Методи соціолінгвістики

Методи, специфічні для соціолінгвістики як мовознавчої дисципліни, можна розділити на методи збору матеріалу, методи його обробки й методи оцінки вірогідності отриманих даних та їхньої змістовної інтерпретації.

У першій групі переважають методи, запозичені з соціології, соціальної психології й частково з діалектології, у другій і третій значне місце займають методи математичної статистики. Є своя специфіка й у поданні соціолінгвістичних матеріалів. Крім того, отриманий, оброблений й оцінений за допомогою статистичних критеріїв матеріал має потребу в соціолінгвістичній інтерпретації, яка дозволяє виявити закономірні зв'язки між мовою та соціальними інститутами. При зборі інформації соціолінгвісти найчастіше вдаються до спостереження й різного роду опитування; досить широко використовується й загальнонауковий метод аналізу письмових джерел. Зрозуміло, часто ці методи комбінуються: після попереднього аналізу письмових джерел дослідник формулює деяку гіпотезу, яку перевіряє в процесі спостереження; для перевірки зібраних даних він може вдатися до опитування певної частини соціальної спільноти, яка його цікавить.

Поряд зі звичайним спостереженням соціолінгвісти нерідко застосовують метод включеного спостереження. Цей спосіб вивчення поведінки людей полягає в тому, що сам дослідник стає членом спостережуваної ним групи. Природно, що включеним спостереження може бути тоді, коли ніщо не заважає дослідникові ототожнити себе із членами спостережуваної соціальної групи – за національною, мовною, поведінковою й іншими ознаками. Європейцеві, наприклад, важко здійснювати включене спостереження в групах китайців або негрів; дорослий дослідник ніяк не може бути повністю асимільованим у групі досліджуваних ним підлітків; діалектолог із міста завжди сприймається жителями села як людина не з їхнього середовища й т. д.

Як при зовнішньому, так і при включеному спостереженні дослідник повинен фіксувати спостережуваний мовленнєвий матеріал. Фіксація може здійснюватися двома способами: вручну та за допомогою техніки.

Записи від руки зручні тим, що до них не треба спеціально готуватися: якщо у вас є олівець і папір, а ваше вухо “настроєне” на сприйняття певних фактів мови, то за умови, що спостережуваний об'єкт (людина або група людей) не знає про ваші наміри або, знаючи, не протестує проти них, записи можуть бути здійснені відносно легко й успішно. Особливо ефективні записи від руки при спостереженні за випадковими, що рідко з'являються в мовленнєвому потоці одиницями мови, – словами, словоформами, синтаксичними конструкціями.

Тому для більшої частини завдань, які розв'язуються сучасною соціолінгвістикою при дослідженні усного мовлення, характерне застосування техніки – головним чином, магнітофонів і диктофонів (для фіксації жестової й

мімічної поведінки використовуються також відеокамери). Це використання може бути відкритим і присхованим. При відкритому використанні записувального приладу збирач повідомляє інформаторам мету (істинну або оманливу) своїх записів і намагається в процесі спостережень за їхнім мовленням зменшити так званий “ефект мікрофона”, який у тому чи іншому ступені викривлює природну поведінку досліджуваних індивідів. Ефект мікрофона повністю знімається при застосуванні записувальної техніки, коли інформатору не доводить до відома її використання; у цьому випадку отримані дані характеризують природну, спонтанну мовленнєву поведінку носіїв мови.

Широко застосовуються в соціолінгвістиці письмове анкетування, усні інтерв'ю, тести й деякі інші методичні прийоми збору даних, спрямовані на те, щоб виявляти певні закономірності у володінні мовою та у використанні її мовцями в тих або інших комунікативних умовах.

Зібрані дані зводяться в таблиці й підлягають обробці – ручній, якщо цих даних небагато, або механізованій, яка застосовується при масових соціолінгвістичних обстеженнях. Потім випливають математико-статистична оцінка отриманого матеріалу і його змістовна інтерпретація, за допомогою якої дослідник виявляє залежність між використанням мови й певних соціальних характеристик його носіїв.