Проблеми економічної відсталості окремих країн

Економічна відсталість окремих, особливо слаборозвину­тих, країн є своєрідною глобальною проблемою. її появу по­в'язують з існуванням так званої колоніальної системи імпе­ріалізму, коли всі країни світу були поділені на дві групи:

Держави-метрополії (Велика Британія, Франція, Іспанія, Царська Росія, Японія та ін.), які володіли колоніями в Африці, Австралії, Південно-Східній Азії та ін.

Країни-колонії. Вважають, що саме слаборозвинуті країни (так званий "третій світ") з'явились унаслідок отримання неза­лежності колишніми колоніальними територіями в процесі краху колоніальної системи імперіалізму.

До економічно відсталих країн належать 109 країн, серед них — 67 із середнім доходом (ВНП) на душу населення при­близно в 10 разів нижчим, ніж у розвинутих 23 країнах, та 42 країни — із низьким доходом (в 60 разів нижчим, ніжу розви­нутих).

Суть проблеми — у зростаючому розриві в доходах між бага­тими й бідними націями. Наприклад, у другій половині XX ст. абсолютна різниця у доході надушу населення між найбагатшими 20 % і найбіднішими 20 % населення світу збільшилася від 1854 дол. у 1960 р. до 15149 у 1989р.

Щоденний доход понад 1 млрд чол., що проживає саме в цих країнах (20 % населення планети) не перевищує 1 дол. на день.

Серед причин відсталості окремих країн виділяють:

—відсутність в окремих країнах родовищ корисних копа­лин, нестача орних земель та енергетичних ресурсів, теплий і во­логий клімат у багатьох з них є збудниками поширених хвороб серед людей, тварин і рослин, а бур'яни й комахи-шкідники є лихом для сільського господарства. Одночасно в окремих краї­нах, багатих на промислові родовища бокситів, олова, міді, воль­фраму, нітратів, нафти та ін., спостерігається неефективне їх ви­користання;

—перенаселення, широке поширення безробіття й недовикористання ресурсів, низька продуктивність праці;

—нестача капітальних благ - виробничих будівель і спо­руд, машин, устаткування, державних об'єктів інфраструктури через мізерні заощадження, а то й відсутність їх, "втечу" капіталів за кордон, брак інвесторів та відсутність стимулів до інвестуван­ня, низький рівень технічного прогресу;

—соціально-культурні та інституційні чинники: патріар­хальне мислення людей, їхня психологія, поведінка та спілку­вання між собою; племінні та етнічні відмінності, міжплемінна порожнеча, наявність кастової системи, релігійні звичаї та обря­ди, корупція, хабарництво, слабкість державного управління, недосконалість земельних реформ тощо;

—загострення боргової кризи економічно відсталих країн.
За останні два десятиліття зовнішній борг економічно відсталих
країн (тобто їх заборгованість іноземним урядам, фірмам, при­
ватним особам та фінансовим інституціям) зріс у 13 разів – із 100 млрд дол. в 1970 р. до, приблизно, 1350 млрд дол. у 1990р.

Таким чином, країни "третього світу" потерпають від:

— нееквівалентного обміну власних сировинних про­дуктів на готові вироби розвинутих країн;

— диктату гігантських ТНК, які зосередили у своїх руках контроль за природними багатствами країн "третього світу";

— зростання боргів слаборозвинутих країн розвинутим країнам та міжнародним фінансово-кредитним організаціям;

— зав'язування політики жорсткої економії з боку міжна­родних економічних організацій, що веде до скорочення внут­рішнього споживання найбідніших верств населення;

— тягаря гонки озброєнь, що лежить на цих країнах. У них проживає 80 % населення планети, їх частка у світовому виробництві — 20 %, однак військові витрати цих країн дося­гають 25 % витрат усього світу;

— однобічної орієнтації економіки на первинну обробку мінеральної сировини.

Розв'язання проблем розвитку слаборозвинутих країн пропо­нується в рамках установлення "нового світового порядку", який передбачає поділ "дивідендів миру" на користь країн "третього світу", завдяки закінченню "холодної війни", реформу іноземної допомоги, полегшення боргового тягаря, полегшення доступу на світові ринки, лібералізацію імміграційної політики розвинутих країн, припинення економічного неоколоніалізму.

27. 7. Основні шляхи розв'язання глобальних проблем Глобальні проблеми можуть бути розв'язані лише завдяки міжнародному співробітництву. Конкретні шляхи щодо цього можна поділити, принаймні, натри групи:

— ті, що стосуються вирішення окремих глобальних про­блем: роззброєння, екологічної, енергетичної тощо;

— ті, що стосуються діяльності окремих країн у рамках міжнародного співробітництва;

— ті, що стосуються діяльності спеціальних міжнародних організацій та ін.

У цілому шляхів для розв'язання глобальних проблем дуже багато. Зупинимось лише на окремих із них.

Вирішення проблеми припинення гонки озброєнь може бути здійснено такими шляхами:

• Демілітаризація економіки (скорочення кількості зброї до оптимально, достатнього рівня).

• Конверсія, тобто переведення військового виробництва на випуск мирної продукції за рахунок кардинальної зміни пропорцій розподілу фінансових, матеріальних і людських ресурсів між військовою й цивільною сферами на користь останньої.

