Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації

організовує, координує, та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації.

Функції цього органу покладені на Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Рада стандартизації та технічного регулювання є колегіальнимконсультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України, основною метою якої є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку стандартизації.

Технічні комітети стандартизації створюються Центральниморганом виконавчої влади у сфері стандартизації, на які покладено

функції з розроблення, розгляду та погодження національних та міжнародних (регіональних) стандартів.

Правовою основою створення і діяльності технічних комітетів стандартизації є Типове положення про технічний комітет стандартизації, затверджене наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України № 298 від 20 травня 2002 року.

Технічні комітети стандартизації створюються за наказом центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання та їх об’єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, відповідні науковці і фахівці.

Технічні комітети стандартизації не мають на меті одержання прибутку від своєї діяльності.

Членство в технічних комітетах стандартизації може бути колективне або індивідуальне.

Колективні члени беруть участь у роботі комітету через своїх уповноважених представників, які діють від їх імені. Індивідуальними членами технічного комітету стандартизації можуть бути провідні вчені та фахівці, які бажають брати участь у роботі комітету та які діють від свого імені.

У структурі технічних комітетів стандартизації можуть створюватися підкомітети для певної частини робіт за визначеними об’єктами стандартизації (сферами діяльності), а також постійні або тимчасові робочі групи для виконання конкретних завдань.

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів стандартизації покладається на їх секретаріати. Будь-яка організація, яка офіційно заявить про намір здійснювати функції секретаріату і підтвердить спроможність організаційно, технічно та фінансово забезпечити його діяльність, може бути уповноважена на виконання таких функцій.

Організація, яку уповноважено на здійснення функцій секретаріату технічного комітету стандартизації, має бути юридичною особою.

Відносини технічних комітетів стандартизації із суб’єктами господарювання, органами державної влади та громадськими організаціями регулюють на підставі договорів (контрактів) і угод про співробітництво, що укладаються з організаціями, які уповноважено на здійснення функцій секретаріату, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

Інші суб'єкти, що займаються стандартизацією – центральніоргани виконавчої влади та організації, які мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень з урахуванням своїх

господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації.

Об’єктами стандартизації за законодавством України є:

1) продукція (матеріали, складники, обладнання);

2) процеси (системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи);

3) послуги (діяльність);

4) персонал та органи;

5) вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування.

102. Нормативні документи із стандартизації: поняття, види та порядок застосування.

Під нормативними документами із стандартизації розуміються документи, які установлюють правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів.

Відповідно до ст. 15 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі нормативні документи із стандартизації:

· технічні регламенти;

· стандарти;

· кодекси усталеної практики;

· класифікатори;

· технічні умови.

Технічний регламент – закон України або нормативно-правовийакт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Стандарт – документ, розроблений на основі консенсусу тазатверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології,

позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги;

Кодекс усталеної практики (звід правил) – документ, що міститьпрактичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи

виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Класифікатор – документ, який містить систематизований звіднайменувань та кодів класифікаційних груп та/або об’єктів класифікації. В якості об’єктів класифікації виступають об’єкти стандартизації.

Технічні умови – документ, що встановлює технічні вимоги, якимповинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

За рівнем суб’єктів стандартизації і технічного регулювання нормативні документи із стандартизації поділяються на такі види:

1) технічні регламенти, прийняті у виді закону Верховної Ради України або нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України;

2) національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади з питаньстандартизації;

3) стандарти, технічні умови та кодекси усталеної практики, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаютьсяпитаннями стандартизації.

За загальним правилом, застосування стандартів відбувається надобровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавствомУкраїни.

Застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов’язковим:

- для всіх суб'єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах;

- для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

- для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

- для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо дотримання вимог стандартів.

Національні стандарти розробляються технічними комітетами із стандартизації, а у разі їх відсутності – організаціями, що мають відповідний науково-технічний досвід у цій сфері.

Після розроблення першої редакції проекту національного стандарту, центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації оприлюднює цей проект в офіційному виданні та в засобах масової інформації. У повідомленні зазначаються:

1) позначення та назва проекту національного стандарту;

2) ступінь відхилення проекту національного стандарту від відповідних міжнародних стандартів;

3) адреса і строк (термін) надання коментарів усіма заінтересованими сторонами;

4) інформація про спосіб отримання стандарту.

