Як у великотоварних господарствах, так і в фермерських та підсобних слід підвищити увагу до використання безпідстилкового гною, гноївки, сечі тварин, пташиного посліду

Дані щодо виробництва, застосування та внесення гною приведені в додатках 11, 12.

2.9.3. Застосування сидератів, багаторічних трав,

соломи та іншої побічної рослинницької продукції

Важливим заходом підвищення родючості ґрунтів, особливо на віддалених полях, є застосування сидеральних культур, що не потребує значних транспортних витрат. Використання сидератів на площі до 10% ріллі дає змогу удобрити віддалені поля при зниженні витрат у 1,5 рази. Взагалі сидерація практично обов’язкова на легких ґрунтах і є важливим додатковим резервом на ґрунтах більш важких. З приораними 200-350 ц зеленої маси у ґрунт надходить 120-220 кг/га загального азоту, що рівноцінно 30-40 т/га гною. До переваг сидератів слід також віднести їх здатність знижувати забур’яненість полів та зменшувати кількість патогенних мікроорганізмів. За рахунок сидерації зменшуються непродуктивні втрати вологи та поживних речовин внаслідок зниження інтенсивності інфільтрації, гальмуються процеси ерозії, підвищується біологічна активність ґрунту.

Для сидерації використовують переважно бобові культури: багаторічний і однорічний люпин, буркун, сераделу. Певні переваги мають озимий та ярий ріпак, олійна редька, як культури з досить невеликою нормою висіву. Доцільне також використання посівів райграсу, озимого жита, особливо на кислих бідних ґрунтах. Сидерацію застосовують, головним чином, у вигляді підсівної або післяжнивної культури.

Враховуючи матеріально-технічні та ресурсні можливості для дотримання вимог агротехнологій вирощування сидератів передбачено довести їх застосування у 2015 році на площі 119 тис. га, а у 2020 – 161 тис. га.

Важливим джерелом поповнення вмісту органічної речовини у ґрунті є солома. Коефіцієнт гуміфікації її в 1,5-2, а іноді і в кілька разів більший, ніж у зеленоукісних решток. Але солома злакових культур містить лише 0,5% азоту, в той час як мікроорганізмам необхідно 1,5-2,0% азоту загальної маси рослинних решток, тому вони вбирають його з ґрунту, що несприятливо впливає на живлення більшості наступних культур. Цьому запобігають внесенням при заробці 1 т соломи азоту мінеральних добрив з розрахунку 7-10 кг або рідкого гною, сечівки – 6-8 т.

При внесенні на 1 гектар до 4 тонн соломи у ґрунт надходить: органічної речовини – 3200 кг, азоту – 14-22, фосфору – 3-7, калію – 22-55, кальцію – 9-37, магнію – 2-7 кг. Ґрунт поповнюється також мікроелементами.

Солому вносять заздалегідь, залишаючи на полі після комбайнування, спочатку подрібнюють і загортають її лущильниками, а через місяць заорюють. Затримування соломи на поверхні ґрунту сприяє її швидкому розкладу і вимиванню з неї фітотоксичних речовин. Вітчизняною та зарубіжною практикою встановлено, що ефективність застосування соломи, як органічного добрива, складає до 8 грн. на 1 грн. витрат. В зв`язку з викладеним, спалювання соломи – це неприпустима річ. Це пряме знищення органічної речовини – акумульованої енергії сонця, знищення поряд із шкідливою і корисної мікробіоти, забруднення довкілля.

У нинішніх умовах дефіцит органічних добрив може бути скорочений за рахунок приорювання стерні, повного використання на добрива побічної продукції рослинництва (гички буряків, стебел кукурудзи та ін.).

Травосіяння, як фактор збереження родючості ґрунту відомий високоефективний захід.

Розширення посівів багаторічних трав дозволить накопичувати щорічно на кожному гектарі до 800-1000 кг гумусу. Після дворічного їх використання в ґрунті залишається 4-5 т/га кореневих і поживних залишків, що еквівалентно одноразовому внесенню гною в дозі 15 т/га. Підраховано, що вартість 1 кг азоту, одержаного на посівах бобових трав у 8 разів нижча від азоту промислового виробництва.

