Нормирование шума

Согласно ГОСТ 12.1.003-88 ("Шум. Общие требования безопасности") характеристикой постоянного шума на рабочих местах являются среднеквадратичные уровни давлений в октавных полосах частот со среднегеометрическими стандартными частотами: 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000 и 8000 Гц. В этом ГОСТе указаны значения предельно допустимых уровней шума на рабочих местах предприятий. Для помещении конструкторских бюро, расчетчиков и программистов уровни шума не должны превышать соответственно: 71, 61, 54, 49, 45, 42, 40, 38 дБ. Эта совокупность восьми нормативных уровней звукового давления называется предельным спектром.

2. Захисне відключення, область застосування та принцип дії.

Захисне відключення - це система захисту, заснована на автоматичному відключенні струмоприймача у випадку, якщо на його металевих частинах, що нормально не знаходяться під напругою, з'являється струм. Захисне відключення виконується за допомогою автоматичних вимикачів або контакторів, забезпечених спеціальним реле захисного відключення від мережі пошкодженого приймача струму.

Перевага захисного відключення в його миттєвій (приблизно 0,02 с) дії. Крім того, захисне відключення може спрацьовувати навіть на самому початку появи пошкодження. Разом з тим, воно іноді не спрацьовує, якщо пригорає контакт або відривається дріт, але застосування його безумовно доцільне, особливо тоді, коли по яких-небудь причинах не можна скористатися захисним заземленням або зануленням.

Пристрої, що реалізовують захисне відключення називаються пристроями захисного відключення - ПЗВ. Принцип роботи ПЗВ заснований на вимірюванні балансу струмів між тими, що входять в нього струмоведучими провідниками за допомогою диференціального трансформатора струму. Якщо баланс струмів порушений, то ПЗВ негайно розмикає всі вхідні в нього контактні групи, відключаючи таким чином несправне навантаження. ПЗВ застосовуються для комплектування квартирних, поверхових, освітлювальних, розподільних щитків, що встановлюються в будівлях, а також для захисту окремих споживачів електроенергії.

3. Первинні засоби гасіння пожеж.

Кожне підприємство повинне мати первинні засоби пожежегасіння, до яких належать:

1) 4 внутрішні крани з пожежними рукавами і стволами;

2) вогнегасники пінні, вуглекислотні, порошкові;

3) ящики й бочки з піском, водою;

4) покривала азбестові, повстяно-азбестові, брезентові;

5) ручний пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири, пожежні відра тощо).

Білет №23

1. Класифікація приміщень за ознакою досяжності електроустаткування особами з різною електротехнічною кваліфікацією.

Помещения по данному признаку классифицируются:

1. Замкнутые электромеханические помещения работающие в автоматическом режиме, Такие помещения могут иметь минимальный уровень защиты(наличие открытых токоведущих частей) и заперты на замок. Допускается спец. подготовленный персонал группой как минимум из двух человек.
2. Электротехническое помещение с электрооборудованием требующим постоянного присутствия человека, открытых токоведущих частей нету, применяется изоляция. Специально обученный персонал.
3. Производственное помещение – наличие мест как с электрооборудованием(ставятся блокировки) так и без(персонал нен проходит спец. обучения).
4. Бытовые помещения – могут зайти все(столовые, комната канцелярии и т.д.).
5. Электро оборудование имеет высший уровень защиты.

2. Захист від шуму звукопоглинанням.

Одним із засобів зниження шуму в приміщеннях є їх акустична обробка – облицювання внутрішніх поверхонь огороджень приміщення звукопоглинаючими матеріалами чи конструкціями а також розміщення у об’ємі приміщення штучних звуковбирачів (об’ємних звукопоглинаючих тіл різної форми).

Акустично-оброблені поверхні приміщення та штучні звуковбирачі зменшують інтенсивність відбитих звукових хвиль.

При виконанні акустичних розрахунків в приміщеннях розрізнюють зони прямого та відбитого звукового поля.

В зоні відбитого звукового поля сумарні рівні звукового тиску відбитого звуку більше рівня звукового тиску прямого звуку.

В зоні прямого звукового поля переважає рівень звукового тиску прямого звуку.

Найбільшого акустичного ефекту при застосуванні захисту звукопоглинанням можна досягти у розрахункових точках (робочих місцях), що розташовані в зоні відбитого звукового поля, тобто коли відстань від робочого місця до акустичного центра джерела шуму не менша за :

В зоні, де переважає прямий звук (), ефект від застосування звукопоглинаючого облицювання суттєво знижується.

Звукопоглинаючі облицювання можна розділити на дві групи:

· облицювання із жорстких однорідних звукопоглинаючих матеріалів (природні камені – туф, вапняк, або штучні будівельні матеріали – плити мінераловатяні, плити гіпсові з наповненням із мінеральної вати, скло- або базальтового волокна тощо).

· облицювання з перфорованим покриттям – штучні багатошарові матеріали, що виробляються підприємствами будівельних матеріалів.

3. Вимоги охорони праці до експлуатації освітлювального устаткування.

Устаткування електричного освітлення всіх видів повинно задовольняти вимогам діючих норм штучного освітлення та відповідних розділів Правил будови електроустановок.

На підприємстві повинна бути проектна документація на електричне освітлення.

Змонтоване вперше або реконструйоване освітлювальне устаткування повинно прийматися в експлуатацію спеціальною комісією, склад якої затверджується головним інженером підприємства.

Під час приймання освітлювального устаткування комісією виконуються контрольні виміри освітленості у контрольних точках (виміряна освітленість повинна бути не менш за нормовану), перевіряється наявність заземлення (занулення) металевих частин освітлювальної арматури, комплектність світильників.

