Економічні цикли та їх теорії

Як відомо, відтворення - це безперервний динамічний про­цес виробництва із загальною тенденцією до економічного зро­стання. Однак останнє відбувається нерівномірно - зростання замінюється спадом і стагнацією, щоб потім знову відбулось ще більше зростання. Такі коливання економічного зростання набули циклічного характеру.

Економічну циклічність можна розглядати як один із способів саморегулювання ринкового господарства. Циклічність як економічне явище проявилося порівняно недавно - на початку XIX ст. Перше зниження обсягів ви­робництва спостерігалось у 1825 р., після чого воно повторювалось приблизно через 10—12 років. Періоди від одно­го спаду до іншого називали економічним циклом. До сьо­годнішнього дня спостерігалось більше 20 подібних циклів із середньою тривалістю 8 років. Проте такий цикл виявив­ся не єдиним. Економісти-теоретики виділяли кілька циклів різної тривалості:

• столітні цикли (тривалістю понад 100 років);

• довгі, або великі цикли, — 50 — 60 років;

• періодичні, або середні цикли, — 7 — 12 років;

• короткі, або малі цикли, — 2 — 3 роки.

Крім того, виявлено циклічні коливання в окремих галу­зях ринкової економіки (у сільському господарстві, будів­ництві триває 18-25 років), специфічні коливання окремих економічних елементів (виробничих запасів тощо).

Отже, циклічність - це форма розвитку національної еко­номіки і світового господарства як єдиного цілого, це постійне порушення і відновлення економічної рівноваги, рух від одно­го макроекономічного стану до іншого із загальною тенденцією до економічного зростання. Властивістю економічного розвит­ку є рух не по колу, а по зростаючій спіралі, тобто це форма прогресуючого розвитку, об'єктивний спосіб економічного са­морегулювання.

Найбільший вплив на макроекономічний розвиток мають періодичний (промисловий) цикл та довгий цикл.

Майже для всіх промислових циклів характерним є проход­ження виробництва через чотири фази: кризу, депресію, по­жвавлення та піднесення.

Визначальною фазою економічного (промислового) циклу є криза. Кризою завершується один цикл і починається новий. Основні риси економічної кризи:

1. Перевиробництво товарів порівняно з платоспромож­ним попитом на них. Однак перевиробництво є не абсолют­ним, а відносним, тобто надлишок товарів існує не для потреб суспільства, а щодо його платоспроможного попиту.

2. Різке падіння цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над попитом на них.

3. Різке скорочення обсягів виробництва.

4. Масові банкрутства підприємств.

5. Значне зростання безробіття і зниження заробітної плати.

6. Потрясіння кредитної системи. Промислова криза пород­жує грошово-кредитну кризу, що виявляється в різкому вилу­ченні вкладів і банкрутстві банків, падінні курсу акцій та об­лігацій, підвищенні ставки процента і т. д.

Основними рисами депресії (економіка "тупцює" на місці) є:

1. Поступове зменшення товарного надлишку внаслідок відновлення й реалізації товарів.

2. Припинення різкого падіння цін.

3. Припинення спаду виробництва.

4. Падіння процента.

У процесі пожвавлення і піднесення обсяг виробництва зростає. Під час пожвавлення відновлюється тільки той обсяг виробництва, який був досягнутий перед кризою, а під час піднесення обсяг виробництва перевищує докризовий рівень. Найважливішою з цих двох фаз є фаза піднесення, особливи­ми рисами якої є:

- швидке зростання виробництва;

- значне підвищення товарних цін;

- скорочення обсягів безробіття;

- підвищення заробітної плати;

- розширення розмірів кредиту, що надається банками.

Механізмом виходу з кризи є заміна старих машин, облад­нання й технології на нові, продуктивніші. Оновлення основно­го капіталу розглядається як матеріальна основа періодичності середніх циклів. Це в промисловості трапляється кожних 7- 12 років.

За сучасних умов здійснюється деформація економічного циклу під впливом сучасної НТР, антициклічного регулюван­ня та макроекономічного планування (програмування) з боку держави, інтернаціоналізації структури відтворення, збільшен­ня питомої ваги II підрозділу та сфери послуг, впровадження ресурсозберігаючих технологій та ін.

Тому чотирифазовий цикл видозмінюється, часто депре­сія та пожвавлення відсутні, а падіння виробництва одразу ж замінюється на зростання.