Коментарі до проектів національних стандартів надаються протягом 60 днів з дня оприлюднення інформації про них, за винятком термінових питань оборони, охорони здоров'я, безпеки довкілля та підготовки національного стандарту для розроблення відповідного технічного регламенту.

Коментарі всіх заінтересованих національних або іноземних сторін щодо проектів національних стандартів розглядаються відповідним технічним комітетом стандартизації або іншим органом, який розробляє стандарт.

Після спливу строку надання коментарів до проектів національних стандартів розробник розглядає отримані коментарі та враховує їх в остаточному проекті національного стандарту або обґрунтовано відхиляє.

Міжнародні та регіональні стандарти приймаються як національні стандарти центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації.

У разі схвалення остаточного проекту національного стандарту центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації приймає рішення про його прийняття.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації визначає термін набрання чинності національним стандартом з урахуванням періоду підготовчих заходів.

Перелік національних стандартів, схвалених та прийнятих протягом місяця, оприлюднюється наступного місяця в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації координує діяльність з перевірки національних стандартів на відповідність законодавству, потребам виробників та споживачів, рівню розвитку науки і техніки, інтересам держави, вимогам міжнародних та регіональних стандартів. Перевірка національних стандартів повинна проводитися технічними комітетами або організаціями, що мають відповідний науково-технічний досвід.

Національні стандарти на продукцію перевіряються не рідше ніж один раз на п'ять років.

У порядку, встановленому для розроблення націонадльного стандарту, заінтересовані сторони надають пропозиції для перегляду, внесення змін чи скасування національного стандарту.

У разі якщо технічний комітет схвалює пропозиції щодо скасування національних стандартів, центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації приймає рішення з цього питання.

Якщо центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації приймає рішення про скасування національного стандарту, повідомлення про це публікується в його офіційному виданні.

Зміни до національних стандартів вносяться в порядку, встановленому для їх розроблення.

Після схвалення зміненого національного стандарту відповідним технічним комітетом центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації приймає та оприлюднює змінений національний стандарт.

101. Підтвердження відповідності якості: поняття і правові форми.

До спеціальних форм правового забезпечення якості товарів (робіт, послуг) є підтвердження відповідності якості. Правові засади підтвердження відповідності якості товарів (робіт, послуг) визначаються Законом України „Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 року.

Підтвердження відповідності – видача документа (декларація провідповідність або сертифікат відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог.

За сферою здійснення підтвердження відповідності поділяється на два види:

· підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері;

· підтвердження відповідності у законодавчо нерегульованій сфері.

Законодавчо регульованою вважається сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством. Сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг не регламентується законодавством є законодавчо нерегульованою.

Підтвердження відповідності якості включає у себе такі форми:

1) декларування відповідності;

2) визнання результатів оцінки відповідності;

3) сертифікацію.

Декларування відповідності – процедура, за допомогою якоївиробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам.

Відповідно до ст. 16 Закону України „Про підтвердження відповідності” декларування відповідності як форма підтвердження відповідності може бути застосована у законодавчо нерегульованій сфері.

Разом з тим, ця форма підтвердження відповідності застосовується не до будь-якої продукції. Центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання визначається перелік продукції, відповідність якої може бути підтверджена декларацією про відповідність. Його затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 6 від 20 січня 2007 року.

За результатами декларування відповідності суб’єкт господарювання (виробник) складає декларацію про відповідність.

Виробник продукції складає декларацію про відповідність щодо всіх уведених в обіг товарів, які є об'єктами технічних регламентів, якщо інше не передбачено технічним регламентом.

У разі якщо інше не зазначено в технічному регламенті, декларація про відповідність має містити таку інформацію:

- визначення продукції (назву, тип або номер моделі, будь-яку додаткову інформацію, наприклад, номер партії або серійний номер, назви складових частин);

- вимоги технічних регламентів, яким відповідає продукція, включаючи посилання на відповідні національні стандарти;

- додаткову інформацію (сорт або категорію продукції) відповідно до технічного регламенту;

- дату оформлення декларації, назву, адресу, статус та підпис виробника або його уповноваженого представника;

- назву, адресу та ідентифікаційний код у реєстрі призначених органів органу з оцінки відповідності, що провів процедуру оцінки відповідності;

- назву та адресу, за якою зберігається технічна документація з підтвердження відповідності.

