РОЗДІЛ 9

ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

9.1. Економічне і соціальне значення
поліпшення умов та охорони праці
в ринковій системі господарювання

Розглядаючи охорону праці в умовах ринкової економіки особливу увагу необхідно звернути на економічні аспекти охорони праці. Здійснення заходів з поліпшення умов і охорони праці чинить стимулюючий вплив як на економічні, так і на соціальні результати виробництва.

До позитивних економічних результатів впливу умов праці на людину слід віднести підвищення продуктивності праці, раціональ­не використання основних виробничих фондів. Сприятливі умови забезпечують піднесення продуктивності праці за рахунок як інтенсивних змін (скорочення витрат робочого часу на виробництво одиниці продукції), так і екстенсивних (збільшення ефективності використання робочого часу завдяки зниженню цілоденних втрат за тимчасовою непрацездатністю та виробничим травматизмом).

Зростання продуктивності праці супроводжується також досяг­ненням високої якості виробленої продукції або послуг, а скорочення витрат робочого часу сприяє зменшенню собівартості продукції. За даними досліджень, комплекс заходів з поліпшення умов праці може забезпечити приріст продуктивності праці на 15—20 %[60]. Так, нормалізація освітлення робочих місць збільшує продуктивність праці на 6—13 % та скорочує брак на 25 %. Раціональна організація робочого місця підвищує продуктивність праці на 21 %, а раціональне фарбування робочих приміщень — на 25%[61].

Збільшення ефективного фонду робочого часу може бути досягнуто за рахунок скорочення тимчасової непрацездатності працівників унаслідок хвороб та виробничого травматизму. Втрати робочого часу внаслідок тимчасової непрацездатності на різних підприємствах різноманітні й становлять приблизно 2,5 % річного фонду робочого часу на підприємствах із сприятливими умовами праці і 5—10 % — на підприємствах з небезпечними та шкідливими умовами.

Поліпшення умов і впровадження заходів по забезпеченню безпеки праці скорочують плинність кадрів. За мотивами «важкі і несприятливі умови» звільняються в промисловості до 20 % усіх вивільнених, а в будівництві — понад 25 %.

Слід зазначити, що позитивні економічні результати тісно пов’язані як з особистими факторами (дієздатність, працездатність), так і з соціальними наслідками. Зростання продуктивності праці пов’язано зі скороченням цілоденних витрат робочого часу, зумовлених тимчасовою непрацездатністю, підвищенням використання робочого часу і продовженням періоду активної трудової діяльності.

Несприятливі умови призводять до зворотних результатів: різних форм та ступенів втомлюваності працівників, функціонального напруження організму. До негативних економічних результатів належать недоодержання додаткового продукту, затримка з уведенням нових фондів, непродуктивне споживання робочої сили, зниження продуктивності праці.

Крім того, слід звернути увагу на соціальні результати впливу умов праці на працівників. До позитивних соціальних результатів можна віднести: ступінь сприятливого впливу трудового процесу на здоров’я людини та розвиток її особистості, стан здоров’я, ставлення до праці, соціальну активність; максимальне задоволення однією з найвагоміших потреб людини — потребою в сприятливих умовах праці і безпосередньо пов’язаною з цим потребою у змістовній, твор­чій, високопродуктивній праці; зміцнення здоров’я.

Негативний соціальний результат включає зниження творчої активності, заінтересованості в праці, погіршення трудової дисципліни, зростання плинності кадрів унаслідок несприятливих умов праці.

9.2. Витрати підприємств на заходи
щодо поліпшення умов та охорони праці:
визначення, класифікація й ефективність

Розглядаючи механізм витрат підприємств на заходи щодо поліпшення умов та охорони праці, виділяють п’ять груп витрат (табл. 9.1):

Таблиця 9.1

ОСНОВНІ ВИТРАТИ НА ПОЛІПШЕННЯ УМОВ
ТА ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ [62]

Група витрат	Назва витрат	Складові витрат
І	Відшкодування потерпілим унаслідок травм і професійних захворювань	Тимчасова непрацездатність; одноразова допомога (включаючи членів сімей і утриманців загиблих); моральна шкода; відшкодування витрат лікувальним закладам; санаторно-курортне обслуговування; протезування, придбання транспортних засобів, витрати на соціальну допомогу інвалідам; доплати до попереднього заробітку в разі переведення на легшу роботу; пенсії інвалідам і утриманцям загиблих
ІІ	Пільги та компенсації за працю у важ­ких і шкідливих умо­вах праці	Додаткові відпустки, скорочений робочий день, лікувально-профілактичне харчування, одержання молока або інших рівноцінних продуктів, підвищені тарифні ставки, доплати за умови та інтенсивність праці, пенсії на пільгових умовах
ІІІ	Витрати на профілактику травматиз­му, професійних за- хворювань	Витрати на заходи щодо охорони праці за рахунок джерел фінансування, регламентовані нормативними актами держави; витрати на заходи з охорони праці за колективними договорами
ІV	Витрати на ліквідацію наслідків аварії та нещасних випадків на виробництві	Вартість зіпсованого устаткування, інструмен­тів, зруйнованих будівель, споруд; витрати на врятування потерпілих; розслідування нещасних випадків; виплати заробітної плати і доплати за час простою; вартість ремонту частково зіпсованого обладнання, машин та механізмів, будівель і споруд; вартість підготовки чи перепідготовки працівників замість вибулих унаслідок загибелі або інвалідності
V	Штрафи та інші відшкодування	Штрафи, виплачені за наявність нещасних ви­падків та приховування від обліку потерпілих; штрафи на підприємства, установи та організації за недотримання нормативних вимог щодо безпеки праці; штрафи на працівника за порушення вимог законодавства й інших нормативних актів з охорони праці; компенсації за час вимушеного простою через небезпечність виконання робіт і припинення робіт органами державного нагляду за охороною праці; штрафи, пеня, виплати за недотримання договірних зобов’язань з іншими підприємствами; компенсаційні виплати за ураження населення, житлового фонду, приватного майна та забруднення довкілля

― витрати, пов’язані з відшкодуванням потерпілим унаслідок травм і професійних захворювань;

― витрати на попередження й компенсацію несприятливого впливу умов праці працівників (пільг і компенсації тим, хто працює у важких та шкідливих умовах);

― витрати на профілактику травматизму і професійних захворювань;

― витрати на ліквідацію наслідків аварій та нещасних випадків;

― штрафи й інші відшкодування.

