Способи гасіння пожеж

Фізичні способи
Охолодження (виведення тепла з зони горіння)
Зрошення горючих речовин	Перемішування шарів горючих речовин	Евакуація горючих речовин та матеріалів
Розрідження (збільшення теплоємності горючої системи)
Об’ємне розрідження окислювача інертними газами та парою	Об’ємне розрідження горючих речовин інертними газами та парою
Ізоляція (відключення механізму займання)
Відрив полум’я повітряною ударною хвилею	Ізоляція поверхонь горючих речовин водою, піною, кошмою	Евакуація горючих речовин
Xімічний спосіб
Флегматизація
Об’ємне розрідження горючої пило-, газо- та пароповітряної системи флегматизуючими речовинами	Зрошення поверхонь горючих матеріалів флегматизуючими речовинами

Пожежна безпека будівель і споруд характеризується: вогнестій­кістю, межею вогнестійкості та межею поширення. Для обмеження поширення вогню застосовують протипожежні перешкоди у вигляді стін, перегородок, перекриттів. Вони мають спиратися на фундаменти, встановлюватися на всю висоту будівлі, перетинати всі поверхи і конструкції та бути вище даху на 60 см. Захист також досягається застосуванням штукатурки, фарбуванням, обмазуванням, введенням наповнювачів та антипіренів.

Важливими протипожежними заходами є евакуація людей; показ­ником її ефективності є час, протягом якого люди можуть за необ­хідності залишити окремі приміщення і будівлі загалом. Особливу увагу вивчаючим це питання слід звернути на евакуаційні виходи, – адже вони вважаються евакуаційними, якщо ведуть: з приміщень першого поверху назовні безпосередньо або через коридор чи вести­бюль; з приміщень будь-якого поверху в коридори, що ведуть на схо­динкову клітку, а вони – назовні; з приміщень у сусідні приміщення на цьому ж поверсі, що забезпечені виходами. Повинно бути не менше двох виходів, у різних місцях, які мають відчинятися в напрямі ви­ходу(ширина 1 м), при цьому вони не повинні виходити у приміщення категорії А, Б та ІV і V ступеня вогнестійкості. Відстань від найвід­даленішої точки визначається згідно з БНіП 2.09.02-85.

Відповідно до чинного законодавства власники підприємств, ус­танов та організацій, а також орендарі зобов^’язані:

– розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної без­пеки (рис. 26);

Рис. 26. Загальна схема комплексу заходів
та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта

– розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші норма­тивні акти, здійснювати постійний контроль за їх виконанням;

– забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

– організувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо забезпечення виконання цих правил;

– тримати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;

– створювати в разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та мати необхідну для їх функціону­вання матеріально-технічну базу;

– подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об’єктів і продукції, що ними виробляється;

– здійснювати заходи з упровадження автоматичних засобів ви­явлення та гасіння пожеж;

– своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність по­жежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання;

– проводити розслідування випадків пожеж.

При вивченні цієї теми слід чітко усвідомити загальні принципи організації пожежної безпеки, які базуються на питаннях охорони життя та здоров’я людей. Згідно зі ст. 4 Закону, передбачається організація і впровадження у всіх галузях і регіонах організаційних та науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам. На це спрямо­вана і робота органів Державного пожежного нагляду. Вони розробля­ють правила пожежної безпеки, погоджують проекти галузевих і дер­жавних стандартів, здійснюють контроль за додержанням вимог за­конодавчих актів (рис. 27).

Інструкції з пожежної безпеки: розробляютьсяна основі діючих правил; встановлюють порядок та спосіб забезпечення пожежної без­пеки, обов’язки та дії працівників у разі виникнення пожеж, вклю­чаючи порядок оповіщення та повідомлення пожежної охорони, по­рядок евакуації, застосування засобів пожежогасіння. Можуть мати – як додаток – план евакуації.

