Початок української революції, утворення Центральної Ради

Звістка про Лютневу революцію в Росії й падіння династії Романових збіглася в Україні з роковинами народження і смерті Т.Шевченка. Перша інформація з бунтівного Петрограда надійшла до Києва 28 лютого 1917 р., але ще декілька днів потому жодних офіційних заяв із цього приводу в київських газетах видрукувано не було. Лише 4 березня відбулося перше засідання виконкому Ради об'єднаних громадських організацій на чолі із заступником київського голови М.Стародомським. Того ж дня відбулися й установчі збори Київської ради робітничих депутатів, виконком якої було обрано з 37 осіб.

Проте найважливішою і доленосною подією початку березня стало створення Української Центральної Ради (УЦР). Хоча зараз в Україні досить ґрунтовно досліджується цей період вітчизняної історії, дотепер немає чіткої картини того, за яких обставин і якого конкретного дня сталася ця подія. У шкільних підручниках здебільшого утворення Центральної Ради датується 4 (17 за новим стилем) березня 1917 р. Цю дату назвав свого часу один з активних діячів Центральної Ради історик Д.Дорошенко. І хоча він наголошував на тому, що 4 березня можна вважати лише формальною датою, саме її й прийняли як незаперечну. Але інші історики, а ще раніше — й ініціатори створення Центральної Ради, датували її народження 7 (20) березня, оскільки саме того дня відбулися вибори голови, заступників голови і секретаря УЦР. Такої думки, зокрема, дотримувався й М.Грушевський. На думку дослідника Центральної Ради В.Верстюка, створення її розпочалося 3 березня і тривало близько десяти днів.

Ініціатором створення цього штабу української революції, як згодом назвуть УЦР, виступило «Товариство українських поступовців», організоване М.Грушевським і С.Єфремовим. Поступовці скористалися з рекомендації Тимчасового уряду Росії утворювати на місцях ради громадських організацій, але утворили не губернську раду, а раду загальноукраїнського масштабу.

Головою Української Центральної Ради було заочно обрано загальновизнаного лідера національно–визвольних змагань українського народу професора М.Грушевського, який лічив останні дні свого московського заслання. Щодо заступників голови Центральної Ради у перший період її існування, то ними було обрано представника кооперативного руху Ф.Крижанівського і члена ТУП Д.Дорошенка, товаришем голови — українського соціал–демократа Д.Антоновича, писарем — члена УСДРП С.Веселовського, а скарбником — іще одного кооператора, В.Коваля. Після відставки Д.Дорошенка на посаду заступника голови УЦР було обрано визначного українського літературознавця і громадського діяча В.Науменка. Представником Центральної Ради в Петербурзі був М.Славінський. Він виконував функції посередника між УЦР і Тимчасовим урядом.

До Центральної Ради ввійшли представники всіх провідних національних партій. Окрім поступовців, там були українські соціал–демократи і соціалісти–революціонери, представники культурно–освітніх, кооперативних і студентських організацій, наукових товариств, громад, гуртків, представники православного духівництва. Упродовж першого місяця своєї роботи Центральна Рада залишалася в основному київською організацією, до того ж нечисленною, її вплив майже не поширювався за межі столиці. Не мала вона попервах і чітких політичних гасел. У перших відозвах звучали здебільшого культурницькі мотиви: організовуватися в політичні товариства, заводити українські школи, розвивати українське книгодрукування і пресу. Проте головним здобутком було висунення гасла територіальної автономії України у складі нової демократичної Росії.

Великий моральний вплив на розвиток української революції справила петроградська маніфестація українців 12 березня та українська маніфестація 19 березня у Києві, в якій під сотнями (понад 320) прапорів взяли участь близько 100 тис. осіб. Вона стала кульмінаційною подією у відродженні національного руху. Повернувшись до Києва, М.Грушевський висунув гасло автономії України у складі Федеративної Російської республіки. М.Грушевський не сприйняв поміркованого лібералізму своїх товаришів–тупівців і став на радикальну позицію.