Складові витрат подані в табл. 9.1.

Витрати з охорони праці також поділяються на:

― доцільні витрати, спрямовані на збереження здоров’я працівників, раціональне витрачення життєвих сил та відновлення працездатності;

― частково доцільні витрати, які включають видатки за пільгами і компенсаціями за несприятливі умови;

― недоцільні витрати, що зумовлюють підвищення собівартості продукції, зниження її обсягу тощо.

Доцільні витрати забезпечують поліпшення умов праці, частково доцільні і недоцільні — призводять до збитків підприємства, до зниження ефективності виробництва.

Дослідження свідчать, що основні витрати на підприємствах припадають не на створення безпечної техніки, попередження виробничого травматизму і захворюваності, не на нормалізацію умов праці, а на пільги й компенсації, пов’язані з небезпечними і шкідливими умовами праці. Співвідношення між витратами на поліпшення умов та охорони праці до видатків на доплати, пенсії, пільгові відпустки становлять 1: 10.

В умовах недосконалості ринкових механізмів усі вказані витрати відносять на собівартість продукції, і в результаті за недбале ставлення до охорони праці на підприємствах розплачуються не їх керівники, а суспільство. Чинна система пільг та компенсацій не спонукає керівників поліпшувати умови праці, тому що ці витрати розкладаються на всіх споживачів і не впливають на економічні результати роботи підприємства. З іншого боку, штрафні санкції, а також виплати, які повинні здійснюватися підприємством у випадку незадовільної роботи з охорони праці, наявності фактів травмування працівників та профзахворювань, нині є досить значними, а тому змушують будь-якого власника (уповноваженого ним органу) серйозно замислитися, що ефективніше — зазнавати величезних збитків (які часом можуть призвести навіть до цілковитого бан­крутства), не займаючись охороною праці, чи своєчасно вкласти кошти у профілактичні заходи, зберігаючи при цьому життя й здоров’я людей та не конфліктуючи із законом.

Справжній власник, який уміє берегти кошти, безумовно, обере другий варіант. Адже перелік штрафних санкцій та інших економічних витрат підприємства містить: штрафи, що накладаються на підприємство органами державного нагляду за охороною праці; штрафи за кожний нещасний випадок, на виробництві або професійне захворювання; відшкодування шкоди, одноразову допомогу й усі інші виплати особам, потерпілим на виробництві, або членам сімей та утриманцям загиблих; виплати тим підприємствам, установам, організаціям, яким завдано шкоду (наприклад, унаслідок випуску небезпечної техніки, неякісного проектування виробничого об’єкта, нового устаткування; несвоєчасного виконання обов’язків, передбачених угодою з партнером, тощо); компенсацію лікарням, іншим медичним і оздоровчим закладам витрат на лікування й реабілітацію потерпілих працівників, на надання їм санаторно-курортних послуг тощо; компенсацію витрат органів соціального забезпечення на виплату пенсій відповідним інвалідам праці; витрати на виконання рятувальних робіт під час аварій і нещасних випадків, на проведення розслідування та експертизи їх причин, на ритуальні послуги під час поховання загиблих, на складання санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця працівника, який одержав професійне захворювання, тощо.

Значними є також витрати на пільги й компенсації, передбачені чинним законодавством і колективними договорами, за важкі та шкідливі умови праці (включаючи надання додаткової відпустки, видачу лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, оплату регламентованих перерв санітарно-оздоровчого призначення, що надаються під час виконання вібронебезпечних та інших робіт, тощо). Отже, ці витрати також повинні враховуватися власником у загальній сумі економічних витрат, що мають місце на даному підприємстві через недостатню увагу до розв’язання проблем охорони праці.

Поліпшення умов праці потребує капітальних вкладень і поточних витрат. До капітальних відносяться одноразові та постійні витрати спрямовані на:

― створення чи оновлення основних фондів працеохоронного призначення;

― вдосконалення техніки і технології з метою поліпшення умов та охорони праці.

Поточні (експлуатаційні) витрати — це витрати на утримання й обслуговування обладнання, що має працеохоронне призначення. Вони забезпечують функціонування обладнання в необхідному режимі.

Витрати на здійснення заходів шодо поліпшення умов і охорони праці розраховуються за формулою:

В = С₀ + К₀,

де С₀ — поточні (експлуатаційні) витрати на здійснення заходів, грн;

К₀ — капітальні витрати на поліпшення умов та охорони праці, грн.

Чималого значення набуває визначення ефективності витрат підприємства на охорону праці. Цей показник обчислюється за формулою:

де Е_р — річна економія від поліпшення умов і охорони праці на підприємстві (прибуток або зменшення збитків);

В — загальні витрати (вкладення підприємства на охорону праці).

Загальні витрати підприємства на охорону праці як до впровадження комплексу заходів щодо поліпшення умов праці, так і піс­ля нього розраховуються за формулою:

де В₁ — витрати на заходи з охорони праці за рахунок джерел фінансування, регламентованих нормативними актами держави;

В₂ — витрати на заходи з охорони праці за колективними договорами.

9.3. Методика оцінки соціальної
та економічної ефективності заходів
щодо вдосконалення умов і охорони праці

Для оцінки результатів проведення заходів щодо поліпшення умов та охорони праці згідно з методиками, розробленими ВЦНДІОП ВЦРПС[63] та ННДІОП України[64] запропоновані чотири групи показників:

― зміна стану умов і охорони праці;

― соціальні;

― соціально-економічні;

― економічні.

Зміна стану умов і охорони праці характеризується підвищенням рівня безпеки праці, поліпшенням санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних показників.

Підвищення рівня безпеки праці супроводжується збільшенням кількості машин і механізмів, виробничих будівель, приведених у відповідність до вимог стандартів безпеки праці та інших нормативних актів.

