Коли призначається більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, при зазначенні обраної судом міри покарання робиться посилання на статтю 69 Кримінального кодексу України

***

1. Вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин.

2. У вступній частині як обвинувального, так і виправдувального вироку мають бути викладені всі питання, про які вказано у коментованій статті, і в тому порядку, в якому вони в ній зазначені. Вступна частина вироку обов’язково починається з посилання на те, що вирок ухвалений іменем України (ч. 1 ст. 371 КПК). Датою ухвалення вироку є день підписання його складом суду. Якщо суд перебував у нарадчій кімнаті у зв’язку із складанням вироку більше одного дня, датою ухвалення вироку вказується день, коли вирок був підписаний. Місцем ухвалення вироку вважається місто чи інший населений пункт, в якому був ухвалений вирок у нарадчій кімнаті. Повне офіційне найменування суду вказується у вироку незалежно від того, у якому складі суд ухвалює вирок, – у складі трьох професійних суддів, двох професійних суддів та трьох присяжних чи суддею одноособово (ст. 31 КПК). Назва суду – це вказівка на точну назву відповідного суду як ланки судової системи судів загальної юрисдикції, утвореної у відповідності із законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р.

У вступній частині вироку зазначається, у відкритому чи закритому судовому засіданні розглядалось кримінальне провадження (ст. 27 КПК).Склад суду вказується із зазначенням прізвища та ініціалів суддів, присяжних, а також посади головуючого. Зазначається прізвище та ініціали секретаря судового засідання. Щодо особи обвинуваченого, то обов’язково вказуються відомості, названі у статті, що коментується (також див. коментар до ст. 348 КПК). До інших відомостей про особу обвинуваченого, що мають значення для кримінального провадження і вказуються у вироку, належать, зокрема, відомості про місце роботи чи навчання, громадянство, участь у бойових діях із захисту Батьківщини, інвалідність, нагороди тощо. Це – також відомості про різні прізвища, імена та по батькові обвинуваченого, які він мав з метою уникнути викриття у вчиненні злочину; відомості про попередню судимість обвинуваченого з зазначенням, коли, яким судом, за яким законом і до якого покарання був засуджений; у зв’язку з чим і коли був умовно-достроково звільнений від відбування покарання. Відомості про зняту чи погашену судимість до вступної частини вироку не заносяться (див. п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29 червня 1990 р.). Детальні відомості про обвинуваченого, які зазначаються у вироку, виключають можливість виконання вироку щодо іншої особи, яка не засуджена цим вироком, а також мають істотне значення для призначення справедливого покарання.

У вступній частині зазначається закон України про кримінальну відповідальність (статті, частини і пункти статей Кримінального кодексу України та/або закону України про кримінальні проступки), що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. Якщо суд вирішив змінити кваліфікацію дій обвинуваченого, то необхідність цього він обґрунтовує в мотивувальній частині, а закон, за яким обвинуваченого засуджено чи виправдано, зазначається в резолютивній частині вироку. Про зміну кваліфікації дій обвинуваченого судом див. коментар до ст. 338 КПК.

3. Про мотивування вироку див. коментар до ст. 370 КПК. У мотивувальній частині виправдувального вироку викладаються: формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним; аналіз і оцінка доказів як тих, що були зібрані на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду; мотивований висновок суду про те, чому суд відкинув докази обвинувачення; підстави для виправдання обвинуваченого (недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа; недоведеність вчинення правопорушення обвинуваченим; недоведеність складу кримінального правопорушення в діянні обвинуваченого; відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення – (ч. 1 ст. 373 КПК); мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд тощо.

Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого, не допускається.

Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, які кваліфіковано різними статтями (пунктами, частинами, статтями) кримінального закону, або у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, кваліфікованих однією нормою кримінального закону, а підстави виправдання різні, в мотивувальній частині виправдувального вироку необхідно обґрунтувати і викласти висновок про виправдання стосовно кожного епізоду обвинувачення із зазначенням підстави виправдання, передбаченої законом, і мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29 червня 1990 р.)

4. У мотивувальній частині обвинувального вироку викладається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Зміст мотивувальної частини вироку визначається предметом доказування у кримінальному провадженні (див. коментар до ст.ст. 91, 485 КПК), також складом кримінального правопорушення, що інкримінується обвинуваченому і який визнано доведеним (або недоведеним) судом. У цій частині суд обґрунтовує рішення, яке буде викладене ним у резолютивній частині вироку, і воно повинно відповідати резолютивній частині. Суд чи суддя, який одноособово здійснює судове провадження, обґрунтовує, пояснює, чому кожне з питань, зазначених у ст. 368 КПК, він вирішив саме так, а не інакше, на яких доказах він ґрунтує свої міркування і висновки, що саме, за його переконанням, яке склалось на основі всебічної, повної й неупередженої оцінки доказів, досліджених в судовому засіданні, доведено, а що залишилось недоведеним. Невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, може стати підставою для скасування або зміни вироку судом апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК).

