Антимонопольна політика держава

Антимонопольна діяльність — це комплекс заходів, розроб­лених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій. Таке обмеження випли­ває з того, що монополія не є ефективною формою ринкового господарювання, вона, підвищуючи ціни та зменшуючи обся­ги виробництва, негативно впливає на суспільну економіку. Поява ж монополії (монополізму) випливає з суті самої конку­ренції: конкуренція стимулює об'єднання підприємств у крупні з метою виграти конкурентну боротьбу. Уперше антимонопольні заходи були вжиті наприкінці XIX — на початку XX ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому ро­зумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їхніх об'єднань), або повне виключення конкуренції.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890) і з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. залишається єди­ним антитрестівським законом Америки. Він забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю.

Тим самим законом обмежувалась діяльність трестів і картелей.

Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно вело до істотного послаблення конкуренції або до встановлен­ня монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально ство­рені органи. У США — Федеральна торговельна комісія й Антитрестівське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживан­ня владою.

Більшість антимонопольних законів у європейських краї­нах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. У Німеччині монополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обі­гу, в Японії — коли частка однієї компанії перевищує 50%, а двох — 75% і більше,

Від директивної економіки Україна отримала у спадок над-монополізовану структуру виробництва та розподілу. Згідно з останніми даними Мінстату, в Україні є 870 підприємств, які мають монопольне становище у випуску промислової про­дукції. Найвищий рівень монополізації виробництва склався в машинобудуванні, металургії, хімічній промисловості.

Найважливішим напрямом побудови в Україні розвинутих ринкових відносин є введення в дію механізмів ринкового ре­гулювання, розвиток здорової конкуренції товаровиробників, демонополізація виробництва.

Для цього вже є певна правова база: на початку 1992 р. в Україні прийнято Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності». Він спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Згідно з цим законом, монопольним вважається становище, коли частка окремого підприємця на ринку його продукції перевищує 35%. Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм з метою запобігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та несумлінною конкуренцією. Також прий­нято закони України "Про Анти монопольний комітет України" та " Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недо­бросовісної конкуренції" та інші.

Тема 9