Поліпшення санітарно-гігієнічних показників характеризується зменшенням вмісту шкідливих речовин у повітрі, поліпшенням мікроклімату, зниженням рівня шуму й вібрації, посиленням освітленості.

Зростання психофізіологічних показників визначається скороченням фізичних і нервово-психічних навантажень, у тому числі монотонності праці.

Поліпшення естетичних показників характеризується раціональ­ним компонуванням робочих місць та машин, упорядкуванням приміщень і території, поєднанням кольорових відтінків тощо.

Зміни стану виробничого середовища за факторами оцінюються різницею абсолютних величин до і після впровадження заходів, а також порівнянням відносних показників, що характеризують ступінь відповідності тих чи інших факторів гранично допустимим концентраціям, гранично допустимим рівням або заданим рівням. Комплексна оцінка зміни стану умов праці здійснюється за показниками приросту кількості робочих місць, на яких умови праці приведені у відповідність до нормативних вимог.

Соціальні результати заходів щодо поліпшення умов та охорони праці визначаються наступними показниками:

― збільшенням кількості робочих місць, які відповідають нормативним вимогам (як у комплексі, так і за окремими факторами), й скороченням чисельності працюючих у незадовільних умовах праці;

― зниженням рівня виробничого травматизму;

― зменшенням кількості випадків професійної захворюваності, пов’язаною з незадовільними умовами праці;

― скороченням кількості випадків інвалідності внаслідок трав­матизму чи професійної захворюваності;

― зменшенням плинності кадрів через незадовільні умови праці.

Для оцінки соціальних результатів можуть використовуватися також інші показники — ступені задоволення працею та її престижності тощо. Показники соціальної і соціально-економічної ефективності розраховуються як відношення величини соціальних або соціально-економічних результатів до витрат, необхідних для їх здійснення.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов та охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок, зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань як в економіці в цілому, так і на кожному підприємстві.

Згідно з методикою визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці для оцін­ки соціальної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці використовуються такі показники[65]:

1. Скорочення кількості робочих місць (ΔК), що не відповідають вимогам нормативних актів щодо безпеки виробництва, розраховується за формулою:

де К₁, К₂ — кількість робочих місць, що не відповідають вимогам санітарних норм до і після проведення заходів;

К₃ — загальна кількість робочих місць.

2. Зменшення чисельності зайнятих (ΔЧ), які працюють в умовах, що не відповідають вимогам санітарних норм, визначається за формулою:

,

де Ч₁, Ч₂ — чисельність зайнятих, які працюють в умовах, що не відповідають санітарним нормам до і після впровадження заходу, осіб;

Ч₃ — річна середньооблікова чисельність працівників, осіб.

3. Збільшення кількості машин, механізмів (ΔМ) та виробничих приміщень (ΔБ), приведених до вимог норм охорони праці, обчислюється за формулами:

,

де М₁, М₂ — число машин і механізмів, що не відповідають нормативним вимогам до і після впровадження заходу, шт.;

М — загальна кількість машин і механізмів, шт.;

Б₁, Б₂ — кількість виробничих приміщень, які не відповідають нормативним вимогам до і після впровадження заходу, шт.;

Б — загальне число виробничих приміщень, шт.

4. Зменшення коефіцієнта частоти травматизму Δ K ₄ встановлюється за формулою:

,

де N ₁, N ₂ — кількість випадків травматизму відповідно до і після впровадження заходу;

Ч₃ — річна середньооблікова чисельність працівників, осіб.

5. Зниження коефіцієнта тяжкості травматизму Δ K _т розраховується за формулою:

де Д₁, Д₂ — кількість днів непрацездатності через травматизм відповідно до і після впровадження заходу.

6. Зменшення коефіцієнта частоти професійної захворюваності через незадовільні умови визначається за формулою:

,

де З₁, З₂ — число випадків професійних захворювань відповідно до і після впровадження заходу.

7. Скорочення коефіцієнта тяжкості захворювання обчислюється за формулою:

де Д_з1, Д_з2 — кількість днів тимчасової непрацездатності через хвороби відповідно до і після вжиття заходу;

K_з1, K_з2 — кількість випадків захворювання відповідно до і піс­ля вжиття заходу.

8. Зменшення числа випадків виходу на інвалідність (ΔЧ_і) внаслідок травматизму чи професійної захворюваності встановлюється за формулою:

,

де Ч_і1, Ч_і2 — чисельність працівників, що стали інвалідами до і після проведення заходу, осіб.

9. Скорочення плинності кадрів через незадовільні умови праці розраховується за формулою:

,

де Ч_п1, Ч_п2 — кількість працівників, що звільнилися за власним бажанням через незадовільні умови праці відповідно до і після вжиття заходу, осіб.

Річна економія підприємства від поліпшення безпеки праці (табл. 9.2) складається з:

― економії від зниження професійної захворюваності;

― економії від зменшення випадків травматизму;

― економії від зниження плинності кадрів;

― економії від скорочення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах.

Таблиця 9.2

СТРУКТУРА РІЧНОЇ ЕКОНОМІЇ ПІДПРИЄМСТВА
ВІД ПОІЛПШЕННЯ БЕЗПЕКИ ПРАЦІ [66]

Показники економії	Складові річної економії
Економія від зниження про­фесійної захворюваності	Заробітна плата; зниження собівартості продукції; кошти за рахунок зменшення виплат по тимчасовій непрацездатності
Економія від зменшення випадків травматизму	Заробітна плата; зниження собівартості продукції; кошти за рахунок зменшення виплат по тимчасовій непрацездатності
Економія від зниження плинності кадрів	Зниження собівартості продукції; збільшення прибутку у витратах на підготовку кадрів
Економія від скорочення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах	Заробітна плата; витрати на лікувально-профілактичне харчування; витрати на безкош­товне одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів

Розрахунок економії від зменшення рівня захворюваності або травматизму здійснюється в такій послідовності[67]:

1. Скорочення витрат робочого часу за рахунок зменшення рівня захворюваності (травматизму) за певний час ΔД визначається за формулою:

де Д₁, Д₂ — кількість днів непрацездатності через хвороби або травми на 100 працівників відповідно до і після вжиття заходів;

Ч₃ — річна середньооблікова чисельність працівників, осіб.

