Частично

5……………………………………..

Анти́чні міста́ Півні́чного Причорномо́р'я — міста-держави, засновані греками в VII — V століттях до н. е. на узбережжі Чорного моря в межах сучасної території України. Найбільшими з них були Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (біля села Парутиного, на правому березі Бузького лиману), Керкінітіда (на місці сучасної Євпаторії), Херсонес (біля сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі).

Головною причиною колонізації була примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких держав Греції. Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та інших малоазійських грецьких міст. Пізніше відбувалося переселення з деяких острівних міст та з метрополії, зокрема з Афін. Північне Причорномор'я вабило греків своїми хлібними, рибними та іншими багатствами. В розвитку торгівлі була зацікавленна також місцева знать, яка одержувала предмети розкоші, зброю, вино, оливкову олію, тканини, художній посуд та інше.

Найдавнішим на території України було грецьке поселення на острові Березань, засноване в VII столітті до н. е. Виникнувши як колонії грецьких міст-метрополій, античні міста скоро стали самостійними рабовласницькими містами-державами. Ольвія, Тіра, Херсонес і деякі інші протягом усього свого існування були самоврядними містами (полісами). Міста, засновані на узбережжі Керченської протоки, в V столітті до н. е. ввійшли до складу Боспорського царства.

В містах розвивалися металургійне, каменярське, деревообробне, гончарне, ювелірне, косторізне та інші ремесла, а також риболовний промисел і виноробство. В міста Греції, Малої Азії, Єгипту з цих міст вивозили хліб, рибу, хутра, продукти тваринництва тощо.

Населення античних міст складалося з греків і виходців з місцевих племен. Міста мали постійний економічний і культурний взаємовплив і зв'язки з місцевими племенами — скіфами, сарматами, таврами, фракійцями та іншими.

З початку III століття н. е. у зв'язку з кризою рабовласницького ладу почався занепад усіх античних міст, а навала гунів у IV столітті призвела до загибелі їх. Проте деякі грецькі міста, зокрема Херсонес (Корсунь руських літописів), існували до XV століття.

6……………………………………..

Про якнайдавнішу трипільську культуру написано тисячі статей і понад 80 книг. Відкрита більше ста років тому, вона далі викликає безліч питань, на велику частину яких так і не знайдені відповіді.

Перші знахідки трипільської культури були виявлені київським археологом Вікентієм Хвойком у 1893 році поблизу села Трипілля (звідси і назва культури). Пізніше схожі відкриття були зроблені на території Румунії й Молдови, де трипільська культура відома під назвою культура Кукутені. Спочатку учені припускали, що ця цивілізація була створена аріями або стародавніми слов'янами. Сьогодні вже з'явилася теорія про те, що трипільська культура не індоєвропейського походження, проте, її точні витоки невідомі до цього часу.

Трипільська культура датується 5 400 - 2 700 роками до н.е. Трипільці жили землеробством і скотарством, досягли великих успіхів у гончарній справі й ткацтві. Крім зернових і овочів, вони вирощували фруктові сади. Перші вишневі дерева в Україні були виведені саме трипільцями.

Трипільське гончарне мистецтво займало одне з перших місць в Європі того часу за якістю й розписами. Про це можна судити з археологічних знахідок: пролежавши в землі тисячі років, розписи, що прикрашають посуд, не втратили свого кольору, а оригінальні орнаменти можуть служити зразком наслідування для сучасних майстрів. Під час розкопок також було знайдено безліч статуеток, що зображають сидячу жінку, менше - зооморфних фігурок, а також глиняні крісла, моделі жител, прикраси.

Вікентій Хвойка вважав, що трипільці жили в землянках і куренях. Але сьогодні учені встановили, що вони будували зручні і практичні будинки з дерева й глини. Частина приміщень, що служила для житла, опалювалася печами і мала круглі вікна, частина використовувалася під комори. Внутрішні стіни були коричневого, червоного або білого кольору і прикрашалися геометричними орнаментами.

Значні трипільські поселення (деякі розміром від 150 до 450 гектарів), що датуються 4 тисячоліттям до н. е., які фактично можна назвати містами, є унікальним явищем тієї епохи. Поселень таких розмірів не було виявлено ні в Єгипті, ні в Месопотамії. Якнайдавніші міста Індії Мохенджо-даро й Хараппа виникли на 1000 років пізніше.

Ніхто не знає, якою мовою вони говорили. Існують гіпотези, що трипільці зробили крок до створення писемності. Деякі трипільські символи мають схожість із шумерським клинописом. Проте в 3 500 - 3 300 рр. до н.е. трипільська цивілізація занепала, і процес створення писемності був зупинений. Причини занепаду напевно не відомі, можливо, він був викликаний кліматичними змінами. Трипільці були вимушені переселитися в інше місце, втративши при цьому значну частину культурної спадщини.

Але трипільська культура не зникла безслідно. Усе більш популярною серед істориків стає думка, що частину її характерних рис знаходить віддзеркалення в манері будівництва будинків в Україні епохи середньовіччя, в орнаментах, використовуваних в українській вишивці, кераміці, при розписі будинків і пасхальних яєць.

8……………………………………..

VII—III ст. до н. є. у степових районах Північного Причорномор'я на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію — від низин Дунаю до гирла Дону і Приазовья. Більшість сучасних дослід-ників вважає, що формування племені скіфів відбулося внаслідок взаємодії як місцевих (кіммерійських), так і прибулих іранських) кочових племен. Прихід цих кочових племен у причорноморські степи датується звичайно кінцем VIII—VII ст. до н. є.

До VII ст. до н. є. у скіфів складається могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, дає грецький історик Геродот (V ст. до н. є.). Головним, найчисленнішим племенем, стверджує він, були скіфи царські, які «вважають інших скіфів своїми рабами». Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-ко-чівники. Між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвії мешкали елліноскіфи. І нарешті, на північ від царських скіфів, скоріше за все в межах степової смуги України, жили скіфи-орачі. Геродот вважав скіфів одним народом, проте спосіб життя, господарювання свідчить про інше. На думку деяких учених, скіфів-орачів можна, більш імовірно, вважати прапращурами українського народу. А В. І. Петрук дотримується точки зору, за якою необхідна взагалі заміна історичної парадигми з «Історії Руси-України» на «Історію Скіфії-України».

У VII—VI ст. до н. є. більшість скіфських племен вже перебувала на останній сходинці первіснообщинного ладу, хоча родові зв'язки все ще були сильними. Основною суспільною одиницею була родова община, що складалася з кількох патріархальних сімей. Рід, родова община володіли землею, виділяючи кожній патріархальній сім'ї ділянку землі за жеребом. Приватної власності на землю в той час ще не існувало.

У скіфів-кочівників кожна сім'я мала свою отару, але земля, як і в землеробів, була общинною, племінною власністю. Родова організація відігравала велику роль у кочівників під час розподілу пасовищ, перекочівель та ін.

Водночас у VII—VI ст. до н. є. у скіфському суспільстві вже можна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общинників — кочових скотарів і осілих зем­леробів — виокремилася родоплемінна знать (родові старійшини, племінні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, дедалі помітнішою ставала майнова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони захоплювали під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незначною.

Досягнутому скіфами розвитку відповідала й організація управління у формі воєнної демократії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів.

Великий вплив мали ради родових старійшин, і передусім союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям — царям, які очолювали скіфське військо під час походів. Влада царів уже передавалася у спадщину, проте кандидатури царя і його спадкоємця ще затверджувалися народними зборами.

Розвиток виробництва, зростаюча майнова і соціальна диференціація, процес класоутворення, що розпочався, сприяли посиленню влади скіфських військових проводирів, розвитку зародків спадкової знаті та справжньої царської влади.

Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспільстві, війна скіфів із військами перського царя Дарія І в 514—513 pp. до н. є. За Геродотом, скіфське військо, що вступило в боротьбу з персами, складалося з трьох основних угруповань, кожне очолював свій військовий проводир — цар. Один із царів, на ім'я Іданфірс, вважався головним, і йому підкорялася решта вождів. Боротьба з Дарієм І, що закінчилася перемогою скіфів, сприяла зміцненню скіфського союзу племен, піднесла політичний авторитет Скіфії.

У цій боротьбі кочові племена, насамперед скіфи царські, виступили на захист усього союзу, чим забезпечили собі панівне становище серед племен. Це дало їм можливість експлуатувати земле­робські племена, вимагати від них данину. Значно зміцнилася після перемоги над Дарієм І влада царів і військово-дружинної знаті.

На рубежі V—IV ст. до н. є. у Скіфії, як вважає чимало скіфо-логів, відбувається формування класового суспільства та виникнення рабовласницької держави. Саме у цей час скіфський цар Атей усунув інших царів й узурпував усю владу. Атей прожив довге життя і до 40-х років IV ст. до н. є. зумів об'єднати під своєю вла-дою майже всю країну від Азовського моря до Дунаю і перетворити Скіфію в могутнє царство. Центр держави Атея був розташований на нижньому Дніпрі, де наприкінці V ст. до н. є. виникло велике укріплене поселення, так зване Кам'янське городище в районі сучасного Нікополя. Однак сутичка скіфів у 339 р. до н. є. з македонським царем Філіппом II закінчилася поразкою і загибеллю у битві 90-річного скіфського царя Атея. Царство скіфів збереглося, хоча розміри його значно зменшилися. Скіфія залишалася все ще сильною з економічного та воєнного поглядів. Як свідчать писемні й археологічні джерела, царство, створене Атеєм, існувало близько півтораста років — з IV до III ст. до н. є.

Міцнішою виявилася Скіфська держава, що виникла близько Ш ст. до н. є. з центром у Криму. Столицею нової держави стало місто Неаполь Скіфський (неподалік від сучасного Сімферополя) — з міцними кам'яними мурами, великими зерносховищами, багатими гробницями. Свого розквіту Скіфське царство у Криму досягає у II ст. до н. є. Воно проіснувало аж до другої половини III ст. н. є. і було знищене готами.

Рівень господарського життя населення Скіфії на той час був досить високим. Головну роль в економіці відігравало орне землеробство і скотарство. Скіфи вирощували різні культури, орачі сіяли хліб не тільки для власних потреб, а й на продаж. Оранка землі здійснювалася за допомогою запряженого волами плуга, врожай збирали залізними серпами, зерно змолочували у зернотерках. Ве­личезними стадами худоби й табунами коней володіли скіфи-кочів-ники. Добре були розвинуті у скіфському суспільстві виробництво шкіри, ткацтво та ін.; установлювалися міцні й широкі торговельні зв'язки з прибережними грецькими містами. Скіфи постачали сюди хліб, худобу, хутро, рабів та інші товари, а натомість одержували вино, дорогу кераміку, ювелірні вироби.

Успіхи економічного розвитку стали основою для зростання майнової нерівності й соціальної диференціації у скіфському суспільстві. Основи родоплемінної структури підтримувалися зростанням приватної власності, майновою нерівністю, розвитком рабства. У руках імущих опинилися кращі ділянки землі, пасовища, величезні стада худоби, табуни коней, раби.

Ще в V ст. до н. є. Геродот повідомляв про скіфських багатіїв, найблагороднішими серед яких вважалися ті, котрі володіли «найбільшим майном», і про скіфську бідноту, яка належала до числа людей найнижчого «походження».

Отже, із загальної маси вільних землеробів і скотарів виокремилася пануюча верхівка, до якої належали царська сім'я, військова аристократія, дружинники, родоплемінна знать, що зливалася з оточенням правителя, та багаті торговці. Саме у неї зосереджувались основні багатства, джерела яких були досить різноманітними. Так, важливим засобом збагачення залишалися, як і раніше, гра­біжницькі воєнні походи. З часом дедалі більшого значення набувала експлуатація вільних общинників, данників і рабів. Істотний прибуток давала торгівля, особливо хлібом, із грецькими містами Північного Причорномор'я. У скіфів, за даними Геродота, було багато жерців — відособленої соціальної групи. Соціальне становище окремих категорій жерців було досить високим.

Найчисленнішу верству скіфського суспільства становили вільні общинники. Вони відбували військову службу, платили різну данину, виконували повинності. У найважчому становищі були скіфи-орачі, які опинилися в залежності від степових кочівників.

У скіфському царстві з центром у Криму основну частину міського населення становили вільні ремісники і торговці.

Нижню сходинку соціальної градації скіфського суспільства посідали раби. Головне джерело рабства у скіфів — військовий полон, підкорення сусідніх народів. У виробництві рабство не відігра­вало вирішальної ролі, хоча кількість рабів у скіфів була значною. Як правило, вони використовувалися в домашньому господарстві, для охорони худоби, часто слугували товаром у торгівлі з грецькими містами.

Наочне уявлення про соціальне розшарування і класову структуру суспільства скіфів дають розкопки поховань, особливо грандіозних курганів скіфської знаті, відомих у літературі як царські. Такі кургани скіфської знаті IV—III ст. до н. є. були висотою від 8 м і вище. У таких курганах археологи знаходять кераміку, багату зброю. Різко контрастують з царськими курганами поховання простих скіфів під невисокими земляними насипами зі скромним набором речей або взагалі без будь-якого інвентаря.

9……………………………

1. Олдвай. Абсолютна хронологія: 3 млн. - 1,5 млн. р. т.

Природно-кліматичні умови: клімат був теплим, рослинність вічнозелена (пальми, евкаліпти, ліани лавр, самшит) теплолюбні тварини. В Європі водилися слони, бегемоти, носороги мерка., шаблезубі тигри, коні Стенона.

Фіз. тип людини: Гомо Габіліс. В ранньому Олдаваї основними знаряддями були еоліти - камені з природною обробкою. В Олдваї знаряддя були неточними, примітивними. Чопери і чопінги, відщепи, ручні рубила (1 кг, 10-20 см). Ручні рубила були грубими, неточними. Виготовляли нуклеуси. Прийоми обробки каменю - оббивка 2-3 рази. Дерев’яні знаряддя - загострена палиця. Відкриття людства обробка каменю. Основне зайняття: мисливство і збиральництво комах і рослин.

2. Ашель. 1.5 - 1 млн р. 150 тис р тому.

В ранньому Ашелі клімат був теплим, достатньо вологим. Флора і фауна відзначалися багатством. В зв’язку з наступом льодовика в пізньому Ашелі значно похолодало. Зменшилась площа лісів, збільшилась площа степів.Проте фауна залишилася майже недоторканою. В помірному кліматі водилися бізон, кабан, олень, вовк, ведмідь.

Фізичний тип людини - архантроп.

В ашелі рубила легші, тонші з більш прямими і гострими краями, з кращою обробкою поверхні, більш симетричні форми. При виготовленні ашельських знарядь після первинної оббивки піддавалися обробці. Яка називається ретушшю. Ретушування проводилося кістяним або дерев’яним відбійником; більш легким, ніж кам’яний. 3‘являється техніка левалуа (нуклеус оббивали з усіх боків, а потім відбивали відщепи (трикутні). Рубила поліфункціональними знаряддями. Поширені дерев’яні списи, палки копалки. Виникли скребла,свердлаі, скребки. Використання кістяних знарядь.

Видатні винаходи людини: навчилися використовувати вогонь, з’явився одяг зі шкур, спостерігається заселення людьми територій, з’являються житла. Поширення кістяних знарядь свідчить про велике значення мисливства. Використовуються заслони з каменю.

3. Мустьє 150 тис - 40-35 тис р. до н.е.,

Природньо- кліматичні умови: почалося найтриваліше і найбільше риське зледеніння. Теплолюбні тварини з наступом льодовика вимерли. Частково переселились на пд.-їх місце зайняли мамонти, сибірські носороги, бізони, олені, лосі, печерні ведмеді і леви. На окраїні льодовика - тундра, південніше- тайга (виключаючи Апленіни і Піренеї).

