Споживання і заощадження. Потреба у споживанні і зао­щадженні

Доходи населення після сплати податків використовують­ся на споживання і заощадження. Під споживанням розуміють витрати населення на купівлю предметів особистого споживан­ня та оплату особистих послуг. Під заощадженням, відповідно, ту частину доходу населення, яка не споживається.

Особисте споживання здійснюється в домашньому госпо­дарстві (сім'ї). Частку доходів громадян, яку використовують на споживання, називають потребою у споживанні; частка доходів, яку використовують на заощадження, — пот реб у заощадженні. В економічній теорії розрізняють середню і граничну схильність до споживання та середню і граничну схильність до заощадження. При цьому сума потреб у споживанні та потреб у заощадження дорівнює 1. Наприклад: якщо із доходу в 400 грн споживається 300 грн, а заощаджуються 100 грн, то потреба у споживанні стано­вить 0,75 (300:400 = 0,75), потреба у заощадженні — 0,25 (100: 400 = 0,25) і тому 0,75 + 0,25 = 1.

У більшості підручників гранична потреба у споживанні по­значається як МРС, гранична потреба у заощадженні — МРS. Тоді:

МРС+МРS = 1.

Поведінку населення щодо споживання і заощадження їхнього доходу досліджували такі вчені, як: Д. М. Кейнс, Н. Фішер, Ф. Модільяні та М. Фрідмен.

Д. М. Кейнс вважав споживання лінійною функцією доходу, найпростіша з них виглядала як:

С = С' + МРС Y.

Тут С' — величина споживання, яка не залежить від доходу, Y - величина доходу. Однак пряма залежність споживання від доходу на практиці супроводжувалась в основному лише в ко­роткостроковий періоді. У довгостроковий період висновки Кейнса щодо залежності споживання від доходу не отримува­ли підтвердження.

Н. Фішер аналізував проблеми з точки зору відношення інте­ресів сьогоднішнього дня і до майбутніх інтересів. Чим більше споживання сьогодні, тим меншим воно буде завтра. Він розро­бив модель так званого міжчасового вибору, тобто вибору між споживанням і заощадженням.

Час життя споживача поділено на два періоди: перший — його молодість, другий — старість. При цьому враховується, що частина доходу, одержана в молодості, заощаджується і потім споживається в старості. При цьому суттєву роль відіграє ставка процента, яка стимулює населення до заощадження. Тому споживання визначається не лише рівнем поточного доходу, а й тим, скільки споживач очікує одержати доходів протягом усьо­го свого життя.

Ф. Модільяні звернув увагу нате, що рівень доходу варіює протягом життя людини і що заощадження дають змогу спо­живачам перерозподіляти доход з періоду, коли він високий, на період, коли він низький. Таке тлумачення поведінки спо­живачів заклало основу гіпотези життєвого циклу. Згідно з нею, сукупне споживання залежить не лише від доходу, а й від багатства. Тоді функція споживання для економіки має вигляд:

С = αW +β W,

де α — гранична схильність до споживання за нагромадже­ним багатством W;

β - гранична схильність до споживання за доходом W.

М. Фрідмен у 1957 р. для пояснення поведінки споживачів висунув гіпотезу постійного доходу. Згідно з цією гіпотезою, загальний доход складається з постійного доходу та тимчасового доходу. Постійний доход — та частина доходу, яка згідно з очі­куванням людей, зберігається і в майбутньому (наприклад, до­ход, пов'язаний з освітою).

Тимчасовий доход — це випадковий доход, якого в май­бутньому може й не бути (доход, пов'язаний з виграшем у ло­терею). Фрідмен висунув ідею, що споживання в основному має залежати від постійного доходу. (Детальніше про ці особливості різних концепцій споживання і заощадження див.: Грегори Мзннкю Н. Макроэкономика.- М.: Изд-во МГУ, 1994.- Гл. 15.-С. 573-614).

17. 6. Державне регулювання розподілу доходів

Необхідність державного регулювання розподілу доходів випливає з ролі держави в ринковій економіці. Вона, вип­равляючи недоліки ринку, або хоча б зменшуючи їх негативні наслідки, сприяє раціональнішому розподілу ресурсів у суспільстві з метою "переливу" їх у галузі, які виробляють суспільні блага, а також сприяє зменшенню згубної для су­спільства суттєвої диференціації доходів серед членів суспіль­ства.

Раціональний розподіл ресурсів досягається державою за допомогою відповідних витрат із бюджету, зокрема виділення коштів на соціальну сферу, збереження навколишнього середо­вища, підтримка регіонального розвитку та розвитку пріоритет­них галузей економіки, в тому числі будівництва, транспорту, сільського господарства, зв'язку, телекомунікацій, та державні інвестиційні проекти тощо.

Зменшення диференціації доходів досягається завдяки опо­даткуванню доходів багатих і соціальних допомог найбіднішим, соціального захисту та соціального забезпечення. При цьому держава встановлює в законодавчому плані такі соціальні норма­тиви, як мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, мінімаль­на допомога по безробіттю тощо.

17.7. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення

Величина доходів і обсяг споживання — основний чинник ви­значення рівня добробуту і рівня бідності населення. Під рівнем життя розуміють сукупність умов життя, праці та побуту людей, досягнутий уданому суспільстві, ступінь задоволення різноманіт­них потреб - фізичних, соціальних, інтелектуальних. Для оцінки реального стану життєспроможності людей у кожній розвинутій країні визначається так звана межа бідності. Бідною вважається сім'я, доходи якої не дають змогу її членам задовольнити фунда­ментальні економічні потреби. Критерієм визначення межі бідності служить також структура споживання сім'ї.

Як вказувалось вище, рівень життя — показник, який ха­рактеризує середні умови життя людей. Водночас існують як малозабезпечені, так і високозабезпечені верстви населення. Для визначення структури населення згідно з його майновим статусом (доходом) розраховується прожитковий мінімум, або бюджет прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум відображає мінімально допусти­му межу споживача. Він включає набір матеріальних благ та послуг, які дають змогу задовольняти лише наймінімальніші потреби сім'ї (людини). Грошова оцінка цього мінімального набору засобів існування є величиною про­житкового мінімуму, яка встановлюється в законодавчому порядку. Так, в Україні на 2000 р. було затверджено прожит­ковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць в розмірі 270,1 грн, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 240,71 грн, дітей віком від 6 до 18 років - 297,29 грн, працездатних осіб — 287,63 грн, осіб, що втратили працездатність - 216,56 грн (Урядовий кур'єр, 1 листопада 2000 р.). На 2001 р. прожитковий мінімум було встановлено в розмірі 311грн.

Прожитковий мінімум встановлюється для загальної оцін­ки рівня життя, а також для визначення певних соціальних нормативів, таких як межа малозабезпеченості, мінімальна за­робітна плата тощо. Про зв'язок мінімальної плати із межею малозабезпеченості можна судити за таблицею даних по Ук­раїні.

Строки	Межа малозабезпеченості	Мінім, зароб. плата плата
31.01.1998	73,7
31.06.1998	—
31.01.1999	90,7
31.10.1999	118,3

Таким чином, мінімальна заробітна плата наближається до межі малозабезпеченості, хоча вона залишається поки що май­же у два рази нижчою від прожиткового мінімуму. Наприк­лад, на 2003 р. мінімальна заробітна плата встановлена на рівні 175 грн, а прожитковий мінімум — 342 грн.

Прожитковий мінімум, межа малозабезпеченості, мінімаль­на заробітна плата, мінімальна пенсія тощо це соціальні нор­мативи, які беруться до уваги при здійснені заходів щодо політи­ки соціального захисту населення.