Виправлення вимови шиплячих звуків ш, ж, ч та звукосполучення шч

Підготовчий етап є обовязковим на шляху виправлення звуковимови, та включає в себе важливі компоненти, а саме: розвиток слухового сприймання, слухової уваги та памяті, розвиток фонематичного сприймання, розвиток дихання, розвиток артикуляційної моторики.
Для того щоб навчити дітей правильно вимовляти звуки нашої мови, необхідно перш за все навчити їх уважно слухати та чути мовлення оточуючих, тобто розвивати слухове сприймання. Розвиток слухового сприймання – важлива передумова формування звуковимови.
Починати слід з розвитку слухової уваги. Для розвитку слухової уваги доцільно використовувати найдоступніші для дитячого сприймання навколишні звуки: сигнали машин, голоси тварин, музичні звуки та ін. На прогулянках, під час ігор, на екскурсіях діти слухають, про що “говорять” вулиця, кімната, ліс, парк, музичні іграшки.

Важливе місце в підготовчій роботі на шляху розвитку правильного мовлення повинна займати, так звана, артикуляційна гімнастика. Метою її є – відпрацювання правильних, чітких рухів органів мовлення, необхідних для правильної вимови даних звуків.

Вправи для підготовки артикуляційного апарату до постановки шиплячих звуків

• “Неслухняний язичок”. Широкий язик покласти на нижню губу та промовляти “пя-пя-пя”, неначе похлопувати свій “неслухняний язичок” верхньою губою.
• “Лопатка”. Широкий язик висунути, розслабити, покласти на нижню губу. Слідкувати, щоб язик не тремтів. Утримувати 10-15 секунд.
• „Чашечка”. Рот широко відкрити. Широкий язик підняти угору. Потягнутися до верхніх зубів, але не торкатися їх. Утримувати в такому положенні 10-15 с.
• “Трубочка”. Висунути широкий язик. Бокові краї язика завернути угору. Подмухати в отриману трубочку. Виконувати в повільному темпі 10-15 разів
• “Гойдалка”. Висунути вузький язик. Тягнутися язиком почергово спочатку до носа, потім до підборіддя. Рот при цьому не закривати. Вправа проводиться під лічбу 10-15 разів.
• “Конячка”. Присмоктати язик до піднебіння, клацнути язиком. Клацати повільно, сильно. Розтягувати під’язикову зв’язку. Виконати 10-15 разів.
• “Смачне варення”. Висунути широкий язик, облизати верхню губу та заховати язик у глибину рота. Повторити 10-15 разів.

Починати роботу над корекцією шиплячих звуків треба з постановки звуку ш.

Правильна артикуляція звука Ш: • губи трохи витягнуті вперед; • зуби злегка розкриті; • широкий кінчик язика піднімається до твердого піднебіння, утворюючи з ним щілину; • бічні краї язика притиснуті до верхніх кутніх зубів; • м'яке піднебіння закриває прохід в носову порожнину; • голосові зв'язки не вібрують.

Правильна артикуляція звука Ж: • губи трохи витягнуті вперед; • зуби злегка розкриті; • широкий кінчик язика піднімається до твердого піднебіння, утворюючи з ним щілину; • бічні краї язика притиснуті до верхніх кутніх зубів; • м'яке піднебіння закриває прохід в носову порожнину; • голосові зв'язки вібрують.

Правильна артикуляція звука Ч: • губи трохи витягнуті вперед; • зуби злегка розкриті; • кінчик язика торкається нижніх зубів, а передня частина язика вигнута і піднімається до альвеол і твердого піднебіння, утворюючи зімкнення, яке переходить в щілину; • бічні краї язика притиснуті до верхніх кутніх зубів; • м'яке піднебіння закриває прохід в носову порожнину; • голосові зв'язки не вібрують.

