Пізній протестантизм

До пізнього протестантизму відносять ті течії та напрямки, що виникають у ХІХ-ХХ ст. переважно у США. Майже всі вони вийшли з лона баптизму.

Баптизм виникає у 1609 р. в Голландії, але найбільш розвинувся в XVIII ст. В його громадах було введено хрещення дорослих занурюванням у воду. З цим пов'язана назва конфесії (походить від грецької Варtіго - хрещу, занурюю у воду). З 1905 р. існує Всесвітній союз баптистів, що об'єднує послідовників із понад 140 країн. Розрізняються напрямки - "загальні баптисти" та "осібні баптисти". "Загальні (генеральні) баптисти", або "баптисти свободної волі", зазнали впливу голландського реформатора XVI ст. Якова Армінія, що визнавав участь волі людини у спасінні, й дотримуються доктрини про спасіння всіх, хто увірував у Христа. "Осібні (партикулярні) баптисти" дотримуються кальвіністського вчення про приречення, цей напрямок у баптизмі став переважаючим.

Баптисти вимагали релігійної свободи, віротерпимості, відокремлення церкви від держави, надання права проповіді всім членам громади. В віровченні баптисти дотримуються загальних принципів протестантизму, особливого значення надається догмату "спасіння лише через особисту віру". Єдиним джерелом віровчення вважають Біблію, окрема частина баптистів основну увагу зосереджує на євангельських текстах. Хрещення визнається як свідомий акт навернення до віри, духовного відродження. Кандидати у члени громади допускаються до хрещення лише після іспитового терміну та покаяння на молитовних зборах. Тільки той, хто прийняв водне хрещення, вважається повноправним членом громади. Баптисти не визнають ікон, святих, розп'яття, пишного вбрання. Хрещення та хлібопереломлення (причастя) розуміються як обряди, що символізують віру у духовне єднання з Христом. Баптисти заперечують хрещення немовлят, вважаючи, що вони не мають віри, а в дорослого є свобода вибору, він свідомо обирає релігію. Визнають обряди похорон та шлюбу. У першу неділю місяця відбувається причащання (хлібопереломлення) всіх членів общини, або вечеря любові. Баптизм вимагає від своїх послідовників активної місіонерської діяльності. Громади очолюються виборним пресвітером, якому допомагають диякони та проповідники. Два - три рази на тиждень (обов'язково в неділю) проводяться богослужіння. Відзначають дванадесяті християнські свята, але не супроводжують їх особливим ритуалом. Мають також власні свята - Свято жнив і День єдності.

Баптизм поширився у Північній Америці ще в першій половині XVII ст. У Новому Світі не було панівних конфесій, тому розвиток протестантизму став важливим фактором становлення нових релігійних течій та їх поширення по всьому світу. Баптизм став однією з найчисленніших конфесій протестантизму. Членами баптистських громад є біля 35 млн. чоловік, а разом з дітьми, молоддю та "друзями" ("наближеними") послідовники баптизму нараховують більше 75 млн. чоловік. З 1905 р. кількість баптистів збільшилася у п'ять разів. Баптистські церкви діють більш ніж у 122 країнах. Але найбільш крупні організації існують у США.

У другій половині XIX ст. баптизм поширився в Російській імперії, переважно в Україні, Прибалтиці та Закавказзі.

Адвентизм. На початку 1830-х років у США від баптизму відокремилалася релігійна течія адвентистів (лат. - пришестя). Проповідник У.Міллер (1782-1849) влітку 1831 року оголосив, що йому вдалося обчислити дату другого пришестя Христа - 21 березня 1843 р. В 1843 р. він випустив книгу "Докази Писання та історії про друге пришестя Христа в 1843 р., викладені в огляді доповідей". Його пророцтва сповіщали про те, невдовзі на землю прийде Ісус Христос і встановить тисячолітнє царство для праведників, які воскреснуть. Після тисячолітнього царства воскреснуть й неправедні, але їм для того, щоб мати це царство, доведеться вести праведне життя відповідно до моральних повчань Біблії. За уявленнями адвентистів, безсмертя душі та пекла немає. Після другого пришестя Христа прах людини оживе для здійснення над ним суду. На відміну від "осібних баптистів", євангельське християнство проповідувало можливість спасіння для всіх нею Божого суду, а пекло з'явиться лише після страшного суду. Від баптистів адвентисти зберегли водне хрещення дорослих, перед хлібопереломленням проводять обряд омовіння ніг. Богослужіння здійснюють три-чотири рази на тиждень.