Поділяються на: загальні (порядок утримання території, будівель, приміщень, вододжерел, шляхів евакуації, проїзд і стоянка транспор­ту, місця зберігання сировини, продукції, горючих відходів, особли­вість утримання електроустановок, вентиляційного та опалювального обладнання, обов’язки та дії людей у разі пожежі); для окремих цехів (категорія приміщення; вимоги щодо утримання еваковиходів та про­ходів, робочих місць, їх прибирання, зберігання та застосування ЛЗР, ГР; місця, порядок зберігання сировини, напівфабрикатів і готової продукції; умови проведення зварювальних та інших робіт; граничні показники контрольно-вимірювальних приладів, відхилення яких мо­жуть викликати пожежу або вибух; обов’язкові дії працівників у разі пожежі, порядок і способи оповіщення, виклику пожежної охорони, зупинки технологічного обладнання, застосування засобів пожежо­гасіння; послідовність евакуації людей та матеріальних цінностей щодо проведення вогненебезпечних видів робіт).

Інструкція затверджується керівником.

При нещасних випадках на виробництві велике значення має своє­часна медична допомога.

Рис. 27. Організаційна структура забезпечення пожежної
безпеки в Україні

Особа, яка надає допомогу, повинна знати:

– основні ознаки порушення життєво важливих функцій організму людини;

– загальні принципи надання першої допомоги та її прийоми стосовно характеру отриманого потерпілим ушкодження;

– основні способи перенесення та евакуації потерпілих.

Особа, яка надає допомогу, повинна вміти:

– здійснювати оцінку стану потерпілого та визначати, якої допо­моги в першу чергу він потребує;

– забезпечувати вільну прохідність верхніх дихальних шляхів;

– виконувати штучне дихання «з рота в рот», «з рота в ніс» та за­критий масаж серця і оцінювати їх ефективність;

– тимчасово зупиняти кровотечу шляхом накладання джгута, стис­­куючої пов’язки, пальцевого притискання судин;

– накладати пов’язку при ушкодженнях (пораненні, опіку, обмо­ро­женні, ударі);

– іммобілізувати ушкоджену частину тіла при переломах кісток, важкому ударі, термічному ураженні;

– надавати допомогу при тепловому та сонячному ударах, утоп­ленні, гострому отруєнні, блюванні, при втраті свідомості;

– використовувати підручні засоби при перенесенні, навантаженні та транспортуванні потерпілих;

– визначати доцільність вивезення потерпілого на машині швид­кої допомоги або на попутному транспорті;

– користуватися аптечкою першої допомоги.

Послідовність надання першої медичної допомоги:

– усунути дію на організм небезпечних факторів, які загрожують здоров’ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного стру­му, винести з зараженої атмосфери, погасити одяг, витягнути з води тощо), оцінити стан потерпілого;

– визначити характер та тяжкість травми;

– визначити найбільшу загрозу для життя потерпілого та послі­дов­ність заходів щодо його врятування;

– здійснити необхідні заходи для врятування потерпілого за тер­міновістю (відновити прохідність дихальних шляхів, виконати штучне дихання, зовнішній масаж серця);

– зупинити кровотечу;

– іммобілізувати місце перелому, накласти пов’язку тощо;

– підтримати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника;

– викликати швидку медичну допомогу або лікаря чи вжити захо­дів щодо транспортування потерпілого до найближчого лікарня­ного закладу.

НАВЧАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ

Практичне заняття

Методи за засоби виявлення і гасіння пожеж

План

1. Вогнегасні речовини, що використовуються для гасіння пожеж.

2. Будова і принципи роботи первинних засобів пожежогасіння.

3. Вибір і розрахунки протипожежного водопостачання.

4. Захист проведеної роботи.

Практичне заняття

Перша медична допомога при нещасних випадках

План

1. Загальні принципи надання першої медичної допомоги при втра­ті свідомості і травмах.

2. Надання першої медичної допомоги при термічних впливах.

3. Надання першої медичної допомоги при особливих видах травм і отруєннях.

Термінологічний словник

Пожежа – неконтрольований процес горіння, який супроводжу­ється знищенням матеріальних цінностей і створює небезпеку для життя людей.

Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток по­жежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпе­чується захист матеріальних цінностей.

Пожежна профілактика – це комплекс організаційних і техніч­них заходів, спрямованих на забезпечення безпеки людей, поперед­ження пожеж, локалізацію та гасіння пожежі.

