Гетьманування івана мазепи

На кінець ХVІІ ст. Лівобережжя перетворилося на центр політичного ікультурного життя в Україні. Цей край українці називали Гетьманщиною, а росіяни — Малоросією. Старшина фактично витиснула рядових козаків з вищих посад і відсторонила їх від участі в урядуванні, бажаючи домогтися у царя особливих привілеїв для себе.26 липня 1687 р. козацькою радою на р. Коломак генеральний писар І.Мазепа обирається гетьманом. Тут же підписується нова угода з Москвою -Коломацькі статті:гетьман не мав права змінювати генеральну старшину без дозволу царя, у Батурині розміщувався полк московських стрільців,для захисту від татар на півдні будувалися міста-фортеці (запорожці сприйняли це як зазіхання на їхні привілеї). Разом із тим статті не дозволяли російським воєводам втручатися в українські справи.І. Мазепа був високоосвіченим політичним діячем. Він знав декілька мов,зібрав багату бібліотеку, ввійшов в історію як великий меценат: за його сприяння було збудовано й відреставровано понад 20 великих Храмів,споруд для Києво-Могилянської колегії та ін.У проведенні внутрішньої політики новий гетьман спирався на козацьку

старшину - роздавав їй землі, впорядкував податки, земельну власність.Намагаючись зміцнити гетьманську владу, І. Мазепа вводить Нову категорію козацької старшини -бунчукових товаришів, цілком залежних від нього.У зовнішній політиці Мазепа відмовився від орієнтації як на Польщу, так

і на Туреччину таКрим.Розраховуючи зберегти автономію і розширити кордони на південь і захід, він проводив Промосковську політику. До того ж гетьман був близьким другом Петра І.У кінці XVII ст. Мазепа зі своїм військом бере участь у походах Петра І проти Туреччини.Але у1700 р. Петро І укладає мир з Туреччиною, починаючи Північну війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря.Поступово Петро І втягує Україну в Північну війну. В 1704 р. за наказом Петра І лівобережні полки Мазепи передислокувалися на Правобережжя. Повстанці сприйняли це як допомогу з боку Росії, але гетьман у своєму універсалі розкрив сенс цієї акції: допомога польському королеві у наведенні порядку в країні.Проте повстанці не припинили опору, і тільки арешт Палія та захоплення Мазепою основних міст Правобережжя покладають йому край. Мазепа затвердився на Правобережжі, збільшив кількість полків, роздав землі козацькі старшині.У 1708 р. перед Україною виникла загроза нападу Польщі та Швеції. Напрохання Мазепи про допомогу Петро І відповів відмовою.Коли поповзли чутки про намірПетра І реорганізувати козацтво, а гетьмана замінити російським ставлеником, то захвилювались і старшина, і Мазепа.

Такі дії Петра І з юридичного огляду розв'язували руки Мазепі, бо за

умовами угоди 1654 р. Росія була зобов'язана надавати Україні військову підтримку. Мазепа робить свій вибір і починає переговори зі Швецією. Він обіцяє Карлові XII зимові квартири в Україні для шведської армії, запаси їжі та фуражу та військову допомогу в обмін на звільненняУкраїни від впливу Москви.В кінці жовтня 1708 р. Мазепа виступає зБатурина назустріч шведам. Пізніше між Україною і Швецією укладено

угоду, згідно - остання виступала гарантом козацьких вольностей і

недоторканності українських кордонів. Заклики Мазепи підняти повстання проти російського царя не знайшли підтримки серед селян і козаків, якібоялися знову потрапити під владу польської шляхти. Тому замістьобіцяних 50 тис. війська Мазепа зміг привести з собою лише близько 2тис.Петро І здійснюєрішучі заходи. Збирається Глухівська рада, деобирається новий гетьман — І. Скоропадський, Було зруйновано козацьку столицю Батурин.Бік Мазепи взяли запорожці під орудою кошового отамана К. Гордієнка. За це Петро І у 1709 р. ліквідує ЗС.

Вирішальний бій між супротивниками стався 27 червня 1709 р. підПолтавою. Війська Карла XII і Мазепи були розбиті, і вони відступили уМолдавію під владу Туреччини. Тут 22 вересня 1709 р. Мазепа помер.

29. Після укладення „Вічного миру” (1686 р.) між Росією і Польщею центр політичного і культурного життя українських земель зосереджується на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, а росіяни – Малоросією.

