Екологічна криза та форми її вияву

Екологічна криза, яка розпочалася у середині 70-х років XX ст., означає різке загострення суперечностей між люди­ною і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівнова­ги у природі внаслідок панування приватної та колективної форми капіталістичної власності, істотного деформування соціально-економічної системи в країнах колишнього СРСР та Східної Європи, а також господарської діяльності людей в умовах сучасної НТР, ірраціональних процесів народонасе­лення тощо.

Найважливішими ознаками цієї кризи є глобальні зміни клімату й виникнення "парникового ефекту", знищення озон­ного шару планети, почастішання природних катаклізмів (по­веней, ураганів, землетрусів тощо, через які в останню чверть століття загинуло понад 3 млн людей), масове знищення тро­пічних лісів і збільшення площі пустель, збільшення кількості радіоактивних відходів, надмірна концентрація шкідливих відходів у світовому океані тощо.

У літературі різного характеру, у тому числі щодо охорони навколишнього середовища (довкілля) наводиться багато кількісних та якісних показників, які оцінюють глибину й на­слідки екологічної кризи. Наведемо лише декілька:

"Парниковий ефект" за рахунок викидів в атмосферу окису вуглецю з одного лише Єгипту вижене 18 — 20 млн чол., оскільки р. Ніл вийде з берегів і затопить найродючіші землі країни;

Виробництво людством енергії в кількості, що становить лише 1 % від тієї, що одержує Земля від Сонця, призведе до збільшення середньої температури біосфери приблизно на 1 %. Таке потепління призведе до глобальних катастрофічних наслідків як для клімату землі, так і для всього тваринного й рослинного світу.

За підрахунками, у разі збереження існуючого темпу при­росту додаткової енергії допустима теплова межа буде досяг­нута в середині XXI ст.

Нині Світовий океан перетворився на гігантський відстійник багатьох відходів сучасної цивілізації. Величезні площі океанічної поверхні вкриті плаваючим сміттям та на­фтопродуктами, які потрапляють сюди при очищенні резерву­арів унаслідок аварій танкерів і витоків при розвідуванні та екс­плуатації морських нафтопромислів. Нафтова плівка вкриває вже п'яту частину поверхні Світового океану. Крім того, в нього щорічно скидають 5 тис. т ртуті, 50 тис. т ДДТ та інші шкідливі сполуки. Усе це знищує біологічні ресурси океану, порушує водно-повітряний обмін планети та глобальну кліматичну стабільність.

В Україні у 1986 —1991 рр. усіма джерелами забруднення було викинуто в атмосферу більше 100 млн т шкідливих речовин. Май­же 20 % міського населення України проживає в зонах, де гра­ничнодопустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі пе­ревищено у 15 разів.

Лише за 1 рік у річки й водойми України скидається близь­ко 3,5 млрд м³ забруднених стічних вод, що становить майже 10% потенційних місцевих ресурсів поверхневих і підземних вод у маловодні роки.

Каскад із шести штучних водосховищ на Дніпрі, побудова­них у 50 — 70-х роках XX ст., призвів до величезних негативних наслідків. Затоплено і вилучено із сільськогосподарської сфе­ри понад 500 тис. га родючих земель.

За останні десятиріччя XX ст. шкода від забруднення по­вітря тепловими електростанціями (ТЕС)у 10 разів перевищує шкоду від аварії на Чорнобильській АЕС.

Площа сільськогосподарських угідь у світі щорічно змен­шується на 6 млн га (із 1450 млн га) через розвиток урбанізації, промислової та транспортної забудови.

Щороку з лісів вивозиться 3,9 млрд м³ деревини із загального запасу в 360 млрд м³. Покрита лісом площа землі з 50-х років до початку 80-х років XX століття скоротилась удвічі — з 50 млн м² до 25, і ще у два рази очікувалось скорочення до кінця XX ст. Протягом останніх 40 років було знищено близько половини тро­пічних лісів, лише за 1980 — 2000 рр. світ утратив 200 млн га лісів (з 36 млн км².). Заданими засновника і президента Римського клубу А. Печчеї, ліси зникають із лиця Землі зі швидкістю 50 га за хвилину.

Щороку споживання прісної води становить близько 6,5 тис. км³ із загальних запасів річкових вод у 40 тис. км³. Голов­ний споживач її — сільське господарство, де дуже багато вико­ристовується води безповоротно, особливо для зрошення. Зро­стання водоспоживання при незмінних ресурсах річного стоку створює реальну загрозу виникненню дефіциту прісної води. Деякі спеціалісти вважають, що через декілька десятиріч вода буде не дешевше, ніж нафта. У найближчі 25 років очікується збільшення стічних вод майже у 16 разів.

Сучасне загальне забруднення Світового океану перевищує 1,2 млн т на рік, забруднення атмосфери — 800 млн т на рік. 1 м³ стічних вод забруднює у середньому 10 м³ чистих.

Щорічно від 5 до 10 млн т нафти потрапляє у Світовий океан. Достатньо 25 млн т нафти, щоб уся поверхня Світового океану була покрита плівкою завтовшки 0,1мм.

Лише за останні 100 років чорноземи України втратили 25 -40 % гумусу й половину своєї родючості. За цей час запас гумусу в орному шарі чорноземів зменшився на 29 — 36 %. Лише за рахунок мінералізації ґрунтів України втрачено 14 млн т гумусу, а за раху­нок ерозії — 19 млн т.

Найбільші викиди С0₂ в атмосферу дають: автотранс­порт—2,7 • 10⁸ т/рік, спалювання вугілля — 1,5 • 10⁷ т/рік, лісові пожежі —1,5 • 10⁷ т/рік, різні промислові технології — 3,5 • 10⁷ т/рік.

З появою глобальних проблем екологічного характеру з'явились такі галузі знань, як екологія, економіка природокористу­вання, соціоекологія, ресурсологія, ноогеніка, глобальна еколо­гія, прикладна екологія, конструктивна екологія, космічна еко­логія, радіаційна екологія, інженерна екологія, прикладна екологія, соціальна екологія, правова екологія, природокористу­вання, охорона навколишнього середовища, економіка природо­користування та інші.

27. 5. Енергетичні глобальні проблеми

Ознаками паливно-енергетичної кризи є поступове вичер­пання енергетичних ресурсів планети, нераціональне викори­стання значної частини енергії, сировини в одних регіонах і дефіцит в інших регіонах (насамперед, у слаборозвинутих краї­нах світу) тощо.

Лише за 50 років минулого століття з глибин землі видобу­то й спожито вугілля, нафти та газу більше, ніж за всю історію земної цивілізації. А всього за минуле століття із земних надр було видобуто понад 160 млрд т вугілля, понад 60 млрд т. на­фти, 3,5 трлн м³ газу.

Світові ж запаси на початок XXI ст. оцінювались: нафти — в 120—200 млрд т, 15-16 трлн т, газу — 100 трлн м³. На думку деяких вчених, запасів вугілля вистачить лише до 2340 р., на­фти до 2050 р., газу до 2065 р.

Основними шляхами розв'язання енергетичної проблеми є:

—швидкий розвиток і використання основних видів віднов­люваної енергії (сонячної, енергії вітру, відпливів та при­пливів, термальних вод тощо);

—структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії (зростання частки вугілля й зменшен­ня частки нафти та газу);

—створення екологічно чистої вугільної енергетики;

—розробка й дотримання екологічних стандартів;

—розвиток у слаборозвинутих країнах власного сировин­ного господарства;

—впровадження раціонального лісокористування;

—формування у населення планети енергозбережного світогляду тощо.