Органи контролю(орган, який здійснює оцінювання відповідностішляхом спостережень і висновків, які супроводжуються відповідними вимірами, випробуваннями і калібруванням)

- Для здійснення діяльності з оцінки відповідності зазначені органи проходять акредитацію.

- Акредитація - процедура, у ході якої національний орган закредитації документально засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідного органу з оцінки відповідності виконувати певні види робіт (випробування, калібрування, сертифікацію, контроль);

- Акредитація органів з оцінки відповідності здійснюється національним органом з акредитації.

Порядок проведення акредитації повинен включати:

подання заявки органом з оцінки відповідності (заявником) на акредитацію чи розширення сфери його діяльності;

надання заявником інформації та документації, необхідної для акредитації;

призначення групи аудиторів з акредитації; складання програми робіт з акредитації та інформування про це

заявника; проведення аналізу наданої інформації та документації;

проведення перевірки заявника на місці; аналіз зібраних матеріалів і складання акта перевірки з

рекомендаціями щодо акредитації або про відмову в акредитації.

- У разі прийняття рішення про акредитацію органу з оцінки відповідності йому видається атестат про акредитацію встановленого зразка, який має строк дії до трьох років, та надається право використання національного знака з акредитації

- Національний знак акредитації - знак, який засвідчує, що організація, яка використовує цей знак, акредитована національним органом з акредитації.

104. Правове регулювання економічної конкуренції. Природні монополії.

Конкуренція (від пізньолат. сoncurrentia – змагання, суперництво) означає змагальність суб’єктів господарювання, коли їх самостійні дії

обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво необхідної споживачеві продукції. Виражається в економічному суперництві окремих товаровиробників, що відбувається між ними з метою задоволення своїх потреб, забезпечення найвигідніших умов виробництва та збуту товару, одержання найвищого прибутку тощо.

Концептуально економічна конкуренція можлива лише за умов збалансованого поєднання приватних інтересів її учасників та публічних інтересів – щодо дотримання прав та законних інтересів споживачів, держави як організатора господарського життя в суспільстві, територіальних громад у сфері господарювання. Лише за умови, що вимагає від учасників ринкових відносин добросовісної поведінки у процесі виробництва і збуту, можлива реальна конкуренція і, відповідно, її позитивний вплив на економіку та інтереси споживачів. Власне під економічною конкуренцією розуміють як змагання між суб’єктамигосподарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку. Конкуренція, врегульована законодавством – це легалізована форма боротьби за існування на повному ринку, завдяки чому досягається збалансованість між попитом і пропозицією, а в кінцевому результаті між суспільними потребами і виробництвом. Її роль у наступному: забезпечити оптимальний баланс інтересів, запобігти одержанню господарюючими суб’єктами надприбутків; забезпечити нормативний рівень якості товарів; забезпечити необхідні обсяги товарного наповнення ринку.

За таких умов конкурентна політика – це діяльність державних органів, спрямована на створення і розвиток конкурентного середовища, захист конкуренції, антимонопольне регулювання з метою підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, стимулювання ефективності виробництва, кращого задоволення потреб споживача.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне, обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, спрямованої на недопущення, обмеження або усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень.

Господарський кодекс України, прийнятий 16.01.2003 р. і набрав чинності з 01.01.2004 р. (надалі – ГК) містить главу 3 «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції», де визначені загальні правила антимонопольно-конкурентного законодавства. Згідно з ч.1 ст.25 ГК держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами

господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання одержують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Юридичний зміст поняття «конкуренція» визначений у законодавстві. Так, відповідно до ст.1 Закону України від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції» (надалі – Закон) економічна конкуренція (конкуренція) – це змагання суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Невід'ємними ознаками конкуренції є: наявність на ринку великої кількості незалежних продавців і покупців певного виду товару; наявність на ринку ідентичних або подібних товарів і послуг; відсутність бар'єрів входу (виходу) на ринок для покупців і продавців.

Система правових норм, що регулюють суспільні відносини, спрямовані на формування конкурентного середовища, забезпечення ефективного використання суспільних ресурсів, вільний вступ на ринок суб'єктів підприємництва складає підгалузь господарського права – конкурентне право. Іншими словами можна сказати, що конкурентне право – сукупність правових норм, спрямованих на обмеження монополізму та розвиток економічної конкуренції.