Якщо на Правобережжі, яке відійшло до Польщі, зразу було знищено залишки автономії українців, то на Лівобережжі ще тривалий час зберігалися певні елементи державності, створеної в ході Української національної революції 1648–1676 рр.: виборність гетьмана та старшини, система місцевого самоврядування, судочинство, козацьке військо тощо. Проте початок XVIII ст. став переломним в житті Гетьманщини – розпочався форсований наступ російського царизму на автономні права України, незважаючи на протидію окремих його гетьманів. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії.

Дещо слабшим антиукраїнський тиск Росії був за правління імператорів Петра II та Єлизавети Петрівни і особливо жорстоким та руйнівним – за Петра I і Катерини II.

Поступово Петро І втягує Україну в Північну війну, в ході якої дедалі більше утискалися інтереси України. У 1708 р. перед Україною виникла загроза нападу Польщі та Швеції. На прохання Мазепи про допомогу Петро І відповів відмовоюМазепа робить свій історичний вибір і починає переговори зі Швецією. Пізніше між Україною і Швецією було укладено угоду, згідно з якою остання виступала гарантом козацьких вольностей і недоторканності українських кордонів. У відповідь на це Петро І здійснює рішучі заходи. Збирається Глухівська рада, де обирається новий гетьман – І. Скоропадський. Було зруйновано козацьку столицю Батурин, а її мешканці повністю винищені. За те, що на бік Мазепи пристали запорожці на чолі з кошовим отаманом К. Гордієнком, Петро І у 1709 р. ліквідував Запорізьку Січ. Вирішальний бій між супротивниками стався 27 червня 1709 р. під Полтавою. Війська Карла XII і Мазепи були розбиті, і вони з рештками розгромленої армії втекли в межі володінь турецького султана. За часів правління І. Скоропадського посилюється контроль Москви над Україною. До гетьмана був приставлений резидент – стольник А. Ізмайлов. У 1715 р. Петро І ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р. Росія проголошена імперією. Після закінчення Північної війни Петро І вживає додаткових заходи з ліквідації автономії України. В 1722 р. створюється Малоросійська колегія (1722–1727 рр.) на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. У середині XVIII ст. козацька старшина почала клопотатися про відновлення гетьманства. За рішенням Єлизавети Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено і 22 лютого 1750 року гетьманом обрано Кирила Розумовського – молодшого брата фаворита імператорки. Для вдосконалення діючої системи судочинства Розумовський провів у 1760-1763 рр. судову реформу, внаслідок якої було створено шляхетські суди – земський (для вирішення цивільних справ і підкоморський (для земельних справ). Провів також реформування козацького війська: вдосконалено артилерію, введено однакове озброєння та уніформу. Гетьман запровадив обов’язкове навчання козацьких дітей, вживав заходив до відкриття в Батурині університету. Намагаючись забезпечити собі підтримку козацької старшини – найвпливовішої частини українського суспільства, К. Розумовський йде їй назустріч і забороняє переходи селян без письмової згоди пана, починає скликати з’їзди старшини – Генеральні Збори, які мали тенденцію до перетворення на шляхетський парламент на зразок польського сейму.

Проте така політика гетьмана йшла врозріз з антиукраїнською політикою царизму і вона не могла довго продовжуватися. Після закінчення правління Єлизавети Петрівни (1761 р.) К. Розумовський втрачає і „режим особливого сприяння“, централізаторський тиск на Україну посилюється. Ще у 1754 р. була ліквідована одна з важливих ознак автономії – державна митниця на кордоні між Гетьманщиною та Росією. А в 1761 р. Київ переходить під пряме імперське правління.

Отже, тотальний наступ російського царату на українські землі у XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей; посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації; цілеспрямованим розколом українського суспільства (заохоченням чвар між старшиною та гетьманом, підбурюванням селян проти старшини); хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів, українських земель.

30. гетьманування кирила розумовського спроби реформ

Останній гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1750—1764). Представник козацького роду Розумовських. Граф Російської імперії, генерал-фельдмаршал.Завдяки своєму брату Олексію - чоловіку імператриці Єлизавети - потрапив доПетербурга, а потім 1743 року вирушив для навчання за кордон. Після повернення в Росію через деякий час, здібний і освічений 18-рычний юнак, був призначений президентом Імператорської АН.Коли Єлизавета видала указ про дозвіл козацькій старшині "обрати" гетьмана 1747 року, то призначила на посаду Розумовського, якого, крім односельців, ніхто не знав. Через майже 3 роки в Глухові відбулася церемонія обрання гетьмана з дотриманням усіх старовинних традицій.Царським указом від 5 червня 1750 року Єлизавета затвердила нового гетьмана 13 березня 1751 року. Розумовський у придворній церкві присягнув на вірність імператриці, отримав з її рук гетьманську булаву та ін. Клейноди.

