Небанківські кредитні інститути на ринку фінансових послуг

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факто­ринговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги. Росту ролі спеціалізованих небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини: ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки.

Основні форми діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобі­лізації капіталу через усі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Лізингові компанії – фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах. Вони займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорого коштують, та наданням їх в оренду з правом наступного викупу. У нашій країні лізингові операції здійснюють комерційні банки.

Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні та позичкові кошти. Держава, як правило, створює їм пільгові умови одержання банківських позичок, оскільки лізингові операції приносять істотну вигоду підприєм­ницькій діяльності. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі. Оренда машин, устаткування дозволяє уникнути витрат, пов'язаних з моральним старінням засобів виробництва.

Каса взаємної допомоги – це громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників і службовців – членів профспілки, в колгоспах – для колгоспників, у відділах соціаль­ного забезпечення місцевих рад – для пенсіонерів. (Управління касою взаємної допомоги здійснюється загальними зборами її членів і обраним на ньому правлінням. Члени каси сплачують вступні і щомісячні членські внески у встановлених розмірах. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені, за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотацій профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довго­строкові (до шести, в окремих випадках – до 10 місяців) та коротко­стро­ко­ві (до чергового одержання заробітної плати) позички. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позичок до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок – залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси. Позички надаються без стягнення процентів. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Коли один з членів каси вибуває, повертаються йому членські внески, за винятком його заборгованості за позичками.)

В умовах повільного збільшення доходів населення постійно збільшується попит на предмети довгострокового користування – будинки, автомобілі, меблі, дорогі товари домашнього вжитку. У навколишньому світі такі покупки практично ніколи не викону­ють­ся за рахунок збережень, а існуючі механізми нагадують забуту (але ефективну) систему купівлі “у кредит” та видачі позичок, яка існувала в соціалістичному госпо­дар­стві. Симбіоз кредитних спілок і торгівлі дає двоякий результат як для громадян – негайне надання права користування товаром, так і для торгівлі – збільшення обороту. Подвійний позитивний ефект підсилюється і тим, що кредитні спілки носять суспільно-по­зитивний характер, тобто участь у них самих споживачів. Ос­новна мета такої форми – взаємне кредитування, а мета діяльності спілки – підвищення добробуту учасників шляхом взаємного кредитування їх фінансових потреб на умовах повернення й платності.

Кредитні спілки створюються на кооперативній основі з метою залучення особистих заощаджень громадян для взаємного кредитування. Кредитні спілки спеціалізуються, в основному, на обслуговуванні малозабезпечених верств населення. Пасивні операції їх формуються за рахунок пайових внесків на які виплачуються відсотки, а також кредитів банків. Активні операції – 90% усіх активів складають коротко­строкові позики, а інша частина формується за рахунок вкладів у цінні папери як приватні, так і державні.

Безумовно, така форма кредитування не нова на сучасному банківському ринку. Але в політиці, яку проводять банки, існують певні недоліки: нерозвинені механізми кредитування приватних осіб, малого бізнесу тощо. (До сьогоднішнього часу ця сфера поповнюється із приватних позичок і заповнюється далеко не на 100 відсотків.

Звертаючись до досвіду зарубіжних країн, починаючи від США та післявоєнної Західної Європи і закінчуючи нашими сусідами – Польщею, Чехією, Угорщиною, де малий бізнес ві­діграє дуже важливу роль у забезпеченні економічного росту, неможливо не звернути увагу на роль кредитних спілок. Ста­новлення малого підприємства майже завжди пов'язане з трудно­щами в отриманні початкового капіталу. Банки зацікавлені у кредитуванні вже стабільного бізнесу з постійними грошовими потоками. Тому основним інвестором малих проектів виступають такі інститути, як кредитні установи. Переносячи цю схему в наші умови, визначимо відразу – потреба українського малого бізнесу в інвестиціях величезна, особливо якщо врахувати, що розвиток виробничого бізнесу робить тільки перші кроки і вимагає більших капіталовкладень, ніж торгова діяльність.)

Отже, кредитна спілка – це юридична форма кооперування фізичних осіб з метою більш ефективного використання вільних грошових засобів учасників на основі взаємного кредитування, тобто шляхом видачі споживацьких та комерційних кредитів.

Виділяються такі етапи діяльності кредитних союзів:

1) залучення капіталів учасників;

2) аналіз і вибір об'єктів інвестування;

3) надання кредиту;

4) повернення кредиту.

В Україні існують досить солідні теоретичні доробки, які потрібно використати для розвитку даного інституту в умовах національної економіки.

Головною причиною є загальна нестабільність. Тому довгострокове кредитування вважається надризиковим.

Наступна – соціально-психологічна. Після краху трастів та інших спо­рід­нених їм структур у населення з'явилась стійка неприязнь до всіх організацій, які зби­ра­ють кошти.