Об’єкт соціолінгвістики

Один із основоположників сучасної соціолінгвістики американський дослідник Вільям Лабов визначає соціолінгвістику як науку, що вивчає “мову в її соціальному контексті” [Labоv William, 1970]. Якщо розшифрувати це лапідарне визначення, то необхідно сказати, що увага соціолінгвістів звернена не на власне мову, не на її внутрішній устрій, а на те, як користуються мовою люди, що утворюють те чи інше суспільство. При цьому враховують всі фактори, які можуть впливати на використання мови, - від різних характеристик самих мовців (їхнього віку, статі, рівня освіти й культури, виду професії й т. п.) до особливостей конкретного мовленнєвого акту.

На відміну від генеративної лінгвістики, представленої, наприклад, у роботах М. Хомського, соціолінгвістика має справу не з ідеальним носієм мови, що породжує тільки правильні висловлення даною мовою, а з реальними людьми, які у своїй мові можуть порушувати норми, помилятися, змішувати різні мовні стилі й т. п. [Хомский Наом, 2005]. Важливо зрозуміти, чим пояснюються всі подібні особливості реального використання мови.

При соціолінгвістичному підході до мови об'єктом вивчення є функціонування мови; її внутрішня структура сприймається як якась даність і спеціальному дослідженню не підлягає. У суспільствах, де функціонують дві, три мови, безліч мов, соціолінгвіст повинен досліджувати механізми функціонування декількох мов у їхній взаємодії, щоб одержати відповіді на такі запитання: У яких сферах соціального життя вони використовуються? Які взаємовідносини між ними за статусом і функціями? Яка мова домінує, тобто є державною або офіційно прийнятою як основний засіб спілкування, а які змушені задовольнятися роллю сімейних і побутових мов? Як, за яких умов і у яких формах виникає дво- і багатомовність?