Фізичний тип людини: неандерталець.

В цей час основою кам’яної індустрії стає стандартизована заготовка (відщеп та пластина), з якої за допомогою вторинної обробки виготовляли найпоширеніші скребла і гостроконечники. Перемогла техніка левалуа: від нуклеуса відбивали 1-2 відколи радіальними ударами. Людина широко використовувала кістяні і дерев’яні знаряддя. Кістку використовували ще не дуже часто. Дисковидний нуклеус, поширенні трикутні пластини.

Визначні винаходи: поява довгочасних жител. Житла в печерах під занавісами, житла з кісток накритих, штучне добування вогню тертям, перемогла техніка левалуа, колективне, спеціалізоване полювання, полювання на більших тварин мамонтів, ведмедів, носорогів. В прильодниковій зоні збиральництво не було дуже поширеним.

Духовна культура: зародження релігії. Культ печерного ведмедя, поява поховань (підстилка, сімейне поховання), різьблення на кістці, прикрашання каменю.

4. Пізній палеоліт 40-35 - 11-10 тис. р. т.

В’юрмське зледеніння. Холодний клімат в Америці, Азіїї, Європі. Фауна: мамонти, носороги, печерні ведмеді, велетенські олені. Флора: тундра і тайга.

Фіз тип людини - кроманьйонець.

Знаряддя: призматичні нуклеуси, різці (з кістки, каменю), скребки (довга пластинка), проколка (кістяні), ножі, долотоподібні вироби, списометалка, списи з кам’яними і кістяними наконечниками, гарпуни з зазубринами, знаряддя з рукояткою. Велике поширення кістяних знарядь, шил, проколок,гарпунів, голок, тесел), поява перших мікролітичних знарядь.

Винаходи: віджимна ретуш, поява ручок для знарядь,винайдення списометалки пастки, дольна виїмка на наконечнику, удосконалення загального полювання.

Духовна культура: різьблення на кістці, покриття червоною охрою, орнамент, кістяні статуетки, печерний живопис, розвиток релігій (тотемізм, анімізм, фетишизм), музичні інструменти, поховальний обряд, жіночі статуетки.

5. Мезоліт. В 9-6/5 тис. до н. е.

Розтавання льодовика. Клімат теплішає. Змінюється географіч. ландшафт, флора, фауна. Виникли нові ріки, піднявся рівень води в океані.

Фіз. тип людини - Гомо сапієнс.

Знаряддя: мікроліти, макроліти, лук і стріли, бумеранг, сітки, човни для рибальства.

Удосконалення полювання – пастки, втрата ролі загінного полювання.

Видатні винаходи: лук і стріли, бумеранг, пастки, макроліти і мікроліти, гачок для ловлі риби. Зачатки землеробства початок приручення тварин, житла-печери, приручення вовка.

Духовна культура: наскельні малюнки, жіночі статуетки, могильники, поховання у скорченому вигляді.

6. Неоліт 6/5 — 3 тис до н е.

Природно-кліматичні умови стали схожими до сучасних. Європу вкривали широколисті ліси.

Фіз тип лидини. гомо сапієнс сапієнс

Знаряддя. (вел.значення), долота, серпи, зернотерка, ступка, кам’яні і кістяні мотики. Удосконалюються наконечники стріл і списів, палки-копалки у землеробстві.

Основні риси і винаходи: техніка обробки каменю удосконалюється (шліфування, заточування, свердління, різання). Нова кам’яна сировина (діорит, нефрит, яшма), поява кераміки, появд прядіння і ткацтва, одяг став легший, якісніший, покращились умови життя, побут, їжу вже варили на вогні, людина пристосовує природу для своїх потреб, удосконалюєтьсд: рибальство, мисливство, збиральництво. Головна риса: поширення скотарства і землеробства - відтворювальних фори господарства. Приручення багатьох тварин: кіз, корів, коней, свиней. Окультурення пшениці, ячменю, полби, рису, бобін. гороху,проса, будували житла, покращення побуту, остаточна осілість, будинки з дерева, глини прямокутної чи овальна; форми, збільшення населення, зачатки обмінної торгівлі.

Духовна культура: наскельні зображення, зооморфні вироби з каменю, покриті охрою. (чуринги), накопичена знань про селекцію тварин і рослин, математичних знань (перші рахівниці), топографічних і географічних знань. Розвиток піктографії, оздоблення предметів побуту - реаліастичність зображення в мистецтві, -глиняні статуетки жінок і чоловіків, музичне

танцювальне мистецтво, удосконалення вірувань: злі і добрі духи, обожнювання сил природи: землі, неба, води, в|тру. Культ Матері-прародительки, багатий поховальний обряд кремація та інгумація.

7. Енеоліт. 5-3 тис. до н. е.

Природні умови і клімат були близькими до сучасних.

Фізичний тип людини: Homo Sapiens Sapiens.

Знаряддя: кам’яні знаряддя переважали, мікроліти виникли.мідні сокири, долота, молотки. Виплавляли мідь за допомогою кам’яних форм. Також існувала холодна обробка міді.

Основні риси і винаходи: поширення скотарства і землеробства, гончарний круг, колісний транспорт, цегла - сирець, порожнисте свердло, зрошувальні системи, скотарство, ткацтво удосконалюються, поява цивілізацій, майнове розшарування, перехід від матріархату до патріархату, ремесло, торгівля, мідний посуд, спеціалізація ремесел, покращення побуту: стіл і ліжко.

Духовна культура. Глиняні статуетки, мідні прикраси, землеробські культури, могильники в межах поселень, трупоспалення. Знання про доместикацію, селекцію, математичні, топографічні, метеорологічні знання.

8. Бронзовий вік. Сер. З тис до 2/1 до н. е.

Клімат посушливий.

Фізичний тип людини: Homo Sapiens Sapiens.

Знаряддя: бронза поступово почала витісняти камінь. Бронзові сокири, долота, молотки, кинджали, дерев’яні плуги, мотики серпи, наконечники списів і стріл. Бронза не витісняла камінь.

Характерні риси епохи і винаходи: тваринницький приселищний напрямок господарства, відсутність великих поселень, оточених оборонними спорудами, ознаки глибокої соціальної нерівності, зростання ролі чоловіка, використання бронзової сокири сприяло розширенню посівних площ для випасання худоби, землеробство стає орним, бронзові речі використовуються як гроші. Надлишок виробництва спричинив до виникнення торгівлі. Удосконалилося ткацтво, гончарство. Другий поділ праці: відділення ремесла від землеробства. З’являються індивідуальні сім’ї. Відпала роль колективної праці. Посилюється процес майнового і соціального розшарування. Утворюються перші держави. Винайдення криниць. Основний винахід - бронза.

Духовна культура: могильники за межами поселення, тілоспалення, фарбування охрою небіжчика, курганний і безкурганний обряд поховання, поступове зникнення мальованого орнаменту, наскельні написи і малюнки і, розвиток ієрогліфічного письма, виготовлення бронзових прикрас (бус, перснів, кілець), розширення астральної і зодіакальної символіки на виробах. Розквіт культу потойбічного життя. Поширення кам’яних скульптур (стел), найчастіше антропоморфних. Обожнення душі, природного циклу, приношення жертв.

10…………………………

У археологічних матеріалах трипільської культури виявилися: жіночі фігурки, моделі жител, "четирехгрудиє" судини, барвистий розпис кераміки, спіральний і зміїний орнаменти і багато що інше.

Мудрий і глибокий погляд на світ відкривається при вивченні неповторного трипільського живопису на керамічних судинах. На великих ретельно виготовлених судинах для зерна малювалися складні багатоярусні композиції, що складаються з декількох десятків елементів, що далеко не завжди піддаються розшифровці.