2. Зростання продуктивності праці Δ W розраховується за формулою:

де З_в — вартість виробленої продукції за зміну на одного працівника промислово-виробничого персоналу;

Р_п — вартість річної товарної продукції підприємства.

3. Річна економія зарплати Е_з за рахунок зростання продуктив­ності праці при зменшенні рівня захворюваності і травматизму обчислюється за формулою:

де Ч_ср — середньорічна чисельність промислово-виробничого пер­соналу;

З_р — середньорічна заробітна плата одного працівника з відрахуваннями на соціальне страхування.

4. Річна економія на собівартості продукції Е_с за рахунок змен­шення умовно постійних витрат установлюється так:

де У — умовно постійні витрати у виробничій собівартості річного обсягу товарної продукції.

5. Економія за рахунок зменшення коштів на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності визначається за формулою:

де П_д — середньоденна сума допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Річна економія за рахунок зниження рівня захворюваності становить:

Е_рз = Е_з + Е_с + Е_сс.

Приклад 1. Розрахувати економічний ефект, одержаний у результаті скорочення плинності кадрів.

Вихідні дані:

коефіцієнт плинності кадрів, пов’язаної з умовами праці у поточному
році, К _п.у — 0,09

продуктивність праці у поточному році П, тис. грн — 74,5

плинність кадрів Ч_ос, осіб — 28

коефіцієнт плинності кадрів у минулому році, К _п.м — 0,35

у поточному році К _п.п — 0,26

коефіцієнт втрат підприємства залежно від річного
виробітку працівника, К _вт — 0,037

Розрахунок економічного ефекту:

Приклад 2. Обчислити економічний ефект за рахунок скорочення чисельності працівників у шкідливих умовах праці при відміні додаткової відпустки.

Вихідні дані:

середня заробітна плата З_с, грн — 320

скорочення чисельності працівників, зайнятих у шкідливих
умовах Ч, осіб — 25

додаткова відпустка за роботу у шкідливих умовах Д_д, днів — 12

тривалість відпустки в умовах праці, приведених до вимог
санітарно-гігієнічних норм Д_с, днів — 18

Розрахунок економічного ефекту:

Приклад 3. Унаслідок впровадження протишумових заходів (установлення шумоглушителів) знижено шум з 94—108 до 70—71 Дб, що дозволило збільшити питому вагу тривалості фази підвищеної працездатності у загальному фонді робочого дня (в середньому по ділянці).

Вихідні дані:

питома вага тривалості фази підвищеної працездатності
в загальному фонді робочого дня

до впровадження заходів, % — 0,47

після впровадження заходів, % — 0,62

частка продукції, яку випускає ділянка, в загальному
обсязі продукції підприємства, % — 5

річний випуск продукції ділянкою

до впровадження заходів, грн — 90 000

після впровадження заходів, грн — 95 000

умовно постійні витрати в собівартості річного
випуску продукції, грн — 18 000

собівартість технологічного устаткування
на ділянці, грн — 10 000

Розрахунок економічної ефективності:

1. Приріст продуктивності праці на ділянці, %:

де р — питома вага тривалості фази підвищеної працездатності у загаль­ному фонді робочого часу до впровадження заходів щодо поліпшення умов праці;

р ' — те саме після впровадження заходів;

K — поправочний коефіцієнт, який враховує долю приросту продук­тивності праці залежно від функціонального стану організму людини в різних умовах праці (0,20).

.

Приріст продуктивності праці по підприємству, %:

.

2. Приріст обсягу виробництва на ділянці, %:

де В₁ і В₂ — річний обсяг виробництва до і після впровадження заходів, грн.

3. Економія на ділянці по умовно постійних витратах, грн:

,

де У — річна сума умовно постійних витрат у собівартості продукції.

4. Економія від зниження капіталовкладень за рахунок поліпшення використання устаткування:

,

де Ф_б — балансова собівартість устаткування;

Е_п — нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (0,15).

Річна економія

Визначення економічної ефективності заходів щодо охорони праці є одним з актуальних питань на рівні як держави, так і окремого підприємства, компанії.

Останніми роками питання, пов’язані з економічною ефективністю заходів щодо охорони праці, широко обговорювались. Дискусія розгорталася на рівні як Європейського Союзу і країн, що входять до нього, так і окремих компаній. В м. Гаазі (Нідерланди) пройшла перша Європейська конференція з питань економічної ефективності заходів щодо охорони праці[68], яка визначила існування низки методичних підходів до економічної оцінки заходів щодо охорони праці. Найважливішими з них є аналіз витрат і доходів (АВД), аналіз ефективності витрат (АЕВ) та методи розрахунку сукупних витрат, пов’язаних з виробничим травматизмом і захворюваністю.

Аналіз витрат і доходів — це метод оцінки сукупних витрат та доходів у грошовому виразі на рівні суспільства чи конкретного проекту. АВД зіставляє витрати на профілактичні заходи з доходами (зниження витрат чи збитків плюс додатковий прибуток). Фактично він є інструментом, що виявляє економічні наслідки і може бути використаний при вдосконаленні внутрішньофірмової системи прийняття рішень. За традицією АВД досить успішно пристосовується до виробничих витрат і робіт, у яких розподіл вартості на витрати та доходи є чітким. При розподілі ж грошової вартості, що відноситься до безпеки і гігієни праці, виникають проблеми, особливо в частині доходів.

В аналізі ефективності витрат (АЕВ) розраховується баланс між результатами заходів та грошовими витратами. АЕВ застосовується особливо успішно при зіставленні кількох варіантів рішення однієї і тієї самої задачі.

Аналіз витрат через захворюваність (АВЗ) — це метод розрахунку витрат, що можуть бути пов’язані з виробничим травматиз­мом та захворюваністю працівників. АВЗ виявляє масштаб проб­леми в кількісному вираженні, тоді як АВД і АЕВ призначені для вибору оптимального рішення. Він пристосовується як до фінансових, так і до соціально-економічних витрат залежно від адресата, для якого проводиться розрахунок.

