Сутність та шляхи переходу від автократії до демократичного режиму

У доповнення до розглянутих, запропонованих С. Хантінгтоном моделей, узагальнена логіка переходу до демократії може спиратися на наявність чи відсутність консенсусу між реформаторами і поміркованими прихильниками старої системи влади. Виходячи з цього можна говорити про кооперативну і конкурентну моделі переходу.

Кооперативна модель має наявний потенціал демократизму. Вона передбачає: а.) поступову і послідовну лібералізацію політичного режиму; б.) обережний і послідовний демонтаж старих інститутів влади попередньої системи несумісних з новою, розумне збереження і пристосування старих інститутів влади, які корисні і констиціонування нових демократичних інститутів; в.) ресоціалізація населення.

Конкурентна модель передбачає:

а.) загальну лібералізацію всіх сторін життя;

б.) демонтаж старої системи;

в.) впровадження нових демократичних інститутів за будь яку ціну, часто супроти опору як знизу, так і згори. Ця модель трансформації відрізняється прискореною та поверхневою лібералізацією відносин, швидким проведенням демократичних виборів, у результаті яких стара еліта усувається від влади.

Внаслідок слабкості нових політичних інститутів зберігається висока вірогідність реставрації недемократичних режимів, інколи в більш жорстких формах.

Доповнюючи наведені вище погляди польський політолог Є. В’ятр виділяє три форми найбільш вірогідної мирної трансформації недемократичних режимів в демократичні. Перша форма – реформа зверху. Таку трапляється коли правителі самі, добровільно наважуються втілити у життя програму демократичних перетворень. Друга форма трансформації тоталітарних і авторитарних режимів пов’язана з швидкою їхньою загибеллю і відмовою від влади на користь демократії. Третя форма є поступове проведення реформ, яке спирається на узгоджені дії сил, які стоять при владі і опозиції. Взагалі ж, перехід від авторитаризму до демократії здійснюється у кілька етапів: криза авторитаризму; його лібералізація; встановлення демократії.