Вже, що живе у води і виповзає під час падіння небесної вологи, тим самим вже був зв'язаний в свідомості первісного землероба з незрозумілим механізмом появи дощивши. А це у свою чергу зв'язувало його і з подателькою небесної вологи, грудям якої так ретельно моделювалися трипільськими керамістамі.

Над верхньою лінією вузької смуги, що позначає грунт, на трипільській кераміці нерідко зображаються рослини, в яких важко вгадати, що це - дерева або колоси. Рослини малюються іноді на сегментовідном піднесенні. Дуже часто над рослиною зверху від лінії неба нависає чорне півколо або сегмент, від якого іноді йдуть вниз, до землі, часті косі лінії, що нагадують дощ.

Кухонна кераміка має домішку шамота, піску, шорстку поверхню (горщики, миски), орнамент у вигляді насічок, налепов, їдальня прикрашена каннелірованним (горщики, кувшиновідниє судини, чашки, черпаки) і поглибленим орнаментом («фруктовніци», грушовидні судини, кришки). Багато статуеток, що зображають сидячу жінку, менше - зооморфних фігурок; відомі глиняні кресліца, моделі жител, прикраси. Виявлено одиничне поховання в житлі (Лука-врубльовецкая).

З'являється розписна кераміка, кухонна кераміка інша - з домішкою в масі товчених раковин або піску, смужчатим згладжуванням і «перловим» орнаментом. Міняється форма статуеток - стоячі фігурки з округлою головкою, разом з жіночими є і чоловічі зображення

кераміка - кулясті амфори, чаші, миски, антропоморфні статуетки.

11………………………….

Антична колонізація Північного Причорномор'я.

Перші випадкові відвідини Пн. Причорномор'я грецькими мореплавцями припадають на початок першого тис. до н.е. За літературною традицією найраніше поселення на Березанському півострові могло виникнути близько середини 7 ст. до н.е. В першій половині - середини 6 ст. до н.е. греки засновують Ольвію (Південнобузький лиман), наприкінці 6 ст. до н. е. - Тіру, Ніконій (на Дністровському лимані), Керкінітіду. Тоді ж у південно-західному Криму виникає невелике іонійське поселення. Можливо воно існувало до останньої чверті 5 ст. до н.е., коли вихідці з Гераклеї Понтійської заснували на його місці Херсонес.У другій половині 6 ст. до н.е. виникає більшість міст Боспору: Пантікопей, Феодосія, Німфей, Мірмекій,Тірітака, Фанагорія, Гермонаса, Кели. Саме в цей час відбувається майже суцільне освоєння сільських округ цих міст, де з'являється багато поселень.Окрім Херсонеса, більшість згаданих міст засноване вихідцями з район малоазійського міста Мілет.

Колонізація Пн.Причорномор'я була частиною так званої Великої Грецької колонізації 8-6 ст. до н.е. Вона зумовлювалась рядом причин, найголовніша з яких-відносне перенаселення, коли всі землі в материковій Греції були вже розподілені."Зайві" люди змушені були шукати ліпшої долі в інших місцях, не так щільно заселених.

Греки - засновники північнопричорноморських міст були в основній своїй масі малозаможними землеробами, частково-торговцями, ремісниками. На ранньому етапі свого буття на новій землі вони займалися сільським господарством сіяли пшеницю, ячмінь, просо, розводили сади, городничали, розводили худобу. Інші їхні тогочасні заняття - ремісництво, торгівля - були другорядними. Отже, грецька колонізація Північного Причорномор'я мала спочатку аграрний характер. Але колонізацію слід розуміти лише як господарське освоєння греками Північного Причорномор'я, причому мирне. Новозасновані колонії не залежали від міст-мотрополій хоч і підтримували з ними добрі стосунки, навіть укладали угоди щодо взаємного сприяння в торгівлі, надання рівних прав громадянам обох полісів, мали з ними єдині культи й літочислення.

Колонії в основному засновувались упорядковано, коли ще в митрополії обирали або призначали керівника групи колоністів - ойкіста. На місці закладання нового міста розмежовувались ділянки під будівлі й сільськогосподарські території, відводили місця для культових і громадських потреб. Однак іноді колонізація мала стихійний характер.

12………………………………………

Київська культура (200-500 рр.), названа на честь Києва, столиці України. Вона є певно слов'янською археологічною культурою. Вона є сучасницею й північною сусідкою Черняхівської культури, яка відповідає багатоетнічному Готському королівству Oium, яке було засноване в південно-західній Україні в другому сторіччі і закінчилося вторгненням Гунів в кінці четвертого сторіччя. Готичний історик Йордан згадує підпорядкування слов'янських людей готами в "Походженні і справах Готів" - край Київської культури, яка частково покриває місцевості з Черняхівської культури - підтверджує його записи.

Поселення знайдені здебільшого уздовж річкових берегів, часто або на високих кручах, або прямо краєм річок. Хати є надзвичайно напів-підземного типу (загальні також для піздніших слов'янських культур і подібні до ранніх германських і кельтських видів хатин), часто квадратні у пляні (4х4 метри), з відкритим вогнищем у куту. Більшість сіл має до 10-ка хат. Відома одна сільська громада Київської культури, виготовляла тонкі смуги оленячих рогів, які потім переробляються у відомі ґотські гребінки оленячого рогу, в сусідньому селі Черняхівської культури.

Існує істотна розбіжність в науковому спільноті щодо попередників київської культури: одна теорія відстежує її початок від Милоградської культури; інша версія простежує її становлення від Чорноліської культури (Скитські фермери Геродоту) через Зарубінецьку культуру; третя версія (переважно польських досліників відсліковує її від Зарубінецько-Пшеворського культурного комплекса.

Київська культура закінчує своє існування з вторгненням Гунів, і через буйний період в Європейській історії. Її наступниці: слов'янські Празько-корчакська культура, Пенківська культура і Колочинська культура мали свій початок після 500 р. після РХ у Східній Європі.

14………………………….

Ранній палеоліт (від появи людини до 150 тис. років тому)

Первісна людина на території України з'явилась майже 1 млн років тому, в період раннього палеоліту. Наш регіон, як і Європа загалом, не входив до ареалу антропогенезу, тобто місцевості, де відбувся процес олюднення високорозвинутої мавпи. На думку археологів, найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ця міграція не була одномоментним актом, а хвилеподібно тривала протягом багатьох тисячоліть. Рештки найдавніших стоянок первісних людей на території України знайдені біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Всього відомо на території України понад 30 стоянок доби раннього палеоліту.

Архантропи жили невеликими групами, що утворювали первісне людське стадо. Ця перша форма соціальної організації базувалася на основі кровнородинних стосунків. Господарство первісних людей було присвоюючим, бо базувалося на збиранні плодів, ягід та їстівних коренів і полюванні на тварин.

Основним знаряддям праці архантропів стало ручне рубило, що виготовлялося шляхом оббивання кам'яної заготівки з двох боків. Це знаряддя мало довгасту, плескату форму завдовжки 20—25 см, вагою до 1,5 кг. У руках первісної людини рубило стало універсальним інструментом впливу на навколишній світ. Залежно від ситуації воно виконувало роль сокири, кайла, метального каменя тощо. Поява однотипних кам'яних знарядь на зразок рубила свідчить про зародження мислення, початок переходу до свідомої виробничої діяльності.

Ранній палеоліт

Палеоліт на території сучасної України розпочинається з ранньої ашельсої епохи і заселення України близько 1 млн. років тому. У Східній Європі в той час панував теплий, дещо вологий клімат. Люди були озброєні найпростішими знаряддями праці — загостреними палицями, киями, рогатинами, дрючками й масивними крем'яними ручними рубилами. Люди також почали освоювати печери як сховища та житла, при потребі будуючи в них додаткові споруди — примітивні заслони й огорожі вітру і навіть намети зі шкур, що поліпшували умови печерного побуту.

Археологічні знахідки

Серед важливих археологічних знахідок цієї доби слід відмітити на Донбасі, поблизу Амвросіївки, знайдено велике крем'яне рубило, що безсумнівно було виготовлене людиною ашельської доби.