В сучасний період об'єктом правової охорони конкурентного права визнається свобода господарської діяльності. В цілому законодавство про захист економічної конкуренції складається з двох частин: законодавства про монополії (оскільки монополізм теж перешкоджає розвитку ринкових відносин і конкуренції) і законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Особливостями правового регулювання у конкурентному прав є такі:

· конкурентне право – це тісно пов'язане з економічними процесами

в державі і використовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають в господарській діяльності;

· в сфері правового регулювання конкурентних відносин діють спеціальні структури – Антимонопольний комітет України (надалі – АМК) його відділення, яким надано право здійснювати державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, економічною концентрацією (отже, вони діють в інтересах держави повноважень як суб'єкти публічного права). Але крім цього суб'єкти господарювання мають право за своєю ініціативою захитати свої права і законні інтереси від проявів недобросовісної конкуренції, як з боку конкурентів, так і з боку відповідних державних органів, звертаючись з позовами до судових органів у цих випадках вони діють як суб'єкти приватного права;

· правовідносини виникають за ініціативою будь-кого з учасників конкурентних правовідносин, тобто згоди іншого учасника не вимагається;

· учасники конкурентних правовідносин можуть нести відповідальність за порушення конкурентного законодавства (в залежності від скоєного правопорушення) як перед державою, так а перед суб'єктом господарської діяльності, якому була заподіяна шкода, тобто можуть порушуватися як публічні, так і приватні інтереси;

· у випадках виникнення спорів між особами, вони можуть вирішуватись як в позасудовому, так і в судовому порядку.

Конкурентному праву притаманні як загальні відомі у інших галузях і підгалузях принципи – законності, гласності, захисту прав суб’єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом, свободи господарської діяльності (ст. 42 Конституції України), так і спеціальні.

Спеціальними принципами є: підтримки добросовісної економічної конкуренції; недопущення зловживання монополізмом, становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції; спеціального регулювання сфери природних державних монополій; єдиного економічного простору (вільне переміщення, товарів, послуг коштів територією України, прозорість ринків); ефективності захисту економічної конкуренції; заборони зловживань (зловживання монопольним становищем); поєднання попереднього і наступного контролю; захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної конкуренції.

За умови реалізації цих принципів успіхів господарської діяльності досягає господарюючий суб’єкт, який пропонує на ринку якісні товари найкращого ґатунку за оптимальними цінами. В кінцевому рахунку зазначимо, що кожен із учасників ринкових відносин може конкурувати і перемагати конкурентів завдяки перевагам, яких здобув власними силами.

У ринковій економіці економічна конкуренція проявляється через такі функції: регулювання, мотивації, розподілення та контролю.

Функція регулювання полягає в тому, що основні виробним фактори

спрямовуються саме у ті сфери, які потребують їх найбільше і де вони будуть використані найефективніше. Це пов'язано з необхідністю для підприємців виробляти ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), які потрібні споживачеві.

Змістом функції мотивації є здатність конкуренції стимулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі товари за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво. Утриматися на ринку, де панує конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо, лише якщо виконувати зазначені вимоги. Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприємців, які використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається функція розподілення.

Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності підприємців, а також не дозволяє окремим підприємцям необмежено

панувати на ринку і нав'язувати споживачам та іншим учасникам ринку свої правила гри.

Таким чином, конкуренція представляє собою легалізовану форму боротьби за існування на певному ринку, завдяки чому досягається збалансованість між попитом і пропозицією, а в кінцевому результаті між суспільними потребами і виробництвом.

З цього випливає, що в цілому конкуренцію можна віднести до сфери публічних інтересів, в той час без задоволення цих публічних інтересів неможливо задовольнити приватні інтереси суспільства інтереси суспільства. Саме в цій якості економічна конкуренція підтримується державою і захищається за допомогою різних правових засобів. Держава здійснює вплив на конкуренцію за допомогою податкової, кредитно-грошової, інвестиційної політики, фінансування наукових досліджень, розподілу державних замовлень, а також безпосередньо через законодавство про захист економічної конкуренції. Регулювання економічної конкуренції є одним із пріоритетних напрямів діяльності держави у сфері господарювання. Відповідно до ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Правові засади економічної конкуренції в Україні визначаються Господарським кодексом України, законами України „Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 року, „Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 року, „Про природні монополії” від 20 квітня 2000 року та іншими актами господарського законодавства.