Схематично економічний цикл можна представити у ви­гляді:

Є багато теорій, за якими пояснюють причини циклічного розвитку (понад 200). Серед них: поява плям на сонці (У. Джевонс), зміни ритму руху планети Венери (Г. Мур), не­рівномірність технічного процесу (А. Афталіан), недостатнє спо­живання населення (С. Сисмонді), диспропорційний розвиток окремих галузей економіки (М. Туган-Барановський), вико­ристання у виробництві важливих нововведень (Й. Шумпетер), песимістичні або оптимістичні настрої населення (А. Пігу, Д. Кейнс).

П.Самуельсон виділяє серед різноманітних теорій еконо­мічних криз дві великі групи: ентернальні (зовнішні) теорії і інтернальні (внутрішні). Ентернальні —пояснювали чинниками, що лежать за межами системи: поява темних плям на сонці, війни й революції.

Послідовники інтернальних теорій вважали, що причини криються всередині економічної системи: недостатнє спожи­вання населення, диспропорційність між галузями економіки, розширення або звуження банківського кредиту тощо.

К. Маркс циклічність економічного розвитку пояснював су­перечностями ринкової економіки, серед яких виділяв основ­ну суперечність - між суспільним характером виробництва та приватним привласненням його результатів, а також між пра­цею і капіталом, між планомірною організацією виробництва на окремих підприємствах і відсутністю її в суспільстві; між виробництвом і споживанням; між виробництвом і обігом.

.Д.Кейнс вважав, що ринковій економіці непритаманне само­регулювання, тому вона потребує зовнішнього впливу. Кейнс, а також його послідовники Харріс та Хансен причиною криз вва­жали недостатність попиту на товари. А це пояснювали психоло­гією людей, які за своєю природою є дуже ощадливими й тому не використовують усі свої доходи на споживання, а частину їх вит­рачають на заощадження.

Кейнс та його послідовники бачили можливість запобі­гання економічним кризам у державному регулюванню еко­номіки.

Монетаристська школа (М. Фрідмен) джерелом економічної нестабільності вважала коливання грошової маси.

18. 5. Особливості економічної кризи в Україні

Економіка України, здійснюючи трансформацію на шляху до ринку, пережила глибоку економічну кризу, особливо у 1989 — 1999 рр. За цей час валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60%, обсяги промислової продукції — на 48,9 %, сільського господарства — на 51,5 %. Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990 - 1994 рр. За цей час ВВПзнизився на 46,5 %, промислове виробництво - 40,4 %, сільськогосподарське — на 32,5 %. Лише у 1994 р. падіння ВВП становило 22,9 %, а промислового виробництва — 27,8 %.

Динаміку спаду виробництва (економічної кризи) в Україні наведено у таблиці:

Таблиця Зміни реальних ВВП в Україні

Рік	Реальний ВВП (млрд рублів на зраз. 1990 р.)
	137,4
	100,46
	60,30
	55,94
	52,56
	52,34
	50,64
	50,44

Економіка України розпочала виходити з економічної кри­зи у 1997 — 1998 рр. (настала фаза депресії), однак світова фінансова криза, особливо російська, призупинила стабілізаційні процеси.

Стабілізація відновлена з другої половини 1999 р. (темпи падіння ВВП суттєво і постійно знижувались, а з 2000 р. розпочато неухильне зростання ВВП. Обсяг ВВП у 2000 р. зріс на 6 %, а за перші два місяці 2001 р. — на 7,6% (у лютому —на 6,2 %).

З квітня 1999р. і протягом усього 2000 року стабільно нарощувався випуск промислової продукції. У 2000 р. його обсяг зріс па 12,9 %. Це дало змогу перевищити рівень промислового ви­робництва 1995 р.

Такі кількісні характеристики економічного циклу в ук­раїнській економіці за останні 12 років.

Перехід від спаду до економічного зростання значною мірою пояснюється такими чинниками, як активізація інве­стиційної діяльності, позитивні зрушення у бюджетній сфері (перехід до збалансованого бюджету), істотне зростання ек­спортного потенціалу, утвердження ефективного ринкового середовища, зростання рівня монетаризації економіки (зниження рівня бартеризації), стабільність валютного кур­су гривні та ін.