На березі Дністра, поблизу Кам'янця-Подільского, виявлено архаїчні кремені, серед яких кілька крем'яних рубил ашельського типу.

Найбільш виразни ашельським місцезнаходженням є стоянка на Житомирщині, в басейні ріки Свинолужки. Тут знайдено велику кількість розщеплених кременів, що використовувалися як знаряддя для різання і скобління, а також типові ручні рубила.

Найважливіші стоянки:

Королеве (Закарпатська область)

Лука-Врубловецька

Житомир

16…………………………………..

Пізній палеоліт (35—11 тис. років тому)

Цей етап в історії людства порівняно з попередніми досить короткий, але він характеризується значними змінами в економіці, сфері соціальних відносин, мистецтві. Безперечно, центральною подією цієї доби стало завершення майже 35 тис. років тому процесу фізичного та розумового формування людини сучасного типу — homo sapiens. Цю людину за місцем першої знахідки її кісток у гроті Кро-Маньйон (Франція) називають кроманьйонцем.

З появою кроманьйонців процес удосконалення та урізноманітнення знарядь праці пішов надзвичайно швидкими темпами. У пізньому палеоліті почали виготовляти кам'яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів, дротики тощо. Людина оволоділа технікою обробки кісток та рогів, з яких виготовляла собі гарпуни, шила, голки та ін. Кроманьйонці стали використовувати перші знаряддя з вкладишами, так звані складні знаряддя, винайшли списометальний пристрій. Інструментарій налічував майже 100 типів знарядь праці.

Останнє, четверте, зледеніння, що відбулося в пізньому палеоліті, перетворило колективне загінне полювання на диких коней, бізонів, північних оленів і мамонтів у основний вид занять кроманьйонців, який забезпечував їхню життєдіяльність. Поступово склалася певна спеціалізація мисливських колективів. Так, майже 20—14 тис. років тому на теренах України досить чітко виділяються дві зони з різним типом господарства: південно-східна — мисливців на бізонів, та північно-західна — мисливців на мамонтів.

Помітне вдосконалення та урізноманітнення знарядь праці, підвищення продуктивності мисливства (кілька мисливців легко могли вполювати мамонта вагою 1—2 тонни) дали змогу кроманьйонцям відмовитися від виснажливих міграцій у пошуках їжі і вести більш осілий спосіб життя. Головним чином на берегах річок вони будували свої житла — землянки і напівземлянки, які у своїй сукупності утворювали первісне поселення — стоянку. Новим явищем пізньопалеолітичного періоду стало виникнення господарсько-побутових комплексів, що утворювалися зі стоянок, на яких розташовувалися житла, кількох заглиблених у ґрунт ділянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, а також із ям-сховищ і вогнищ за межами жител. На території України знайдено майже 800 пізньопалеолітичних стоянок (Радомишльська на Житомирщині, Мізинська на Чернігівщині, Межиріцька на Канівщині та ін.).

Спільне осіле життя первісних людей, локальне скупчення поселень є свідченням не тільки прогресивних змін у економіці, а й суттєвих зрушень у сфері соціальних відносин. Пізній палеоліт — це час, коли на зміну первісному стаду прийшла родова община. Стрижнем родової організації суспільства був рід — об'єднання кровних родичів за материнською лінією. Головною особою роду була жінка, через те, що родовід за групового шлюбу міг вестися лише за жіночою лінією, крім того, вона виступала у ролі охоронниці сімейного вогнища та відала харчовими запасами. З появою кроманьйонців невпорядковані ендогамні статеві стосунки поступаються місцем екзогамним: виникає звичай, що забороняв шлюби між членами однієї родової групи. Це сприяло зближенню різних родів. На основі родинних стосунків відбувалася консолідація родів у племена, формувалася племінна організація суспільства, внаслідок чого поступово склався родовий первіснообщинний лад. Характерними рисами цього ладу були спільне володіння засобами виробництва і зрівняльний розподіл надбань праці.

Намагаючись пояснити механізм світобудови та визначити своє місце в навколишній дійсності, первісна людина в добу пізнього палеоліту активно формує першооснови власної релігійної свідомості: тотемізм — віру в спільного для конкретного колективу предка — певної тварини, рослини тощо; анімізм — віру в існування душі та духів, що нібито управляють усім матеріальним світом; фетишизм — поклоніння предметам неживої природи, віру в надприродні властивості матеріальних речей; магію — обряди, пов'язані з чаклунством, віщуванням, вірою в уміння людини викликати надприродні явища.

В епоху пізньего палеоліту помітного розвитку набуло духовне життя людини, про що свідчать знайдені фрагменти зразків прикладного та образотворчого мистецтва. Особливо часто при розкопках пізньопалеолітичних поселень зустрічаються фігурки птахів та стилізовані жіночі статуетки, «палеолітичні Венери». Жіночі зображення характеризуються пластичною виразністю та монументальністю і уособлюють уявлення первісної людини про єдність родового колективу. Палеолітичні малюнки тварин, зроблені кроманьйонцями на кістках або ж на стінах печер (наприклад, на Кирилівській стоянці було знайдено уламок бивня молодого мамонта, на якому вирізьблені голова птаха й можливо, черепаха), на думку фахівців, є елементами мисливського ритуалу, що імітував процес полювання на здобич. З мисливськими обрядами, очевидно, пов'язані й інші види мистецтва, існування яких підтверджують археологічні розкопки, зокрема музика та хореографія. Так, на стоянці Молодово було знайдено флейту, виготовлену з кістки оленя, у Мізині — ансамбль ударних інструментів з кісток мамонта, пофарбованих червоною фарбою, у Гагаріно — стилізовані статуетки жіночих фігурок у позі танцю. В цілому мистецтво пізнього палеоліту свідчить про те, що розум людини в цей час тільки пробуджується, а в її світобаченні життєвий досвід роду та власні спостереження тісно перепліталися з фантастикою та магією.

Пізній палеоліт

Розпочався близько 30 тисяч років тому, закінчивя 10 тисяч років назад. Ознаменувався появою кроманьйонця і зародженням родового ладу, який прийшов на зміну первісному людському стаду. В цей період виник матріархат.

Господарство

Збиральниство. Полювання на мамонтів, бізонів, північних оленей. Застосування різних способів полювання.

Форма обєднання людей

Материнський рід.

Знаряддя праці

кам'яні різки, ножеподібні пластини, наконечники списів та рогів,з яких виготовляла собі гаптун, шила, голки. Складні знаряддя, винайшли списометальний пристрій. Інструментарій налічував майже 100типів знарядь праці.

Мистецтво

Високого рівня розвитку набуло образотворче мистецтво пізнього палеоліту на території України. При розкопках пізньопалеолітичних поселень було знайдено різноманітні скульптури вироби малих форм, зразки штрихової графіки на бивні мамонта, а також живописні сюжети на кістках мамонта.

Широко відомими стали стилізовані жіночі фігурки, що їх раніше вважали зображенням птахів. Деякі фігурки мають досить складний геометричний візерунок, що пожвавлює манеру виконання.

Найбільші поселення часів пізнього палеоліту

Глиняни Китайгород Атаки Бабине Мукачеве Берегове Липа Городок Клинець Довгиничі Радомишль Фастів Добранічівка Межиріч Журавка Мізин

17………………………..

Катако́мбна культу́ра — археологічна культура епохи ранньої бронзової доби.

Була розповсюджена в 2000—1250 рр. до Р.Х. у Північному Причорномор'ї (Східна і Південна Україна), Подонні й Нижньому Поволжі, Північному Кавказі.

Племена Катакомбної культури ототожнюються з кіммерійцями — іранським, або фракійським народом.

Виділена на початку 20 ст. В. А. Городцовим.

Носіями Катакомбної культури була група родинних племен, генетично пов'язаних з жившими в 3000-2000 рр. до РХ на цій же території племенами ямної культури.

Відомі локальні варіанти катакомбної культури: донецька культура, передкавказька культура, харьківсько-воронізька культура й інші.