І лише влітку 1751 року новий гетьман прибув в Україну. Розумовський вдався до спроб установити і спадкоємнегетьманство, виражаючи таким чином інтереси представників молодої старшинської інтелігенції

.Реформи:1. Заходи з відновлення самостійних дій держ -№31 реформи

На Лівобережжі у 1781 р. було скасовано поділ на полки й запроваджено новий адміністративний устрій. Пізніше (1886 р.) була ліквідована і друга Малоросійська колегія. У 1781–1782 рр. Лівобережна Україна була поділена на три намісництва — Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське. Тоді ж утворені Харківське (1780) та Катеринославське (1783) намісництва. Скрізь була заведена єдина для всієї Російської імперії система адміністрації. У 1782 р. вийшов указ царської Військової колегії про ліквідацію українських козацьких полків і створення замість них регулярних карабінерних полків за російським зразком. Старшини або залишалися на службі й діставали російські офіцерські чини, або звільнялися у відставку. Козаки ставали окремою групою (однією з найбільш привілейованих) державних селян. Таким чином, на кінець XVIII ст. царизм ліквідував автономний устрій в Україні, знищивши залишки української державності. Українська козацька старшина була юридично зрівняна з російськими дворянами і злилася з ними в одному пануючому стані, а основна маса селян була і фактично, і юридично закріпачена. — реформа, здійснена гетьманом К. Г. Розумовським для вдосконалення системи козацьких судів. Полягала в реорганізації суд. установ в Україні на зразок системи, передбаченої Статутами Великого князівства Литовського, з метою відділити суд. владу від адміністративної, спростити систему апеляц. інстанцій, розділити судочинство на розгляд цив. справ і розгляд крим. справ. На першому етапі реформи гетьм. універсалом від 16(27).IX 1760 було перебудовано Генеральний військ, суд (див. Генеральний суд). Склад його розширено до 12 осіб: 2 пост, генеральні судді та 10 депутатів, обраних на один рік від бунчукових товаришів (див. Бунчукове товариство), полк, старшини і сотників (по одному від полку). В 1767 депутатів змінили пост, члени суду. Ген. суд став найвищим апеляц. судом, органом нагляду за місц. судами, яким він давав інструкції і до яких направляв представників для участі в суд. засіданні. Як суд першої інстанції він розглядав справи ген. старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, канцеляристів та осіб, узятих під особисту опіку гетьмана. Щодо вироків Ген. військ, суду можна було апелювати до суду гетьмана. Під приводом поліпшення апеляц. справи 17(28).II 1763 Генеральну військову канцелярію було позбавлено суд. функцій

адмін органів Укр. ставши гетьманом, домагався від уряду повернення Україні її прав.У жовтні 1751 року внаслідок його постійних прохань Україна була виведена з відомства Сенату,передана Колегії ін.справ, як було раніше, передано під управ. гетьмана ЗС, яка від 1686 року підпорядковувалась цар.уряду, та Київ, який був до того у відомстві рос.воєвод. З України було виведено цар.війська, скасовано владу цар.урядників. Розумовський почав призначати полковників і роздавати їм землі. столицею він обрав м.Батурин,резиденція знах. у Глухові.2 Заходи зі зміцнення позицій української шляхти. Великого значення набула старшинська рада, яку регулярно почали скликати в Глухові На одній з таких рад було поширено промову "Про поліпшення стану Малоросії", яка виражала шляхетські настрої того часу (термін "шляхетство" став офіційною назвою козацької старшини). - консервативні: зберігаючи козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу РП, а на перешкоді були посполиті які переселялися з місця на місце. Тому гетьман Розумовський видає кілька універсалів про обмеження прав переходу селян, але в той час було відкрито ширший доступ до старшини представникам духовенства, міському патриціату тощо.Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, тому Розумовському не вдалося дістати право дипломатичних зносин. 3. Реформа судочинства. Найрішучіші заходи випали на 60-ті роки ХVIII століття, коли гетьман відвідав всі полки. Першочергового вирішення вимагало судочинство. Тільки за Кирила Розумовського зведення законів повернуто надоопрацювання. В 1760 році видано гетьманський універсал про реформу судочинства.Ген суд (12 осіб) 2 генсудді +10 виборних осіб із старшини кожного полку судовий повіт земський суд (цивільні справи) гродський суд (кримін справи) підкоморський суд (земельні справи) Універсалами 1763 гетьман дозволяв полковим канцеляріям та прохачам-чолобитникам звертатися безпосередньо до Ген суду, що зменшило кіл-ть судових інструкцій. На виконання універсалів Розумовського у містах із значкових товаришів або сотенної старшини почали обирати возних. Спроби гетьмана відродити колишню систему судочинства РПсвідчили про прагнення перетворити Гетьманщину на цив шляхетськудержаву.