При оптимізації структури посівів в зоні Полісся передбачається збільшити площі багаторічних трав до 35-40%, серед них бобових – до 60%, в структурі зернових мати 15% зернобобових. Це сприятиме відтворенню родючості ґрунтів, зменшить залежність рослинництва від промислових форм добрив.

Інформація щодо застосування сидератів, багаторічних трав, соломи та іншої побічної рослинницької продукції показані в додатку 13.

2.9.4. Внесення мінеральних добрив

Поряд з органічними добривами на відтворення родючості і підвищення продуктивності ґрунтів в значній мірі впливають мінеральні добрива. За багатьма науковими і виробничими даними їх вклад у приріст урожайності перевищує 50%. На даний час лише за допомогою туків можна сформувати додатній баланс поживних речовин в землеробстві. Проте в сучасних складних економічних умовах господарювання на селі, при існуванні значного диспаритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства, використання мінеральних добрив має базуватись на реальному економічному ефекті.

З цією метою пропонується така концепція їх застосування:

1. Мінеральні добрива використовуються в першу чергу під пріоритетні культури, які забезпечують найбільшу їх агрономічну і економічну ефективність (озима пшениця, ячмінь, цукрові буряки, картопля, овочі, кукурудза).

2. Дози добрив оптимізуються і збалансовуються в залежності від агрохімічних показників ґрунтів, визначених в результаті агрохімічної паспортизації земель або діагностики мінерального живлення рослин.

3. Добрива у ґрунт вносяться найефективнішим способом, що забезпечує найвищу окупність одиниці діючої речовини приростом урожаю. Це весняне азотне підживлення озимих зернових культур та багаторічних трав, а також локальне (рядкове) внесення мінеральних добрив, що забезпечує їхню економію на 30-40% без зниження урожайності.

4. Дози, строки і способи внесення добрив залежать від рівня удобреності та біологічних особливостей попередника (насамперед від строків та доз внесення органічних добрив, здатності бобових культур нагромаджувати азот за рахунок азотфіксації тощо).

5. При застосуванні мінеральних добрив доцільно надавати перевагу внесенню їх на землях з найкращим водним режимом, провапнованих та ін.

6. Найвища ефективність добрив досягається на посівах, захищених пестицидами від бур’янів, шкідників, хвороб, оброблюваних в умовах підвищеної культури землеробства.

Виходячи з реальних можливостей господарств розрахована мінімальна потреба в добривах на 2011 рік по області в цілому складає 54,9 тис. т поживних речовин, що становить 71 кг на 1 га посівів.

За рекомендаціями українських вчених-агрохіміків оптимальна сумарна доза NPK в економічному відношенні для зернових культур перебуває на рівні 90-120 кг/га, для технічних – 120-180 кг/га діючої речовини.

Співвідношення азоту, фосфору і калію у внесених обсягах мінеральних добрив в останні роки дорівнює 1÷0,2÷0,2 при рекомендованому співвідношенні 1÷0,8÷1,0. Незбалансоване живлення рослин приводить до їх меншої продуктивності і зниження якості урожаю. Одностороннє застосування азотних добрив можливе лише на площах, де ґрунт містить достатні кількості фосфору і калію.

Різке зменшення обсягів застосування мінеральних добрив досягло найнижчого рівня в 2000 році, коли їх було внесено по 10 кг/га.

Позитивний ріст показників внесення мінеральних добрив дозволив передбачити підвищення обсягів застосування туків в 2011-2015 роках у середньому до 66 тис. т поживних речовин, на 1 гектар посівної площі, яка використовується на даний час, це становитиме відповідно 85 кг поживних речовин. Середнє внесення мінеральних добрив за 2015-2020 роки – 105 тис. т.

Обсяги застосування та внесення мінеральних добрив вказані в додатках 14, 15.