Суд має проаналізувати фактичні дані, що містяться у показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених, висновках експертів та в інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення. Суд не вправі обмежуватися лише зазначенням прізвищ свідків, потерпілих або назви проведеної експертизи тощо. З названих джерел необхідно навести фактичні дані, які стосуються обставини, що доказується. У цій частині вироку суд наводить статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, а також докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.

У мотивувальній частині вироку має бути зазначене став­лення обвинуваченого до пред’явленого обвинувачення і наведена
оцінка доводів, на які він послався на свій захист. Якщо обвинувачений у судовому засіданні змінив свої пока­зання, які давав на досудовому розслідуванні, суд повинен ретельно перевірити як ті, так і інші показання, з’ясувати причину зміни показань і в результаті ретельного дослідження дати їм у вироку належну оцінку в сукупності з іншими до­казами, що є у матеріалах кримінального провадження.

Суд не може посилатися у вироку на докази, які ним не
досліджувалися (див. коментар до ст. 370 КПК),та на матеріали,
які були отримані судом протягом судового розгляду справи і
доступ до них не було надано обвинуваченому, внаслідок чого він був позбавлений можливості дати на них свої пояснення (ч. 6 ст. 333 КПК).

У випадку, коли у кримінальному провадженні призначалась додаткова або повторна експертиза і у висновках експертів містяться різні висновки з тих самих питань, суд у вироку має навести оцінку щодо кожного висновку в сукупності з іншими доказами у справі і навести мотиви, з яких він погодився з одним висновком і відкинув інші.

Формулюючи свої висновки, суд у вироку не може
припускати формулювань, що свідчать про винуватість інших осіб, які не є обвинуваченими у цьому кримінальному провадженні. Коли окремі учасники кримінального правопорушення звільнені від кримінальної відповідальності з передбачених законом підстав, у вироку суду може бути посилання на їх участь у кримінальному правопорушенні і на підстави звільнення, якщо це має значення для встановлення ступеня участі обвинуваченого у кримінальному правопорушенні, кваліфікації його діяння або вста­новлення інших істотних обставин кримінального провадження.

У разі виділення матеріалів кримінального провадження стосовно одного із співучасників кримінального правопорушення в окреме провадження суд у вироку вправі послатися на вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення разом з ними, не вказуючи їхні прізвища.

Мотивування висновків щодо кваліфікації кримінального правопорушення полягає у співставленні ознак установленого судом протиправного діяння та ознак кримінального правопорушення, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, і в формулюванні висновку про їх відповідність. Якщо обвинувачений визнається винним у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, кваліфікованих за різними статтями закону України про кримінальну відповідальність, і обвинувачення у вчиненні деяких кримінальних правопорушень не знайшло підтвердження, суд повинен навести мотивування щодо визнання обвинуваченого винним у вчиненні одних кримінальних правопорушень і виправдання його щодо інших.

Щодо викладу у вироку мотивів зміни обвинувачення, підстав визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення, то, крім іншого, необхідно зазначити, що у випадку, коли не знайшло підтвердження вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення з числа тих, що кваліфіковані однією статтею закону України про кримінальну відповідальність, і це не тягне за собою зміни кваліфікації цього правопорушення, достатньо, щоб у мотивувальній частині вироку суд навів обґрунтування висновку стосовно цієї частини обвинувачення. Якщо суд дійшов висновку про те, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він визнав обвинуваченого винуватим, помилково кваліфіковано кількома статтями закону України про кримінальну відповідальність, суду достатньо навести відповідне обґрунтування у мотивувальній частині вироку та послатися на те, що він виключає помилково інкриміновану статтю цього закону.

Про обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання див. ст.ст. 66, 67 КК України.

У мотивувальній частині вироку мають бути зазначені мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до ст. 96 КК України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому.