9.4. Економічне стимулювання поліпшення
умов і охорони праці.
Європейська модель економічного
стимулювання охорони праці

Поліпшення умов і охорони праці, що відповідає інтересам не тільки безпосередньо працівників, а й підприємців та всього су-
спільства в цілому, в умовах ринку тісно пов’язано з економічним стимулюванням роботодавців.

Стимулювання заходів щодо охорони праці здійснюється згідно з розділом ІV «Стимулювання охорони праці» Закону України «Про охорону праці». Так, ст. 25 «Економічне стимулювання охорони праці» визначає, що до працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки й поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, накреслений чинним законодавством про оподаткування.

Економічне стимулювання націлено насамперед на посилення діяльності та заінтересованості підприємств у поліпшенні умов праці на робочих місцях, а також підвищення економічної відповідальності власників (адміністрації) підприємств за шкоду, заподіяну несприятливими умовами праці.

Необхідність розробки й застосування економічних методів (економічного механізму) впливу на охорону праці, стимулювання всіх осіб та підрозділів, які беруть участь у виробничих процесах, забезпечують і формують рівень безпечного виконання робіт, спричинена неефективністю чинних нині на підприємствах адміністративних форм і методів управління, оскільки останні не пов’язують стан охорони праці з оцінкою кінцевих результатів загальногосподарської діяльності окремих колективів та підрозділів, з виконанням конкретними особами посадових чи функціональних обов’язків. Враховуючи це, вимогам охорони праці слід надати економічну інтерпретацію, поєднати показники оцінки результатів діяльності з економічними важелями впливу на порушників правил і норм. Необхідно створити ефективну систему стимулювання та мотивації організації й виконання безпечних трудових процесів на основі економічної відповідальності.

На практиці під економічним регулюванням розуміють матеріальну (фінансову) заінтересованість і відповідальність підрозділів, служб та відділів (організаторів і керівників виробництв) за створення умов для безпечної праці, з одного боку, й додержання встановлених норм і правил, роботу без травм і аварій безпосеред­ніх виконавців — з другого. Питання полягає лише в тому, як виконати це практично, як конкретно змусити економіку працювати на безпеку.

З ухваленням Закону «Про охорону праці» та підзаконних актів виникла реальна можливість переходу до нових форм мотивації організації та безпечного виконання робіт передусім за допомогою економічного механізму на основі цільових методів. Економіко-цільовий підхід на виробничому рівні передбачає [69]:

― умови й порядок взаємного пред’явлення економічних санкцій (претензій, позовів) до виконавців щодо відшкодування заподіяної шкоди внаслідок порушення правил безпеки та до посадових осіб (за нестворення нормативних умов для безпечного виконання робіт);

― поєднання економічних показників діяльності підрозділів і посадових осіб зі станом охорони праці та виконанням (невиконанням) цільових завдань;

― встановлення оплати праці з урахуванням необхідності додержання в процесі виробничої діяльності норм і правил безпеки;

― встановлення відповідних доплат за роботу в шкідливих та небезпечних умовах;

― стимулювання (заохочення) підрозділів і працівників за роботу без травм, аварій, професійних захворювань, за високий рівень організації роботи в галузі охорони праці, як це передбачає ст. 29 Закону.

Досвід розвинутих країн у галузі охорони праці свідчить про те, що поліпшенню умов праці сприяють заходи:

― податкові пільги на засоби, спрямовані на оздоровлення умов праці;

― диференціювання страхових внесків залежно від частоти й тяжкості травматизму і професійних захворювань;

― впровадження санкцій за бездіяльність власників щодо поліпшення умов охорони праці.

Узагальнюючи досвід розвинутих країн з економічного стимулювання, Європейський фонд поліпшення умов життя і праці (одна з організацій Європейського Союзу) визначає, що більшість існуючих нині систем базується на прецедентах, тобто на інформації про нещасні випадки, що спричиняють виплату компенсації. Подібний підхід сам по собі є доказом того, що вплив економічного стимулювання обмежений. Фонд пропонує інноваційну модель, що містить ряд економічних стимулів, здатних позитивно впливати на поліпшення виробничого середовища.

Запропонована Європейським фондом поліпшення умов життя і праці модель [70] акцентує увагу на ідентифікації майбутніх ризиків, так само як і на існуючих, а також на визначенні зусиль щодо їх зниження. Основними елементами цієї моделі є:

― зменшення страхового внеску в системі обов’язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, особливо завдяки зусиллям зі зниження ризиків порівняно з рівнями, встановленими нормативними актами;

― встановлення повнорозмірного внеску залежно від максимального сукупного ризику (більшість систем страхування розраховує внесок за середнім ризиком) за допомогою трьох елементів:

а) базового компонента, який покриває адміністративні витрати та надто високі виплати компенсацій потерпілим унаслідок нещас­них випадків, що іноді мають місце при однакових ризиках;

б) галузевого компонента, пов’язаного з різними ризиками в різних галузях господарства;

в) функціонального компонента, пов’язаного з максимальним ризиком на робочому місці;

— можливість для компаній одержувати бонуси (у вигляді скорочення повномасштабних внесків) через вжиття заходів різного характеру щодо поліпшення виробничого середовища, такі як:

а) суб-бонус для підприємств, що докладають більше результативних зусиль у цій галузі порівняно зі своїми конкурентами — скорочує функціональний компонент, пов’язаний з ризиками на робочому місці;

б) суб-бонус за зусилля, пов’язані з вирішенням загальної проблеми для галузі чи виду робіт, — може зменшити компонент галузі або виду виробництва;

в) суб-бонус, що стосується спеціальних проблем підприємства;

― фінансування консультацій з попередження травматизму на малих і середніх підприємствах;

― допомога з інвестиціями (наприклад, під час підписання контракту про значні капітальні вкладення в поліпшення умов та підвищення безпеки праці на робочих місцях);

― видача ярликів (за типом знаків якості продукції) для робочих місць, на яких досягнуто високого рівня умов праці, що може бути корисним у створенні надійного іміджу компанії на ринку.