Незважаючи на те, що у назві відповідного закону вживається словосполучення „захист економічної конкуренції”, його не можна визнати вдалим. Річ у тім, що відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України об’єктом правового захисту є права та інтереси суб’єктів господарювання. Оскільки економічна конкуренція розглядається як різновид відносин у сфері господарювання, її не можна захистити. Вона є об’єктом правової охорони, але не захисту.

Відповідно до законодавства України про економічну конкуренцію усі суб’єкти господарювання в процесі конкуренції поділяються на такі види:

· суб’єкти природних монополій;

· суб’єкти, які займають монопольне становище на ринку;

· інші суб’єкти господарювання.

Суб'єктом природної монополії визнається суб'єкт господарювання(юридична особа) будь-якого виду власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Отже, природна монополія, як сфера економіки, що ефективно функціонує за умови, якщо весь ринок охоплює лише один господарюючий суб'єкт. З економічної точки зору природна монополія існує, коли ефект масштабу настільки великий, що один суб'єкт може забезпечити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб'єктів. Прикладом може бути знов-таки діяльність підприємств, що надають суспільству послуги з електропостачання, зв'язку тощо. У цьому разі ефект масштабу у виробництві та розподілі товару забезпечує отримання ефекту низьких витрат на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього — низьку ціну. За цих умов конкуренція є нерентабельною. Якщо б ринок поділити між виробниками, ефекту масштабу не було б досягнуто. Витрати на виробництво одиниці продукції мали бути значними і відповідно товари мали б високу ціну, яка б забезпечувала покриття витрат на виробництво.

Сьогодні в Україні суб'єкти природних монополій діють на таких ринках: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передачі та розподілу електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; зв'язку загального користування; централізованого водопостачання та водовідведення; централізованого постачання теплової енергії; спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче)становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

105. Монопольне становище на ринку та зловживання ним.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єктагосподарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно нихвиконуються такі умови:

- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

- сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків.

За законодавством України про економічну конкуренцію факт зайняття монопольного становища на ринку ще не вважається його порушенням. Порушеннями законодавства про економічну конкуренцію є:

- зловживання монопольним становищем на ринку;

- антиконкурентні узгоджені дії;

- недобросовісна конкуренція.

Саме по собі монопольне (домінуюче) становище того чи іншого суб’єкта господарювання на ринку не є правопорушенням (ст. 27 ГК, ст. 12 Закону), лише зловживання ж цим становищем.

За загальним правилом, зловживання монопольним (домінуючим)становищем на ринку – це дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання,який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

В усякому випадку, зловживанням монопольним (домінуючим)становищем на ринку визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Справи про зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб'єктів господарювання на ринку відповідно до ч. 6 ст. ГК України та ст. ст. 3 і 7 Закону про АМК розглядає АМК та його органи. При розгляді цієї категорії справ обов'язковим є дослідження загальнодержавного (регіонального) ринку з доказом наявності монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ньому. Це дослідження повинне здійснюватися незалежно від того, чи був раніше включений суб'єкт господарювання в Перелік суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, і чи визначалося його монопольне становище при розгляді іншої справи в минулому. Оскільки ринкова частка, структура ринку, інші кількісні і якісні параметри ринку й становище на ньому суб'єкта господарювання, його конкурентів (їх відсутність) можуть змінюватися протягом часу. Кваліфікація, відповідно до ст. 29 ГК та ст. 13 Закону, також можлива тільки щодо тих проміжків часу, коли суб'єкт господарювання займав монопольне (домінуюче) становище на ринку. У противному випадку рішення органів АМК може бути скасовано господарським судом.

106. Антиконкурентні узгоджені дії.

Одним із видів порушення законодавства України про економічну конкуренцію є антикокурентні узгоджені дії.

За загальним правилом, антиконкурентними узгодженими діями є

погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання, яка призвела чи може призвести до недопущення, усунення, чи обмеження конкуренції.

В усякому випадку антиконкурентними узгодженими діями

визнаються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподіл ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з

торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Антиконкурентні узгоджені дії можуть мати різні форми зовнішнього прояву. Вони, зокрема, можуть проявлятися у таких формах:

- укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі (факт укладення таких угод може бути підтверджено письмовим документом, який не був підписаний сторонами, однак ними виконувався, обміном листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, електронними повідомленнями тощо);

- прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі;

- створення суб’єкта господарювання, об’єднання, метою чи гаслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначеного суб’єкта господарювання, об’єднання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання, або вступ до такого об’єднання;

- інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання.