Адвентистський рух можна поділити на два періоди. Перший охоплює 1831-1838 рр. й пов'язаний з проповіддю У.Міллером ідеї другого пришестя. Другий припадає тільки на 1844 р., на який послідовники Міллера призначили другий прихід Христа. Оскільки тоді не відбулося очікуваного видимого пришестя, наступники Міллера намагалися не називати точної дати другого пришестя, обмежуючись твердженням, що в 1843 р. Христос вступив до "Святая Святих" небесного храму й тому належить вірити у його скоре пришестя. Тобто пришестя відбулося, але невидимо, в небесному храмі, тому що церква не готова, щоб бути взятою на небо. Христос і зараз перебуває в Святилищі й чекає повної готовності віруючих, тому строків його приходу ніхто не знає. А поки що слід вести активну місіонерську діяльність та здійснювати "санітарну реформу" - піклуватися про власне здоров'я, оскільки, згідно з адвентистськими уявленнями, тіло - "посуд Божий".

Через суперечки з питань догматики та культу адвентисти поділилися на різні течії: адвентисти сьомого дня, адвентисти першого дня, адвентисти тисячоліття, адвентисти євангельські, адвентисти-реформісти та ін. Найчисленнішими з них є адвентисти сьомого дня (АСД), які створили централізовану організацію. Вони є послідовниками "пророчиш" Олени Уайт (1827-1915), що проголосила "одкровення" про Святкування суботи замість неділі (субота - це печатка, якою відзначені вибрані) й "санітарну реформу". Вважається, що її праці є "малим світлом", яке веде до "великого світла". Центральним завданням адвентизму є апокаліптична проповідь, яка проголошується в контексті трьохангельської вісті. Йдеться про коментування адвентистами положень 14 глави новозаповітної книги "Об'явлення св. Івана Богослова" (вірші 7-9). Відповідно до "вістки першого ангела" ("Об'явл." 14:7) адвентисти пророкують про "останні часи світу", передрікають "загибель грішників". З "вісткою другого ангела" ("Об'явл." 14:8) пов'язується відхід від "істинної віри" багатьох християнських напрямів, окрім адвентистів. Третя "ангельська вістка" попереджає про неминучість покарання тих, "хто поклоняється звірю і образу його" ("Об'явл." 14:9), тобто фальшивим релігійним системам. У книзі "Велика боротьба" О.Уайт, звертаючись до біблійних пророцтв, розкриває їх як Божий план великої боротьби між добром і злом (Богом і Сатаною). їй належать 45 томів творів, у яких вона не тільки заклала фундамент доктрини адвентизму, але й розробила систему регламентації відносин і поведінки віруючих. АСД культивують сувору біблійну мораль - аскету в миру (забороняються розваги, культурне дозвілля). "Санітарна реформа", що має підготувати людину до воскресіння, означає заборону на вживання свинини, чаю, кави, тютюну, алкоголю, заборонені деякі медикаменти. Християнин зобов'язаний берегти своє здоров'я з двох причин: по-перше, тіло - храм Духа Святого, по-друге, тіло слід зберегти для майбутнього небесного царства.

Важливою складовою адвентистської есхатології (вчення про кінець світу) є догмат про тисячолітнє царство і нову землю. У цьому вченні йдеться про воскреслих святих, котрі перебуватимуть на небі тисячу років, про небесний Єрусалим, який спуститься на землю, про очищення й оновлення землі від нечестивих. Тисячолітнє царство - це проміжний період між першим і другим пришестям, під час якого Христос і його викуплені святі будуть вершити суд над тими, хто вмер без покаяння. На безлюдній землі в цей час перебуватиме Сатана зі своїми демонами. По закінченню цього періоду з неба на землю зійде Христос разом із спасенними і спуститься Святий Град. Після цього настане воскресіння для всіх грішників. їх спіткає доля Сатани та його демонів в останній боротьбі з добром, а Всесвіт назавжди звільниться від гріха і грішників. На новій землі, яка стане царством добра і справедливості, вічно житимуть викуплені.

Повсякденної обрядності у адвентистів немає. Визнаються лише обряди рукоположення, хрещення, шлюбу. Кожен член громади повяйен сплачувати десятину.

Сьогодні адвентистська церква налічує близько 7 млн. членів, 28 тис. громад у 192 країнах світу. Вищим її органом є Генеральна Конференція, до складу якої входять 11 дивізіонів. Церква має чотириступінчату структуру: громада, конференція (область чи край), уніон (держава чи республіка), Всесвітня організація з центром у Вашингтоні.

П'ятидесятництв о - протестантський рух, що утворився у США на рубежі ХІХ-ХХ ст. Це найбільш типовий харизматичний напрям у сучасному християнстві, головною ідеєю якого є безпосереднє інтуїтивне спілкування віруючих з Богом внаслідок хрещення Святим Духом, після чого вони одержують особливі духовні дари - харизми (від гр. chагізmа - дар).

