Тема 3 Громадянство України. Правовий статус іноземців, осіб без громадянства та біженців в Україні

Питання для обговорення:

1. Громадянство України: поняття, принципи, підстави набуття та припинення.

2. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні.

3. Особливості правового статусу окремих категорій іноземців в Україні.

4. Правовий статус біженців.

5. Відповідальність іноземців та осіб без громадянства на території України.

1. Громадянство України: поняття, принципи, підстави набуття та припинення. Повноваження органів та організацій, які беруть участь у вирішенні питань громадянства.

Громадянство — це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв'язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з державою та суспільством.

Громадянство як правове становище має певні характеристики: по-перше, індивідуальне, документальне, юридичне оформлення громадянства кожної людини (паспорт, свідоцтво про приналеж­ність до громадян України або інший, визначений законодавством документ, який містить вказівку про громадянство людини); по-дру­ге, стійкий характер відносин громадянства; по-третє, двосторонній зв'язок між людиною і державою, що проявляється у певному комплексі взаємних прав, обов'язків та відповідальності, який ба­зується на визнанні та повазі до гідності, основних прав і свобод лю­дини; по-четверте, поширення на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так і поза її межами.

Громадянство України як специфічний правовий зв'язок осо­би й української держави засновано на певних принципах, що визначені в Конституції України та Законі України «Про громадян­ство України».

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1) єдиного громадянства — громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

2) запобігання виникненню випадків без громадянства;

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України іншим з подружжя;

6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України. Громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є:

1) паспорт громадянина України;

2) свідоцтво про належність до громадянства України;

3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4) тимчасове посвідчення громадянина України;

5) проїзний документ дитини;

6) дипломатичний паспорт;

7) службовий паспорт;

8) посвідчення особи моряка;

9) посвідчення члена екіпажу;

10) посвідчення особи на повернення в Україну

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок встановлення батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Закон «Про громадянство» визначає особливості набуття громадянства України за народженням:

— особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України;

— особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянства того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України;

— новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України;

— особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Закон «Про громадянство» встановлює також порядок набуття громадянства України за територіальним походженням. Особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Припинення громадянства — це припинення постійного правового зв’язку особи з державою.

Світовий досвід правового регулювання громадянства свідчить, що громадянство може припинятися за такими підставами:

1) відповідно до закону;

2) позбавлення громадянства;

3) внаслідок виходу або відмови від громадянства;

4) на підставі міжнародних договорів;

5) внаслідок припинення існування держави, як суб’єкта міжнародного права.

Згідно зі ст. 17 Закону «Про громадянство України», громадянство припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) на підставах, передбачених міжнародними договорами України.

2. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні.

Правовий статус іноземців в Україні визначають Конститу­ція України, Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 22 вересня 2011 р., Закон України «Про біже­нців» у редакції Закону від 21 червня 2001 р., інші нормативні акти і міжнародні договори України.

Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплено у ст. 26 Конституції: інозем­ці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свобо­дами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни Украї­ни, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Цим Конституція України закріплює національний правовий режим іноземців в Україні (у правовій літературі виділяють ти види правових режимів іноземців: національний, спеціальний та найбільшого сприяння).

Національний режим характеризується такими рисами:

1) він має загальний (неперсоніфікований) характер, тобто по­ширюється на всі категорії іноземців, хоча правовий статус окре­мих із них може мати певні особливості;

2) іноземці користуються тими ж правами і виконують ті ж обов'язки, що й громадяни України. Так, Конституцією та закона­ми України іноземцям та особам без громадянства гарантуються особисті (громадянські) права, що належать до загальновизнаного переліку природних прав: право на життя та його захист; право на повагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканність;

право на недоторканність житла; право на шлюб і сімейні відноси­ни; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграф­ної та іншої кореспонденції; право на невтручання в особисте і сі­мейне життя; право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх переконань; право на свободу і віросповідання.

Іноземці та особи без громадянства користуються в Україні чис­ленними економічними, соціальними та культурними правами і свободами. Як суб'єкти права приватної власності вони можуть володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, ре­зультатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У їхній влас­ності можуть перебувати житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, засоби виробництва, кошти тощо. Во­ни також є суб'єктами свободи підприємницької діяльності, пра­ва на працю, права на страйк, права на відпочинок, права на соці­альний захист, права на житло, права на достатній життєвий рі­вень, права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, права на сприятливе навколишнє середовище і еко­логічну безпеку.

Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їхніх особис­тих, майнових та інших прав. Зокрема, за статтями 147, 150 Конс­титуції України, статтями 13, 42, 43, 94 Закону України «Про Кон­ституційний Суд України» вони, як і громадяни України, можуть звертатися з письмовими клопотаннями до Конституційного Суду України за необхідності тлумачення Конституції та законів Украї­ни з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх конституцій­них прав і свобод;

3) дія національного режиму щодо іноземців має певні межі: вони повністю не прирівнюються у правах та обов'язках до грома­дян України.