В Законі України „Про захист економічної конкуренції” передбачені випадки, коли узгоджені дії можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України. Така процедура в законодавстві Європейського Союзу називається нотифікацією. Дозвіл на узгоджені дії

надається лише з певних підстав, встановлених законом. Наявність таких підстав виключає антиконкурентний характер узгоджених дій.

Узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

- вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

- техніко-технологічному, економічному розвитку;

- розвитку малих або середніх підприємців;

- оптимізації експорту чи імпорту товарів;

- розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

- раціоналізації виробництва.

Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які

Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

Вчинення узгоджених дій до отримання дозволу органів Антимонопольного комітету або Кабінету Міністрів України забороняється.

107. Недобросовісна конкуренція.

Недобросовісною конкуренцією відповідно до ст. 1 Закону України„Про захист від недобросовісної конкуренції” є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісна конкуренція згідно із законом може полягати у трьох групах порушень:

- неправомірному використання ділової репутації суб’єкта господарювання;

- створенні перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції;

- неправомірних діях із комерційною таємницею.

Неправомірне використання ділової репутації суб’єкта

господарювання включає у себе:

1) неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

2) неправомірне використання товару іншого виробника;

3) копіювання зовнішнього вигляду виробу;

4) порівняльну рекламу.

Неправомірним використанням ділової репутації суб’єкта господарювання вважається використання без дозволу уповноваженої нате особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

Неправомірним використанням товару іншого виробника є

введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтвореннязовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами,роботами, послугами чи діяльністю іншого конкретного господарюючого

суб'єкта (підприємця). Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

Створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції полягає у вчиненні таких порушень:

1) дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця);

2) купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;

3) схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця);

4) схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);

5) схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;

6) підкуп працівника постачальника;

7) підкуп працівника покупця (замовника);

8) досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

Дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) єпоширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).

Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів,виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця)

вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем).

Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника)

є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.

Схиленням господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) євчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) – учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю) – учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Підкуп працівника постачальника – це надання або пропонуванняйому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

Підкуп працівника покупця (замовника) – це надання абопропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.

Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отриманнятаких відносно іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

Неправомірними діями з комерційною таємницею вважаються:

1) неправомірне збирання комерційної таємниці;

2) розголошення комерційної таємниці;

3) схилення до розголошення комерційної таємниці;

4) неправомірне використання комерційної таємниці.

Поняття комерційної таємниці та її ознаки визначені у ст. 505 Цивільного кодексу України.

Комерційною таємницею визнається інформація, яка є секретною втому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Відомості, які належать до комерційної таємниці певного суб’єкта господарювання, визначаються ним самим, на власний розсуд. В законодавстві України лише міститься перелік інформації, яка не може бути віднесена до комерційної таємниці. Такий перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважаєтьсядобування протиправним способом відомостей, що відповідно до

законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особибез згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонуканняособи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Неправомірнимвикористанням комерційної таємниці є

впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Аналіз складів правопорушень, які вважаються недобросовісною конкуренцією, згідно із законом „Про захист від недобросовісної конкуренції”, дає підстави стверджувати, що вони дещо виходять за межі поняття «недобросовісної конкуренції».

У ст. 25 Господарського кодексу України та ст. 1 Закону України „Про захист економічної конкуренції” конкуренція визначається як змагання між суб’єктами господарювання. Конкуренція – змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Дії, що кваліфікуються у законі як недобросовісна конкуренція, можуть вчинятися також такими суб’єктами господарювання, які не перебувають у стані конкуренції (змагання) з особою по відношенню, до якої ці дії вчинені.

Наприклад, купівля-продаж товарів, виконання робіт чи надання послуг із примусовим асортиментом, неправомірне збирання або розголошення комерційної таємниці, не завжди вчиняються щодо суб’єктів господарювання, з якими ведеться конкуренція правопорушником.

У зв’язку з цим, в юридичній літературі, вже висловлювалися пропозиції замінити термін «недобросовісна конкуренція» іншим поняттям.

108. Порушення правил конкуренції органами влади.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, що можуть негативно позначитися на конкуренції.

Порушення правил економічної конкуренції спрямоване на те, щоб надати певному суб’єкту необґрунтовані переваги на ринку. Фактично такий суб’єкт оминає правила економічної конкуренції.

109. Державний контроль за дотриманням антимонопольного

законодавства: форми, методи.