• При міжзубному сигматизмі, коли кінчик язика просувається між верхніми та нижніми різцями, слід проводити вправи спрямовані на підняття кінчика язика за верхні різці. Спочатку дитині пропонується стиснути зуби і вимовляти звук т, потім вимовляти цей звук при відкритому роті. Слідкувати, щоб при вимові звука т широкий кінчик язика стискався з альвеолами. Потім дитині пропонується округлити губи та вимовляти звук т з придиханням (відчувається щось подібне до тш). Поступово дитину привчають не вимовляти звук т, а тільки піднімати язик вгору та дути на кінчик язика.
• При боковому сигматизмі основна робота повинна бути спрямована на укріплення бокових країв язика та відпрацювання видихуваного струменя повітря, що проходить посередині язика. Для цього спочатку можна навчити дитину дути з просунутим між губами широко розпластаним переднім краєм язика, потім дути, перемістивши передній край язика у міжзубне положення. І тільки тоді, коли дитина навчиться спрямовувати повітряний струмінь посередині язика, за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба підняти широкий передній край язика за верхні зуби. Язик при цьому не повинен стискатися з твердим піднебінням, щоб не заважати повітряному струменю вільно виходити посередині язика.
• При носовому сигматизмі, треба добре попрацювати над формуванням правильного видиху повітряного струменю через середину ротової порожнини. Треба навчити та закріпити вміння дитини відчувати повітряний струмінь на кінчику свого язика, просунутого між зубами. Після того, як буде відпрацьований правильний видих дитині пропонується подовжено вимовити звук с, при цьому за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба підняти широкий передній край язика за верхні зуби та дещо відсунути його углиб рота.
• При губно-зубному парасигматизмі робота починається з розрізнення на слух звуків ш та ф. Після цього запропонувати дитині розкрити губи, дещо розкрити зуби, утворивши щілину між різцями та подовжено вимовити звук с, при цьому за допомогою шпателя підняти широкий передній край язика. Можна допомогти дитині, притримуючи своєю рукою її нижню губу.
• При призубному парасигматизмі робота починається з розрізнення на слух звуків ш та т. Слід запропонувати дитині тримати передній край язика між нижніми та верхніми різцями, широко розпластавши його. У такому положенні язика, видихаючи повітря, дитина відчує його струмінь на кінчику язика, та відтворить звук, схожий на шепеляве (міжзубне) с. Після цього, широкий передній край язика, за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба відсунути назад та підняти вгору. Використовуючи тактильні відчуття, увагу дитини слід зосередити на тому, що при вимові звука ш повітряний струмінь подовжений, а при вимові звука т – поштовхоподібний (для порівняння при вимові звуків ш та т слід прикласти тильну сторону долоні до рота).
• При свистячому парасигматизмі робота починається з розрізнення на слух звуків ш та с. Використовуючи тактильні відчуття, увагу дитини слід зосередити на тому, що при вимові звука ш повітряний струмінь холодний, а при вимові звука с – теплий (для порівняння при вимові звуків ш та с слід прикласти тильну сторону долоні до рота). Після цього слід відпрацювати почергові рухи язика (спочатку широкий кінчик язика опускається за нижні, а потім піднімається за верхні зуби), а також почергові рухи губ (спочатку губи розтягуються в посмішку, а потім губи округлюються та витягуються дещо вперед). Наслідуючи правильну артикуляцію дорослого дитина намагається правильно вимовити звук ш. Якщо за наслідуванням дитині не вдається досягти правильної вимови звука ш використовують механічний спосіб. Для чого, дитині пропонують подовжено вимовити звук с та одночасно широкий передній край язика, за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба відсунути назад та підняти вгору.

Коли звук ш буде поставлено, слід переходити до постановки звука ж. При постановці звука ж слід звернути увагу дитини на участь голосу при вимовлянні цього звуку. Це легко зробити поклавши долоню дитини на свою шию і вимовивши подовжено спочатку звук ш-ш-ш, а потім звук ж-ж-ж. Таким чином дитина відчує вібрацію голосових зв'язок при вимові звука ж.

При постановці звука ч можна запропонувати дитині по черзі на одному видоху вимовляти звуки т-ш-т-ш-т-ш, а потім швидше тш-тш-тш-ч.

Аналогічна робота і при постановці звукосполучення шч, що позначається буквою щ. Дитині слід запропонувати по черзі на одному видоху вимовляти звуки ш-ч-ш-ч-ш-ч, а потім швидше шч-шч-шч-щ.

