Заговори, щоб я тебе побачив

(стародавня мудрість)

ДОПОМОЖИ ДИТИНІ

Методичні рекомендації

По роботі з дітьми, які мають мовленнєві вади

Гоща - 2012

ЗМІСТ

Вступ. Мовлення – складна психічна функція…………………………….5

Розділ 1. Характеристика порушень усного та писемного мовлення у

дітей…………………………………………………………………………...7

· дислалія……………………………………………………...7

· дизартрія………………………………………………….....9

· ринолалія…………………………………………………...10

· алалія…………………………………………………….....12

· загальне недорозвинення мовлення……………………...14

· фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення….....16

· фонетичні порушення мовлення………………………....17

· дисграфія……………………………………………….......17

· дислексія…………………………………………………...18

Розділ 2. Методика виправлення порушень звуковимови…………….....20

2.1 Система роботи з виправлення вад звуковимови…………...20

2.2 Порушення вимови звуків та прийоми їх виправлення…….23

2.3 Практичний матеріал на автоматизацію звуків…………......34

· Звуки ш,ж,ч……………………………………………......34

· Звуки л,л’………………………………………………….. 47

· Звуки р,р’…………………………………………………...58

Розділ 3. Вправи, які забезпечать оволодіння дитиною правильним мовленням…………………………………………………………………...69

· Артикуляційна гімнастика………………………………………......69

· Пальчикові вправи…………………………………………………...74

· Вправи на розвиток слухової уваги, сприймання, пам’яті……......92

· Ігри та вправи на розвиток фонематичного сприймання…………93

· Вправи для розвитоку голосу…………………………………….....93

· Вправи для розвитку координації мовлення з рухами…………….94

· Ігри на розвиток зорової уваги………………………………...........95

· Ігри на розвиток моторно-рухової уваги…………………….........96

· Вправи на розвиток дихання……………………………………......96

· Дихальна гімнастика А.Н.Стрельникової……………………….....98

· Розвивальні кінезіологічні вправи…………………………............100

Література…………………………………………………………...103

Вступ. Мовлення – складна психічна функція.

У світі спостерігається тенденція до збільшення кількості дітей з психофізичними вадами. Це діти, які мають певні проблеми: порушення слуху, зору, опорно-рухового апарату, затримку психічного розвитку, вади інтелекту, порушення мовлення та ін.

Ці діти потребують особливого відношення до себе, особливих умов навчання і виховання, особливих методів та прийомів навчання. Раннє виявлення таких дітей, вчасна і кваліфікована допомога, чуйне і дбайливе ставлення зробить їх проблеми не настільки болісними.

Серед порушень психофізичного розвитку у дітей вади мовлення спостерігаються чи не найчастіше. I це не випадково. Мовлення — дуже складна психічна функція. Його нормальний розвиток можливий лише за умови сформованості мислення, уваги, пам'яті, сприймання (насамперед слухового, зорового), рухової сфери дитини, тощо. Будь-яке відхилення у розвитку названих процесів обов'язково позначається на стані мовлення дитини.

На сьогодні в Україні сумною реальністю є те, що 60-70% дітей, які ідуть до школи, мають мовленнєві вади.

Порушення мовлення у дошкільників мають здатність до патологічного закріплення, що призводить до різних стійких помилок як в усному мовленні, так і на письмі. А, враховуючи, що мовленнєвий розвиток дитини продовжується ще й під час шкільного навчання, вони можуть спричинити різноманітні стійкі порушення у засвоєнні шкільних знань, насамперед з предметів мовного циклу: читання, письма, рідної мови.

Ось чому батьки, вихователі та вчителі мають знати, які мовленнєві порушення найчастіше трапляються у дітей, у чому вони виявляються, які можуть мати наслідки для психічного розвитку дитини та для її навчання у школі, як запобігти їхньому виникненню і що необхідно зробити для їх своєчасного подолання.

Мовленнєві вади самі по собі не можуть зникнути, а при відсутності спеціально організованої логопедичної допомоги негативно впливають на розвиток особистості та її долю в період навчання в школі та в подальшому житті.

Що стосується надання логопедичної допомоги дітям, то тут є певні проблеми. При наявності в районі одного логопедичного пункту, досить складно охопити логопедичною допомогою всіх дітей, які її потребують. Вчитель - логопед, в першу чергу, бере на заняття дітей з такими вадами мовлення, наявність яких призводить до неуспішності в оволодінні навчальною програмою (це діти з ФФН, ЗНМ, порушеннями писемного мовлення).

Є певні труднощі організації логопедичної допомоги в сільській місцевості. Часто батьки не в змозі возити дитину до райцентру на заняття логопеда.

Тому, роль дорослих у цьому процесі надзвичайно важлива та відповідальна.

Дитина з вадами мови не піде в ногу з іншими дітьми, бо потребує спеціального професійного впливу, більшої участі батьків, вчителів, психологів у її розвитку та корекції. Треба добре попрацювати і не один день, щоб вади мови пішли в минуле.

Часто мовленнєвий недорозвиток є одним з проявів більш складного порушення у дитини. Тому, корекційну роботу слід проводити комплексно. Вкрай важливо використовувати вправи на розвиток артикуляційного апарату, дрібної моторики рук, фонематичних процесів, дихальну гімнастику, пальчикові ігри, масаж і самомасаж кистей, декламування віршованих рядків з руховим супроводом (елементи логоритміки), вправи на релаксацію, ритмізовані мовленнєві вправи.

Поряд з традиційними методами психолого-педагогічного впливу на дитину доцільно використовувати метод кінезіологічної (тілесно-рухової) корекції, спрямованої на зняття окремих симптомів і поліпшення розвитку пам'яті, уваги, мовлення, просторової уяви, дрібної та загальної моторики, зниження стомлюваності, підвищення здатності до самоконтролю, працездатності, активізацію інтелектуальних та пізнавальних процесів. Регулярне виконання цих вправ допомагає також зменшити синкінезії, які можуть проявляються у вигляді дзеркальних рухів, супутніх рухів голови, обличчя, язика, ніг, рук, тулуба.

Варто приділяти велику увагу розширенню знань про оточуюче середовище, узагальненню, класифікації, збагаченню словника, вправам на розвиток пам’яті, уваги, логічного мислення, окоміру, просторової орієнтації.