Державний контроль за дотриманням законодавства про економічну конкуренцію – це діяльність Антимонопольного комітетуУкраїни, його територіальних відділень та інших уповноважених державою органів, спрямована на забезпечення дотримання всіма суб’єктами господарювання законів та інших нормативно-правових актів, які приймаються з метою обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємництві.

В залежності від моменту проведення державного контролю за дотриманням законодавства про економічну конкуренцію, можна виділити дві його форми:

- попередню форму;

- наступну форму.

Попередня форма державного контролю має місце тоді, коли вінпроводиться до моменту порушення законодавства про економічну конкуренцію. Державний контроль за порушенням законодавства про економічну конкуренцію у наступній формі, навпаки, проводиться післямоменту його порушення.

Кожній формі державного контролю за порушенням законодавства про економічну конкуренцію відповідає певний метод державногоконтролю.

До попереднбої форми державного контролю закон „Про захист економічної конкуренції” відносить контроль за концентрацією.

З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.

Концентрацією визнається:

1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

3) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;

4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Методом (засобом) здійснення державного контролю за концентрацією є надання Антимонопольним комітетом згоди на

концентрацію.

Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України:

1) у випадках коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном,

перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного;

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року;

2) незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли:

частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.

Наступною формою державного контролю закон називає

примусовий поділ суб'єкта господарювання, що зловживає своїммонопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Методом державного контролю є прийняття рішення про примусовий поділ.

Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єктагосподарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

Примусовий поділ не застосовується у разі:

- неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних

підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.

Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.

110. Відповідальність за порушення законодавства про економічну конкуренцію.

Законодавство України про економічну конкуренцію містить розгалужену систему видів, підстав та форм відповідальності за його порушення.

Залежно від характеру відносин у яких настає відповідальність за порушення законодавства про економічну конкуренцію, вона поділяється на такі види:

· цивільно-правову відповідальність;

· фінансову відповідальність;

· адміністративну відповідальність.

У свою чергу, цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства про економічну конкуренцію може накладатися, як правило, двома державними органами: судом та органами Антимонопольного комітету України.

До форм цивільно-правової відповідальності, що накладаєтьсявиключно судом належать:

1) відшкодування шкоди заподіяної, внаслідок порушення законодавства про економічну конкуренцію;

2) визнання повністю або частково недійсними актів органів Антимонопольного комітету України;

3) визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

4) тощо.

Формами цивільно-правової відповідальності, що можуть накладатися органами Антимонопольного комітету є:

1) визнання вчинення порушення законодавства про економічну конкуренцію;

2) припинення порушення законодавства про економічну конкуренцію;

3) усунення наслідків порушень законодавства про економічну конкуренцію;

4) примусовий поділ суб’єкта господарювання, який зловживає своїм монопольним (домінуючим) становищем;

5) накладення штрафу;

6) блокування цінних паперів;

7) оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України;

8) тощо.

Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на суб'єктів господарювання. Накладення штрафів є проявом фінансової відповідальності за порушення законодавства про економічну конкуренцію. Розмір штрафів залежить від виду порушення законодавства.

За зловживання монопольним становищем та антиконкурентніузгоджені дії накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу(виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

За вчинення дій, які є недобросовісною конкуренцією, накладається штраф у розмірі до трьох відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

За вчинення дій, які вважаються порушенням вимог проконцентрацію, накладається штраф у розмірі до п'яти відсотків доходу(виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

За неподання, несвоєчасне подання чи подання завідомо

недостовірної інформації органам Антимонопольного комітету України накладається штраф у розмірі до одного відсотка доходу(виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

За правопорушення у сфері економічної конкуренції посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

У разі створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації, працівники суб'єктів господарювання, об'єднань несуть адміністративну відповідальність згідно із законом.

111. Розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства.

Розгляд справ про порушення законодавства про економічну конкуренцію регламентується Законом України „Про захист економічної конкуренції” (Розділ VII) та Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України № 5 від 19 квітня 1994 року.

Справи про порушення законодавства про економічу конкуренцію у межах компетенції розглядаються органами Комітету:

- Комітетом;

- постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

- тимчасовою адміністративною колегією Комітету;

- державним уповноваженим Комітету;

- адміністративною колегією територіального відділення Комітету. Розгляд справ про порушення законодавства про економічну

конкуренцію починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Органи Антимонопольного комітету України розпочинаютьрозгляд справи про порушення законодавства про економічнуконкуренцію з різних приводів.