Порушення вимови звуків л, л'

Ламбдацизм - вади вимови звуків л та л'.
• відсутність звука
• спотворена вимова звука
• пом’якшена вимова звука
• Параламбдацизм - різновидності дефекту, які виражаються в заміні звуків л, л' іншими.
• заміна звуком и (лампа – “иампа”, лак – “иак”)
• заміна звуком й (лапа – “йапа”, ложка – “йожка”)
• заміна звуком в (у) (лелека – “вевека”, голка – “гоука”)

Виправлення вимови звуків л, л'

Підготовчий етап є обовязковим на шляху виправлення звуковимови, та включає в себе важливі компоненти, а саме: розвиток слухового сприймання, слухової уваги та памяті, розвиток фонематичного сприймання, розвиток дихання, розвиток артикуляційної моторики.
Для того щоб навчити дітей правильно вимовляти звуки нашої мови, необхідно перш за все навчити їх уважно слухати та чути мовлення оточуючих, тобто розвивати слухове сприймання. Розвиток слухового сприймання – важлива передумова формування звуковимови.
Починати слід з розвитку слухової уваги. Для розвитку слухової уваги доцільно використовувати найдоступніші для дитячого сприймання навколишні звуки: сигнали машин, голоси тварин, музичні звуки та ін. На прогулянках, під час ігор, на екскурсіях діти слухають, про що “говорять” вулиця, кімната, ліс, парк, музичні іграшки.

Важливе місце в підготовчій роботі на шляху розвитку правильного мовлення повинна займати, так звана, артикуляційна гімнастика. Метою її є – відпрацювання правильних, чітких рухів органів мовлення, необхідних для правильної вимови даних звуків.

Вправи для підготовки артикуляційного апарату до постановки звуків л, л'

• “Неслухняний язичок”. Широкий язик покласти на нижню губу та промовляти “пя-пя-пя”, неначе похлопувати свій “неслухняний язичок” верхньою губою.
• “Гойдалка”. Висунути вузький язик. Тягнутися язиком почергово спочатку до верхніх різців, потім до нижніх. Рот при цьому не закривати. Вправа проводиться під лічбу 10-15 разів.
• “Індичата”. Відкрити рот, покласти широкий язик на верхню губу та виконувати погладжувальні рухи вперед-назад, слідкувати за тим, щоб широкий язик не відривався від губи. Рухи виконувати спочатку безшумно, а потім додати голос (виходить щось схоже на бл-бл-бл)
• “Конячка”. Присмоктати язик до піднебіння, клацнути язиком. Клацати повільно, сильно. Розтягувати під’язикову зв’язку. Виконати 10-15 разів.
• “Смачне варення”. Висунути широкий язик, облизати верхню губу та заховати язик за верхні зуби. Повторити 10-15 разів.

Правильна артикуляція звука Л •губи набувають положення наступного голосного звука; •зуби злегка розкриті; •звужений кінчик язика упирається у верхні різці або альвеоли; •корінь язика піднімається до м'якого піднебіння; •бічні краї язика не стискаються з верхніми кутніми зубами, а тому видихуваний струмінь повітря проходить крізь щілину, що утворюється між ними; •м'яке піднебіння закриває прохід в носову порожнину; •голосові зв'язки вібрують.

Для виправлення ламбдацизму використовують наступні прийоми.
• Спочатку дитині дають завдання за зразком, користуючись дзеркалом, вільно висунути язик та затиснути його між зубами. Потім вона повинна не змінюючи положення язика, вимовити протяжно а або и. При цьому положенні мовних органів можна отримати протяжний звук л. Після такої міжзубної вимови треба перевести язик дитини за верхні зуби та продовжувати закріплювати правильну вимову.
• Рот напіввідкрити, протяжно вимовляти звук и та при цьому повільно просувати язик між зубами, потім притиснути зубами. Слідкувати, щоб кінчик язика був не вузьким а широким. При правильному виконанні цього прийому отримаємо звук л. Після відпрацювання ізольованого звука л в міжзубному положенні слід перевести кінчик язика за верхні зуби.
• Можна запропонувати дитині широко відкрити рот та протяжно вимовляти звук а. При цьому кінчик язика почергово піднімати і опускати до верхніх і нижніх різців. При такій вправі почуємо: ла-ла-ла.
• При губній вимові звука л, в першу чергу необхідно загальмувати рухи губ. Треба проводити вправи на диференціацію рухів губ “трубочка-посмішка”. Дитину слід навчити не витягувати губи вперед, а розтягувати в сторони (спочатку можна навіть притримувати їх пальцями). Після того слід перейти до постановки звука л за допомогою одного з вищезазначених прийомів.
• У тих випадках коли порушується вимова не лише звуку л, а також його м’якої пари – л’, виправлення першого звуку є надійною базою для засвоєння другого. При закріпленні м’якого звука л роботу слід починати зі складу лі, а потім переходити до складів з іншими голосними. Роботу над постановкою звука л’ треба будувати на зіставленні вимови складів з л та л’ (ли-лі, ла-ля, лу-лю, ле-лє).
• Після того як буде досягнута правильна артикуляція звука л та проведені вправи з його закріплення на матеріалі складів, слів та фраз, у випадках параламбдацизму необхідно провести ряд вправ, спрямованих на відпрацювання диференціації звуку л та того, яким він замінявся.