Мета даного посібника: на основі власного досвіду та досвіду колег-логопедів, познайомити батьків, вихователів, вчителів початкових класів, а також вчителів, які навчають дітей за індивідуальною формою навчання з найбільш поширеними мовленнєвими порушеннями у дітей, навчити їх розпізнавати, допомогти дорослим оволодіти деякими прийомами та методами коригування мовленнєвого розвитку дітей.

Тим самим уберегти їх від невдачі у подальшому шкільному житті.

Розділ 1. Характеристика порушень усного та писемного мовлення у дітей

На сьогоднішній день, існують дві основні класифікації мовних порушень, які зустрічаються в логопедичної практиці: одна - клініко-педагогічна, друга - психолого-педагогічна. Вони не суперечать один одному, а доповнюють, розглядаючи мовні проблеми з різних точок зору.

Клініко-педагогічна класифікація порушень мови спирається на традиційну для логопедії співдружність з медициною, розкриває механізми мовних порушень, описує форми і види мовних розладів.

Усі види мовних порушень у клініко-педагогічної класифікації ділять на 2 групи.

1. Порушення усного мовлення:

а) Порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення мови:

• афонія, дисфонія - відсутність або розлад голосу;
• брадилалія - ​​патологічно уповільнений темп мови;
• тахілалія - ​​патологічно прискорений темп мовлення;
• заїкання - порушення темпо-ритмічної сторони мови, обумовлене судомним станом м'язів мовного апарату;
• дислалія - порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації (забезпеченість органу або тканини нервовими волокнами і нервовими клітинами) мовного апарату;
• ринолалія - порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату;
• дизартрія - порушення вимовної сторони мови, обумовлене недостатньою іннервацією мовного апарату.

б) Порушення структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення мови:

• алалія - ​​відсутність або недорозвинення мови внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку;
• афазія - повна або часткова втрата мови, пов'язана з локальними ураженнями головного мозку.

2. Порушення писемного мовлення:

а) дислексія (алексія) - часткове (повне) порушення читання;

б) дисграфія (аграфия) - часткове (повне) порушення письма.

Дорослим слід знати найбільш поширені мовленнєві порушення.

Дислалія – порушення звуковимови при нормальному слухові та збереженій іннервації мовного апарату. В залежності від локалізації порушення та причин, що обумовлюють дефект звуковимови, дислалію розподіляють на дві основні форми: механічну та функціональну.
Механічна дислалія. Механічною (органічною) дислалією називають такий вид неправильної звуковимови, який викликаний:
1) органічними дефектами периферичного мовного апарату, його кісткової та м’язової будови. Часто причиною механічної дислалії є укорочена під’язична вуздечка (під’язична зв’язка). При цьому ускладнюються рухи язика, коротка вуздечка не дає можливості високо підняти язик. Також правильну артикуляцію може ускладнювати дуже великий та широкий, або дуже маленький та вузький язик.
2) дефектами будови щелеп, що призводять до аномалії прикусу. Нормальним вважається прикус, коли при зімкненні щелеп верхні зуби трохи прикривають нижні. Аномалії прикусу мають декілька варіантів:
• прогнатія – верхня щелепа сильно видається вперед, в результаті чого нижні передні зуби зовсім не змикаються з верхніми;
• прогенія – нижня щелепа виступає вперед, передні зуби нижньої щелепи виступають попереду передніх зубів верхньої щелепи;
• відкритий прикус – між зубами верхньої та нижньої щелеп при їх зімкненні залишається проміжок. В деяких випадках цей проміжок лише між передніми зубами (передній відкритий прикус);
• боковий відкритий прикус – може бути лівостороннім, правостороннім та двостороннім;
• неправильна будова зубів, зубного ряду також може призвести до дислалії. Наприклад, при великих розщілинах між зубами язик під час вимови деяких звуків просувається між зубами, спотворюючи вимову.
Регуляція зубів та щелеп проводиться лікарями стоматологом та ортодонтом за допомогою накладання на зуби спеціальних пластинок.
3) неправильною будовою піднебіння, що також негативно впливає на звуковимову. Вузьке, надто високе („готичне”) піднебіння, або, навпаки, низьке, плоске перешкоджає правильній артикуляції багатьох звуків.
4) товсті губи, або укорочена, малорухлива верхня губа ускладнюють чітку вимову губних та губно-зубних звуків.

Функціональна дислалія. Функціональною дислалією називають такий вид неправильної звуковимови, при якому немає ніяких дефектів артикуляційного апарату, тобто немає ніякої органічної основи. Причини функціональної дислалії можуть бути наступні:
1) неправильне мовленнєве виховання дитини в родині, коли дорослі протягом довгого часу „сюсюкають” з малюком, в результаті чого затримується розвиток правильної звуковимови;
2) за наслідуванням, коли малюк наслідує спотвореній звуковимові дорослих членів сім’ї, або спілкується з малодшими дітьми, у яких ще не сформувалася правильна звуковимова;
3) двомовність в сім’ї, коли батьки, розмовляють на різних мовах, а дитина переносить особливості вимови однієї мови на іншу.
4) педагогічна занедбаність, коли мовлення дитини не піддається необхідному впливу дорослих, що гальмує нормальний мовленнєвий розвиток; тобто, коли дорослі не звертають уваги на звуковимову дитини, не виправляють помилки малюка, не дають йому взірець чіткої та правильної вимови.
5) недорозвиток фонематичного слуху, коли у дитини спостерігаються ускладнення в диференціації звуків, що розрізняються між собою тонкими акустичними ознаками, наприклад, дзвінких та глухих приголосних, м’яких та твердих, свистячих та шиплячих. В результаті таких ускладнень розвиток правильної звуковимови надовго затримується.
6) недостатня рухливість органів артикуляційного апарату, яка може бути викликана й невмінням дитини утримувати язик в потрібній позиції або швидко переходити від одного руху до іншого.

Види дислалії. Відповідно до характеру дефекту вимови, що стосується окремої групи звуків, виділяють наступні види дислалії:
• Сигматизм (від назви грецької букви сигма, що позначає звук с) – вади вимови свистячих (с, с’, з, з’, ц, ц’) та шиплячих (ш, ж, ч, щ) звуків. Один з найбільш розповсюджених видів порушень вимови.
• Ротацизм (від назви грецької букви ро, що позначає звук р) – вади вимови звуків р та р’.
• Ламбдацизм (від назви грецької букви ламбда, що позначає звук л) – вади вимови звуків л, л’.
• Дефекти вимови піднебінних звуків:
• капацизм – (від назв грецької букви каппа, що позначає звук к) – вади вимови звуків к та к’;
• гамацизм – (від назв грецької букви гамма, що позначає звук г) – вади вимови звуків г та г’;
• хітизм – (від назв грецької букви хі, що позначає звук х) – вади вимови звуків х та х’;
• йотацизм – (від назв грецької букви йота, що позначає звук й) – вади вимови звука й.
• Дефекти вимови дзвінких приголосних звуків – вади вимови, які виражаються в заміні дзвінких приголосних звуків парними глухими звуками: б-п, д-т, в-ф, з-с, ж-ш, г-к.

Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, яке виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Це важкий розлад усієї мовленнєвої діяльності. При дизартрії порушується не тільки звуковимова майже усіх груп звуків, але і просодична сторона мовлення: голос, інтонація, темп, ритм. Дизартрія – це неврологічний діагноз. Невролог призначає медикаментозне лікування, а логопед займається корекцією мовленнєвих вад. Лікування дизартрії повинно являти собою комплексний вплив, де будуть використані і медикаменти, і лікувальна фізкультура, і масаж, і логопедична робота.
Дизартрія спостерігається, як у тяжкій так і в легкій формі. Тяжка форма найчастіше є компонентом дитячого церебрального паралічу. Діти з тяжкою формою дизартрії отримують комплексну допомогу в спеціальних закладах для дітей з тяжкими розладами мовлення та для дітей з вадами опорно-рухового апарату.
Діти ж з легкою формою дизартрії (стерта форма, дизартричний компонент) можуть відвідувати дитячі садки та школи загального типу, та відвідувати логопеда в районній поліклініці або логопедичні пункти.
Дітям зі стертою формою дизартрії властиві деякі особливості. Ці діти нечітко розмовляють та погано їдять. Зазвичай вони не люблять м'ясо, хлібні скоринки, моркву, тверде яблуко, тому що їм важко жувати. Трохи пожувавши дитина або тримає їжу за щокою, або починає «давитися» нею. Деякі батьки, перетираючи дитині їжу, самі сприяють затримці у дитини розвитку рухів артикуляційного апарату.
Такі діти не можуть самостійно полоскати рот, тому що у них слабо розвинуті м’язи щік, язика. Вони або ковтають воду, або виливають її.
У дітей з дизартрією порушена дрібна моторика рук. Вони не можуть застібнути ґудзики, їм важко шнурувати черевики. Вони стикаються з труднощами, коли виконують дію, яка потребує тонких рухів пальців рук. Такі діти неправильно тримають олівець та часто не вміють користуватися ножицями.
У дітей з дизартрією порушена і загальна моторика, їм притаманні труднощі при виконанні фізичних вправ. Таким дітям важко втримати рівновагу, часто вони не вміють стрибати на одній нозі.

Причини дизартрії
Причиною дизартрії є органічне ураження центральної нервової системи в результаті впливу негативних факторів на мозок дитини.
Під час внутрішньоутробного розвитку:
• гострі та хронічні інфекції
• інтоксикації
• токсикози
• резус-конфлікти
• гіпоксії (кисневе голодування)
Під час пологів:
• асфіксія
• пологові травми
• крововиливи при стрімких або затяжних пологах
У ранньому віці дитини:
• інфекційні хвороби нервової системи (менінгіти, менінгоенцефаліти)

Логопедична робота при дизартрії тривала та потребує тісної співпраці батьків, логопеда та невролога. Ця робота багатопланова і потребує систематичних занять та чіткого виконання домашніх завдань. Батьки повинні дуже серйозно поставитися до логопедичних занять. Вони повинні чітко визначити для чого виконуються ті чи інші завдання, розуміти їх мету та уявляти очікувані результати.

Корекційна логопедична робота при дизартрії включає в себе:
• Розвиток фізіологічного та мовленнєвого дихання
• Логопедичний масаж
• Артикуляційну гімнастику
• Корекцію просодичної сторони мовлення (темп, ритм, голос, інтонація)
• Корекцію звуковимови
• Розвиток фонематичного сприймання