Одним із основних приводів початку розгляду справи є заяви суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених як порушення законодавства про економічну конкуренцію;

Заява подається в письмовій формі й повинна містити:

1) найменування органу, до якого подається заява (Комітет чи відповідне територіальне відділення Комітету);

2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові для фізичних осіб) сторін (заявника і відповідача), їхнє місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), інші реквізити сторін, зокрема поштову адресу, а також, якщо такі є, номер засобу зв'язку (телефон, факс тощо), адресу електронної пошти;

3) ім'я контактної особи (для юридичних осіб), номер засобу зв'язку (телефон, факс тощо), а також, якщо така є, адресу електронної пошти;

4) зміст вимог, зокрема очікувані заявником від органів Комітету рішення;

5) виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, обґрунтування того, яким чином права заявника порушуються внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, визначених законом як порушення законодавства про економічну конкуренцію;

6) інформацію стосовно звернення до будь-якого іншого органу державної влади, зокрема до суду, з питань, порушених у заяві;

7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до заяви. Заява підписується повноважною посадовою особою заявника –

юридичної особи або його представником, заявником – фізичною особою або його представником.

До заяви додаються наявні у заявника документи та інші матеріали, що підтверджують викладені у заяві обставини.

Заява про порушення розглядається протягом 30 календарних днів, а у разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений

державним уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявнику.

Справа про порушення законодавства про економічну конкуренцію може бути також розпочата за поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-

господарського управління та контролю, власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про економічну конкуренцію, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності (п'ять років з дня вчинення порушення).

При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами Антимонопольного комітету України та їх посадовими особами можуть вчинятися такі дії:

· дослідження регіонального або загальнодержавного ринку;

- одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі;

- вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі; - накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі;

- призначення експертиз.

Повноваження службовців Комітету щодо збирання доказів під час

розгляду справи стверджуються службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, а зазначені повноваження службовців відділення – службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, головою відділення.

За результатами збирання доказів у справі складається подання з попередніми висновками, яке вноситься на розгляд органів Комітету, яким підвідомча справа.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України за поданою суб'єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:

- заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів;

- обов'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про

економічну конкуренцію органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про:

1) визнання вчинення порушення законодавства про економічну конкуренцію;

2) припинення порушення законодавства про економічну конкуренцію;

3) зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або

змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

4) визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

5) примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

6) накладення штрафу;

7) блокування цінних паперів;

8) усунення наслідків порушень законодавства про економічну конкуренцію;

9) скасування дозволу на узгоджені дії;

10) оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

11) закриття провадження у справі.

Рішення у справі про порушення законодавства про економічну конкуренцію може бути перевірено вищестоящими органами Антимонопольного комітету України за заявами осіб, які брали участь у справі, поданнями посадових осіб Комітету, протестами прокурорів та їх заступників.

Перевірка рішень у справах здійснюється:

- Комітетом – за заявою осіб, які брали участь у справі, поданнями Голови Комітету, протестами Генерального прокурора України, заступників Генерального прокурора України про перевірку рішень державних уповноважених або адміністративних колегій Комітету у справах;

- Комітетом, адміністративними колегіями – за заявою осіб, які брали участь у справі, поданнями державних уповноважених, протестами прокурора Автономної Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя та їх заступників про перевірку рішень адміністративних колегій територіальних відділень Комітету у справах.

Заява про перевірку рішення у справі підлягає розгляду протягом 30 календарних днів.

112. Поняття та функції цін (тарифів).

Відповідно до ч.1 ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

В основу законодавчого визначення ціни (тарифу) покладено одну із

її функцій, а саме: функцію грошового вираження вартості товару.

Разом з тим, цією функцією ціна (тариф) у сфері господарювання не обмежується.

Так, відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського кодексу України цінає істотною умовою господарського договору.

Ціна є обов’язковою характеристикою вкладів у статутний фонд підприємства. Майно підприємства формується за рахунок вкладівйого засновників (учасників, членів – ст. 66 ГК), які повинні мати грошову оцінку.

Згідно зі ст.ст. 189 та 198 Господарського кодексу України ціна єформою вираження грошових зобов’язань, які, за загальним правилом,підлягають оплаті у гривнях.

Відповідно до ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” ціна вважається одним із критеріїв віднесення майна доосновних фондів підприємства.

Ціна є основою для визначення величини податків. Так, відповіднодо п. 4.1. Закону України „Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року з урахуванням ціни визначається база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг).