	Главная \| Случайная страница \| Контакты \| Мы поможем в написании вашей работы!

Принцип державної мови судочинства

⇐ Предыдущая 1 2 345 Следующая ⇒

Увага! Підручник не враховує положення ЗУ «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 № 5029-VI.!!!

(ст. 7 ЦПК). Цивільне процесуальне законодавство передбачає, що цивільне судочинство здійснюється державною мовою. Особам, що беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, або мовою, якою вони володіють, а також користуватися послугами переклала. Судові документи складаються державною мовою.

Наведена у ст. 7 ЦПК норма містить як загальне правило мови судочинства правило про державну мову судочинства. Основний зміст принципу мови цивільного судочинства залишається незмінним.

Неправильне застосування правила про мову судочинства або порушення цих правил призводить до скасування судових рішень з підстав порушення права сторін на судовий захист.

Рішення КСУ у справі за конституційним поданням народних депутатів України та за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (справа про мову судочинства) від 22 квітня 2008 року.

У цій справі суб'єкти права на конституційне подання вважали, що Верховна Рада України, прийнявши статтю 15 КАС України і статтю 7 ЦПК України (далі - Кодекси) та закріпивши здійснення судочинства і складання судових документів державною мовою, порушила положення статей 3, 10, 21, 22, 24, 64 Конституції України, що призвело до зміни мовного режиму діяльності судів України і звуження існуючого змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина, встановлених Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, Цивільним процесуальним кодексом України 1963 року, іншими нормативними актами, а також міжнародними договорами. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Кодексів, виходив з того, що Конституція України визначає, що державною мовою в Україні є українська мова (частина перша статті 10). Статус української мови як державної є складовою конституційного ладу держави нарівні з її територією, столицею, державними символами. Суди реалізують державну мову, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя, в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Суд констатував, що офіційне застосування державної мови в адміністративному і цивільному судочинстві врегульовано Законом України "Про судоустрій України" (частина перша статті 10), а також оспорюваними статтями Кодексів. Державною мовою здійснюються ведення судового процесу, складання судових документів та інші процесуальні дії і відносини, що встановлюються між судом та іншими суб'єктами на всіх стадіях розгляду і вирішення адміністративних та цивільних справ. Кодекси гарантують громадянам, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, право користуватися в судовому процесі їх рідною мовою або мовою, якою вони володіють (частина друга статті 15 КАС України, частина друга статті 7 ЦПК України). Отже, законодавче регулювання мови судочинства та зазначеного права громадян є необхідною умовою належного застосування мов у адміністративному і цивільному судочинстві. На підставі цього Конституційний Суд України дійшов висновку, що зазначені положення Кодексів відповідають Конституції України.

Визначаючи мову судочинства як принцип, слід відмітити певні аспекти практики його застосування. При цьому основоположним повинно бути:

По-перше, положення Конституції України щодо функціонування української мови як державної і обов'язкової для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві і таке інше; гарантування державою вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин (ст. 10 Конституції). По-друге, пріоритет прав і свобод людини, утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головного обов'язку держави (ст. 3 Конституції України). По-третє, вимоги міжнародно-правових актів, які відповідно до ст. 9 Конституції України є чинними як органічна частина національного законодавства.

ЗУ «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15.05.2003 № 802-IV

Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин від 15 травня 2003 р. Верховна Рада України ратифікувала Європейську хартію регіональних мов або меншин, прийняту у Страсбурзі 5 листопада 1992 р. (ст.1)Відповідно до Закону положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської (ст. 2). Україна бере на себе зобов'язання відповідно до частин I, II, IV, V Хартії крім пункту 5 статті 7 частини II.(ст.3)

У частині інших положень Хартії стосовно цивільного судочинства вона не була ратифікована – щодо положень передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або якщо сторона має постати перед судом особисто, дозволяти їй користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини без додаткових витрат.

Стосовно кожної мови, на яку відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії, застосовуються такі пункти та підпункти статей 8-14 частини III Хартії:

а) підпункти "a (iii)", "b (iv)", "c (iv)", "d (iv)", "e (iii)", "f (iii)", "g", "h", "i" пункту 1 та пункт 2 статті 8;

б) підпункти "а (iii)", "b (iii)", "с (iii)" пункту 1, підпункт "с" пункту 2 та пункт 3 статті 9;

в) підпункти "a", "c", "d", "e", "f", "g" пункту 2, підпункт "с" пункту 4 статті 10;

г) підпункти "а (iii)", "b (ii)", "с (ii)", "d", "е (i)", "g" пункту 1, пункти 2 та 3 статті 11;

ґ) підпункти "а", "b", "c", "d", "f", "g" пункту 1 та пункти 2 і 3 статті 12;

д) підпункти "b", "c" пункту 1 статті 13;

е) підпункти "а", "b" статті 14.(ст.4)

Що стосується зобов'язань в галузі судової влади у цивільному судочинстві, стосовно кожної мови, на яку відповідно до ст. 2 цього Закону поширюються положення Хартії, застосовуються тільки підпункти "а (iii)", "b (iii)", "с (iii)" пункту 1, підпункт "с" пункту 2 та пункт 3 статті 9 частини III Хартії: -дозволяти подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин; -у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів;- не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини. При чому мова йде про те, що Сторони беруть такі зобов’язання стосовно тих судових округів, в яких чисельність мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжити заходи відповідно до стану кожної з цих мов і за умови, що використання можливостей, які надаються на думку судді, не перешкоджатиме належному відправленню правосуддя. Крім того, для цивільного судочинства мають значення і інші загальні положення Хартії стосовно судової влади щодо застосування мов. Так, Сторони зобов'язалися: не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини (п.п. " с " п.2 ч.3 ст.9); забезпечити наявність складених регіональними мовами або мовами меншин найбільш важливих національних законодавчих актів і тих документів, які зокрема стосуються осіб, що вживають ці мови, якщо їх наявність не забезпечена іншим шляхом (п.3 ч.3 ст.9).

При застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії.(ст.5)

⇐ Предыдущая 1 2 345 Следующая ⇒

Дата публикования: 2015-01-23; Прочитано: 751 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!

studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.008 с)...