Якщо змінюється технологічний процес, замінюється обладнання або змінюється його розташування у приміщенні, система освітлення повинна реконструюватися.

Під час експлуатації освітлювальної системи, періодично не менше одного разу на рік перевіряється освітленість у контрольних точках, стан освітлювального устаткування. Періодично повинне проводитися очищення ламп та освітлювальної арматури від забруднення: в приміщеннях з незначним виділенням пилу та диму не менше двох разів на рік, в приміщеннях із значним виділенням пилу та диму – чотирьох разів на рік.

Заміна джерел світла, що вийшли з ладу, може проводитися індивідуально або груповим способом, при цьому забороняється на заміну використовувати лампи, потужність та спектр випромінювання яких не відповідають проектним.

Газорозрядні джерела світла, що вміщують ртуть та вийшли з ладу повинні пакуватися та зберігатися у спеціально виділеному приміщенні, звідки періодично вивозитися до відповідних підприємств чи полігонів для знищення та демеркурізації.

Для живлення світильників загального освітлення повинна застосовуватися напруга не вище 380/220В змінного струму при заземленій нейтралі та не вище 220В змінного струму при ізольованій нейтралі та постійного струму.

Світильники загального освітлення повинні встановлюватися, як правило, на висоті не менш за 2,5м над рівнем підлоги, якщо висота менша за зазначену, в приміщеннях з підвищеною та особливою небезпекою ураження електричним струмом корпуси світильників повинні заземлюватися або занулюватися, крім того конструкція їх повинна виключати доступ до лампи без використання інструменту

Гвинтові гільзи патронів для ламп в умовах, де обов‘язкове заземлення корпусів світильників, повинні з‘єднуватися з нульовим проводом, а центральний контакт – з фазним.

Живлення світильників напругою 42В та нижче (ручних, місцевих в приміщеннях з підвищеною небезпекою та особливо небезпечних) від автотрансформаторів заборонено.

Штепсельні розетки 12...42В повинні відрізнятися від розеток 220В, штепсельні вилки 12...42В не повинні входити в штепсельні розетки 220В.

Світильники аварійного освітлення безпеки повинні бути підключені до незалежного джерела живлення.

Білет №24

1. Класифікація зон за вибухонебезпечністю.

Вибухонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші. Газо–пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пило-повітряні вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.

Вибухонебезпечна зона класу 0 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно, або протягом тривалого часу.

Вибухонебезпечна зона класу 1 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище, може утворитися під час нормальної роботи (нормальна робота – ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів).

Вибухонебезпечна зона класу 2 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго.

Вибухонебезпечна зона класу 20 – простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто у кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини.

Вибухонебезпечна зона класу 21 – простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.

Вибухонебезпечна зона класу 22 – простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з’являтися не часто і існувати недовго, або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

2. Природна вентиляція, принципи її проектування.

За природної вентиляції (аерації) обмін повітря в приміщенні чи загалом у будівлі зумовлено різницею питомої маси повітря зовні та всередині будівлі, а також дією вітру. Холодне повітря через прорізи в нижній частині стін приміщення (будівлі) потрапляє всередину будівлі, нагрівається, поглинаючи теплоту, що виділяється різними джерелами теплоти, піднімається під стелю та через верхні прорізи в стінах або вентиляційні ліхтарі виходить назовні. Вітер сприяє аерації.

При проектуванні виробничої вентиляції визначається необхідна кількість (об'єм) повітря, тиск або різниця тисків, що забезпечує переміщення повітря, а також конструктивні параметри вентиляційних систем. Необхідна кількість повітря визначається взагалі однаково як при використанні аерації, так і при використанні штучної вентиляції. Конструктивними елементами систем природної вентиляції є припливні та всмоктуючі аераційні прорізи в стінах чи в стінах та покрівлі будівель.

3. Електричні джерела світла, їх характеристики та вибір.

a. Лампи розжарювання

b. Газорозрядні лампи

c. Газосвітильні лампи

d. Люмінесцентні лампи низького тиску

e. Газорозрядні лампи комбінованої дії

f. Лампи змішаного світла

Основними характеристиками електричних джерел світла є номінальна напруга, споживана потужність, світловий потік, питома світлова віддача та строк служби.

Вибір світильників здійснюється за способом установлення, за умовами середовища приміщення (наявність пилу, вологи, кородуючих чи горючих парів, газів), за світлотехнічними характеристиками, за характеристиками блискості, а також економічними показниками.

Білет №25

1. Вибір світильників за характеристиками світлорозподілу.

Світлорозподіл освітлювального приладу визначає якість освітлення та енергетичну ефективність освітлювальної системи.

Світлорозподіл характеризується:

1. відношенням світлового потоку, що випромінюється світильником у нижню напівсферу, до повного світлового потоку світильника;

2. формою кривої сили світла.

За першою ознакою світильники підрозділяються на 5 груп:

світильники прямого світла (п), світильники переважно прямого світла (н), світильники розсіяного світла (р), світильники переважно відбитого світла (в) світильники відбитого світла (о).

За формою кривої сили світла світильники підрозділяються на 7 типів:

концентрована, глибока, косинусна, напівширока, широка, синусна та рівномірна форми кривої сили світла.

Для освітлення різних приміщень використовують різні світильники: для стін с низькою відбиваючою здатністю - світильники прямого світла з концентрованою або глибокою кривими сили світла, з високою відбиваючою здатністю - прямого світла з косинусною кривою і т.д.