Внутрішня та зовнішня політика Української Держави за часів П.Скоропадського

Гетьман П.Скоропадський, колишній царський генерал, командир 1–го Українізованого корпусу, доступився до влади в Україні 29 квітня 1918 р. завдяки державному перевороту, здійсненому за допомогою німецько–австрійських окупаційних військ.

29 квітня 1918 р. у Києві зібрався хліборобський конгрес; на нього прибули уповноважені представники від 8 українських губерній. У своїх промовах вони висловлювали невдоволеність політикою Центральної Ради, вимагаючи поновлення приватної власності на землю та утворення міцної влади у формі історичного гетьманату. Присутні одноголосно обрали гетьманом П.Скоропадського. Протягом 29 квітня прихильники гетьманського перевороту зайняли всі державні установи, практично без боротьби. Центральну Раду було розпущено; на цьому державний переворот, якого ще називають «безкровним», закінчився. Фактично в Україні відбулася зміна республіканської форми правління на монархічну. Характер державної системи, якої прагнув гетьман, нелегко визначити однозначно, — найвірогідніше, то мала бути конституційна монархія, що відійшла від традиційної самодержавної системи в Росії.

Одним із перших кроків нового уряду було проголошення 29 квітня маніфестів — «Грамота до всього Українського Народу» та «Закони про тимчасовий устрій України», підписаних гетьманом і головою Ради міністрів Миколою Устимовичем. У грамоті гетьман заявляв, що «взяв на себе тимчасово всю повноту влади», тобто перебрав до своїх рук усі три гілки влади (законодавчу, виконавчу та судову). Цією ж грамотою він оголосив себе гетьманом усієї України. Центральна Рада і всі земельні комітети розпускалися, міністри звільнялися; поновлювалося право приватної власності. У законах підкреслювалося, що вони діють до скликання Сейму (Український сейм міг бути скликаний «тільки після видання закону про вибори до нього»). Також окреслювалися головні напрямки роботи нового уряду в галузі гетьманської влади, прав населення, законів, організації управління. Замість назви «Українська Народна Республіка» мала вживатися назва «Українська Держава». Водночас відбувався процес формування нового уряду — Ради Міністрів, першим головою якої призначили М.Устимовича. Але сформувати кабінет він не зміг, і 30 квітня на посаду голови Ради Міністрів було призначено М.Василенка, а після нього — Ф.Лизогуба.

Першим кроком у внутрішній політиці стало вирішення земельного питання. Було засновано Вищу земельну комісію на чолі з гетьманом та земельні комісії — губернські й повітові. Аграрна політика Скоропадського мала поміркований характер і нагадувала реформи Столипіна. Кінцевою метою цієї політики мало стати утворення сильної верстви селян–середняків, які служили б міцною опорою уряду. Усі великі земельні маєтки мали бути викуплені державою за допомогою державного Земельного банку і розподілені між селянами не більш як по 25 десятин в одні руки. Тільки господарства, які мали культурне значення, обслуговували цукроварні тощо, могли мати по 200 десятин.

Великий обсяг роботи припав на міністерство шляхів. Отримавши в своє розпорядження залізниці, більшість яких була зруйнована, пошкоджені мости, залишки потягів і вагонів, міністерство спромоглося вже до середини літа налагодити нормальний залізничний рух.

Не менш успішно працювало міністерство фінансів. Воно спромоглося налагодити розхитані фінанси і створити дієвий державний бюджет Українською валютою, яка була реально забезпечена природними ресурсами України, стала гривня.

Найвизначніших і найтривкіших успіхів гетьманський уряд досяг у сфері науки й освіти. Українізація системи освіти провадилася відкриттям паралельно до наявних російських навчальних закладів українських вищих шкіл, гімназій та університетів. Наприкінці гетьманської доби існувало близько 150 українських гімназій. 6 жовтня 1918 р. в Києві було відкрито перший Державний український університет, 22 жовтня — другий Український університет у Кам'янці–Подільському. Існували плани відкриття університетів у Харкові, Катеринославі та Одесі. Було засновано Державний український архів, в якому мали зосереджуватись документи з історії України, а також Національну галерею мистецтва, Український історичний музей та Українську національну бібліотеку. 24 листопада 1918 р. відбулося урочисте відкриття Української Академії наук на чолі з В. Вернадським, яка стала науковим осередком, що гуртував найкращі наукові сили України. Також до досягнень у галузі культури необхідно додати створення: Українського театру драми та комедії; Української державної капели під проводом О. Кошиця; Державного симфонічного оркестру під проводом О.Горілого. Широко розгорнулося видання підручників українською мовою.

У військовій сфері значні зусилля було спрямовано на створення сильного українського війська. Гетьманський уряд прийняв проект Центральної Ради про формування 8 корпусів і 45 кінних дивізій, планувалося довести кількість війська до 300 тис. Для готування освічених старшин засновувалися спеціальні військові школи. Але через протидію німецького командування гетьман зміг створити лише 65–тисячну армію. А ще 16 жовтня 1918 р. гетьман окремим універсалом відновив козацтво на чолі з Великою козацькою радою. Цьому передували дві мети: створити заможну, з сильними історичними традиціями верству, а з іншого боку — мати надійне військо. Було досягнуто згоди з німецьким урядом щодо передання Україні кораблів Чорноморського флоту, захоплених німцями.

Дуже важливими були судові реформи: налагоджено судову справу, створено сенат, суд на нових засадах, укладено багато нових законів.

У зовнішньополітичній діяльності гетьмана були значні обмеження. Союзництво з державами Четверного союзу стримувало його відносини з країнами Антанти. І все ж гетьман спромігся встановити дипломатичні відносини зі Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією. У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців. Так, до Української Держави було приєднано Гомельський, Путивльський, Рильський, Суджанський, Грайворонський, Бєлгородський, Корочанський, Валуйський, Річицький, Пінський, Мозирський повіти, Холмщину, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії. Розроблялися проекти федеративного входження Кубані до України. Велись україно–румунські перемовини про повернення окупованих етнічних українських земель.

Восени 1918 р. зовнішньополітична орієнтація гетьмана круто змінилася. Внаслідок поразки Четверного союзу гетьман почав шукати підтримки у країн Антанти. Гетьманщина наполягала на федеративних зв'язках із білою Росією. 14 листопада 1918 р. П.Скоропадський зважився на відчайдушний крок: оголосив грамоту про федеративні зв'язки з небільшовицькою Росією, але це його режим не врятувало.