Порушення вимови звуків р, р'

Ротацизм - вади вимови звуків р та р', їх відсутність або спотворена вимова:
• горлова вимова - звук р виступає у вигляді горлового дрижачого звука. При такій вимові корінь язика наближується до нижнього краю м’якого піднебіння та утворює з ним щілину. При видиху струмінь повітря проходить скрізь цю щілину та викликає дрібну вібрацію м’якого піднебіння, в результаті чого виникає шум, який приєднавшись до тону голосу викликає специфічне дефектне звучання. Або вимова при якій вібрує лише язичок. При цьому чуємо відчутний рокіт.
• бокова вимова - при якій замість вібрації переднього краю язика вибухає змичка між його боковим краєм та кутніми зубами.
• щічна вимова - при якій різке спотворення звука р зумовлене тим, що струмінь видихуваного повітря проходить скрізь щілину, яка утворюється між боковим краєм язика та верхніми кутніми зубами, приводячи у коливання щоку.
• одноударна вимова - при якому передній край язика лиш один раз доторкується до альвеол, вібрація відсутня. Спроби вимовити подовжений звук р не вдаються.

Параротацизм - різновидності дефекту, які виражаються в заміні звуків р, р' іншими.
• заміна звуками л, л' (риба –“либа”, “ліба”)
• заміна звуком й (помідор -“помідой”)
• заміна звуком в (рука -“вука”)
• заміна звуком и (рак -“иак”)
• заміна звуком г (парта -“пагта”)

Виправлення вимови звуків р, р'

Підготовчий етап є обовязковим на шляху виправлення звуковимови, та включає в себе важливі компоненти, а саме: розвиток слухового сприймання, слухової уваги та памяті, розвиток фонематичного сприймання, розвиток дихання, розвиток артикуляційної моторики.
Для того щоб навчити дітей правильно вимовляти звуки нашої мови, необхідно перш за все навчити їх уважно слухати та чути мовлення оточуючих, тобто розвивати слухове сприймання. Розвиток слухового сприймання – важлива передумова формування звуковимови.
Починати слід з розвитку слухової уваги. Для розвитку слухової уваги доцільно використовувати найдоступніші для дитячого сприймання навколишні звуки: сигнали машин, голоси тварин, музичні звуки та ін. На прогулянках, під час ігор, на екскурсіях діти слухають, про що “говорять” вулиця, кімната, ліс, парк, музичні іграшки.

Важливе місце в підготовчій роботі на шляху розвитку правильного мовлення повинна займати, так звана, артикуляційна гімнастика. Метою її є – відпрацювання правильних, чітких рухів органів мовлення, необхідних для правильної вимови даних звуків.

Вправи для підготовки артикуляційного апарату до постановки звуків р, р'