Так, іноземці не користуються в Україні більшістю політичних прав (не можуть об'єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні державними справами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі в референдумах; не мають права рівного до­ступу до державної служби; не можуть створювати профспілки тощо), мають дещо менший порівняно громадянами України обсяг економічних, соціальних і культурних прав (не мають права корис­туватися об'єктами права державної та комунальної власності, права на захист від незаконного звільнення, права на соціальний захист, права безоплатно здобути вищу освіту тощо); на них не поширюється обов'язок відбувати військову службу.

Наприклад, Земельним кодексом України обмежуються право власності іноземців та осіб без громадянства на землю. За ст. 81 кодексу вони можуть набувати права власності на земельні ділян­ки лише несільськогосподарського призначення та в разі: придбан­ня за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими циві­льно-правовими угодами; викупу земельних ділянок, на яких роз­ташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм за правом власності; прийняття спадщини.

4) національний правовий режим має безумовний характер — він поширюється на іноземців та осіб без громадянства незалежно від того, мають чи ні громадяни України подібні права у відповід­них країнах.

Положеннями ст. 24 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» закріплено принцип недискримінації іноземців та осіб без громадянства: вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належнос­ті, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Водночас Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ч. З ст. 2) передбачає можливість реторсії - обмежувальних заходів, що застосовуються Україною щодо громадян іншої держави у відповідь на несправедливі, недружні (але правомірні під кутом зору міжнародного права) дії цієї держа­ви стосовно громадян України: «якщо іноземною державою вста­новлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод грома­дянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято».

Особливості в’їзду та виїзду іноземців та осіб без громадянства з території України.

Іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Украї­ну та виїжджати з України за дійсними національними паспортами або документами, які їх заступають. При цьому вони повинні одержати в'їзну та виїзну візи або дозвіл на імміграцію. Законо­давством України та міжнародними договорами України може бути передбачений безвізовий режим, який не потребує обов'язко­вого оформлення візових документів, але не скасовує реєстрацій­ного порядку в'їзду та виїзду, тобто наявності паспортного доку­мента та його пред'явлення на кордоні.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає умови, за яких в'їзд в Україну та виїзд з України іноземців не дозволяється (статті 25, 26).

Зокрема, в’їзд в Україну іноземцеві не дозволяється:

- в інтересах забезпечення безпеки України або охорони гро­мадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і за­конних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо, порушивши клопотання про в'їзд в Україну він по­дав про себе свідомо неправдиві відомості або підроблені доку­менти;

- якщо його паспортний документ, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі;

- якщо він у пункті пропуску через державний кордон Украї­ни порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не викопав закон­них вимог посадових осіб Прикордонних військ України, мит­них та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні.

Відповідно, виїзд з України іноземцеві не дозволяється, якщо:

- щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення прова­дження у справі;

- його засуджено за вчинення злочину - до відбування пока­рання або звільнення від покарання;

- його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України — до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземця може бути відкладений до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними осо­бами в Україні.

3. Особливості правового статусу окремих категорій іноземців в Україні.

Правовий статус різних категорій іноземців в Україні має певні особливості. Це, зокрема, стосується:

- іноземців, які іммігрували в Україну на постійне прожи­вання,

- іноземців, які іммігрували в Україну для тимчасового пра­цевлаштування (згідно з Порядком оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 лис­топада 1999 р. № 2028, дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцеві, який має намір провадити в Україні трудову діяльність за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спро­можні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України);

- політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на тери­торії України);

- біженців,

- осіб, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами;

- іноземців, які перебувають на території України на під­ставах, передбачених міжнародними договорами України (на­приклад, військовослужбовці інших держав);

- нелегальних мігрантів тощо.

Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на ви­значений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Під імміграцією розуміється прибуття в Україну чи залишення в Україні в установленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Згідно з Законом України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається спеціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади (Указом Пре­зидента України «Питання організації виконання Закону України «Про імміграцію» від 7 серпня 2001 р. виконання функцій спеці­ально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції покладено на Міністерство внутрішніх справ України) в межах квоти імміграції (ім. кв.). Квота імміграції — гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким перед­бачено надавати дозвіл на імміграцію в Україну протягом кален­дарного року – встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:

І) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає ін­тересам України;

2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;

3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

4) особи, які є єдинородними братом чи сестрою, дідом чи ба­бою, онуком чи онукою громадян України:

5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;

6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповноліт­ні діти;

7) особи, які безперервно прожили на території України протя­гом трьох років од дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та не­повнолітні діти, які проживають разом із ними.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він пе­ребуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України.

Водночас дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашено і не знято в установленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнарод­ному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слід­ство за нею не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здо­ров'я. Зокрема, затверджений наказом Міністерства охорони здо­ров'я України від 19 жовтня 2001р. № 415 Перелік інфекційних хвороб, захворювання на які є підставою для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, включає такі хвороби: туберкульоз (активну форму); ВІЛ-інфекцію; інші інфекційні захворювання, що перебувають у стадії загост­рення, до періоду одужання або закінчення періоду дії збуд­ників інфекційних хвороб відповідно до Міжнародної статистич­ної класифікації хвороб десятого перегляду, що прийнята 43-ю Всесвітньою асамблеєю охорони здоров'я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію за­значили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені доку­менти;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на терито­рію України.

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тим­часового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видання дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України «Про імміграцію».