Горіння – процес окислення, який супроводжується інтенсивним виділенням тепла і променевої енергії.

Вибух – швидке перетворення речовин (вибухове горіння), яке су­проводжується виділенням енергії та утворенням ударної хвилі.

Температура займання – найнижча (в умовах спеціального до­слід­ження) температура речовини, при якій над її поверхнею утворю­ються випари, здатні спалахнути у повітрі від джерела запалювання, але швидкість утворення парів недостатня для подальшого горіння.

Вогненебезпечна зона – простір, де можуть знаходитися спалимі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.

Вибухонебезпечна зона – простір, в якому є або можуть з’явитися вибухонебезпечні суміші.

Статична електрика – сукупність явищ, пов’язаних із виникнен­ням, збереженням і релаксацією (зменшенням величини) вільних елек­тричних зарядів на поверхні і в об’ємі ізольованих провідників.

Вогнестійкість – здатність будівельних конструкцій чинити опір дії високої температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню в умовах пожежі і виконувати при цьому свої звичайні, екс­плуатаційні функції.

Межа вогнестійкості – час, протягом якого конструкція має витримати дію вогню, після чого починається деформація.

Межі поширення вогню – максимальний розмір пошкоджень (у см), яким вважається обвуглення, вигорання матеріалів або їх оплав­лення.

Запитання до практичного заняття

«Методи та способи виявлення і гасіння пожеж»

1. Що таке пожежа?

2. Якими явищами супроводжується пожежа?

3. На скільки класів поділяють пожежі та що є характерним для кожного з них?

4. Які наслідки пожеж?

5. Які характерні причини виникнення пожеж?

6. Що таке горіння?

7. Що може бути джерелом запалювання?

8. Які є різновидності горіння?

9. Як поділяють речовини та матеріали за групою горючості?

10. Якими засобами та заходами забезпечується пожежна безпека?

11. На які категорії поділяються приміщення та будівлі за вибухо­пожежною та пожежною небезпекою?

12. Як можна підвищити вогнестійкість будівельних конструкцій?

13. Які існують способи і прийоми припинення горіння та які при цьому використовуються засоби для гасіння пожежі?

14. Які обов’язки покладаються на власників підприємств і орен­дарів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єктів?

15. Яка мета створення пожежної охорони та які основні завдання вона вирішує?

16. У чому полягає небезпека блискавок і як забезпечується захист від прямих ударів?

17. Суть небезпеки статичної електрики.

18. Зміст інструкції з пожежної безпеки.

19. Призначення первинних засобів пожежогасіння.

Запитання до практичного заняття

«Перша медична допомога при нещасних випадках»

1. Якими принципами необхідно керуватись при наданні першої медичної допомоги?

2. Які існують способи проведення штучного дихання за його від­сутності?

3. Який порядок дій при відновленні серцевої діяльності?

4. Охарактеризуйте такі стани людини, як «непритомність» та «шок».

5. Які ознаки термічних опіків?

6. Порядок надання невідкладної допомоги при термічних опіках.

7. Які особливості хімічних опіків шкіри?

8. Яку допомогу необхідно надати при відмороженнях?

9. Охарактеризуйте симптом сонячного удару і наведіть порядок надання допомоги потерпілому.

10. Які характерні ознаки теплового удару і який порядок дій при наданні допомоги потерпілому?

Практичні заняття та методичні поради до їх виконання

Методи та засоби виявлення і гасіння пожеж

Порядок виконання заняття. Загальні положення

Основними вогнегасними речовинами є: вода, хімічна і повітряно-механічна піни, водний розчин солей, інертні і негорючі гази, водяна пара, галоїдовуглецеві речовини та сухі порошки.

Вода є найбільш поширеним засобом гасіння пожеж. Потрапляючи у вогнище, вода поглинає велику кількість теплоти і випаровується, оскільки має велику теплоємність. Це призводить до зниження темпе­ратури у зоні горіння. При випарюванні вода утворює велику кількість пари (1 літр утворює 1 700 літрів пари), ізолює зону горіння від нав­колишнього середовища і утруднює надходженню кисню повітря до вогнища.