Ринолалія – порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого аппарату. При ринолалії артикуляція звуків відрізняється від норми. Так, при нормальній фонації у дитини під час вимови усіх (крім носових) звуків мовлення, відбувається відділення носоглоткової та носової порожнин від глоткової та ротової. Під час мовлення м'яке піднебіння безперервно опускається та піднімається на різну висоту в залежності від звуків, що вимовляються та швидкості мовлення. При порушенні функцій піднебінно-глоткового зімкнення з’являється специфічний для ринолалії носовий відтінок мовлення. В залежності від характеру порушення функції піднебінно-глоткового зімкнення виділяють різні форми ринолалії: відкриту, закриту та змішану.
Відкрита ринолалія. Для нормальної фонації характерна наявність перпони між ротовою та носовою порожнинами, коли голосова вібрація проходить тільки через ротову порожнину. Якщо ж між ротовою та носовою порожниною розподіл неповний, тоді вібруючий звук проходить також і в носову порожнину. В результаті порушення перепони між ротовою та носовою порожниною збільшується голосовий резонанс. При цьому змінюється тембр звуків, особливо голосних. Найбільш помітно змінюється тембр голосних звуків і та у, при артикуляції яких ротова порожнина більш вузька. Менш назально звучать голосні звуки е та о, ще менше порушений голосний а. Крім тембру голосних звуків, при відкритій ринолалії порушується тембр деяких приголосних. При вимові шиплячих звуків та фрикативних ф, в, х додається хриплуватий звук, що виникає у носовій порожнині. Вибухові звуки п, б, д, т, к, г, а також сонори л та р звучать неясно, тому що у ротовій порожнині не може утворитися повітряний тиск, необхідний для їх чіткої вимови.
Відкрита ринолалія може бути органічною та функціональною. Органічна ринолалія буває вродженою (розщелина м'якого та твердого піднебіння) та набутою (утворюється при травмі ротової та носової порожнини або в результаті набутого паралічу м'якого піднебіння).
Одна з функціональних форм – звична відкрита ринолалія, яка спостерігається після великих аденоїдних розрощувань, виникає в результаті тривалого обмеження рухливості м'якого піднебіння.
Закрита ринолалія. Закрита ринолалія характеризується зниженим фізіологічним носовим резонатором під час вимови звуків мовлення. Найбільш сильний резонанс в нормі спостерігається при вимові носових м, м ’, н, н ’. В процесі артикуляції цих звуків носоглоткова перепона залишається відкритою та повітря проходить до носової порожнини. Якщо ж носовий резонанс відсутній, ці фонеми звучать як ротові б, б ’, д, д ’.
Крім вимови носових приголосних звуків при закритій ринолалії порушується вимова голосних, вона набуває неприроднього відтінку.
Причинами закритої ринололії частіше за все є органічні порушення в носовому просторі або функціональні порушення піднебінно-глоткового зімкнення. Органічні порушення бувають викликані хворобливими явищами, в результаті яких зменшується проходимість носа та ускладнюється носове дихання. Передня закрита ринолалія виникає при хронічній гіпертрофії слизистої носа, головним чином задніх відділів нижніх раковин, при поліпах у носовій порожнині, при викривленні носової перегородки та при пухлинах носової порожнини. Задня закрита ринолалія у дітей частіше за все є наслідком великих аденоїдних розрощувань, іноді носоглоткових поліпів, фіброми або інших носоглоткових пухлин.
Функціональна закрита ринолалія зустрічається у дітей часто, але не завжди правильно розпізнається. Вона характеризується тим, що виникає при нормальній прохідності носової порожнини та не порушеному носовому диханні. При функціональній закритій ринолалії тембр носових та голосних звуків може бути порушений більше, ніж при органічній. Причина в тому, що м'яке піднебіння при фонації та вимові носових звуків піднімається вище норми та закриває звуковим хвилям доступ до носоглотки.
Змішана ринолалія. Коли спостерігається поєднання носової непрохідності з недостатністю піднебінно-глоткового зімкнення.

Причини ринолалії
• мозкові крововоливи, черепно-мозкові травми
• укорочене м'яке піднебіння
• відсутність маленького язичка, укорочений або роздвоєний м'який язичок
• поліпи, аденоїди, пухлини, вискривлення носової перегородки, гіпертрофія слизистой носа, травми піднебіння, наслідки операцій і хвороб (рубці)
• розщелини піднебіння і губи
• порушення процесів дихання, опущене м'яке піднебіння, наслідування гнусавого мовлення оточуючих, хвороби євстахієвої труби

Логопедична робота з дитиною ринолаліком залежить від форми ринолалії. Але є спільні завдання, які повинен ставити перед собою логопед працюючи з дитиною з такою вадою мовлення.
• Нормалізація ротового видиху, тобто відпрацювання подовженого повітряного струменю при вимові усіх звуків мови крім носових
• Відпрацювання правильної артикуляції всіх звуків мови
• Усунення назального відтінку голосу
• Виховання навичок диференціації звуків з метою попередження дефектів звукового аналізу
• Нормалізація просодичної сторони мовлення
• Автоматизація набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні

Алалія – тяжке порушення мовлення, відсутність або недорозвиток мовлення, яке виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Алалія – системний недорозвиток мовлення, при якому порушені усі його сторони (фонетико-фонематична, лексико-граматична, синтаксична). При алалії мовлення зовсім не розвивається або розвивається з грубими відхиленнями. В залежності від того, які мовленнєві центри були уражені, розрізняють сенсорну і моторну алалії.
Сенсорна алалія обумовлена ураженням центрального відділу мовнослухового аналізатора. Сенсорну алалію характеризує важке недорозвинення сприйняття мовлення і, як наслідок, недорозвинення власного мовлення дитини. Тобто при збереженному слуху дитина не оволодіває розумінням мовлення. При сенсорній алалії дитина погано розуміє, або ж не розуміє зовсім звернену мову. Тобто, дитина чує мовлення, але не може зрозуміти, що саме їй говорять. Таких дітей часто направляють на аудіограму (перевірку слуху), але вона підтверджує, що слух у дитини в нормі. Для того, щоб привернути увагу сенсорного алаліка, необхідно попасти в його поле зору, доторкнутися до нього, тобто використання лише звукового впливу на нього є недостатнім. Для таких дітей важливу роль відіграє конкретна ситуація. Так, у звичній домашній обстановці сенсорний алалік може бути спокійний, спостережливий, багато лепече. Тоді як в незнайомому місці він або стає сильно збудженим (стукає, кричить), або ж навпаки стає загальмованим. В деяких випадках сенсорний алалік розуміє деякі прості побутові слова, але достатньо вжити ці слова у розгорнутому реченні – і він вже не сприймає його. Чаcто у сенсорних алаліків відмічається ехолалія (автоматичне повторення слів, що вимовляються ким-небудь з його оточення), але такі автоматичні повторення не усвідомлюються і не закріплюються. Спроби викликати повторне вимовляння таких слів виявляються безрезультатними. Частіше за все замість відповіді на питання дитина повторює саме запитання.
Сенсорна алалія зустрічається не часто. В більшості випадків зустрічається змішана форма алалії – сенсомоторна.
Моторна алалія обумовлена ураженням центрального відділу мовнорухового аналізатора. Дитина з моторною алалією відносно розуміє звернене мовлення, але її власне мовлення не розвивається. У дитини, яка розуміє оточуючих та правильно сприймає їх, формується та розвивається самостійне мовлення. Тоді як дитина з моторною алалією не здатна відтворити те, що почула, вона не здатна відтворити артикуляційні положення. Моторний алалік не може відтворити певну послідовність звуків у слові. У нього не формується образ звука, та відповідно звуковий образ слова. Він не може знайти правильну послідовність звуків у слові та слів у реченні. Діти з моторною алалією можуть вимовляти одне й те саме слово по-різному. У таких дітей відмічаються великі труднощі в накопиченні словникового запасу, в оволодінні граматичною стороною мовлення, правильною звуковимовою та складовою структурою слова.

