Позичковий капітал і процент. Економічна природа про­цента

Здійснення ринкових угод, як правило, неможливе без гро­шей. Однак у момент здійснення угоди в окремих суб'єктів рин­кових відносин грошей може не вистачати або не бути зовсім. Одночасно ринок породжує наявність спеціальних суб'єктів господарювання, які володіють такими грошима. Таким чином, в розвинутій ринковій економіці практично завжди існує си­туація, коли одні суб'єкти (підприємці) потребують додатко­вих коштів, а інші їх мають. Ті, хто має гроші, можуть надати їх в позику тим, у кого їх не вистачає. Відносини щодо такого на­дання таким чином коштів і відображають категорії позичко­вого капіталу та позичкового проценту.

Під позичковим капіталом розуміють капітал, зосередже­ний у спеціальних установах — банках, основною формою фун­кціонування якого є кредит.

Банк, у цьому випадку, називається кредитором, а той, хто позичає гроші, — позичальником. Особливістю відносин між кре­дитором і позичальником є те, що банк залишається власником грошей, наданих у кредит до закінчення угоди, тобто до тих пір, поки позичальник повністю не виконає умови позики. Позичаль­ник до цього часу є лише тимчасовим користувачем частини капі­талу банку.

Як і кожний суб'єкт ринкових відносин, власник позичко­вого капіталу одержує доход (прибуток). Цей доход (прибуток) виступає у формі процента.

Процент— це плата за позичку (кредит), і виступає зовні як ціна позички (кредиту). Відношення процента до суми кредиту називають ставкою процента (часто — ставкою відсотка).

Наприклад: позичальник одержав 1000 грн позик, а через рік повернув кредитору 1200 грн. У цьому випадку процент ста­новить 1200 — 1000 ~ 200 (грн), а ставка процента і = (200/ 1000)-100 = 20%.

Процент як доход на позичковий капітал, виданий у позику, — загадкова економічна категорія.

В економічній теорії існує кілька версій його суті і еконо­мічної природи.

Класична концепція, продовжена Марксом, процент пов'я­зує з прибутком (додатковою вартістю). Згідно з цією концеп­цією, капітал, наданий позичальнику (підприємцю) і викорис­таний ним у своїй власній справі, приносить йому прибуток (до­даткову вартість). Однак позичальник части ну цього прибутку повинен повернути кредитору як плату за кредит у вигляді про­цента. Таким чином, процент — це частина прибутку (додатко­вої вартості), створена у процесі продуктивного використання позики, яку сплачує позичальник кредитору за користування позикою.

Психологічна концепція (з появою маржиналізму) процент і пов'язує із знеціненням грошей у майбутньому. Позика грошей пов'язана з її поверненням через певний час, протягом якого власник позикового капіталу втрачає певну суму (теперішні гроші мають більшу вартість, ніж майбутні). Тому процент і є найменшою втратою, яку несе власник грошей, даючи гроші в кредит на певний термін. Щоб цієї втрати не було, він вимагає від пози­чальника повернення більшої суми грошей порівняно із сумою

кредиту.

У кейнсіанській концепції процент пов'язують із попитом та пропозицією на ресурс капітал (гроші).

Сучасна економічна теорія трактує процент як ціну, яка виплачується за те, щоб одержати ресурси зараз, замість того, щоб чекати до тих пір, поки нагромадяться гроші, на які ці ре­сурси можна купити. Це пояснюється дією закону спадної піддачі: вартість певної суми грошей сьогодні вища, ніж буде тигра. Отже, сьогодні процент розглядається як дисконт, ком­пенсація за втрату частини вартості грошового капіталу. Через виплату процента відбувається дисконтування капіталу.

При аналізі категорії процента розрізняють номінальну і реальну процентну ставку. Номінальна — це поточна ринкова процентна ставка без врахування темпів інфляції. Реальна — не номінальна ставка за відрахуванням очікуваних темпів інфляції. Якщо номінальна ставка — 14%, а очікуваний темп інфляції — 6% нарік, тоді реальна процентна ставка дорівнюватиме 8%(14%-6%).

10. 3. Банки. їх раль і функції Нейтральний і комерційні банки. Банківський прибуток

Банки є головними елементами кредитної системи, тобто системи кредитно-фінансових установ, які акумулюють вільні грошові засоби на кредитному ринку і надають їх у позику.

Кредитна система як система фінансових посередників, що діють на кредитному ринку, є однією із суттєвих елементів рин­кової інфраструктури.

Сучасна кредитна система включає такі основні компоненти:

1) центральний (емісійний) банк

2) комерційні, інвестиційні і спеціальні банки;

3) страхові компанії і пенсійні фонди;

4) спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові устано­ви (фінансові компанії, інвестиційні фонди, кредитні системи, благодійні фонди тощо).