Струменем води гасять тверді горючі речовини: дощем і водяним пилом – тверді волокнисті сипучі речовини, а також спирти, транс­форматорне і солярне мастила.

Застосовувати воду для гасіння електрообладнання, яке знахо­диться під напругою, небезпечно, тому що вода має високу елек­тро­провідність. Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (бензин, гас), оскільки маючи велику питому вагу, вода накопичується внизу цих речовин і збільшує площу горючої поверхні. Для гасіння ЛЗР можна застосовувати струмені дистильованої води, крапельки якої, потрапляючи у полум’я, швидко випаровуються, охолоджують вогни­ще пожежі й ізолюють його від кисню повітря.

Підвищення вогнегасної здатності води досягається розчиненням у ній двовуглекислої соди, поташу, хлористого кальцію та алюмінію, кухонної та інших солей.

Під дією тепла солі випадають з розчину й утворюють ізолюючі плівки на поверхні падаючої речовини, розкладаються, поглинають тепло і виділяють інертні гази. Застосування солей зменшує витрати води на гасіння у 22,5 рази, скорочує час гасіння на 20–30 %.

Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які по­гано змочуються водою (бавовна, деревина, торф). У воду додають по­верхнево-активні речовини: піноутворювач ПУ-1, сульфазоли НП-16, змочувач-ДП.

Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 500 м³ і невеликих загорань на відкритих майданчиках. Для забезпечення вогнегасного ефекту необхідно, щоб пара займала більше 35 % об’єму приміщення чи ємності.

Вогнегасні піни за утворенням поділяють на хімічні і повітряно-механічні. Піна – це бульбашки газу або повітря, заключені в тонку оболонку рідини. Піна розтікається по поверхні, що горить, й ізолює вогнище горіння.

Хімічна піна у вогнегасниках утворюється при взаємодії кислоти з лугом у присутності піноутворювача. При цьому утворюється інерт­ний газ (діоксид вуглецю), який має пожежогасні властивості. Склад піни: приблизно 80 % діоксиду вуглецю, 19,7 % води, 0,3 % піноутво­рювача.

Для утворення діоксиду вуглецю застосовують речовини у вигляді розчинів або сухих порошків. Хімічна піна має властивість довго залишатися на поверхні твердих тіл і рідин.

Хімічна піна електропровідна. Нею не можна гасити електрооблад­нання, що знаходиться під напругою, вона псує цінне обладнання та папери, нею не можна гасити калій, натрій, магній та його сплави. При взаємодії їх з водою, наявною у піні, виділяється водень, який поси­лює горіння.

У практиці пожежогасіння все більше використовується повітряно-механічна піна. Це суміш повітря – близько 90 %, води – 9,7 % і піно­утворювача – 0,3 % (ПУ-1, ПУ-6).

Повітряно-механічна піна не проводить електричний струм, не шкідлива для людини, не реагує з металом, швидко утворюється у разі пожежі, економічна.

Вогнегасна властивість її в тому, що над поверхнею вогнища по­жежі утворюється шар піни товщиною до 10 см, який стійкий від дії полум’я.

Інертні і негорючі гази застосовуються для гасіння пожеж у не­великих закритих приміщеннях і для гасіння займання. Це, головним чином, діоксид вуглецю, азот, аргон. Вогнегасна концентрація інертних і негорючих газів повинна бути 31–36 % від об’єму вуглецю. Їх застосовують для гасіння палаючих електродвигунів та іншого електротехнічного знаряддя.

Галоїдовуглецеві сполуки та їх вогнегасні дії засновані на хімічному гальмуванні реакції горіння (інгібіруванні). Ці сполуки мають велику щільність, що підвищує ефективність пожежогасіння, а низькі темпе­ратури замерзання дозволяють застосовувати їх при низьких темпе­ратурах повітря.

Порошкові сполуки являють собою подрібнені мінеральні солі з різними домішками, які перешкоджають їх злежуванню і закам’янін­ню. Вони мають добру вогнегасну здатність, універсальність застосу­вання, оскільки пригнічують горіння матеріалів, які не можна загасити водою. Вибір вогнегасної речовини залежить від класу пожежі.