Відмічають також позитивний вплив на вихід з економіч­ної кризи таких заходів економічної політики держави, як пе­рехід до грошової приватизації, стимулювання малого підприєм­ництва, зниження податкового навантаження, в т.ч. на фонд оплати праці, утворення мережі спеціальних економічних зон і а територій, скорочення немонетарних розрахунків та пла­тежів.

У літературі багато пишеться про причини економічної кризи н Україні. Виділяють, зокрема за К. Марксом, порушення найважливіших макроекономічних пропорцій внаслідок існування суперечностей, властивих суспільному виробництву, засновано­му на приватній власності на засоби виробництва. Звертається увага, зокрема, на відхід від планової до ринкової економіки, внаслідок роздержавлення й приватизації власності. Називають більш конкретні причини:

— ліквідація централізованої системи економікою за умов, коли за своїм змістом вона ще залишалася державною;

— розрив економічних зв'язків з країнами СНД в той час, коли Українане мала власного замкнутого економічного циклу.У радянський період економіка України на 60 - 80 % була пов'я­зана з економікою колишньої Ради Економічної Взаємодопомо­ги (РЕВ);

—валютна криза, що призвела до порушення рівноваги між платоспроможним попитом і товарною масою внаслідок над­мірної емісії грошей.

Крім того, однією з причин затяжної економічної кризи в Україні була повільність, порівняно з іншими країнами, здійснення переходу до ринкової економіки. В Україні Євро­пейський банк реконструкцій та розвитку навів такі якісні по­казники переходу до ринку, як:

• приватизація підприємств;

• управління і структурна перебудова;

• вивільнення цін;

• торгівля і валютна система;

• політика в галузі конкуренції;

• реформа банківської системи;

• ринок цінних паперів і небанківські фінансові посе­редники.

Оцінив на задовільно лише торгівлю і валютну систему, а решту – оцінкою 2 (незадовільно). (Дані за 1998р., максималь­ний бал - 4).

У багатьох країнах СНД темпи економічного зростання значно вищі, ніж в Україні. У Російській федерації зростання ВВП у 2000 р. становило 8 %, у Казахстані 10,5 %, в Азербайджані — 11,4 %. Процеси економічного зростання в Україні не супро­воджуються відчутними якісними перетвореннями, позитивни­ми структурними змінами, подоланням нагромаджених за останні роки відтворювальних деформацій у соціальній сфері. У багать­ох напрямах зафіксовано поглиблення останніх.

Незважаючи на завершення першого етапу приватизації, частка приватних підприємств у промисловості (без малих підприємств) становила у 1998 р. всього 0,2 %, а з урахуванням малих підприємств - приблизно 0,8 %. В сфері послуг ця част­ка становила лише 0,6 %.

З метою прискорення реформ, успішного подальшого еко­номічного розвитку, необхідні передусім такі заходи:

• ліквідація державних дотацій, субсидій, податкових пільг для окремих секторів та нерентабельних підприємств. Запровадження повної майнової відповідальності та процедури банк­рутства збиткових підприємств;

- зменшення податкового тягаря, покладеного державою на підприємства і який обмежує їхні можливості до інвестування і розширення виробництва;

- зміцнення приватної власності, прискорення приватизації великих підприємств, які користуються державними пільгами і не мають ефективних інвесторів і ефективного уп­равління;

- здійснення реформи державного управління в напряму позбавлення права прямого втручання в діяльність підприємств тощо.

Стратегією економічного та соціального розвитку на 2000 2004 рр. були завдання утримати зростання ВВП у 2001 р. на ріпні не менше 4% та створити надійні передумови для досягненні їм у 2002 -2004 рр. середньорічних темпів зростання ВВП на рівні 6 - 7 %. Наслідки 2001 р. та початку 2002 р. свідчать, що украї­нська економіка утримує в собі потенціал зростання на рівні до 10% щорічного зростання ВВП.

Цьому сприятимуть такі заходи держави, як забезпечення стабільного законодавчого поля; розробка механізмів створен­ня маси ринкових відносин (конкурентного середовища, банк­рутств); розвиток малого бізнесу, зміцнення банківської систе­ми; стимулювання ринку капіталів, посилення інвестиційної її спрямованості приватизаційного процесу; виправлення дефор­мацій у відносинах власності; активізація економічної політики і а зовнішньоекономічної діяльності.