Суд вказує, які конкретні обставини, на його думку, свідчать про характер і ступінь су­спільної небезпечності кримінального правопорушення, які відомості щодо особи обвинуваченого враховані судом при обранні виду і міри покарання. Мотивуючи покарання, яке обирається обвинуваченому, суд не вправі посилатися у вироку на обтяжуючі обставини, не перед­бачені законом (див. ст. 67 КК), як і на обставини, що не були підтверджені в судовому засіданні. Зокрема, суд повинен мотивувати обрання покарання у ви­гляді позбавлення волі, якщо санкція закону України про кримінальну відповідальність передбачає й інші покарання, не пов’язані з позбавленням волі. Застосовуючи звільнення обвинуваченого від відбування по­карання з випробуванням або призначення з передбачених зако­ном підстав покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті закону України про кримінальну відповідальність, або перехід до іншого, більш м’якого основного виду покарання, не зазначеного в санкції статті за це кримінальне правопорушення, суд повинен навести відомості про характер і ступінь суспільної небезпечності та інші обставини вчиненого кримінального правопорушення, а також про особу обвинуваченого. Призначаючи довічне позбавлення волі, суд наводить у мотивувальній частині вироку вичерпні мотиви, чому він не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (див. ст. 64 КК). Якщо суд відповідно до ст. 96 КК визнав за необхідне застосувати до засудженого примусове лікування (див. коментар до п. 10 ч. 1 ст. 368 КПК),він вказує мотиви такого рішення (посилається на документи лікувальних установ тощо).

У мотивувальній частині вироку (обвинувального і ви­правдувального) суд наводить підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд (про розв’язання ци­вільного позову див. коментар до ст. 129 КПК), про речові докази (див. коментар до ст. 100 КПК), про інші рішення, які приймаються судом, якщо вони потім формулюватимуться у резолютивній частині вироку.

5. Резолютивна частина вироку – заключна частина єдиного документа суду і вона повинна логічно випливати з попередніх його частин. Невідповідність резолютивної частини вступній і мотивувальній частинам може призвести до необґрунтованості вироку. Стаття, що коментується, встановлює правила, за якими у резолютивній частині вироку повинна обов’язково бути дана відповідь на всі без винятку питання, які вирішив суд у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку (див. коментар до ст. 368 КПК)і які обґрунтовані у мотивувальній частині. Резолютивна частина вироку має узгоджуватися з висновками мотивувальної частини і логічно з неї випливати.

6. Викладення резолютивної частини виправдувального ви­року починається із зазначення: прізвища, імені та по батькові обвинуваченого; кримінального закону, за який він притягався до кримінальної відповідальності; посилання на те, що його ви­правдано; підстав виправдання, передбачених законом (про підстави виправдання див. коментар до ч. 1 ст. 373 КПК). У випадку, коли обвинуваченому інкримінувалось вчинення
декількох кримінальних правопорушень, кваліфікованих однією або кількома стат­тями (пунктами, частинами) закону України про кримінальну відповідальність, а підстави виправдання стосовно них різні, у резолютивній частині вироку зазна­чається, за якою з передбачених законом підстав та у вчиненні яких кримінальних правопорушень обвинуваченого виправдано.

У резолютивній частині виправдувального вироку зазначаються рішення про поновлення в правах, обмежених під час кримінального провадження; рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження (глави 10–18 КПК), в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. У резолютивній частині повинно бути вказано про скасування цих заходів. У цій частині вироку також мають бути зазначені рішення щодо речових доказів і документів (ст. 100 КПК); процесуальних витрат (ст. 126 КПК); строку і порядку набрання вироком законної сили та його оскарження (ст.ст. 393, 395 КПК); порядку отримання копій вироку та інших відомостей (ст. 380 КПК).

7. У резолютивній частині обвинувального вироку надається
конкретне формулювання з питань: винуватості обвинуваченого; кваліфікації кримінального правопорушення; виду і розміру призначеного покарання; звіль­нення від покарання; тривалості іспитового строку, якщо застосо­вано звільнення від відбування покарання з випробуванням; про
цивільний позов, речові докази, судові витрати, запобіжний за­хід та інші заходи забезпечення кримінального провадження; про порядок і строк оскарження вироку. Питання викла­даються у тій послідовності, в якій наведені у статті.

У резолютивній частині обвинувального вироку вказується
про визнання обвинуваченого винуватим у пред’явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Висно­вок про винуватість підсудного повинен випливати з формулю­вання і обґрунтування у мотивувальній частині вироку. За визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, які передбачені різними статтями (частинами, пунк­тами статті) закону України про кримінальну відповідальність, вказується про визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених кожною із статей (частин, пунктів, статей) закону. Якщо обвинувачений визнаний винуватим у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, які передбачені різними статтями (частинами, пунктами статті) закону України про кримінальну відповідальність, а суд визнав частину обвинува­чення недоведеною, він у резолютивній частині вироку повинен вказати, за якими статтями (частинами, пунктами статей) закону обвинуваченого виправдано. Висновок суду про призначене покарання стосовного кожного з обвинувачень має бути сфор­мульований так, щоб під час його виконання не виникало сумнівів щодо виду і розміру як основного, так і додаткового покарання.

