Ознаки та причини кризового стану економіки України в 90-х роках XX століття

Економічну кризу в Україні протягом 90-х років XX — початку XXI ст. не можна трактувати як кризу перевиробництва. За своєю сутністю вона є системною трансформаційною кризою, тобто кризою, породженою трансформацією адміністративно-командної економіки у ринкову економіку. Ця затяжна криза супроводжувалася хронічним дефіцитом предметів виробничого призначення та особистого споживання, низькою нормою нагромадження, значним порушенням загальної ринкової рівноваги, величезною інфляцією. Основні ознаки економічної кризи в Україні:

1. різке зниження національного доходу, виробництва промислової продукції та продовольства. Так, за 1991—1993 pp. національний доход в Україні знизився на 42%, виробництво промислової продукції — на 42%, а виробництво продовольства — на 47%. За 1997 р. ВВП скоротився на 3,2%; промислове виробництво — на 18%;

2. стрімкі темпи інфляції. Індекс інфляції у 1993 р. перевищив 10 000%, у 1998 р. досяг 120%; у 2000 р. становив 28%.

3. різке зниження життєвого рівня населення. За різними оцінками, цей показник знизився приблизно у шість разів;

4. швидке зростання армії безробітних. Тільки офіційно зареєстрованих безробітних наприкінці 90-х років XX ст. було до 0,5 млн., а приховане безробіття становило 40% від кількості працюючих;

5. дефіцит державного бюджету. У відсотках ВВП він становив: 1992 р. — 3,8%; 1993 р. — 5,1; 1994 р. — 8,9; 1995 р. — 6,6; 1996 р. — 4,4; 1997 р. — 7,0;
1998 р. — 1,9%; за 1999 р. дефіцит державного бюджету досяг 1,4% ВВП;

6. різка поляризація суспільства: швидке формування класу мафіозно-номенклатурної еліти, катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.

Про глибину структурних деформацій в Україні свідчать тривалість та глибина економічної кризи. За 10 років загалом спад виробництва досяг майже 60% від рівня 1990 p., а коефіцієнт використання виробничих потужностей не перевищував ЗО—40%. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Так, у США в 1929—1933 pp. спад виробництва не перевищив 25%, в СРСР під час Другої світової війни спад промислового виробництва становив 30%.

Причини соціально-економічної кризи умовно можна розподілити на три групи:

1. Причини, успадковані від колишнього СРСР: диспропорції між виробництвом та споживанням, нагромадженням та споживанням; загальний дефіцит матеріальних засобів виробничого та невиробничого призначення; дисбаланс між грошовими заощадженнями населення та їх товарним покриттям; розвал споживчого ринку та грошового обігу.

2. Причини, породжені непродуманими реформаторськими діями з часу проголошення незалежності України: значний розрив господарських зв'язків з пострадянськими країнами, що призвів до втрати багатьох традиційних ринків збуту продукції і значною мірою комплектуючих виробів; зниження інтересу до української продукції через високу собівартість.

3. Причини, зумовлені необхідністю трансформації існуючої економічної системи. Досвід інших країн свідчить, що таку трансформацію супроводжують кризові потрясіння.

Економічна структура не є статичною. Вона підвладна змінам, причому, чим швидше вони відбуваються, тим еластичніше пристосовується структура до вимог часу, тим успішніше розвивається економіка. Після Другої світової війни структурні зміни в економіці відбулися в усіх країнах різними шляхами. Україна має виробити власну стратегію структурної перебудови економіки, для чого необхідно технічно переозброїти всі галузі виробництва, перерозподілити нагромадження, сформувати раціональну податкову та цінову політику, забезпечити поступове зближення темпів зростання виробництва засобів виробництва та предметів споживання.