Тема 3. Поняття та класифікація фінан­со­вого посередництва

1. Фінансове посередництво: поняття та суть

Фінансові посередники, як правило, – це великі структури. До них належать: банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути. Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Вони мають мож­ливість отримувати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспро­можності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за них, рівномірно розподіляючи ризики. Вони таким чином допомагають приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкласти капітал у різні підприємства), тобто «не складати всі яйця до одного кошика». Крім того, система спеціалізованих фінансових посередників може надати тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.

Переміщення капіталу трьома різними засобами від тих, хто має заощадження до тих, хто їх потребує, зображено на схематично.

Безпосереднє переміщення грошей та цінних паперів, як показано у верхній частині діаграми, відбувається, коли компанія передає свої акції або облігації безпосередньо власникам грошових коштів без посередництва будь-яких фінансових інститутів.

Компанія продає свої акції та облігації інвестиційному банку, який, у свою чергу, продає ці ж цінні папери компаніям і особам, що мають заощадження. Банк бере на себе ризик, тому що може бути неспроможним перепродати їх тим, хто має заощадження, за ту суму, за яку цінні папери були придбані. Тому що нові цінні папери розміщені, і компанія одержує свій дохід від їх продажу, це є операцією на первинному ринку. Хоча цінні папери продаються два рази, реально цей процес є однією операцією на первинному ринку цінних паперів з інвестиційним банкіром у ролі брокера, який допомагає руху (трансферу) капіталу від тих, хто мас заощадження до підприємств. Інвес­тиційний банкірський дім: об'єднання, яке гарантує розміщення цінних паперів і розподіляє нові цінні папери, що рекомендуються для інвестицій, а також сприяє фінансуванню компаній
(підприємств).

Переміщення (трансфер) капіталу також може здійснюватись за допомогою “фінансового посередника”. Спочатку посередник купує грошові кошти у тих, хто має заощадження, в обмін на свої власні цінні папери, а потім використовує ці грошові кошти для придбання і збереження цінних паперів компанії. Наприклад, той, хто має заощад­же­ння, може дати банку певну суму, одержуючи замість того від нього депозитний сертифікат, а потім банк зміг би позичити гроші якій-небудь малій компанії у вигляді позики під нерухомість. Отже, фінансові посередники засновують нові форми капіталу – в даному випадку – депозитні сертифікати, які й надійніші, й ліквідніші за заставні (іпотеки). Тому вони і є більш якісними цінними паперами, що зберігаються більшістю осіб із заощадженнями. Наявність фінансових посередників значно збільшує ефек­тив­ність ринків короткотермінового і довготермінового позикового капіталу.

2. Ринок банківських послуг – складова ринку фінансових послуг

Розвиток ринкових відносин, процес товарообміну зумовлюють використання грошей як загального еквіваленту. Виникає потреба в реалізації всіх функцій грошей, необхідність десь їх зберігати, розмінювати, обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої, пересилати, а надалі – десь позичити, щоб вчасно здійснити певні розрахунки чи розширити свою справу. Даний процес об'єктивно зумовив зародження і розвиток банківської справи.

Банківська система відіграє дуже важливу роль у госпо­дарській структурі країн з розвиненими ринковими відносинами. Через неї проходить великий обсяг грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення. Вона мобілізує і перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи різних класів і верств населення, виконує різноманітні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції. Банківська система організовує й обслуговує рух головного атрибуту ринку – капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перелив у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

У західних країнах комерційні банки – це одна з найстаріших та найпоширеніших груп кредитних установ, що виконують більшість фінансових операцій та послуг, відомих у підприємницькій практиці. Через спеціальну роль, яку виконують комерційні банки в економіці, вони важко регулюються. Основними функціями, які виконують комерційні банки, є функція збереження і функція укладання угод.

У процесі забезпечення збереження і функцій укладання угод банки збирають, обробляють, модернізують і контролюють інформацію про своїх клієнтів, особливо позичальників. Комерційні банки мають репутацію інформаційних процесорів. Якість цих інформаційних потоків, у термінах своєчасності та точності є критичним фактором, що визначає ефективність і якість діяльності банку.

Банки як фірми, що надають фінансові послуги. Комерційні банки є постачаль­ни­ка­ми трьох основних послуг: послуги укла­дання угод; портфельні послуги; послуги обробки інформації та даних. До появи нової сфери, що надає фінансові послуги, комерційні банки не боролися за ці основні послуги, які вони роблять зараз. У результаті, банки намагаються розширити коло своїх послуг. Крім того, вони поділяють їх на три області: банківська діяльність інвестицій (наприклад, підписання цінних паперів), страхування і нерухомість. (Розвиток інвестиційних банків у межах комерційних банківських організацій – відносно нове явище.)

Комерційні банки мають дуже низький рівень витрат (наприклад, знецінення, податки на власність) у їх вартісному вираженні. Присутність фіксованих виробничих витрат у структурі вартості фірми згадується як операційний левередж. Нецінові фірми типу виробників автомобілів, сталі чи алюмінію мають високий рівень операційного левереджу; фінансові фірми типу комерційних банків, компаній страхування мають дуже низький рівень операційного левереджу. Таким чином, одна з важливих характеристик балансового листа – відсутність істотної кількості фіксованих активів і відповідно низь­кий рівень операційного левереджу.

Ризик фінансового левереджу – це ризик, що виникає в процесі залучення коштів банком за допомогою емісії боргових зобов'язань для використання цих коштів іншими учасниками банківської структури (філіали, дочірні банки) чи вкладу в статутний капітал цих структур.

Банки виступають одночасно у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних грошових коштів. Купівля і залучення тимчасово вільних грошових коштів – це пасивні операції банків, а продаж та інвестування – це активні. Оскільки в ринковій економіці існують декілька джерел позичкових коштів – комерційний кредит, позички на основі емісії облігацій та інших цінних паперів, банки, крім прямого, здійснюють і опосередковане кредитування. Вони не тільки кредитують пози­чальників, а й надають посередницькі послуги для одержання позичок у третіх осіб. До таких послуг належать, зокрема, надання гарантій й консорціальні операції (кредитні операції, що здійснюються для одного клієнта двома або кількома банками).

Висока кваліфікація банківських працівників, спорідненість процедур обслуго­ву­ван­ня, спеціальна оснащеність банківських приміщень та ряд інших умов сприяють розвитку додаткових сфер банківських послуг. Додаткові послуги мають за мету забезпечити максимальне задоволення індивідуальних потреб клієнтів і, таким чином, стимулювання вкладень у комерційний банк. Такими послугами є:

- консультування в галузі бухгалтерського обліку та фінансового контролю;

- аналіз кредитоспроможності;

- посередництво в операціях з цінними паперами;

- трастові операції (управління майном за дорученням клієнта).

Серед нових у сфері традиційних банківських послуг необ­хідно назвати:

- факторинг;

- чековий споживчий кредит;

- кредитні картки;

- лізинг.