4.Реформа у війську. За проектом Лубенського полковника І. Кулябки проведено реформу коз. війська. Полки перетворювалися на регулярні. Запроваджувалася муштра за ін.зразком, вводилася уніформа.Удоскон. артилерія. 5. з реформув. освіти і культури. Задуми-В полках поч. діяти школи для обов'язкового навчання коздітей від 12 -15 р, вводилася військ підготовка.планував відкрити у Батурині університет, прагнув влаштув життя в Ук подібне до столичного, У місті відбувались концерти італ опери.Але гетьман не встиг втілити в житія всі свої задуми. У жовтні і 764 року Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження, а імпер наказом від 10 листопада й сенатським указом від 17 листопада 1764 року його звільнено від гетьманства.

32. Геополітичні зміни у Східній Європі напр. XVIII – на поч XIX ст

Нова геополітична ситуація, яка склалася в Центральній та Східній Європі на кінець XVIII — початок XIX ст., спричинила великі геополітичні зміни і соціальні перетворення в Україні. Після другого (1793 р.) і третього (1795 р.) поділу перестала існувати Річ Посполита, до складу якої входили значні території українських земель. На кінець XVIII ст. було ліквідовано Кримське ханство, що несло великі страждання і спустошення українському народові протягом чотирьох з половиною століть свого існування. Унаслідок цих змін виникли нові геополітичні утворення на карті Європи. Галичина, Закарпаття, а згодом і Буковина ввійшли до складу Австрійської імперії, а всі інші українські землі разом з інтегрованою Гетьманщиною та Слобожанщиною — до російської держави. Таким чином, переважна більшість українських земель від Збруча на заході до Дінця на сході опинилися під владою імперії Романових.

Сталися значні зміни і в адміністр-територ устрої України, яка входила до Росії. Деякі зміни відбулися на початку XIX ст. Зокрема, було утворено дев'ять губерній (Чернігівську, Полтавську, Харківську, Київську, Херсонську, Таврійську, Волинську, Подільську, Катеринославську), які за системою управління наслідували російські. Державну владу в них здійснювали губернатори котрих призначав і звільняв цар. Губернії складалися з повітів, у яких хазяйнували царські справники. Повіти поділялися на стани, які очолювали поліцейські пристави. Для зміцнення влади губернаторів створювалися на військовий зразок ще й генерал-губернаторства: Полтавське й Чернігівське (з Харківською, Полтавською, Чернігівською губерніями), Новоросійсько-Бессарабське (з Херсонською, Катеринославською, Таврійською губерніями і Бессарабською областю) та Київське (з Київською, Волинською, Подільською губерніями). На чолі генерал-губернаторств стояли військові генерал-губернатори, їм підпорядковувалися не лише місцева адміністрація й поліція, а й розквартировані на території губернії війська. На початку XIX ст. в усіх губерніях заснували ще й охоронні відділення (так звану охранку) для виявлення і покарання політичних противників царського самодержавства.

33. Українське національне відродження напр. XVIII - поч XIX

Суть цього процесу полягає у відновленні різних сфер буття народу після їх занепаду. Наприкінці 18 – поч. 19 ст помітно зріс інтерес до національної історії. Це виявилось в активному збиранні та публікації історичних джерел і пам’яток. Праця істориків-аматорів другої половини 18 ст. підготувала появу в першій половині 19 ст. двох самобутніх творів, які відіграли значну роль у формуванні історичної самосвідомості укр. народу. Це – «Історія Русів» анонімного автора та праця Д. Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії».