Якщо обвинуваченого засуджено за вчинення кількох кримінальних правопорушень, перед­бачених різними статтями (частинами статті, які мають само­стійну санкцію) закону України про кримінальну відповідальність, міра покарання, як основ­на, так і додаткова, має призначатися за кожною статтею (час­тиною) закону. Після цього необхідно визначити покарання за сукупністю злочинів за правилами ст. 70 КК і за сукупністю вироків – за правилами ст. 71 КК. Призначаючи додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, суд у резолютивній частині вироку повинен вказати чи
все майно, що особисто належить обвинуваченому, або яка саме його частина підлягає конфіскації, або конкретно перерахувати пред­мети, що конфіскуються. Якщо суд визнав, що обвинувачений має бути звільнений від відбування покарання у зв’язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або внаслідок акта амністії, якщо він повністю усуває покарання за вчинене кримінальне правопорушення, а також внаслідок помилування підсудного, то в резолютивній частині вироку вказується про призначення покарання за відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, а потім зазначається про звільнення засудженого від відбування пока­рання.

Якщо суд визнав, що особу, яка вчинила злочин невели­кої або середньої тяжкості, з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною і доцільно звільнити від покарання (див. ст. 285 КПК),то, визнавши цю особу винною, в резолютивній частині вироку суд покарання не при­значає і вказує про звільнення обвинуваченого від покарання. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75–79, 104 КК України у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов’язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов’язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи. Коли призначається більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, при зазначенні обраної судом міри покарання робиться посилання на ст. 69 КК України.

У резолютивній частині вказується також рішення суду про позбавлення обвинуваченого за тяжкий злочин на підставі ст. 54 КК військового, спеціального звання, рангу, чину або квалі­фікаційного класу, якщо це питання було саме так вирішено у мотивувальній частині вироку.

Суд у резолютивній частині обвинувального вироку пови­нен вказати своє рішення про запобіжний та інші заходи забезпечення кримінального провадження щодо обвинуваченого. Якщо обвинуваченому обирається запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд вказує про залік строку досудового тримання під вартою у строк покарання з часу його затримання. Також має бути зазначено початок строку відбування покарання; рішення про застосування примусового лікування чи примусових заходів медичного характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого у разі їх застосування; рішення про призначення неповнолітньому громадського вихователя. Початок строку відбуття покарання у вигляді позбав­лення волі або виправних робіт, коли обвинувачений до ухвалення вироку не перебував під вартою, обчислюється з моменту приведення вироку до виконання. У тих випадках, коли обвинувачений, знаходячись під вартою, перебував у медичній установі, час перебування в ній зараховується в строк відбуття покарання. Якщо обвинувачений до ухвалення вироку знаходився під вартою, то в разі призначення покарання у вигляді ви­правних робіт час перебування під вартою зараховується в строк відбуття виправних робіт з розрахунку один день ув’язнення за три дні виправних робіт. Якщо обвинувачений був засуджений до виправних робіт, а при повторному розгляді тієї ж справи - до позбавлення волі, відбутий строк виправних робіт зараховується в строк позбавлення волі з розрахунку три дні виправних робіт за один день позбавлення волі.

У резолютивній частині вироку має бути вказано рішен­ня суду щодо цивільного позову (про розв’язання цивільного позову див. коментар до ст. 129 КПК) і відшкодування (компенсацію) мате­ріальних збитків у випадках, передбачених ст. 128 КПК (див. коментар). Суд повинен зазначити, з кого, на чию користь, яка сума стягується на відшкодування шкоди. Рішення щодо цивільного позову має бути сформульоване так, щоб під час виконання вироку в частині цивільного позову не виникало жодних непорозумінь і сумнівів.

У випадку заподіяння матеріальної шкоди кількома обвинуваченими у резолютивній частині вироку вказується, на кого з них покладається солідарна відповідальність, а на кого – дольова і в якому розмірі. У резолютивній частині обвинувального вироку вказу­ється також рішення суду щодо речових доказів і судових витрат у відповідності з тим, як воно обґрунтоване судом у мотиву­вальній частині вироку. І на завершення, суд у резолютивній частині обвинувального вироку пови­нен вказати рішення про відшкодування процесуальних витрат; строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження; порядок отримання копій вироку та інші відомості. Має бути вказано, що на вирок суду можуть подати через суд, який його ухвалив, апеляційну скаргу підсудний та інші учасники судового провадження протягом 30 днів з дня проголошення вироку, а засуджений, який пере­буває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії вироку.

8. Про порядок, строки і осіб апеляційного оскарження вироку див. коментар до ст.ст. 394–396 КПК.