П'ятидесятницьке вчення засновується на викладеній у новозаповітній книзі "Діяння апостолів" оповіді про те, як на п'ятидесятий день після пасхи на учнів Ісуса Христа зійшов Святий Дух. Зовнішньою ознакою хрещення Святим Духом віруючі визнають, як правило, глосолалію (від гр. gloss - незрозуміле слово і lаlіеn - говорити). Послідовники цього вчення стверджують, що кожний справжній християнин може отримати видимі дари Святого Духа: здатність до пророцтва, зцілення хворих, говоріння з Богом іншими мовами, мудрості, розпізнавання духів та ін. (всього 9 дарів). Проповідують друге пришестя Христа, настання тисячолітнього царства Божого, тобто п'ятидесятники є близькими за своїм вченням до баптистів, але підкреслюють містичне спілкування з Богом та "хрещення Святим Духом". Вони вірять, що людина, яка освятилася, може стати органом Святого Духа, що зійшов на неї. П'ятидесятники визнають обряди водного хрещення дорослих, хлібопереломлення (причастя). їхні зібрання супроводжуються масовим релігійним екстазом. Із самого початку в п'ятидесятництві не було строгої централізації, єдиних принципів віровчення та культу. Залежно від визнання дули водного хрещення ("в ім'я Отця, Сина і Святого Духа" або "в ім'я і Христа" поділяються на п'ятидесятникіз-тринітаріїв і п'ятидесятників-іріїв. Єдиної церковної організації п'ятидесятники не мають, вони ілені на кілька самостійних напрямків (церков). Найбільші об'єднання -церква Бога", "Асамблея Бога", "Об'єднана п'ятидесятницька церква" -розповсюджені у США та Латинській Америці.

В офіційних документах перша згадка про п'ятидесятників датується р. їх було зареєстровано в штаті Кароліна (США) у 1889 р. під назвою:ва Божа. Після Першої світової війни діяльність п'ятидесятників вийшла за межі США. У 1921 р. в Голландії скликається перший Всесвітній конгрес п'ятидесятників, який формує організаційне ядро під назвою Всесвітній союз християн євангельської віри (ВСЄХВ). З 1947 р, існує Всесвітня п'ятидесятників конференція.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонова О.А. Католицизм и искусство, ХХ век. – М:Мысль,1985.

2. Блок М. Короли-чудотворцы. – М.,1998.

3. Бондаренко В.Д. Современное православие: тенденции, эволюции. – Симферополь, 1989.

4. Булгаков С. Православие: очерки учения православной церкви. – М.,1991.

5. Васильев П.История религий Востока. – М.,1999.

6. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. – К.,1994.

7. Гергей Енс. История папства. - М.,1996.

8. Горський В.Л. Адвентизм: історія і сучасність. - К.,1987.

9. Государство и церковнне отношения в России. - М.:1995.

10. Григулевич И.Р. Инквизиция. – М.: Терра-Книжный клуб., 2002. – 480 с.

11. Дмитриев. Православие и реформация. – М.,1990.

12. Добреньков В. Современный протестантский теологический модернизм. – М.,1980.

13. Задворный В.Б. История римских пап: В 2 т. М.,1995.

14. Ильин В.В., Кармин А.С., Носович Н.В. Религиоведение. – СПб и др.: Питер, 2006. – 234 с.

15. Исаев С.А. Теология смерти: очерки протестантского модернизма. – М.,1991.

16. Иоанн (епископ Аксайский). История Вселенских соборов. – М.,1995.

17. История инквизиции. Происхождение и устройство. – М.: «Издательство АСТ»; Харьков: «Фолио», 2001. – 608 с.

18. История религии. В 2 т. Учебник/ В.В. Винокуров и др.; Под общей ред. И.Н. Яблокова. – М.,2002.

19. Карсавин Л.П. Монашество в средние века. – М.,1992.

20. Ковальский Н.Л. Католицизм и мировое социальное развитие. – М.,1975.

21. Ковальский Ян Веруш. Папы и папство: Пер. с польс. – М.:Политиздат,1991.

22. Коротка історія православної церкви. – К.,1996.

23. Короткі відомості про свята православної церкви. – К.,1993.

24. Краткие сведения о праздниках Православной Церкви и сказания о житии особенно чтимых святых. – М.,1991.

25. Лозинский С.Г. История папства. – М.: Политиздат, 1986.

26. Мень А. Православное богослужение. Таинство, слово, обряд. – М.,1991.

27. Носова Г.А. Язычество в православии. – М.,1991.

28. Основы религиоведения: Учеб. / Под ред. И.Н. Яблокова. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Высшая школа, 2000.

29. Предание и мифы средневековой Ирландии. – М.,1991.

30. Релігієзнавство/За ред. С.А. Бублика. – К.: Юрінком інтер, 2001.

31. Религиоведение: Учеб. пособие / Одесский нац. Ун-т имени И.И. Мечникова / Под ред. П.К. Лобазова. – Харьков: Одиссей, 2005. – 478 с.

32. Религиоведение / Под ред. Е.С.Элбакян. – М.: Академ. Проект, 2007. – 638 с.

33. Христианство и культура сегодня. – М.,1995.

34. Християнство і духовність. – К.,1998.

35. Християнство і проблеми сучасності. – К.,2000.

36. Християнство: контекст світової історії та культури. – К.,2000.