Причини алалії
Під час внутрішньоутробного розвитку:
• інтоксикації
• хронічні захворювання матері
• порушення кровообігу плоду

Під час пологів:
• мозкові крововиливи, гематоми
• асфіксія
• пологові травми
У ранньому віці дитини:
• травми голови
• інфекційні захворювання ЦНС (менінгіт, менінгоенцефаліт)

Логопедична робота будується диференційовано при моторній та сенсорній алалії. Але, в обох випадках слід розпочинати її якомога раніше, тому що без допомоги кваліфікованого спеціаліста мовлення дитини формуватися не буде. Корекційна робота при алалії тривала та потребує систематичних занять та чіткого виконання домашніх завдань, тобто тісної співпраці батьків та логопеда. Батьки дитини-алаліка повинні дуже серйозно поставитися до логопедичних занять. Оскільки алалія є системним недорозвитком мовлення, то логопедична робота має охоплювати усі сторони мовлення:
• Розвиток слухової уваги
• Розвиток розуміння мовлення
• Розвиток звукової сторони мовлення
• Розвиток складової структури
• Розвиток просодики (темп, ритм, інтонація)
• Розвиток граматичної будови
• Накопичення словникового запасу
• Розвиток фразового мовлення
• Розвиток зв'язного мовлення

У 60-70 рр. була розроблена психолого-педагогічна класифікація на основі лінгвістичних та психологічних критеріїв, серед яких більшою мірою враховуються структурні компоненти мовленнєвої системи, функціональні аспекти мови, співвідношення видів мовної діяльності. Схематично психолого-педагогічна класифікація виглядає наступним чином:

Порушення мовних засобів спілкування:

· Загальне недорозвинення мови (ЗНМ 1 - 3-го рівня, нерізко виражене загальне недорозвинення мовлення), яке об'єднує складні мовні розлади, тобто ті випадки, коли у дітей з різних причин порушене формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової і смислової сторін.

· Фонетико-фонематичні недорозвинення мови (ФФН), тобто порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей з різними розладами, внаслідок дефектів сприйняття й проголошення фонем.

· Фонетичні порушення мови, які проявляються в неправильній дефектній вимові окремих звуків.

Порушення в застосуванні мовних засобів спілкування в мовленнєвій діяльності (комунікативний аспект):

· Заїкання,

· Прояви мовного негативізму та ін.

У даній класифікації порушення письма і читання трактуються як відстрочені прояви ФФН та / або ЗНМ, обумовлені у дітей несформованістю фонетичних і морфологічних узагальнень в усному мовленні.

Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ) – складне мовленнєве порушення, при якому у дитини з нормальним слухом та інтелектом порушуються усі компоненти мови: лексика, фонетика, граматика. Мовленнєвий недорозвиток може бути виражений в різному ступені: від повної відсутності мовленнєвих засобів спілкування до розгорнутого мовлення з окремими елементами лексико-граматичного та фонетичного недорозвитку.

Перший рівень мовленнєвого розвитку. Мовленнєві компоненти спілкування вкрай обмежені. Цей рівень характеризується або повною відсутністю мовлення або активний словник дітей складається з невеликої кількості звуконаслідувань та звукових комплексів. Широко використовуються жести та міміка. Діти користуються одним й тим самим комплексом для позначення предметів, дій, якостей, інтонацій та жестів, пояснюючи різницю значень. Лепетні утворення, в залежності від ситуації, можна розцінювати як однослівні речення.
Відсутнє розуміння значень граматичних категорій. При сприйманні зверненої мови домінуючим виявляється лексичне значення. Звукова сторона мовлення характеризується фонетичною невизначеністю. Відмічається нестійке фонетичне оформлення. Кількість дефектних звуків може значно перевищувати кількість звуків, що вимовляються правильно. Основною відмінністю мовного розвитку цього рівня є обмеження сприймання та відтворення складової структури слова.

Другий рівень мовленнєвого розвитку. Перехід до нього характеризується підвищеною мовленнєвою активністю дитини. Спілкування здійснюється шляхом використання постійного, але все ще спотвореного та обмеженого запасу загальновживаних слів.
Диференційовано позначаються назви предметів, дій, окремих ознак. На цьому рівні можливе користування займенниками, простими прийменниками в елементарних значеннях. Діти можуть відповісти на запитання за картиною, пов’язані з сім’єю, знайомими подіями навколишнього життя.
Мовленнєва недостатність чітко проявляється в усіх компонентах. Діти користуються лише простими реченнями з 2-3, іноді 4 слів. Словниковий запас значно відстає від вікової норми: виявляється незнання багатьох слів, що позначають частини тіла, тварин та їх дитинчат, одягу, меблів, професій.
Відмічаються грубі помилки у використанні граматичних конструкцій:
— змішування відмінкових форм („їде машину” замість на машині);
— часте використання іменників у називному відмінку, а дієслова в інфінітиві або у формі 3-ї особи однини та множини теперішнього часу;
— у використанні числа та роду дієслів, при змінюванні іменників за числом („пат стіця” – п’ять стільців);
— відсутність узгодження прикметників з іменниками, числівників з іменниками.
Фонетична сторона мовлення характеризується наявністю багаточисленних спотворень звуків, замін та змішувань. Порушена звуковимова м’яких та твердих звуків, шиплячих та свистячих, африкат, дзвінких та глухих („папуся” – бабуся, „дупа” – рука). Проявляється дисоціація між здібністю правильно вимовляти звуки в ізольованому положенні та їх використанням у спонтанному мовленні.
Типовими залишаються також ускладнення в засвоєнні звуко-складової структури. Часто при правильному відтворенні контуру слів порушується звуконаповненість: перестановка складів, звуків, заміна або пропуск складів.