Основними елементами в розробці нової системи є:

― розмір стимулу, тобто економічної вигоди порівняно з витратами;

― ефективність системи з точки зору можливості оцінити і продемонструвати поліпшення в охороні праці та надійності системи стосовно одного підприємства (у найбільш широкому розумінні цього поняття);

― позитивний вплив системи на поліпшення здоров’я і підвищення безпеки, тобто на зниження ризиків одержання травм чи профзахворювань;

― величина компенсації у зв’язку з виробничою травмою та її межа;

― ступінь захисту малих і середніх підприємств від статистич­них коливань при оцінці фінансової віддачі стимулюючих виплат;

― управління системою та його вартість.

Як вихідні пропонуються такі основні умови:

1. Підприємець є юридичною особою, що одержує вигоду в результаті економічного стимулювання заходів щодо поліпшення виробничого середовища. Тому він і становить об’єкт, якому пропонуються стимули. Однак запропоновані заходи передбачають використання соціальних ресурсів підприємства. Це визначає необхідність співробітництва між усіма заінтересованими сторонами для вжиття заходів щодо попередження виробничого збитку.

2. Економічне стимулювання націлене на таке поліпшення виробничого середовища, яке виходить за межі вимог законодавства, що встановлює норми у цій галузі.

Оскільки поліпшення виробничого середовища понад установ­лені законами норми є справою дорогою, то для досягнення високих критеріїв існує явна потреба в економічному стимулюванні. Тому економічне стимулювання пропонується не як заміна, а як доповнення до норм законодавства про охорону праці. Однак воно може застосовуватися і на підприємствах, де стан охорони праці не відповідає вимогам законодавства.

Контрольні запитання

1. У чому полягає економічне значення поліпшення умов та охорони праці в ринковій системі господарювання?

2. Як визначається показник ефективності витрат підприємства й загальні витрати на впровадження заходів щодо поліпшення умов праці?

3. Назвіть показники ефективності заходів щодо поліпшення умов та охорони праці на підприємстві.

4. Охарактеризуйте механізм витрат, пов’язаних з поліпшенням умов праці.

5. Визначте вплив заходів щодо поліпшення умов і охорони праці на соціальні й економічні результати виробництва.

6. Які існують методи економічної оцінки соціальної та соціально-економічної ефективності поліпшення умов праці?

7. Назвіть основні принципи економічного стимулювання.

8. За якими показниками здійснюється оцінка соціальної ефективності заходів щодо вдосконалення умов і охорони праці?

9. Назвіть складові структури річної економії підприємства від поліпшення безпеки праці.

10. У чому полягає суть Європейської моделі економічного стимулювання охорони праці?

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Атестація робочих місць за умовами праці — комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища й трудового процесу, соціально-економічних факторів, які впливають на здоров’я і працездатність працівника в процесі трудової діяльності.

Безпека — відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю ушкодження. Стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди (ДСТУ 2293-99).

Безпека виробничого процесу — здатність виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час його тривання в умовах, установлених нормативно-технічною документацією.

Безпека виробничого устаткування — здатність устаткування зберігати безпечний стан при виконанні заданих функцій в певних умовах протягом установленого часу.

Безпека праці — стан умов праці, за якого відсутній виробничий травматизм.

Безпека умов праці — стан умов праці, за яких вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих факторів виключено або дія шкідливих виробничих факторів не перевищує гранично допустимих рівнів.

Важкість праці [71] — характеристика трудового процесу, що відоб­ражає переважно навантаження на опорно-руховий апарат і функціональ­ні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром ста­тичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням у просторі.

Відділ охорони праці та техніки безпеки — функціональний підрозділ організації, який має забезпечувати безпеку та належні умови праці на кожному робочому місці. Організує й координує роботу з охорони праці в організації: контролює додержання законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці працівників організації; вдосконалює профілактичну роботу з попередження виробничого травматизму, професійних захворювань і поліпшення умов праці; консультує роботодавців і працівників з питань охорони праці; аналізує показники щодо виробничого травматизму та професійних захворювань; узгоджує проектну документацію, що розробляється в організації, у частині додер­жання в ній вимог з охорони праці; аналізує й узагальнює пропозиції щодо поліпшення умов праці; складає звітність про рівень охорони праці.

Виробнича санітарія — система організаційних та технічних заходів, спрямованих на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійним захворюванням та отруєнням.

Виробнича травма — травма, отримана працівником на виробництві та викликана невиконанням вимог безпеки праці.

Виробниче середовище — середовище, де людина здійснює свою трудову діяльність.

Виробничий травматизм — сукупність виробничих травм.

Витрати виробництва — сукупність витрат живої праці й праці, вречевленої в засобах виробництва, на всіх стадіях створення продукції. Розрізняють поточні витрати, що здійснюються неперервно і в процесі виробництва постійно відновлюються, та одноразові — у формі вкладення коштів у виробничі фонди до початку виробництва.

Гігієна праці [72] — галузь профілактичної медицини, що вивчає умови та характер праці, її вплив на здоров’я, функціональний стан людини; розробляє наукові основи гігієнічної регламентації факторів виробничого середовища й трудового процесу, практичні заходи, спрямовані на профілактику їх шкідливої і небезпечної дії на працівників.

Гуманізація праці — профілактика перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості.

Державні міжгалузеві й галузеві нормативні акти про охорону праці — правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Економічна ефективність [73] — результативність економічної діяльності, реалізації економічних програм і заходів, що характеризується відношенням економічного ефекту до витрат ресурсів, які зумовили одержання цього результату.

Економічне стимулювання — система організаційно-економічних заходів, спрямованих на розвиток господарської діяльності й підвищення її ефективності через забезпечення матеріальної заінтересованості працюючих та колективів підприємств у результатах діяльності.

Ефект — різниця результату і витрат, приведених до спільної одиниці виміру.

Засіб захисту — засіб, застосування якого виключає або знижує дію на одного чи кількох працівників небезпечних і/або шкідливих виробничих факторів.

Засіб індивідуального захисту — засіб, призначений для захисту одного працівника (ГОСТ 12.0.002–80).

Засіб колективного захисту — засіб, призначений для одночасного захисту двох і більше працівників (ГОСТ 12.0.002–80).

Здоров’я — характеристика якості робочої сили, яка відбиває стан фізичного, розумового й соціального самопочуття. Розрізняють три рів­ні здоров’я: біологічний, соціальний та особистий.

