Фінансово - організаційне забезпечення структурної перебудови економіки України

Вихідною методологічною базою для дослідження структури економіки є багатоаспектне бачення останньої як багаторівневої системної конструкції, що включає господарські системи підприємств, організацій, корпорацій; економіку регіонів; макроекономіку із своєю господарською системою, що об’єднуються в єдине ціле галузевими економіками, різними інфраструктурами (виробничою, ринковою, інформаційною, соціальною) і фінансовою системою. Сучасна структура національної економіки може бути представлена у вигляді постійно відновлюваного відтворювального циклу, в якому проявляються основні структурні залежності, а також притаманний йому механізм самоорганізації, самоуправління економічної відтворювальної системи, формування основних факторів саморозвитку. В ній відображаються і реалізуються наступні пропорції: матеріально-речові, вартісні, соціально-економічні й соціальні, макроекономічне регулювання яких є об’єктом структурних реформ.

Структурну політику слід розглядати як підсистему економічної, що пов’язана і активно взаємодіє з іншими її підсистемами – інвестиційною, науково-технічною, інноваційною, промисловою, аграрною, валютно-фінансовою, зовнішньоекономічною тощо. В сукупності державних політик структурна політика займає особливе місце, обумовлене загальністю стійких і упорядкованих зв’язків між складовими елементами в усіх господарських, соціальних, науково-технічних та інших системах. У трансформаційний період цілеспрямована структурна політика має стати стрижнем економічної політики, що спрямовувалась би на реалізацію стратегічної цілі розвитку суспільства – зростання добробуту народу, враховувала закономірності технічного переозброєння галузей економіки і базувалась на реально можливих фінансових і матеріальних ресурсах.

Структурну перебудову економіки як складний, багатоаспектний, масштабний і довготривалий процес необхідно поставити на фундаментальну планову основу і здійснювати через систему коротко-, середньо- і довгострокового планування на основі методів індикативного планування. Індикативні плани повинні розроблятись за участю і з урахуванням пропозицій ділових кіл і наукового співтовариства. Сама процедура розробки планів має на меті завдання формування загальнонаціонального консенсусу пріоритетів соціально-економічного розвитку країни і повинна спиратися на роботу інститутів соціального партнерства. Для розробки індикативних планів необхідно зробити відкритою для державного контролю економічну інформацію, на основі якої здійснюється цей процес, створити розгалужену систему планових і сприяючих органів і налагодити їх взаємодію.

Ефективним інструментом реалізації стратегічних змін у структурі економіки є система державних цільових програм. У вітчизняній практиці використання державних цільових програм відзначено низкою суттєвих недоліків. Основні з них: безсистемне формування переліку програм; велика кількість програм і відсутність жорстких критеріїв їх відбору; декларативність, надмірна широта запланованих заходів; необґрунтованість очікуваних кінцевих результатів; нескоординованість програм по строках виконання; відсутність ефективного механізму багатоканальності джерел фінансування програм, планування і розподілу фінансових ресурсів у рамках програм, що фінансуються з бюджету; нечіткість у розподілі виконавчої та контрольної функцій по управлінню програмами. Внесено пропозиції щодо розробки національної комплексної програми структурної перебудови економіки, в якій би чітко визначались послідовність структурних зрушень; комплекс заходів, які передбачають узгоджений розвиток технологічно пов’язаних між собою галузей і виробництв; створення відповідних науково-технічних заділів по новій техніці і технології; розвиток кооперації та інтеграції, а також інструментів державного регулювання процесом структурної перебудови.

Регулюючі функції управління програмами можуть зміщуватись на рівень фірм-виконавців. З цією метою можуть засновуватись на договірних началах спеціальні державні, приватні, змішані незалежні компанії, консорціуми, агентства із спеціальними повноваженнями і відповідальністю. Організація управління державними програмами в ході виконання може модифікуватись з метою підвищення їх ефективності.

У регулюванні структурних зрушень в економіці України недостатньо ефективно використовується фінансово-кредитний механізм та його регулятори. Перешкодою служать недоліки в формуванні податкової системи та суперечності в проведенні податкової політики. Так, гальмом для здійснення прогресивних структурних зрушень стали нерівномірний розподіл податкового тягаря між різними секторами (галузями) економіки; значна частка в структурі податкової системи непрямих податків, що є ціноутворюючим фактором; слабка розвинутість ресурсних платежів; нерозвинутість стимулюючої функції податків; низький рівень збираності податків, слабка захищеність вітчизняних товаровиробників від недобросовісної зовнішньої конкуренції, нестабільність податкового законодавства тощо.

Під час реформування податкової системи України доцільно враховувати позитивний досвід розвинутих країн щодо використання податкового механізму для стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності, ресурсозбереження, концентрації капіталів, регулювання зайнятості. З досвіду країн, що розвиваються, можна запозичити механізм залучення приватних інвестицій (в основному іноземних) до розвитку пріоритетних сфер економіки, а також регулювання експортно-імпортних операцій, враховуючи особливості соціально-економічного розвитку національного господарства.

Для підтримки структурно-технологічних зрушень інноваційного типу в економіці та окремих її секторах (галузях) необхідно активізувати стимулюючу функцію податкової системи, що в перспективі забезпечить перехід до нового технологічного укладу, стимулюватиме перелив трудових, матеріальних і фінансових ресурсів у прогресивні виробництва, а з іншого – стримуватиме нагромадження морально та фізично застарілого устаткування та розвиток неефективних виробництв. Тільки запровадження комплексу стимулів для розширення масштабів і підвищення ефективності виробництва дає можливість перевести економіку в режим динамічного розвитку.

Через відсутність в Україні повноцінного ринкового середовища, усунення структурних деформацій економіки та закріплення позитивної динаміки зростання не може бути забезпечене лише за допомогою податкового механізму. Це пов’язано з існуванням досить інерційної структурно-технологічної залежності галузей, що, відповідно, зумовлює тривалий період їх переоснащення чи реконструкції і загрожує консервацією існуючого укладу. Тому нагальним є розширення бюджетно-інвестиційної підтримки реального сектора економіки.

Інвестиційні програми рекомендовано фінансувати через бюджет розвитку, який слід вивести із зведеного бюджету, і виконувати їх необхідно через інститути розвитку. До бюджету розвитку мають бути включені передбачені в бюджеті централізовані капітальні вкладення; кошти для фінансування програм розвитку; доходи від приватизації державного майна та управління державними пакетами акцій корпоративних підприємств; пов’язані іноземні кредити; частина амортизації підприємств державної власності під довгострокові зобов’язання уряду або НБУ (з наступним погашенням за рахунок прибутку від створених об’єктів). При цьому державні кошти важливо використовувати як засіб створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій в пріоритетні галузі економіки, що гарантуватиме цільове спрямування інвестиційних ресурсів.

Для більш широкого залучення банківських кредитів для здійснення структурної перебудови економіки необхідно проводити державну політику дешевого і ефективного кредиту шляхом створення банків із високою часткою державної участі, розвитку кредитної кооперації, формування спеціалізованих інвестиційних банків. Зокрема, пропонується диференціювати норми мінімальних резервів. Так, для комерційних банків, що працюють на ринку фіксованих ресурсів (вклади і депозити), ставка повинна бути нижчою порівняно з тими банками, що орієнтуються лише на залишки фондів підприємств та комерційних структур. А для комерційних банків, що видають довгострокові кредити під інвестиційні проекти, доцільно встановити податкові пільги. Належну увагу потрібно приділити розвитку системи державного страхування кредитів.