Третій рівень мовленнєвого розвитку характеризується наявністю розгорнутого фразового мовлення з елементами лексико-граматичного та фонетико-фонематичного недорозвитку.
На даному етапі діти вже користуються всіма частинами мови, правильно вживають прості граматичні форми, намагаються будувати складнопідрядні та складносурядні речення.
Покращується стан звуковимови, відтворення слів різної складової структури. У дітей вже немає труднощів у називанні предметів, дій, ознак, якостей, добре знайомих їм з життєвого досвіду. Вони можуть вільно розповідати про свою сім’ю, про себе, складають невеличкі розповіді.
Однак, більш глибоке вивчення всіх сторін мовлення дозволяє з’ясувати, що усі компоненти мови: лексика, граматика, фонетика - залишаються недорозвиненими.
У вільних висловлюваннях переважають прості поширені речення, майже не використовуються складні конструкції.
Відмічаються аграматизми: помилки в узгодженні числівників з іменниками, прикметників з іменниками в роді, числі та відмінку.
Розуміння зверненої мови значно розвивається та наближається до норми. Відмічається недостатнє розуміння змін значення слів за допомогою префіксів, суфіксів; спостерігаються труднощі в розрізненні морфологічних елементів, що виражають значення числа та роду, розуміння логіко-граматичних структур, що виражають причинно-наслідкові, часові та просторові відношення.
Недостатній розвиток фонематичного слуху та сприймання призводить до того, що у дітей самостійно не формується готовність до звукового аналізу та синтезу слів, що згодом не дозволяє їм успішно оволодіти грамотою без допомоги логопеда.

Причини ЗНМ
Під час внутрішньоутробного розвитку:
• інтоксикації
• токсикоз
• порушення кровообігу плоду
Під час пологів:
• мозкові крововиливи, гематоми
• асфіксія
• пологові травми
У ранньому віці дитини:
• травми голови

Логопедична робота
При першому рівні ЗНМ:
• розвиток розуміння мовлення
• розвиток наслідування
• розвиток зорової та слухової уваги, памяті

При другому рівні ЗНМ:
• Розвиток звукової сторони мовлення
• Розвиток складової структури
• Розвиток просодики (темп, ритм, інтонація)
• Розвиток граматичної будови
• Накопичення словникового запасу
• Розвиток фразового мовлення

При третьому рівні ЗНМ:
• Практичне засвоєння лексичних та граматичних засобів мовлення
• Удосконалення зв'язного мовлення
• Формування правильної звуковимови
• Підготовка до навчання грамоти

Фонетико-фонематичне недорозвинення мовленнння (ФФНМ) — це порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей з різними мовними розладами

унаслідок дефектів сприймання і вимови фонем.
Можна виділити основні прояви, що характеризують цей стан.
• Недиференційована вимова пар або груп звуків.В цих випадках один і той же звук може служити для дитини замінником двох або навіть трьох інших звуків. Наприклад, м'який звук т' вимовляється замість звуків с, ч, ш («тюмка», «тяска», «тяпка» замість сумка, чашка, шапка).
• Заміна одних звуків іншими, такими що мають більш просту артикуляцію і викликають менше труднощів у вимові для дитини. Звичайно звуки, складні для вимовлення, замінюються більш легкими, які характерні для раннього періоду мовного розвитку. Наприклад, звук л вживається замість звуку р, звук ф – замість звуку ш. У деяких дітей ціла група свистячих і шиплячих звуків може бути замінена звуками т і д («табака» замість собака і т.п.).

• Змішення звуків. Це явище характеризується нестійким вживанням цілого ряду звуків в різних словах. Дитина може в одних словах вживати звуки правильно, а в інших - замінювати їх близькими за артикуляцією або акустичними ознаками. Так, дитина, уміючи вимовляти звуки р, л ізольовано, в зв’язному мовленні вимовляє їх змішано.

Логопедична робота
• Формування звуковимови.
• Розвиток фонематичного слуху.
• Підготовка до навчання грамоти.

Фонетичні порушення мови. Вони проявляються в неправильній дефектній вимові окремих звуків. Ці вади звуковимови мають вплив на чіткість мови, її виразність (це порушена вимова звуків [р], [р'], м’яка вимова шиплячих при нижньоязичному положенні язика, міжзубна вимова [с], [з], [с'], [з], [ц], [ч]. Ці вади ще називають «косметичними» вадами мови. Вони не впливають негативно на засвоєння дітьми шкільних знань. Але ці дефекти звуковимови впливають на психічний стан дитини, бо вона знає за свої недоліки мови, соромиться говорити, це може зменшувати її життєву активність. Реакція батьків буває, нажаль, різною. Одні вважають за необхідність якнайшвидше звернутися до спеціаліста за допомогою, а інші – чекають, що зникне вада сама собою, що дитина «виговориться».

Сподівання марні, бо рухи язика автоматизовані, закріплені в мовноруховій зоні мозку. Дитина щодня вимовляє дефектні звуки однаково неправильно. Змінити положення язика при вимові звуків, зробити нові рухи звичними можна тільки шляхом корекційного впливу на мову під керівництвомлогопеда.

Дисграфія – частковий розлад процесу письма, яке виражається специфічними і стійкими помилками, які зумовлені несформованістю або порушенням функцій, що забезпечують процес письма. Дисграфія у дітей – це часткове порушення формування та повноцінного використання письма, тобто ускладнення в оволодінні процесом письма. Поряд з дисграфією, при якій процеси письма порушені, виділяють і аграфію – повну нездатність оволодіння письмом або його повну втрату.

Часто у дитини дисграфія пов'язана з різними порушеннями мовлення: дислаліями, дизартріями, алаліями та виражаються в особливих труднощах оволодіння письмовим мовленням. У важких випадках оволодіння грамотою відбувається повільно, з великими утрудненнями і вимагає тривалої спеціальної допомоги. Письмове мовлення школяра-дисграфіка відрізняється від письма його однолітків великою кількістю специфічних помилок. До специфічних помилок дисграфіка відносяться:

• помилки фонетичного характеру (заміни букв, що повторюються, за схожістю їх вимови)
• спотворення складової структури слова: пропуски голосних (вулиця—вулця), приголосних (сніг—сіг) і цілих складів (барабан—баран), перестановки складів (пустила—путисла)
• роздільне написання частин одного слова (при йшов) і сумісне написання двох слів (настолі, вруці)
• помилки граматичного характеру: пропуск прийменників (були лісі, книга столі...), помилки в узгодженні відмінкових закінчень (нема білих подушках), родових (великий дівчинка)
• помилки графічного характеру— заміни букв за графічною схожістю (ш — и, т — п, л — м, е — в, и — і, х — ж, н — ю) і за розташуванням в просторі (є — з, б — д, т — ш)
• помилки на правила правопису - серед них переважають помилки на ненаголошені голосні, на написання дзвінких і глухих в кінці слова і складу, на пом'якшення приголосних.