Інтенсивність праці характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим більша її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму.

Карта праці — документ, в якому вміщуються кількісні та якісні характеристики факторів виробничого середовища і трудового процесу, гігієнічна оцінка умов праці, рекомендації щодо їх поліпшення, запропоновані пільги та компенсації.

Колективний договір — письмова двостороння угода, сторонами якої є, з одного боку, трудовий колектив, а з іншого — адміністрація підприємства, установи, організації в особі керівника; правовий інструмент, за допомогою якого трудовий колектив забезпечує собі поліпшення умов та охорони праці; гарант дотримання норм чинного законодавства України з додержання норм умов праці.

Комплексна перевірка — всебічна і детальна ревізія стану безпеки й умов праці на підприємстві (на великих підприємствах — на окремих виробництвах, у цехах, об’єктах тощо). Головна мета — оцінка ефектив­ності системи управління охороною праці, технічного стану об’єктів підприємства, стану безпеки й умов праці, виконання законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, а також здійснення опрацьованих комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів з охорони праці, створення безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях.

Контроль за охороною праці — створення системи постійно діючих взаємозв’язаних заходів, спрямованих на перевірку відповідності процесу функціонування об’єкта прийнятим управлінським рішенням, наказам, законам, положенням, нормам, стандартам, правилам; виявлення результатів впливу суб’єкта (управлінських структур) на об’єкт управління (окремих працівників та колективи) і відхилень від управлінських рішень; виконання приписів посадових осіб і державних наглядових органів щодо усунення виявлених порушень вимог нормативних актів тощо.

Мікроклімат виробничих приміщень — метеорологічні умови внутрішнього середовища приміщень, які визначаються діючими на організм людини поєднаннями температури, вологості, швидкості руху повітря і теплового випромінювання.

Монотонність — особливий психічний стан, який виникає у людини як реакція на одноманітну і бідну на враження діяльність.

Напруженість праці [74] — характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуття, емоційну сферу працівника.

Небезпечна зона — простір, у якому можлива дія на працівників небезпечного й/або шкідливого виробничого фактора.

Небезпечний виробничий фактор — виробничий фактор, дія якого на працівника за певних умов призводить до травми чи раптового погір­шення здоров’я.

Нещасний випадок — пригода, що викликала травму.

Нещасний випадок на виробництві — випадок дій на працівника небезпечного або шкідливого виробничого фактора під час виконання ним трудових обов’язків чи завдання керівника робіт. Трактується як сукупність двох неодмінних складових: факту виконання працівником трудових обов’язків і наявності небезпечного виробничого фактора, від дії якого працівник власне й постраждав (ДСТУ 2293-93 п. 25).

Оперативна перевірка — перевірка стану охорони праці, додержання вимог щодо охорони відповідності споруд, устаткування й облад­нання, технологій вимогам нормативу актів про охорону праці.

Організаційно-технічна перевірка — контроль за організаційно-технічним забезпеченням безпеки праці в підрозділах, який реалізується на рівні організаторів та виконавців робіт.

Охорона праці — система правових соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я й працездатність людини в процесі трудової діяльності.

Перевірка нормативних умов — контроль умов праці на робочих місцях і ділянках, технологічних та виробничих процесів на відповідність нормативним вимогам, а саме: додержання правил і норм безпосередніми виконавцями, забезпеченість інвентарем, стан робочих місць та ділянок тощо. Здійснюється на виконавчому рівні.

Працездатність — здатність людини до активної діяльності, що характеризується можливістю виконання роботи й функціональним станом організму в процесі роботи («фізіологічною ціною» роботи).

Праця — доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних та особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежить від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Продуктивність праці — плодотворність, ефективність витрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Професійний добор — система засобів прогностичної оцінки взаємовідповідності людини і професії на основі порівняння вимог професії з психодіагностичними даними людини.

Професійний ризик — величина ймовірності порушення (ушкодження) здоров’я з урахуванням тяжкості наслідків у результаті несприятливого впливу факторів виробничого середовища і трудового процесу.

Професійні захворювання — захворювання, які виникли виключно в результаті здійснення професійної діяльності з використанням шкідливих речових або при певних видах робіт.

Роботодавець — власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання і фізична особа, яка використовує найману працю.

Робоча зона — простір, обмежений на висоті до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на якому знаходиться місце постійного або тимчасового перебування працівника.

Робоча поза — основне положення тіла працівника в процесі праці.

Робоче місце — місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності, оснащене засобами відображення інформації, органами керування і допоміжним обладнанням.

Система «людина—техніка» — система, що включає людину і сукуп­ність технічних засобів, за допомогою яких здійснюється трудова діяль­ність.

Система управління охороною праці (СУОП) — механізм реалізації вимог законодавства і нормативної документації про охорону праці на підприємстві, а положення про СУОП — це документ, який узагальнює дану діяльність.

Соціальний ефект — суспільно значущі наслідки поліпшення умов праці (зменшення кількості травм і професійних захворювань; зниження чисельності працівників, зайнятих на важких, небезпечних та шкідливих роботах); збільшення працездатності, продовження періоду трудової активності, підвищення творчої активності.

Стандарти безпеки праці — загальні вимоги і норми безпеки по видах небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Техніка безпеки — система організаційних заходів і технічних засобів, які запобігають впливу на працівників небезпечних виробничих факторів.

Травма — тілесне ушкодження, тобто порушення цілісності тканини та органів тіла в результаті зовнішнього впливу, що супроводжується розладом функцій окремих органів чи всього організму.

Трудове каліцтво — втрата здоров’я працівника внаслідок травм чи нещасного випадку, яка сталася під час виконання трудових обов’язків (ДСТУ 2293-33 п. 30).

Умови праці — сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі праці (ГОСТ 605-74).

Управління — сукупність дій, спрямованих на підтримання чи функ­ціонування об’єкта згідно з наявною програмою, що створюється для досягнення певних цілей.

Управління охороною праці — підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки й збереження здоров’я людини в процесі праці.

Управління умовами праці — безперервний процес здійснення організаційно-технічних, соціально-економічних та інших заходів, спрямованих на збереження здоров’я працівників, зменшення впливу несприятливих і шкідливих факторів на організм людини.

