливіших елементів рельєфу суходолу та дна океану і моря.

Рівнини поділяють на низовини (абсолютні висоти до 200 м), височини (абсолютні висоти від 200 до 500 м) і плоскогір'я (абсолютні висоти понад 500 м). Більшість рівнин похилена в якийсь бік (до 5°).

За походженням рівнини розрізняються:

· 1) первісні;

· 2) акумулятивні або насипні:

· а) алювіальні,

· б) озерні, які утворилися на місці спущених озер,

· в) рівнини, що утворилися продуктами вивітрювання,

· г) флювіогляціальні (льодовиково-річкові), здебільшого конуси виносу льодовикових гір;

· 3) вулканічні (лавові) плато;

· 4) кінцеві, або залишкові, рівнини, пенеплен.

Відповідно до морфології поверхні розрізняють: плоскі, ступінчасті (у тому числі терасовані), хвилясті, горбисті, пасмові рівнини тощо.

За переважною дією видів екзогенних процесів виділяють денудаційні та акумулятивні рівнини (річкові, дельтові, морські, льодовикові, водно-льодовикові та складного генезису).

Поверхня рівнин. На нашій планеті переважає рівнинний рельєф. Це добре помітно за фізичною картою півкуль.

Рівнини бувають плоскими. Поверхня їх рівна, на ній немає помітних підйомів і спусків. Є горбисті рівнини, де підвищення чергуються зі зниженнями. Проте такі нерівності мають відносну висоту не більше 200 м. Більшість рівнин земної кулі величезні за розмірами. Це відображають і їх назви: Велика Китайська рівнина в Євразії, Великі рівнини в Північній Америці. На одній Східноєвропейській рівнині помістилися території багатьох держав – України, Білорусі, Молдови, Литви, Латвії, Естонії та Росії (західна частина).

Рівнинний рельєф України створюється чергування низовин і височин. За фізичною картою легко визначити, де вони розташовані: жовтувате забарвлення височин вирізняється з-поміж зеленого, який вказує на низовини. Так, Придніпровська височина розташована в західній частині, а Причорноморська низовина лежить на півдні країни. Проте в природі важко помітити перехід від одного типу рівнин до іншого. Якщо їхати, наприклад, з Одеси до Вінниці, то місцевість буде поступово підвищуватися і мандрівник непомітно для себе продовжуватиме свій шлях вже не низовиною, а височиною. Зміну абсолютних висот можна встановити лише за допомогою спеціальних приладів.

Утворення рівнин. Рівнини можуть утворюватися внаслідок підняття і звільнення від води морського дна. Таке спостерігається під час вертикальних рухів земної кори. Такі рівнини називають первинними. Наприклад, Причорноморська низовина колись була ділянкою дна Чорного моря.

Вторинні рівнини утворюються по-різному. Одні з них, створені наносами річок (пісками, суглинками), що довгий час нагромаджувалися у зниженнях земної кори. Їх поверхня плоска або слабохвиляста. Так, Месопотамська низовина утворена відкладами річок Тигру й Євфрату. Рівнини можуть виникати і на місці гір, коли під дією зовнішніх процесів руйнуються їх вершини і схили, а улоговини заповнюються уламками. Тоді гірська місцевість поступово вирівнюється і перетворюється на горбисту рівнину. Прикладом може слугувати Казахський дрібносопковик – висока рівнина, серед якої здіймаються окремі залишки гірських масивів. В Україні такою рівниною є Донецький кряж.

Рівнини зазвичай покриті товщею осадових порід: піском, глиною, лесами, гравієм, вапняками. Глибоко під ними залягають магматичні й метаморфічні породи: граніти та гнейси. В окремих місцях вони виходять на поверхню. Верстви осадових порід залягають горизонтально або з незначним нахилом. Визначити, в який бік нахилена рівнина і на місцевості, і за картою можна за напрямком течії річок.