Логопедична робота
• Розвиток фонематичного сприйняття.
• Робота над звуковимовою.
• Розвиток навичок звукового аналізу і синтезу.
• Збагачення словникового запасу і розвиток практичного уміння користуватися ним.
• Розвиток граматичної сторони мовлення.
• Розвиток зв'язного мовлення.

Дислексія – часткове специфічне порушення процесу читання, яке виражається стійкими специфічними помилками, які зумовлені несформованістю або розладами функцій, що забезпечують процес читання. За ступенем вираженості розрізняють: алексію – повну неможливість оволодіння читанням або повну його втрату, та дислексію – труднощі в оволодінні читання та дефект його формування. Дислексія може бути самостійним розладом та проявлятися поряд з іншими важкими порушеннями мовлення - дислаліями, дизартріями, алаліями.

Види дислексій
• Фонематичні дислексії обумовлені недорозвиненням функції фонемної системи: слуховимовної диференціації фонем, фонематичного аналізу і синтезу. При недорозвитку функцій фонематичного аналізу та синтезу у дітей спостерігається побуквене читання, спотворення звукової сторони слова (вставки, пропуски, перестановки звуків), труднощі читання оберненого складу. Наприклад, аптека – „патека”, булка – „бука”, поклала – „покалала”. В основі цих порушень читання лежить недорозвиток функцій фонематичного аналізу.
Частіше за все у дітей з порушеннями читання виявляється несформованою найбільш складна форма функції фонематичного аналізу - визначення кількості, послідовності і місця звуків в слові. При фонематичних дислексіях у більшості дітей відмічається недорозвинення і порушення усного мовлення (неправильне використання деяких граматичних форм, обмежений словник).
• Оптичні порушення читання пов'язані з недорозвиненням вищих зорових функцій: зорового аналізу і синтезу, оптико-просторових уявлень. Діти стикаються з труднощами в конструюванні зображень, у визначенні схожості і відмінності зорових зображень, в перетворенні фігур. У них спостерігаються неточності змальовування і конструювання: а) спрощення фігур, зменшення кількості елементів, б) неправильне просторове розташування ліній в порівнянні зі зразком. В процесі оволодіння читанням у цих дітей відмічаються труднощі в засвоєнні схожих графічних букв, їх змішування та заміни

(т-г, д-л, в-з, х-к).
• Аграматичні порушення читання часто спостерігаються у дітей з загальним недорозвитком мовлення. При такому порушенні відмічаються неправильне вживання відмінкових закінчень, неправильне узгодження різних частин мови та ін.
• Мнестичні порушення читання пов’язані з труднощами встановлення зв’язків між звуками і буквами. Ці порушення проявляються в труднощах засвоєння всіх букв, у недиференційованих замінах букв при читанні. Дитина не запам’ятовує, яка буква відповідає тому чи іншому звуку.
• Семантичні порушення читання (механічне читання) – це порушення розуміння прочитаного при технічно правильному читанні. Семантичні дислексії викликаються двома факторами: 1) недорозвиток звуко-складового синтезу; 2) нечіткістю, недиференційованістю уявлень про синтаксичні зв’язки слів в середині речення. Розподіл слова на склади в процесі читання – часта причина нерозуміння прочитаного слова, речення. Учні з порушенням звуко-складового синтезу, читаючи слово по складах, не можуть об’єднати ці склади в єдине слово, співвіднести розділене на склади слово та відповідне слово в усному мовленні, тобто не впізнають його. В такому випадку дитина читає механічно, не розуміючи змісту тієї інформації, яку вона розшифровує. У дітей з семантичними порушеннями читання недостатньо сформована можливість синтезувати, встановлювати в своєму уявленні розділені на склади слова і речення. Внаслідок несформованості граматичних узагальнень, діти з семантичними дислексіями в процесі читання речень і тексту не знаходять зв’язку між словами в реченні.

Логопедична робота при дислексії будується диференційовано, в залежності від виду дислексії.

Розділ 2. Методика виправлення порушень звуковимови

2.1.Система роботи з виправлення вад звуковимови

Наше мовлення складається із звуків. Правильно вимовляти звуки рідної мови дитина має навчитися до школи. Важливим завданням мовленевого розвитку дітей є виховання звукової культури мовлення.

Поняття звукової культури мовлення досить складне і широке, воно містить цілий ряд важливих компонентів: чітку артикуляцію звуків рідної мови, фонетичну і орфоепічну правильність мовлення, правильне мовленеве дихання, силу голосу, темп і тембр мовлення, інтонаційні засоби виразності (наголос, логічні паузи, ритм), фонематичний слух.

У дошкільному віці простежується неправильна вимова дитиною звуків. Це цілком закономірне явище. Але більшість дітей не може самостійно опанувати правильну звуковимову, отже, потребує допомоги дорослих. Не всі батьки приділяють цьому серйозну увагу. Деякі вважають, що настане час, і дитина сама навчиться говорити. Якщо ж малюк продовжує і за рік-два говорити з помилками, вони дивуються: «Чому ж ти досі не навчився говорити правильно?»

Чиста і правильна вимова залежить від багатьох чинників.

Значну роль відіграють індивідуальні особливості дитини, стан її психічного розвитку. Недоліки вимови звуків можуть бути зумовлені пошкодженням центрального або периферійного відділів мовленевого апарату внаслідок інфекційних хвороб або вроджених вад. У таких випадках потрібне втручання ще й спеціалістів-лікарів.

Послідовна і систематична робота з дитиною над формуванням звуковимови сприятиме своєчасному виправленню мовленевих вад, досягненню на кінець дошкільного віку чіткої вимови усіх звуків рідної мови.

Важливим етапомроботи з дитиною є обстеження її мовленнєвого розвитку.