Фази працездатності — зміни функціонального стану організму людини в процесі діяльності.

Функція управління — комплекс взаємозв’язаних видів діяльності, що здійснюються суб’єктом управління під час цілеспрямованого впливу на об’єкт управління. Об’єкт управління охороною праці — це діяль­ність функціональних служб та структурних підрозділів підприємства
із забезпечення безпечних і здорових умов на робочих місцях, у цехах, на підприємстві в цілому.

Цільова перевірка — поглиблена перевірка конкретних питань з охорони праці для їх поглибленого вивчення, що проводиться одним державним інспектором чи групою державних інспекторів протягом робочого дня (зміни) або кількох днів (не більше п’яти) за планом чи вказівкою начальника інспекції (територіального управління). Такі перевірки можуть здійснюватися державними інспекторами самостійно або під керівництвом начальника інспекції, посадової особи територіаль­ного управління чи департаменту.

Шкідлива речовина — речовина, яка при контакті з організмом людини у разі порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення у стані здоров’я, що виявляються сучасними методами як у процесі роботи, так і у віддалені періоди життя теперішнього і наступних поколінь (ГОСТ 12.1.007-76).

Шкідливий виробничий фактор [75] — фактор середовища і трудового процесу, вплив якого на працівника за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може викликати професійне захворювання, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних і інфекційних захворювань, призвести до порушення здоров’я нащадків.

Штраф — покарання (оплата) за порушення однією зі сторін договірних зобов’язань. Має за мету зміцнення договірної дисципліни і відшкодування збитків потерпілій стороні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. — К., 1996.

2. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За ред. В. М. Вакуленко, О. П. Товстенко. — К., 1998.

3. Законодавство України про охорону праці. — В 3-х т. — К., 1995.

4. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 46—47.

5. Міжнародне законодавство про охорону праці: Конвенції та рекомендації МОП. — К., 1997.

6. Гігієнічна класифікація охорони праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. МОЗ України. — К., 1998. — 34 с.

7. Гігієнічна класифікація праці: Гігієнічні нормативи. — К., 2001.

8. Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. — К.: Основа, 1998. — 240 с.

9. Амоша А. И. Управление условиями труда: проблемы перестройки. — К.: Наук. думка, 1990. — 216 с.

10. Амоша А. И. Экономическая эффективность улучшения условий труда (предпосылки, анализ, прогнозирование). — Донецк: ИЭП НАН Украины, 1998. — 378 с.

11. Безопасность жизнедеятельности: Учеб. пособ. / Под ред. Э. А. Арустамова. — М.: Маркетинг, 1999.

12. Васильчук М. В., Вінокурова Л. Е., Тесленко М. Я. Основи охорони праці. — К.: Просвіта, 1997.

13. Денисенко Г. Ф. Охрана труда. — М.: Высш. школа, 1985.

14. Жидецький В. Ц., Джингирей В. С., Мельников О. В. Основи охорони праці. — Львів: Афіша, 1999. — 347 с.

15. Керб Л. П. Производственная санитария и охрана труда. — К., 1985.

16. Керб Л. П. Основи охорони праці: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К., 2001.

17. Количественные оценки тяжести труда: Межотраслевые метод. рекомендации. — М.: Экономика, 1988.

18. Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці. — К., 2000.

19. Лапін В. М. Безпека життєдіяльності людини. — Львів, 1999. — 186 с.

20. Методические рекомендации по комплексной оценке социально-экономической эффективности мероприятий по улучшению условий и охраны труда. — М., 1985.

21. Методика визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці. — К.: Основа, 1999.

22. Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці». — К., 1996.

23. Основи охорони праці / Під ред. М. П. Купчика. — К.: Основа, 2000. — 416 с.

24. Охорона праці в Україні. — К.: Юрінкомінтер, 1999. — 400 с.

25. Пістун І. П. Охорона праці: Практикум. — Суми, 2000. — 207 с.

26. Справочник по охране труда на промышленном предприятии / К. Н. Ткачук, Д. Ф. Иванчук, Р. В. Сабарно, А. Г. Степанов. — К.: Техника, 1991. — 285 с.

27. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г. Т. Мелькьяна, Р. П. Колосовой. — М.: Изд-во МГУ, 1996.

28. Экология и безопасность жизнедеятельности / Под ред. Л. А. Муравья. — М.: ЮНИТИ, 2000.

ДОДАТКИ

Додаток 1

КЛАСИ УМОВ ПРАЦІ ЗАЛЕЖНО ВІД ВМІСТУ В ПОВІТРІ
РОБОЧОЇ ЗОНИ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН БІОЛОГІЧНОГО
ПОХОДЖЕННЯ (ПЕРЕВИЩЕННЯ ГДК, РАЗІВ) [7, с. 27]

Шкідливі речовини 1	Клас умов праці
ІІ клас — допустимий	ІІІ клас — шкідливий	ІV клас — небезпечний
1 ступінь	2 ступінь	3 ступінь	4 ступінь
Мікроорганізми-продуценти, препарати, що містять живі клітини та спори мікроорганізмів1	ГДК	1,1—3,0	3,1—10,0	>10
Патогенні мікроорганізми2	Особливо небезпечні інфекції						+
Збудники інших інфекційних захворювань				+

¹ Чинними в Україні є значення граничне допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, що містяться в переліку «Предельно допустимые концентрации (ПДК) вредных веществ в воздухе рабочей зоны» № 4617-88, доповненнях № 1—7 до нього, а також ГДК та орієнтовні безпечні рівні впливу (ОБРВХ), затверджені Головним державним санітарним лікарем України після 1 січня 1997 р.

² Робота в спеціалізованих медичних, ветеринарних установах та підрозділах, спеціалізованих господарствах для хворих тварин. Види робіт, при яких можливий контакт з патогенними мікроорганізмами на підприємствах шкіряної та м’ясної промисловості, при здійсненні ремонту та обслуговуванні каналізаційних систем, відносяться до класу 3.2.

+ Незалежно від концентрації шкідливої речовини в повітрі робочої зони умови праці відносяться до даного класу.