Концепція формування цілісної державної системи гарантування прав кожної людини на надійну безпеку

Безпека є невід’ємною характеристикою й умовою життя та діяльності особи, суспільства та держави. Згідно з теорією мотивації (за А. Маслоу),яка обумовлює ієрархію потреб людини, безпека, поряд з фізіологічними потребами (в їжі, одязі тощо), є однією із головних потреб.

З уваги на глобальні трансформації та нестабільність українського суспільства безпека посідає особливе місце в структурі суспільних цінностей, саме через безпеку реалізуються всі інші людські можливості: на життя, на свободу, на самореалізацію.

У цьому контексті важливо з’ясувати зміст поняття «human security». Прямий переклад англомовного терміну - «людська безпека», можна тлумачити як безпеку людини чи безпеку людства. В українській мові «human security» має синонімічні відповідники передусім щодо поняття «людина», а саме: індивід, особа, особистість.

Поняття «людина» зазвичай вживають у двох основних значеннях:

1) вид живих істот, що займає певне місце в ієрархії (сукупності) живих організмів (Homo sapiens);

2) людина, як особлива розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших живих істот.

Поняттям “індивід” позначають одиничного представника роду і стоїть він у ряді таких понять: рід – вид – індивід. Індивід постає перед нами у своєрідній діалектиці одиничного та загального: як представник роду, індивід є носієм якихось важливих рис, властивих родові загалом, але ці риси представлені в індивіді як неповторні й унікальні, але не у всій родовій повноті та яскравості. Тобто в кожному конкретному індивіді представлені не всі можливі вияви родових якостей людини. Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і навпаки.

Поняття “особи” характеризує насамперед певні реальні властивості людського індивіда і охоплює три найважливіші моменти. По-перше, особа – це суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків, тобто той, ким продукуються соціальні дії та на кого вони спрямовані. За цією характеристикою, особа постає у певних соціальних ролях, представником певних соціальних верств. По-друге, особа характеризується через особливий, неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, ерудицією. Нарешті, по-третє, особа постає перед нами як людська “самість”, вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей. Кожна особа – унікальна та неповторна у своїх характеристиках і виявах, але водночас є представником людської особи взагалі, особи як такої, особи як родової характеристики людини. В такому контексті індивід є суб’єктом безпеки в теорії human security.

Утім в українській політології та теорії безпеки нема єдиного консенсусного підходу щодо цього терміна. Це можна пояснити процесом становлення концепції і його некінченістю навіть на Заході. Серед основних трактувань «human security» використовують такі:

1. Концепція, яка розглядає безпеку особи, як теорію, що походить з потреби реалізації основних потреб людини. Ця концепція виникла внаслідок появи документів «Програми ООН з розвитку».Основні положення підходу розкрито у таких твердженнях:

– суб'єктом безпеки особи є люди, а не держави або суспільні групи;

– компоненти безпеки особи взаємозалежні;

– безпека особи пов'язана з якістю життя людей, суспільства, політичного процесу, а все, що знижує цю якість, загрожує безпеці.

2. «Інтервенціоністське трактування» безпеки особи звертає основну увагу на взаємодію особи та держави у сфері безпеки. Його представники наголошують на твердженні, що безпека держави не обов'язково гарантує безпеку її громадян. Цей підхід використовує концепцію безпеки особи для виправдання так званих «гуманітарних інтервенцій» для гарантування безпеки особи і наочно демонструє зміну статусу держави та розуміння суверенітету у сучасному світі.

3. Модель розвитку в концепції безпеки особи закономірно тлумачить розвиток як фундамент, основу для існування людини, її самореалізації. А основні підстави для розвитку має гарантувати безпека особи. Теоретики, що підтримують цей підхід, наголошують на узгодженні, налагодженні взаємодії між усіма суб’єктами реалізації безпеки особи (людиною, суспільством, державою, міжнародними організаціями тощо), а також розглядають важливість перерозподілу благ у світі від «багатих» країн і суспільств до «бідних», мінімізації негативних наслідків глобалізації, посилення інституційного регулювання світової економіки та глобалізаційних процесів з метою ефективного розвитку для людства і людини.

4. Ще один підхід розглядає появу концепції безпеки особи, як наслідок зміщення акцентів у гарантуванні національної безпеки з традиційних на нетрадиційні загрози. У цьому тлумаченні безпека особи виступає як підпорядкований елемент щодо національної безпеки, а потреба її реалізації обґрунтовується посиленням держави через людину та суспільство в умовах глобалізації та «розмивання» суверенітету.

Отже, «human security» передбачає не лише фізичний захист кожної людини («безпека людини») чи завдання виживання і безпеки людства («людська глобальна безпека»), а більшою мірою реалізацію здатності кожної людини до повноцінного життя та гарантування відповідних умов для цього з боку самої людини, громадських організацій, суспільства, а також – держави, міжнародного співтовариства, міжнародних організацій тощо.

Розглядаючи «human security», російський дослідник Д. Балуєв дає їй таке «робоче визначення»: це свобода від загроз життю індивіда і його якості, при одночасному створенні умов для його вільного розвитку і реалізації прав та можливостей брати участь в суспільному житті (на національному, так і глобальному рівнях).

Узагальнюючи, пропонуємо таке визначення «human security»: стабільний стан надійної захищеності життєво важливих інтересів особи, її прав та цінностей від небезпек, загроз, шкідливих впливів (фізичного, духовного, майнового, інформаційного, соціального, економічного, політичного, екологічного, військового тощо) за умов збереження і розвитку потенціалу особи та її здатності до ефективної діяльності у всіх сферах.