Форма декларації про відповідність визначається центральним органом виконавчої влади з питань оцінки відповідності.

Оформлена відповідно до вимог, установлених технічним регламентом, декларація про відповідність підлягає реєстрації центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулювання у строк, який не повинен перевищувати три дні.

Для реєстрації декларації про відповідність заявник подає до центрального органу виконавчої влади у сфері технічного регулювання оформлену відповідно до вимог, установлених технічним регламентом, декларацію про відповідність.

Визнання результатів оцінки відповідності – процедура, задопомогою якої уповноважений державою орган визнає результати оцінки відповідності, яка була проведена за межами України, на відповідність вимогам, встановленим законодавством України.

Результати оцінки відповідності (сертифікати відповідності, знаки відповідності, протоколи випробувань продукції тощо), яка була проведена за межами України, визнаються на підставі міжнародних договорів України про взаємне визнання результатів робіт з оцінки відповідності та на основі договорів про взаємне визнання (прийняття) результатів робіт з оцінки відповідності, укладених між українським та іноземним призначеними органами з оцінки відповідності.

102. Сертифікація: поняття, види і порядок здійснення.

Сертифікація – процедура, за допомогою якої визнаний вустановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам;

Сертифікація, як і підтвердження відповідності загалом, за сферою проведення буває двох видів:

1) сертифікація в законодавчо регульованій сфері;

2) сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері.

Сертифікація в законодавчо регульованій сфері є обов'язковою длявиробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації.

Виробник зобов'язаний пройти процедуру сертифікації, якщо вона передбачена технічним регламентом, для підтвердження відповідності.

Законодавча регульована сфера для сертифікації продукції визначається Переліком продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації

в Україні, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 28 від 1 лютого 2005 року.

Сертифікація здійснюється акредитованими в установленому законодавством порядку органами з оцінки відповідності (сертифікації) будь-якого виду власності, які уповноважені на здійснення цієї діяльності

в законодавчо регульованій сфері.

Сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері проводиться надобровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником) та органом з оцінки відповідності (сертифікації). При цьому підтверджується відповідність продукції будь-яким заявленим вимогам.

За результатами проведення сертифікації у разі позитивного рішення уповноваженого органу з оцінки відповідності заявникові видається сертифікат відповідності, зразок якого затверджується спеціальноуповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності.

Підтвердження відповідності якості відбувається на підставі проведеної оцінки відповідності.

Оцінка відповідності – доказування, що встановлені вимоги до продукції, процесу, системи, особи або органу виконано шляхом випробування, здійснення контролю або сертифікації.

Оцінка відповідності відбувається за допомогою різних процедур, визначених законом. Зокрема, відповідно до ст. 1 Закону України „Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” від 1 грудня 2005 року процедури оцінки відповідності включають процедури: відбору зразків, випробування, здійснення контролю, оцінку, перевірку, реєстрацію, акредитацію та затвердження, а також їх поєднання.

Оцінку відповідності вимогам технічних регламентів здійснюють призначені органи з оцінки відповідності.

Відповідні центральні органи виконавчої влади повинні пропонувати для призначення лише органи з оцінки відповідності, які є резидентами України та можуть підтвердити необхідний рівень компетентності, а також відповідають таким критеріям:

- відсутність комерційної або іншої заінтересованості щодо продукції, процесу, послуги, які він оцінює;

- наявність кваліфікованого персоналу і засобів, необхідних для виконання процедур оцінки відповідності, та можливості доступу до устаткування, необхідного для здійснення випробувань;

- наявність гарантій щодо незалежності персоналу, який здійснює процедури оцінки відповідності;

- незалежність оплати праці персоналу, який здійснює процедури оцінки відповідності, від кількості та результатів здійснених процедур оцінки відповідності.

Інформація про призначення або скасування рішення про призначення органу з оцінки відповідності публікується в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади з питань оцінки відповідності.

Органи з оцінки відповідності ведуть реєстр виданих сертифікатів відповідності та надають копію сертифіката згідно з установленою центральним органом виконавчої влади з питань оцінки відповідності процедурою до державного реєстру сертифікатів відповідності.

103. Оцінка відповідності якості: поняття, види та органи з оцінки відповідності.

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про акредитацію органів з оцінки