Для Катакомбної культури характерні родові селища й курганні могильники (поховання у підкурганніх катакомбах, у скорченому положенні на боці, посипані червоною фарбою, що символізує вогонь).

Інвентар: глиняний посуд з орнаментом, нанесеним мотузковими штампами (характер візерунків дозволяє включити Катакомбну культуру у більше широке коло шнурової кераміки культури), кам'яного й бронзового знаряддя й зброя, кістяні й бронзові прикраси.

Племена Катакомбної культури займалися скотарством і землеробством, знали металургію міді й бронзи, вели обмін з навколишніми племенами, особливо із племенами Кавказу, а через них були пов'язані з Передньою Азією, Іраном, Єгиптом. У племен Катакомбної культури був батьківський рід, виникли передумови для майнової диференціації (поховання вождів і родових старійшин відрізняються більше багатим інвентарем). До кінця 3- й чверті 2- го тис. до Р. Х.. племена Катакомбної культури були витиснуті з Середньої Волги скитськими племенами, що просунулися з району, зрубної культури. Зрубна культура скитів сильно відрізнялася від катакомбної культури кіммерійців.

З пізньоямним населенням вони утворять сінкретичні комплекси. Змішані ознаки деяких поховань породили гіпотезу про генетичний зв'язок Катакомбної культури і давньоямної культури. Відповідно до іншої точки зору Катакомбна культура є сторонньою й із давньоямною не пов'язана.

Локальні варіанти Катакомбної культури пізніше почали розглядатися як самостійні катакомбні культури (донецька, передкавказька, харківсько-воронежська і так далі). Поховання займають в стратіграфії проміжне положення м.древнеямной і зрубовою культурами, поховання (одіночниє і колективні) проводилися в камерах катакомб в скорченому положенні на боці (у могилах зустрічаються охра і вугілля в жаровнях і курильнях). Плоскодонна кераміка відрізняється різноманітністю (характерна форма донецької Катакомбної культури - кубок з концентричними кругами, передкавказькою - ріповидна судина з наліпними валиками), поширений шнуровий орнамент. Відомі кам'яні і бронзові сокири, ножі, прикраси, кам'яні булави, кременеві наконечники стріл. Населення займалося скотарством і землеробством, в похованнях зустрічаються дерев'яні вози. В результаті інтенсивних розкопок поховання катакомбної культури виявлені на Волзі і Сівши.Кавказі, поселення вивчені гірше. Племена Катакомбної культури з'являються в степах в першій пів.II тис.до н.е. З позднеямним населенням вони утворюють синкретічниє комплекси. Змішані ознаки деяких поховань породили гіпотезу про генетичний зв'язок Катакомбною і древнеямной культур. Згідно др.точке зір Катакомбна культура є прийшлою і з древнеямной не пов'язана.

19………………………………….

Перша староруська ранньофеодальна держава (Київська Русь, Придніпровська Русь, Київсько-новгородська Русь) утворилася в IX столітті на основі об'єднання ряду східнослов'янських племен. Рівень економічного розвитку держави і рівень розвитку продуктивних сил його відповідали своєму часу.

Економічний механізм держави був представлений головним чином натуральними і напівнатуральними господарствами при слаборозвиненому внутрішньому ринку і з наявністю періодичних вивозов певних товарів за межі держави. Економічні функції держави складалися перш за все із збору дані на користь князів всіх рівнів. «Полюдье» (дань, яку збирав сам князь за сприяння дружини) і «повозье» (дань, що доставляється васалом на княжий двір), були головними джерелами засобів для змісту княжого двору, найманої військової дружини князя і на ведення воєн.

Вища влада в державі формально належала Великому князеві, що мав свою резиденцію в Києві. У васальній залежності від Великого князя знаходилися периферійні (питомі) князівства і землі, які далеко не завжди і не у всьому визнавали авторитет і вирішення Великого князя. Економічний зв'язок питомих територій між собою і з Києвом не відрізнялася міцністю і багато в чому залежала від особи, що займала великокнязівський престол.

Існування першої староруської держави - політичного, економічного і етнографічного союзу, що утворив ранньофеодальну державу з такими атрибутами влади, як Великий князь, віче, військова дружина, відноситься до 9-12 століть.

Більшість населення складалися з вільних крестьян-«смердов», що знаходилися під захистом або заступництвом військової дружини свого князя, за що вони виплачували йому дань.

Общини, «землі», питомі князівства дань розділу держави виплачували зазвичай натурою і рідше - в грошовій формі. Крім того, піддані князя, тобто що добровільно входять як суверени, і що в той же час залишаються васалами, вільні общинники повинні були «миром» будувати дороги, містити князя і його дружину. Під час війни (а вони траплялися часто) повинні були брати участь за свій рахунок в ополченні.

Християнство (православ'я), прийняте на Русі в 988-989 рр., сприяло посиленню державної влади, по суті ставши його ідеологічною основою. Як тоді, так і пізніше, жодна кардинальна подія в економіці не залишалася без уваги і участі православної церкви.

20…………………………………….

Приблизно 12 — 10 тис. років тому на земній кулі відбулися глибокі кліматично-географічні зміни, спричинені загальним потеплінням. Льодовий панцер, що протягом тисячоліть сковував Європу, повільно відповз на північ і через деякий час звільнив береги глибокого прісноводного озера, яке існувало на місці сучасного Балтійського моря. Це величезне водоймище, рівень котрого був значно вищий від рівня Світового океану, було відгороджене від Атлантики гігантською крижаною греблею. Після прориву льодової перемички біля гори Білінтен у Центральній Швеції рівень цього холодного прильодовикового озера впав на 30 м, і воно заповнилося теплими солоними водами Атлантичного океану. Це привело до різкого потепління й зволоження клімату. На теренах України, як і повсюдно у Північній півкулі, поступово склалася сучасна гідрофізична мережа й виникли ландшафтні структури помірної зони: ліс, лісостеп і степ. Розпочалася нова геологічна епоха — голоцен, яка триває й нині.

Початок голоцену в Наддніпрянщині збігся з початком нової історичної доби — мезоліту, або середнього кам’яного віку. В нових кліматично-географічних умовах первісні громади освоїли й нові форми господарювання. Зникли мамонти, а з ними й колективне загінне полювання, яке донедавна складало основу життєдіяльності людей. Це спонукало мисливців мезолітичної доби до індивідуального пошуку здобичі й винаходу лука — далекобійної дистанційної зброї, що мала неабияку вбивчу силу. Так, на стоянці Ігрінь І поблизу Дніпропетровська знайшли хребець бізона, відросток якого пробито кістяним наконечником стріли наскрізь.

На теренах України на сьогодні відомо понад 300 мезолітичних місцезнаходжень. Серед них — і довгочасні поселення з залишками жител, де могли мешкати від 50 — 60 до 100 — 150 осіб, і короткотривалі стоянки, і поодинокі поховання, і колективні родові некрополі. Зібрані під час розкопок цих пам’яток остеологічні колекції не мають собі рівних у світі.

Уперше скелети людей мезолітичної доби були знайдені в Криму: в гротах Фатьма-Коба, де був похований чоловік зрілого віку, та Мурзак-Коба, де виявлено парне поховання — чоловіка зрілого віку та жінки 20 — 23 років. Дослідження показали, що всі вони характеризуються доліхокранією, широким обличчям, різко випнутим носом. Ці риси були властиві носіям так званого протоєвропейського, або пізньокроманьйонського, типу (Г. Дебець). Цікаво, що «мурзак-кобинець» мав неправильний, «східчастий» прикус зубів, наслідком якого є випинання вперед нижньої щелепи. Висловлювалося припущення, що це — не природжена, а набута за життя ознака, пов’язана з давнім чинбарним виробництвом: для надання шкіряним ременям міцності й еластичності їх протягом тривалого часу жували. Це спричинювало стирання верхніх різців і утворення неправильного прикусу.