• “Неслухняний язичок”. Широкий язик покласти на нижню губу та промовляти “пя-пя-пя”, неначе похлопувати свій “неслухняний язичок” верхньою губою.
• „Чашечка”. Рот широко відкрити. Широкий язик підняти угору. Потягнутися до верхніх зубів, але не торкатися їх. Утримувати в такому положенні 10-15 с.
• “Смачне варення”. Висунути широкий язик, облизати верхню губу та заховати язик у глибину рота. Повторити 15 разів.
• “Конячка”. Присмоктати язик до піднебіння, клацнути язиком. Клацати повільно, сильно. Розтягувати під’язикову зв’язку. Виконати 10 разів.
• “Грибочок”. Відкрити рот. Присмоктати язик до піднебіння. Не відриваючи язик від піднебіння сильно відтягнути вниз нижню щелепу. Зробити 10 разів. На відміну від вправи „Конячка” язик не повинен відриватися від піднебіння.
• “Гойдалка”. Висунути вузький язик. Тягнутися язиком почергово спочатку до носа, потім до підборіддя. Рот при цьому не закривати. Вправа проводиться під лічбу 10 разів.
• “Маляр”. Висунути язик, рот трохи відкрити. Облизувати спочатку верхню, а потім нижню губу по колу. Виконати 10 разів, змінюючи напрям.
• “Барабанщики”. Відкрити рот, підняти широкий язик вгору та постукати кінчиком язика по верхнім альвеолам чітко вимовляючи звук д. Поступово збільшувати темп, вимовляючи д-д-д.
• “Літак”. На кінчик носа покласти шматочок паперу або вати. Відкрити рот, широкий язик покласти на верхню губу, бокові краї язика притиснуті. Повітряний струмінь виходить посередині язика. Дитина повинна сильно подути, так, щоб “літак” полетів вгору.

Правильна артикуляція звука р • губи набувають положення наступного голосного звука; • зуби злегка розкриті; • широкий кінчик язика піднятий до верхніх альвеол та вібрує в інтенсивному струмені повітря; • бічні краї язика стискаються з верхніми кутніми зубами; • м'яке піднебіння закриває прохід в носову порожнину; • голосові зв'язки вібрують.

Логопедичну роботу по виправленню вимови звука р проводять в декілька етапів.

• Спочатку за допомогою спеціальних артикуляційних вправ треба досягнути правильного положення язика (широкий язик піднятий вгору у формі “ківша”). Досягнувши правильного положення язика, отримати так званий фрикативний р, який артикулюється при тому ж положенні язика, що й нормальний, але поки що без вібрації. Для цього дитині пропонується підняти широкий язик до верхніх альвеол і видихнути, включаючи голос, через щілину, що утворилася між кінчиком язика та верхніми альвеолами. Якщо дитина вірно виконала цю вправу вона відчує деяке лоскотіння кінчика язика та почує звук, що нагадує звукосполучення [дж] або [дз].
• Другий вид вправ спрямований на відпрацювання вібрації язика. Якщо дитина правильно вимовляє верхні ш та ж, отримати фрикативний р неважко. Достатньо запропонувати йому вимовити протяжно фонему ж при дещо відкритому роті без округлення губ та перемістити передній край язика трохи вперед, до ясен верхніх різців. Добившись цієї мети, слід закріпляти фрикативний р на матеріалі складів, слів, а потім фраз, не чекаючи засвоєння вібрації. Важливо при цьому, щоб отриманий звук вимовлявся з достатнім напором видихуваного повітря, при мінімальній щілині між переднім краєм язика та яснами.
• Для відпрацювання вібрації слід виходити з швидкого повторення на одному видиху звука д, який артикулюється особливим способом – при дещо відкритому роті та при змиканні переднього краю язика не з різцями, а дещо глибше – з яснами верхніх різців або навіть з альвеолами. Спочатку вправа може складатися з двох- та трьохкратного рівномірного повторення звука д (дд, дд, дд… ддд, ддд, ддд…), потім з тих же повторень, але з підсиленням останнього звуку (дД,дД, дД, ддД, ддД, ддД…) і так далі з багаторазового повторення звука д, як рівномірного (ддддддддд…), так і з ритмічним малюнком (ддД, ддД, ддД). Працювати повинен тільки язик при нерухомому положенні нижньої щелепи.
• Інший прийом відпрацювання вібрації виражений тим, що під час вимови фрикативного р під язик підкладають зонд з кулькою на кінці. Кулька стикається з нижньою поверхнею язика, після чого швидкими рухами зонда праворуч та ліворуч викликається механічне коливання язика, почергове змикання та розмикання його переднього краю з альвеолами. Замість зонда можна використати завчасно вимитий палець самої дитини.
• Після того як вібрація буде досягнута, необхідно шляхом різноманітних вправ на матеріалі складів, слів та фраз, автоматизувати засвоєну артикуляцію.

2.3.Практичний матеріал на автоматизацію звуків