Проблема конверсії — складна соціологічна проблема, вона безпосередньо стосується економічних, соціальних, політичних, юридичних, психологічних та інших сфер сис­теми суспільних відносин.

В економічному плані конверсія на перших етапах вимагає певних витрат на переоснащення специфічної військової техні­ки на виробництво товарів і послуг цивільного призначення. Вона зачіпає неоднаковою мірою різні форми власності, вима­гає специфічних структурних зрушень у межах кожної з них. У соціальному аспекті конверсія стосується осіб, зайнятих у військовому виробництві, та членів їх сімей.

Припинення гонки озброєнь у кінцевому підсумку сприя­тиме розширенню зайнятості, подолання гострих диспро­порцій у народному господарстві, послабить дефіцити держав­ного бюджету, інфляційні тенденції, стимулюватиме викорис­тання науки у виробництві тощо.

Шляхами розв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем є:

• Швидкий розвиток і використання таких основних видів відновлюваної енергії, як сонячна та вітру, океанічна та гідро­енергія річок.

• Структурні зміни у використанні існуючих невідновлю­ваних видів енергій, а саме: зростання частки вугілля в енерго­балансі й зменшення газу та нафти, оскільки запасів цих ко­рисних копалин на планеті меншає, а їхня цінність для хімічної промисловості набагато більша.

• Створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів.

• Розробка кожною країною конкретних заходів щодо дот­римання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти по­вітря, водних басейнів, регіонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем.

• Вивчення кожною країною запасів своїх ресурсів із вра­хуванням використання найновіших досягнень НТП.

• Інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, влас­ного сировинного господарства, включаючи переробні галузі сировини. До розв'язання проблеми голоду в цих країнах слід розширити обсяги посівних площ, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високовро­жайні культури, ефективні добрива та засоби захисту рослин.

• Введення пошуку ефективних важелів управління про­цесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд чол. на початку XXI ст.

• Припинення вирубування лісів, особливо тропічних, за­безпечення раціонального лісокористування, коли кількість посаджених дерев значно перевищувала б кількість вирубаних.

• Формування в людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як у межах окремих країн, так і на міжнародному рівні, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем.

• Установлення національної власності на всі природні ресурси.

• Істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси.

• Списання всіх боргів слаборозвинутим країнам.

• Ліквідація диктату ТНК та міжнародних організацій, на­самперед, МВФ.

• Ліквідація тягаря гонки озброєнь, що лягає на країни "тре­тього світу".

• Виділення розвинутим країнам "третьому світу" знач­них фінансових, людських та технічних ресурсів для розвіду­вання, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспор­тування тощо.

• Здійснення прогресивних аграрних перетворень у краї­нах "третього світу", ліквідація неоколоніальних форм аграр­них відносин (розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження сільськогосподарського виробницт­ва, монополізація поставок сільськогосподарської техніки та реалізація продукції сільського господарства, використання поставок продовольства з метою економічного та політичного тиску тощо).

• По'єднання зусиль усіх країн для розв'язання глобальних проблем, значне збільшення витрат на подолання, насамперед, екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь, змен­шення військових витрат за рахунок країн — найбільших за­бруднювачів планети, створення Світового фонду екологічної безпеки.

• Покладення на себе основної відповідальності всіма дер­жавами за збереження природи і з допомогою адміністратив­но-економічних важелів стимулювання виробництва екологіч­но чистого продукту, впровадження екологічно чистих техно­логій.

• Активізування діяльності громадських організацій, політич­них партій, спрямованої на розв'язання глобальних проблем.

Основними шляхами вирішення проблем раціонального використання природних ресурсів та охорони природи є:

—більш повний видобуток і комплексна переробка природ­них ресурсів на основі впровадження маловідходних та без­відходних технологій;

—комплексне використання відходів і вторинної сировини;

—активізація природоохоронної діяльності;

—відтворення природного довкілля.

Усі ці шляхи тісно пов'язані між собою та сприяють підви­щенню ефективності суспільного виробництва при раціо­нальній, гармонічній взаємодії природи та суспільства.

У зв'язку із загостренням екологічної кризи на перший план висувається оцінка екологічності тих чи інших видів госпо­дарської діяльності. До екологічно небезпечних об'єктів в Ук­раїні, наприклад, належать: атомні електростанції, водосхови­ща, нафтово-, газо-, аміако- і хлорогони, підприємства, що використовують хлор, підприємства металургійної, хімічної та нафтопереробної промисловості, водогінно-каналізаційного господарства, енергетика, гірничо-збагачувальні підприємства, підприємства вугільно-добувної промисловості, полігони твер­дих побутових відходів тощо.

Необхідність використання екологічно небезпечних об'єктів вимагає створення економічних механізмів регулювання та запо­бігання ризикам, відшкодування збитків тощо. Такими механіз­мами можуть бути:

• Зміна структури господарства країни на користь менш небезпечних галузей.

• Зменшення вірогідності аварій.

• Зміна технічного базису, впровадження нових без­відходних енергозбережних технологій.

• Розширення ринку висококваліфікованих кадрів.