Процес обстеження усного мовлення дітей дошкільного й молодшого шкільного віку з розладами мовлення передбачає вирішення наступних завдань: установлення наявності чи відсутності порушень вимовної сторони мовлення та причин їхнього виникнення; відмежування істинних порушень вимови, що потребують спеціальної допомоги, від подібних вікових виявів; розрізнення дефектів самостійних виявів порушень вимови чи симптомів більш складного мовного розладу; встановлення диференційованого логопедичного висновку про стан мовлення та напрями корекційної роботи.

Логопедична робота з усунення неправильної звуковимови здійснюється поетапно у певній послідовності. Етапи такої роботи мають конкретну мету, зміст, відповідні методи і прийоми:

Перший (підготовчий етап) — розвиток фонетичних процесів і підготовка дихального, голосового й артикуляційного апаратів до постановки звуків, тобто формування мовнорухових і мовнослухових умінь і навичок;

другий етап — постановка звука, його автоматизація та диференціація від подібних під час занять із спеціально підібраним матеріалом;

третій етап — самостійне користування комунікативними вміннями і навичками правильного вживання звуків у різних ситуаціях мовлення.

Під постановкою звука розуміємо сам процес навчання дитини правильній вимові порушеного звука. Звуки мовлення є результатом взаємодій складових мовного апарату. У більшості випадків до постановки звука не можна приступати відразу. Дитину попередньо вчать надавати своїм артикуляційним органам такого положення, яке властиве нормальній артикуляції звука і забезпечує правильність його вимови. У зв'язку з цим логопед як фахівець повинен чітко уявляти будову мовного апарату та його складових: енергетичного (дихального) відділу — легень, бронхів, трахеї з системою м'язів і дихальних шляхів; генераторного (голосоутворюючого) — гортані з голосовими зв'язками; резонаторного (звукоутворюючого) — системи повітряних порожнин — глотки, носоглотки, рота, носа та їхніх функцій. Перша частина мовного апарату забезпечує струмінь повітря для утворення голосу й звуків, друга — утворює голос, третя — має подвійну функцію: є резонатором для посилення голосу та артикулює голосні чи приголосні звуки мови в залежності від положення активних органів вимови (язика, губ, щелеп), що надають ротовій порожнині певної форми, завдяки якій утворюються різноманітні звуки. Найбільш активними органами артикуляційного апарату є язик і губи, які виконують складну роботу по формуванню кожного звуку.

Таким чином, на першому етапілогопедичної корекції необхідно проведення підготовчої роботи, яка полягає в артикуляційній гімнастиці, вправах для формування правильного положення активних органів вимови, взаємодії дихання й голосу, рухової, тактильної й слухової диференціації звуків.

Постановка звука здійснюється на другому етапілогопедичної роботиі досягається завдяки застосуванню основних способів. Кожний звук характеризується тільки йому властивою комбінацією артикуляційних та акустичних характерних ознак по формуванню правильної вимови.

Перший спосіб — за наслідуванням, коли увагу дитини фіксують на рухах, положеннях органів артикуляційного апарату (при цьому використовується зоровий контроль) і звучанні даної фонеми (слуховий контроль). Тим самим утворюється база для усвідомленого відтворення звука дитиною. Додатково використовуються тактильно-вібраційні відчуття, а саме: тильною стороною долоні перевіряється поштовхоподібний струмінь повітря під час вимови звука [т] або вібрація голосових зв'язок при дзвінких звуках.

Другий спосіб ґрунтується на зовнішньому, механічному впливові на органи артикуляції спеціальними зондами або шпателями. Він використовується, коли у дитини недостатньо розвинений зоровий, слуховий і тактильно-вібраційний контроль. Логопед просить дитину вимовляти звук кілька разів і під час повторного вимовляння з допомогою зонду змінює положення язика, губ, щелеп, тобто формує потрібний артикуляційний уклад даного звука. При даному способі дитина сама не здійснює пошук, її органи артикуляції лише підпорядковуються діям логопеда. Після тривалих тренувань вона без механічної допомоги зможе надавати ротовій порожнині необхідного положення і форми.

Третій спосіб базується на поєднанні двох попередніх. Провідну роль відіграє наслідування і пояснення. Механічна допомога може застосовуватися додатково, проте логопед пояснює дитині, що потрібно зробити, щоб отримався потрібний звук. При цьому способі дитина стає активною, а сформоване нею з допомогою логопеда положення фіксується в пам'яті і легко відтворюється надалі без механічної допомоги. При постановці звука повинні одночасно працювати всі аналізатори: зоровий (дитина бачить положення органів артикуляційного апарату), слуховий (чує звук), руховий (відчуває рухи губ, язика), тактильний (відчуває повітряний струмінь, вібрацію голосових зв'язок). Усе це дає можливість усвідомлено засвоїти потрібний звук. Таким чином, постановка звука відбувається за наслідуванням, із механічною допомогою і змішаним способом. Перший можуть успішно використовувати батьки та вихователі. Останні два вимагають спеціальних знань і здійснюються за участі логопеда.

У міру того, як звук досягає правильного звучання, необхідно переходити до етапу автоматизації, тобто навчання дитини правильної вимови звука в зв'язному мовленні. Процес автоматизації звука полягає в тренувальних вправах зі спеціально підібраними словами, простими за фонетичним складом і такими, що не містять порушених звуків. Необхідність виділення етапу автоматизаціїпов'язана з тим, що дитина після засвоєння нормальної артикуляції звука може продовжувати неправильно вимовляти його в мовленні. У зв'язку з цим автоматизація звука здійснюється поступово, спочатку в різних типах складів та звукосполучень, потім у спеціально підібраних словах, фразах і текстах. Етап автоматизації звукаможна вважати закінченим, коли дитина оволодіває навичками правильної вимови звука в розмовному мовленні. Інколи дитина продовжує змішувати й замінювати звуки в процесі автоматизації. Для кінцевого подолання дефектів мовлення необхідна тривала робота над диференціацією звуків із метою формування у дитини стійких навичок правильного вживання поставленого звука без змішування його з акустично чи артикуляційно подібними. Це досягається шляхом спеціальних вправ. Перехід до етапу диференціації звуків може бути розпочатий тільки у випадку, коли обидва звуки вимовляються правильно.

2.2. Порушення вимови звуків та прийоми їх виправлення