Центральний банк — це банк, який регулює кредитну сис­тему. Він володіє монопольним правом випуску (емісії) банк­нот в обіг і здійснює кредитно-грошову політику в інтересах національної економіки. Центральний банк — один із найваж­ливіших інструментів державного регулювання економіки та поєднує функції банку й органу державного управління. Основ­ним завданням центрального банку є кредитно-грошова і ва­лютна стабілізація національної економіки. В Україні централь­ним є Національний банк України. Його основні функції:

1) емісія готівкових грошей;

2) регулювання кредитної емісії (випуск безготівкових гро­шей);

3) акумуляція та збереження касових резервів інших кредит­них установ;

4) збереження офіційних золотовалютних резервів;

5) надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів;

6) здійснення розрахунків і перевідних операцій для комер­ційних банків;

7) грошово-кредитне регулювання економіки;

8) контроль за діяльністю кредитних установ;

9) надання комерційним банкам ліцензій на проведення банківських операцій та операцій із зарубіжною валютою;

10) обслуговування державного боргу країни.

Таким чином, центральні емісійні банки у більшості країн виконують роль емісійного, відповідального за грошове госпо­дарство і кредитного центру, а також роль

касира держави. Вони є кредиторами комерційних банків. Основна форма надання центральним банком кредитів комерційним банкам — скупо­вування у них цінних паперів та переоблік (дисконт) векселів, виданих підприємствами і прийнятими на облік (для забезпе­чення кредиту) комерційними банками. При цьому Централь­ний банк регулює процентну ставку через політику облікової (дисконтної) ставки.

Зниження дисконтної ставки центрального банку стимулює комерційні банки розширювати кредитування підприємств, а підвищення — навпаки.

Другим рівнем банківської системи виступають комерційні банки. Це - кредитні установи, призначені для залучення гро­шових засобів та їх розміщення від свого імені на умовах поверненості, строковості, платності.

Основне призначення комерційних банків — посередниц­тво у переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичаль­ників і від продавців до покупців.

Комерційні банки здійснюють банківські операції у найширшому діапазоні:

- концентрують тимчасово вільні грошові кошти, перетво­рюючи їх у позичковий капітал;

— надають кредити підприємствам і організаціям;

- здійснюють посередництво у розрахунках і платежах;

- здійснюють кредитну емісію, випуск в обіг безготівкових грошей;

- здійснюють операції з цінними паперами і товарними документами;

- надають консультаційні послуги тощо.

Усі операції, що виконуються комерційними банками, поділяють натри групи: 1) пасивні; 2) активні; 3) комісійні.

Пасивні спрямовані на залучення коштів. За цими операція­ми банк має зобов'язання перед іншими суб'єктами і здійснює витрати.

Активні спрямовані на використання ресурсів банку (на­даний позик). За цими операціями банк одержує доходи.

Комісійні операції - це посередницька діяльність: обслуговування платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобов’язаннями (векселями, чеками) за дорученням своїх клієнтів, зберігання цінних паперів, тощо.

У цілому інші операції, що виконують комерційні банки, поділяють на:

- Фондові операції - це операції з цінними паперами (при­дбання цінних паперів для банків, первинне розміщення випу­щених паперів, вторинний обіг цінних паперів, розміщення державних позик і операції з облігаціями).

— Комерційно -посередницькі операції — це операції, за допомогою яких банк за дорученням своїх клієнтів отримує гроші. Приймаються чеки, векселі, цінні папери, іноземна валю­та. Найпоширеніші інкасові операції з чеками та акцептами бан­ку.

- Довірчі операції — тимчасове управління майном приватних осіб, збереження цінностей у сейфах банку.

- Лізингові операції — придбання банком машин і устатку­вання для надання їх в оренду.

- Факторингові операції - підприємство-постачальник
передає вимогу банку на оплату відправлених товарів, які банк
негайно оплачує, утримуючи певний відсоток (кредитує поста­
чальника), а сам має справу з платником, отримуючи суми, що
підлягають оплаті.

Як і для всіх видів підприємницької діяльності, метою діяль­ності комерційних банків є отримання прибутку. Джерелом доходу банків є позиковий процент, а також комісійні за різно­манітні послуги. За здійснення активних операцій (кредитуван­ня, купівля цінних паперів тощо) банк стягує процент за кре­дитами, а за пасивними операціями (відкриття рахунків, про­даж цінних паперів тощо) банк сам сплачує проценти. Отже, банк одержує доход лише тоді, коли процент за кредитом буде вищим, ніж процент за вкладами. Ця різниця й пояснює перетво­рення позикового процента на банківський прибуток.