Зміна поверхні рівнин. Рівнини змінюються під впливом внутрішніх і зовнішніх процесів. Рівнин, як правило, лежать на платформах – давніх вирівняних стійких ділянках літосферних плит. Тому внутрішні процеси виявляються там головним чином у повільних вертикальних рухах.

Зовнішні процеси пов’язані з роботою води й вітру. Там, де достатньо текучих вод, утворюються долини річок, яри. Яри знищують площі родючих земель. Для боротьби з ними люди насаджують кущі й дерева. У пустелях, де сухо, поверхня рівнин змінюється унаслідок вивітрювання, а також дії вітру, що створює піщані гряди, дюни і бархани. Нині значною зовнішньою силою стала і господарська діяльність людини. Під час будівництва міст, прокладання шляхів яри засипають, створюють насипи. Під час видобування корисних копалин виникають кар’єри, а біля шахт виростають горби з пустої породи – терикони. На жаль, нерідко перетворення природної поверхні людиною має негативні наслідки. Недбала господарська діяльність може призвести до виникнення густої мережі ярів, перетворення родючих земель на пустища.

Клімат

Клімат — це багаторічний режим погоди, який спостерігається вданій місцевості. Практичне уявлення про клімат одержують на основі статистичної обробки метеорологічних спостережень за багаторічний період (декілька десятків років). Клімат визначають не тільки за середніми значеннями метеорологічних показників, а враховують і їхній річний, добовий хід, їхні крайні значення, середні відхилення від середніх величин, повторюваність певних явищ, середні і крайні строки початку явищ та ін.

До основних метеорологічних показників клімату належать характеристики стану повітря, а також деякі атмосферні процеси, що безпосередньо спостерігаються на метеорологічних станціях: температура повітря, температура ґрунту, атмосферні опади, тиск, вологість, хмарність, тумани, грози, тривалість сонячного сяйва, висота і стан снігового покриву.

Клімат залежить від географічної широти певної території, відстані від морів та океанів, характеру морських течій, висоти над рівнем океану, особливості рельєфу.

Наука про клімат називається кліматологією, її завдання — вивчати та описувати клімат земної кулі.

Клімат формується під дією трьох кліматотворних чинників: 1) географічного положення території (визначається географічною широтою місцевості), від якого залежить кут падіння сонячних променів, і відповідно, неоднаково нагрівається поверхня Землі; 2) переміщення повітряних мас над суходолом і морем (вологе повітря з моря приносить багато опадів, а з суходолу рухається сухе повітря); 3) характеру підстилаючої поверхні (гори затримують повітря з океану, на кл і мат морських узбереж впливають морські течії, від висоти над рівнем моря залежить температура повітря).

Кліматичні пояси. Клімат Землі різноманітний і закономірно змінюється з широтою, тобто зонально. Відтак на планеті є кліматичні пояси — широтні смуги, у кожної з яких порівняно однорідний клімат. Усього в обох півкулях налічується 13 кліматичних поясів, їхні межі визначаються двома чинниками: кількістю сонячної радіації та панівними повітряними масами.

Є основні й перехідні пояси. В основних поясах упродовж року домінує один зональний тип повітряних мас. До основних поясів належать екваторіальний, тропічний, помірний, арктичний та антарктичний. У перехідних кліматичних поясах, які називаються субпоясами (в латинській "суб" — "під", тобто під основними), немає постійних повітряних мас. Зональні повітряні маси змінюються тут за сезонами, надходячи із сусідніх основних поясів. Водночас повітряні маси пересуваються слідом за Сонцем. Наприклад, коли в Північній півкулі тепла пора року (березень — вересень), усі повітряні маси Землі змішуються на північ, коли холодна (вересень — березень), — навпаки, на південь.

Типи клімату. Підтипом клімату розуміють сталу сукупність кліматичних показників, характерних для певного періоду часу і певної території. Такими показниками є: а) кількість сонячної радіації; б) середня температура найтеплішого та найхолоднішого місяців, річна амплітуда коливання температур; в) переважаючі повітряні маси; г) середньорічна кількість опадів та режим їх випадання.