Між мезолітичними племенами Наддніпрянщини існували напружені стосунки і відбувалися часті збройні сутички. Ймовірною причиною таких взаємин була неоднорідність етнічного складу цих племен. Дані висновки добре узгоджуються з підсумками антропологічних досліджень.

Зусиллями Г. Дебеця, Т. Кондукторової, І. Гохмана доведено, що в добу мезоліту в Дніпровському Надпоріжжі мешкали представники трьох антропологічних типів: давньосередземноморського, протоєвропейського та змішаного, який утворився в результаті їх метисації.

Давньосередземноморський тип представлений у найдавнішому могильнику поблизу с. Волоське.

Протоєвропейський тип властивий небіжчикам із Василівки І і частині небіжчиків із Василівки III, похованим у зібганому положенні. Вони визначаються високим зростом, доліхокранією, високою мозковою коробкою, значним розвитком рельєфу, широким обличчям, середньої ширини носом, що добре виступає з площини лиця. Подібні морфологічні варіанти були поширені серед мезолітичної людності Центральної та Північної Європи (могильники Гоєдик у Франції, Лепинський Яр у Подунав’ї, Звейнеки в Латвії, Оленячий Острів у Карелії, Попово в Росії), генетичні витоки якої сягають пізнього палеоліту.

У фінальному палеоліті в лісостеповій та степовій зонах України з’явилися вихідці з Верхнього та Середнього Дніпра, які, очевидно, мали риси протоєвропейського типу. Вони витіснили з Надпоріжжя місцеву людність — носіїв культури Східного Гравету Причорномор’я, яким був властивий давньосередземноморський тип. У пониззі Південного Бугу, на Інгулі та у Приазов’ї прибульці змішалися з місцевими племенами (Л. Залізняк). Наслідком цих процесів, пов’язаних із формуванням кукрекської мезолітичної культури, була поява нового антропологічного типу, що характеризується доліхокранією, помірно широким обличчям, середнім за шириною носом. Він представлений невеликою серією випростаних кістяків могильника Василівка III (7 поховань).

Процес формування антропологічного складу мезолітичної людності Наддніпрянщини тривав тисячоліття: міграційні хвилі накочувалися то з півночі, то з півдня, то з заходу, то зі сходу, аж поки північноєвропеоїдний (протоєвропейський) тип не став домінувати у цьому регіоні.

Основні заняття Полювання на невеликих тварин та птахів, риболовля, річкове збиральництво (ловля раків і птахів)

Здобутки і досягнення Поява луку і стріл - одного з перших механічних пристроїв, винайдених людиною

Приручення людиною першої тварини - собаки

Поширення вкладишевих (набірних) знарядь: мікролітів (дрібних відщепів), які закріплювалися в пазах дерев'яних або кістяних знарядь) та макролітів (кам'яних знарядь великих розмірів для обробки дерева)

Колективи людей Провідним осередком залишалася родова громада. Громади, пов'язані спорідненістю, шлюбними та дружніми стосунками або сусідством, об'єднувалися в племена

Найвідоміші стоянки

Волоське, Василівка, Мурзак-Коба, Фатьма-Коба, Кудлаївка, Гребеники, Кодак.

Усього відкрито понад 300 пам'яток: стоянки, культові місця, поховання.

23………………………………………………..

Залізна доба в Україні — розпочалася в Україні в самому кінці ІІ або ж на початку І тисячоліття до нашої ери.

Формально прийнятими хронологічними рамками раннього залізного віку у Східній Європі вважається поширення залізних виробів з початку І тисячоліття до нашої ери і до середньовіччя — як правило, до 375 року. В цей рік гунами був розгромлений готський союз у Північному Причорномор’ї.

Початок залізного віку

Сам термін залізний вік був запозичений з античної літератури, а французький археолог Жак де Морган у книзі «Доісторична людина» (1926) довів, що залізний вік настав у різних місцях Старого Світу в різні часи.

Найбільш проблемними питаннями у вивченні “раннього залізного віку” залишаються саме поняття цього періоду і визначення його початку на різних територіях. Бо ж за формальними ознаками залізний вік продовжується до нашого часу.

Фізичні особливості заліза, яке на повітрі швидко іржавіє та руйнується, призвели до того, що найдавніших залізних виробів у всіх музеях світу зберіглося дуже мало. Окремі випадкові зразки залізних виробів належать до IV – II тис. до н.е. Вважається, що майже всі народи почали своє знайомство з цим металом із заліза метеоритного походження. І хоча уламки залізних метеоритів здавна привертали увагу людини, їх обробка була нелегкою справою: вони вміщували багато нікелю і можуть використовуватися тільки шляхом кування у холодному стані. Відомо, що ескімоси Гренландії ще в минулому столітті використовували великий метеорит для виготовлення залізних вкладишів, подібно до того, як це робилося з кременю. У міфології багатьох народів метеоритне залізо називалося “небесним каменем”.

Широке застосування заліза у виробництві стало можливим лише після того, як його почали видобувати з руди. Залізні вироби дуже повільно входили в побут, господарство та озброєння і часто вживались поруч із бронзовими речами. На думку відомого дослідника періоду раннього залізного віку Б.М. Гракова, процес винаходу варки та кування заліза був самостійним у різних регіонах.

Найбільш ранні залізні вироби на території України засвідчено в сабатинівській культурі Південного Побужжя (XIII—XII ст. до н. е.). Один із предметів (невизначеного призначення) з матеріалів Острівецького могильника культури Ноа виготовлено із заліза.

До білозерської культури (XII—X ст. до н. е.) належать досить численні кинджали з бронзовими руків'ями та залізними лезами (Збур'ївка, Широка Могила, Степовий, Кочкувате, Малохортиця) та інші вироби. Відомі залізні речі (шило, шлаки) в білогрудівській культурі (XII— X ст до н. е.), бондарихинській культурі (XII—X ст. до н. е.).

Такі поки що поодинокі знахідки наводять на думку, що зміна бронзового віку ранньозалізним на території України відбувалася дещо раніше – з XII, а не з IX-VIII ст. до н.е., як подається в археологічних періодизаціях 60-80 років.

Наприкінці ІІ тис. до н.е. клімат в Центральній Європі став надзвичайно посушливим і тривав з 1300 до 800 (за іншими даними – з 1250 по 650) рр. до н.е. Велика посуха XIII-XII ст. до н.е., неврожаї та голод у країнах Східного Середземномор’я засвідчені письмовими джерелами. На території України критична ситуація склалася у Степу, там стало неможливо займатися землеробством, а тваринництво могло існувати лише як кочове. У зв’язку з цим в регіоні різко зменшилася кількість населення.

Можливо, саме цим і пояснюється зникнення сабатинівських поселень, а пізніше – поява меншої кількості поселень і землянок білозерської культури. Тоді ж зменшилося населення й на теритоії Угорщини.

Процеси міграції стали характерним явищем для степів Євразії. Разом з переселенням народів старі економічні зв’язки були порушені, в Україні відчувався брак привозної мідної руди, що спонукало до розвитку місцевого залізорудного виробництва.

Сабатинівські племена підтримували тісні зв’язки з країнами Східного Середземномор’я (насамперед, Мікенської держави) і брали участь у походах так званих “народів моря”, що почалися внаслідок глобальної кризи пізньобронзової доби.

Ці походи охопили, передусім, усе Середземномор'я, у тому числі мікенську Грецію, східне узбережжя Малої Азії і навіть Єгипет, тобто країни, які на той час активно освоювали залізоробне виробництво. Хеттська держава загинула в результаті боротьби з навалою “народів моря” та “західних мушків” (чи “мусків”) балканського походження. Не виключено, що серед них були й представники сабатинівських племен.