Виходом у світ в Петербурзі «Опису весільних українських простонародних обрядів» Г. Калиновського було започатковано укр. етнографію. Фундатором вітчизняної фольклорстики став М. Церелєв. Важливе значення мав вихід у світ 1823 р. словника української мови, укладеного І. Войцеховичем. Одним із перших, хто виступив проти офіційних концепцій та примітивно-побутових поглядів на українську мову, був видатний харківський славіст І. Срезневський. Він наголошував на те, що укр. мова – не діалект, а повноцінна самобутні мова, яка має велике літературне майбутнє. Своєрідним підтвердженням слів І. Срезневського стала творчість І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Т. Шевченка. У середині 40-х років 10 ст склалися умови, що сприяли кристалізації національної політичної думки, організаційному згуртуванню передової інтелігенції. У 1846 р. виникла таємна організація – Кирило-Мефодіївське братство. Вона стала своєрідною реакцією укр. народу на посилення наступу царату на його права. Засновники – В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. Характерною була релігійна спрямованість. Основні програмні положення сформульовані у «Книзі буття укр. народу» і «Статуті Слов’янського братства св.. Кирила і Мефодія». Суттєві зрушення, які відбулися напр. 18-поч 19 ст в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права.

№ 34 соціальній,економічний розвиток 19 ст

Кінець XVIII-початок XIX ст. був часом великих політичних змін і соціальних перетворень в Україні, спричинених насамперед новою геополітичноюситуацією у Центральній та Східній Європі. Серед українських земель, що у XIX ст. становили південно-західну частину Російської імперії, виділялося чотири великих регіони: Лівобережна Україна,Слобожанщина, Правобережна Україна та Південна (Степова Україна). Найвирішальніші зміни сталися тут у 80-х роках. У 1781 р. була скасована полково-адміністративна система. Гетьманщина була розділена на три намісництва - Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, які підпорядковувалися владі малоросійського генерал-губернаторства. У 1783 р. у цьому районі було введено кріпацтво. Закріпачення лівобережних селян відбувалося у час, коли інституція кріпацтва перебувала у занепаді в інших частинах Російської імперії.Того ж року козацька армія була перетворена у регулярні військові частини. Лівобережжя порівняно з іншими регіонами було найбільш українським за складом населення. Українці становили близько 95% місцевих жителів, вони займалися сільським господарством і жили у селах. Цей регіон відзначався великою густотою міст і містечок, але, як правило, вони мало відрізнялися від сит захарактером зайнятості населення. Частина міщан займалася ремеслом і купецтвом. Слобідська Україна була перетворена у звичайну губернію Російської імперії (з 1824 по 1835 р. вона називалася Слобідсько-Українською, а з 1835 р. - Харківською губернією). Але Слобожанщині на довший час вдалося зберегти свій національний характер, внести свій оригінальний струмінь у формування української національної традиції XIX ст.

Промислове виробництво в Україні першої половини XIX ст. мало переважно сільський характер. Лише 27% промислових підприємств у 40-х роках були розміщені у містах. Ця особливість випливала із галузевої структури української промисловості: головними промисловими галузями були харчова промисловість і переробка відходів тваринництва. Підприємства цих галузей розміщувалися ближче до сировини, тобто у селах, а не в містах, і на них працювали переважно кріпаки. Фабрики часто функціонували сезонно, у перервах між сільськогосподарськими роботами, коли селянство не було зайняте вирощуванням і збиранням урожаю. Український середній клас був ослаблений і не міг творити конкуренцію російським купцям і ремісникам, які нерідко користувалися державною підтримкою. Включення українських земель до складу Росії призвело до еміграції інтелектуальних сил на північ, в імперську столицю. Там вони могли знайти краще застосування свого потенціалу, водночас зміцнюючи імперію політично, культурно і економічно та послаблюючи позиції своєї батьківщини.

35.. кирило-мефодіївське братство

-українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві.Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.Організація була названа іменами слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.Знаком став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846.У квітні 1846 року до братства вступив Т Шевченко.Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська розночинна інтелегенція.Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) — до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький).лени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).Основні програмні положення цієї організації сформульовані у Книзі буття

українського народу" і "Статуті Слов'янського братства св. Кирила і

Мефодія". Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво

виражена релігійна спрямованість. Про це свідчить той факт, що товариство назване на честь відомих слов'янських просвітителів,Кирила й Мефодія, і форма організації була запозичена в укрцерковних братств. "Книга буття українського народу" — це синтезна модель перебудови суспжиття, у якій була зроблена спроба врахувати релігійні,

соц та нац фактори.«Статуті Слов'ян братства св. Кирила і Мефодія», осн автором був М Костомаров, та у «Записці», написаній В Білозерським. В основу документів лягли ідеї укр нац відродження і панславізму.Іст знач полягає - воно було 1-ю спробою укр інтелігенції вдатися до політ боротьби. важливим було і те, що братство стало самостійним і самобутнім політ формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політ настанов жодної з загальнорос сусп течій.Це позит вплинуло на нац свідомість.