Тема 7. Сучасна західна філософія ХІХ –ХХ століття

Еволюція антропології в „нову онтологію”. Прагматичні тенденції єднання буття і людини на засадах суб’єктивності, але на підставі самоцінності результатів, а не суб’єкта діяльності. Неокантіанський поділ наук на науки про природу і дух.

„Філософія життя”. Вплив волюнтативної філософії А. Шопенгауера. Ф. Ніцше: „воля до влади”. Діонісізм. Вчення про надлюдину. В. Дільтей: „переживання” і розуміюча психологія. Герменевтика як метод пізнання живої реальності. Г. Зіммель: „інтуїтивне осягнення життя”. А. Бергсон: „життєве творче поривання”. Космологічне розуміння життя. О. Шпенглер: „життєві цикли культури”.

Фундаментальна онтологія і екзистенціалізм.Персоналістська феноменологія. Існування (екзистенція) проти сутності (есенції). Екзистенція як свобода і внутрішня відповідальність суб’єкта. Межові ситуації буття. Фундаментальна онтологія М. Хайдеггера. „Свідомість буття у світі” К. Ясперса. Французький екзистенціалізм: Ж.П. Сартр, А. Камю.

Заснування „аналітизму” в позитивістській філософії. Англійська (кембріджська) школа. Ідеї Б. Рассела, Л. Вітгенштейна, А. Уайтхеда. Світ як сукупність фактів у логічному просторі. Логічні значення проти світоглядних понять. Початок розробки апарату математичної логіки як мови науки.

Французький структуралізм і постмодернізм. Мова як знакова система (Ф. Соссюр). Соціальні феномени у якості знакових структур і заснування структуралізму: К. Леві-Строс, Ж. Лакан. „Нова соціальна філософія” 60-х років ХХ ст. М. Фуко: „філософія дискурсивних практик”. Ж. Дерріда: позиція „деструктивізму”. Ж. Ліотар: вчення про новий тип культури – „постмодерн” – на засадах мовних ігор і операціональності.