У всякому разі знахідки великої кількості скляних намистин східноземноморського походження у похованнях білозерської культури свідчать про інтенсивні економічні зв'язки племен рубежу бронзи та заліза Північного Причорномор’я з регіонами, для яких був характерним високий рівень розвитку чорної металургії. А. С. Островерхов, спираючись на дані хімічних аналізів, висунув навіть думку про те, що у Північному Причорномор’ї сформувався свій, кіммерійський, центр виробництва скляних виробів. Певною мірою ці факти можуть свідчити і про можливість безпосереднього запозичення причорноморськими майстрами технології обробки заліза в центрі чорної металургії Східного Середземномор'я та Малої Азії.

На території України ознаки раннього залізного віку з'явилися з утвердженням нової економічної ситуації: коли приселищне тваринництво у Лісостепу та Поліссі перетворилося на придомне й виникло стійлове утримання худоби, а в Степу — кочове скотарство.

Домінуючою галуззю Лісостепу та Полісся стало орне землеробство, що базувалося на залізних знаряддях (сокира, рало). Саме тоді зросла продуктивність сільського господарства і з’явилися надлишки продуктів, відбувалося їх нагромадження. Утвердилися не лише соціальна, а й майнова нерівність.

Відбувся новий суспільний поділ праці: громадське ремесло відокремилося від сільського господарства і стало самостійним видом господарської діяльності із власними галузями (насамперед, бронзоливарним та залізорудним виробництвом). Це було викликано необхідністю займатися цими видами ремесел протягом усього року, повністю звільнившись від сільськогосподарських робіт, масовим попитом на вироби із бронзи і заліза, підвищення їхньої якості.

Нерівномірний розвиток окремих народів та соціальних груп призвів до того, що війна стала своєрідним ремеслом для значної частини населення. У світогляді, в тому числі і в мистецтві, центральною фігурою став образ воїна.

Ці зміни відбулися ще до масового поширення залізних виробів, які (подібно до бронзових виробів епохи бронзи) були не першопричиною, а одним із проявів (а частково і наслідків) уже створеної системи раннього залізного віку. Отже, ці зміни відбулися ще в період панування бронзових виробів (коли залізорудне виробництво ще не набуло поширення в археологічних культурах цієї епохи).

Відомі Кардашинський та Лойбоківський бронзоливарні центри Середнього Подніпров’я функціонували до XII ст. до н.е. Саме з цього часу зброю почали виготовляти із заліза, а не з бронзи. Адже у наступних – кіммерійських – пам’ятках було дуже багато предметів озброєння із заліза, які відзначалися вже розвинутими формами та технологією.

Люди навчилися виплавляти залізо, що спричинило появу значно міцніших і гостріших знарядь праці.

Використання заліза зумовило зростання проддуктивності праці. Люди виробляють вже більше ніж споживають.

Відбувся ІІ суспільний поділ праці - ремесло відокремилось від землеробства.

Виникло виробництво товарів безпосередньо для обміну, а також продажу.

Розвиток землеробства, ремесла і торгівлі сприяв поглибленню майнового розшарування.

24…………………………………………

Зарубине́цька культу́ра — одна з головних археологічних культур України періоду Залізного віку.

Територія розповсюдження зарубинецька культури — басейни Прип'яті, середнього і частково горішнього Дніпра. Час — приблизно 200 рік до РХ до 200 року після РХ. Була визначена у 1899 і засвідчена понад 500 місцями, які охоплюють простір від Прип'яті й Подесення до Середнього Подніпров'я.

Зарубинецьку культуру відкрив у 1899 р. Вікентій Хвойка, який виявив могильник з тілоспаленням поблизу с. Зарубинці Переяслав-Хмельницького району Київської області. Крім Зарубинецького могильника, В. В. Хвойка виявив ще кілька подібних могильників у Придніпров'ї: м. Ржищеві, селах Віта, Питальники, Пухівка, Погреби, Бортничі, Вишеньки.

Стан на 25 р. після РХ. Кордони Римської Імперії на 106 р. після РХ

Тут було досліджено залишки безкурганного могильника, серед супровідного інвентарю були виявлені бронзові фібули і специфічна кераміка, ці пам'ятки відносять до ІІІ ст. до.н. е. Ця культура поширилась на Прип'ятському Поліссі, верхнього і Середнього Подніпров'я у кінці I тис до.н. е.- початку I тис.н. е. Зарубинецька культура відома великими неукріпленими поселеннями. Вони розташовувались на мисах річок, ярів або на «надзаплавних терасах». Їх площа займала в середньому близько 2га. Цій культурі притаманні житла площею 18-20 метрів квадратних, які були заглиблені в землю. Технікою спорудження було дерев'яно каркасне будівництво. Дахи були двосхилими, для покрівлі використовували солому, очерет або жердини. Джерелом тепла в житлах були відкриті вогнища.

Населення вело осілий спосіб життя. У вжитку в зарубинців було залізо, серед знарядь з цього матеріалу були серпи і коси, це свідчить про землеробський спосіб господарства. Мешканці цих поселень вирощували просо, пшеницю-двозернянку, ячмінь. Щодо скотарства розводились корови, свині, коні, дрібна рогата худоба. Існувало також у них поняття про полювання і риболовлю. Добували залізо.

На поселеннях зарубиньців виготовляли кераміку, існував гончарний круг ручного типу, готову посуду випалювали. Були і ювелірні вироби, їх виготовляли з привізної вронзи. З льону і коноплей, виготовляли ктанини. Про існування ткацтва свідчать знайдені піднімальні грузила для ткацького станка.

Обряд поховання, могильники характерні для Зарубинецької культури були ґрунтові і без курганні поховання, тіло спалення в урнах чи у ямах, існував поховальний інвентар. Також відомі трупопокладення, хоча вони зустрічаються рідко.

Перший дослідник зарубинецьких пам'яток В. В. Хвойка вважав їх слов'янськими, місцевими за своїм походженням. На його думку, вони являли собою проміжну ланку між пам'ятками ранішої скіфської доби і пізнішої черняхівської культури.

До думки В. В. Хвойки про слов'янську приналежність зарубинецької культури та про її автохтонне походження приєдналися А. О. Спіцин, М. Ф.Біляшевський та ін. Проти неї виступили західноєвропейські дослідники. Німецькі археологи П.Рейнеке і К.Такенберг оголосили зарубинецькі пам'ятки приналежними германським племенам, що з'явилися на Подніпров'ї внаслідок переселення. Французький вчений Дешеле вважав Зарубинці кельтською пам'яткою. Ці припущення лишились не доведеними.

Більшість вчених поділяє точку зору В. В. Хвойки про належність зарубинецької культури місцевим давньослов'янським (праукраїнським) племенам. Вважається, що зарубинецька культура має не одне, а три джерела: місцеву культуру скіфського часу лісостепової правобережної смуги України та елементи прип'ятсько-поліської і латенської культур. Зарубинецька культура має чітко виражені локальні особливовсті. Так, середньодніпровський локальний варіант відрізняється виразними рисами культури місцевих племен пізньоскіфського часу. На думку Бориса Рибакова зарубинецька культура є продовженням праслов'янської пізньоскіфської (підзньосколотської) культури, носії якої під впливом несприятливих обставин, що склались після сарматського вторгнення в степи Північного Причорномор'я, були вимушені мігрувати з лісостепів у лісову зону у верхів'ях Дніпра.

25………………………………

Суспільна організація первісної людини. Кроманьйонець значно вдосконалює знаряддя праці: з’явились різці й скребачки. Перші використовувались для виготовлення знарядь із твердих матеріалів – кістки, рогу, а скребачками обробляли м’які матеріали – шкіру, дерево. Деякі знаряддя споряджались руків’ями й оправами. Так з’явились складені знаряддя, перехід до яких став важливим етапом у розвитку технології знарядь праці. Також були винайдені перший механічний пристрій – списомет, рибальський гачок, гарпун, голка, ніж і жировий світильник із ґнотом. Люди навчились споруджувати складні житла – обтягувати шкірами тварин дерев’яний каркас, в якості будівельного матеріалу використовували також кістки великих тварин – мамонтів, бізонів. носорогів та ін. Шили хутряний одяг типу комбінезону.