Методичні рекомендації. Проблеми забезпечення зайнятості є надзвичайно важливи­ми для будь-якої держави, в тому числі й для України

Проблеми забезпечення зайнятості є надзвичайно важливи­ми для будь-якої держави, в тому числі й для України. Пере­дусім це пояснюється тим, що ринкові відносини супроводжу­ються таким негативним явищем, як безробіття, неповна зай­нятість. Держави з соціальною ринковою економікою докла­дають значні зусилля для розв'язання проблем зайнятості, створення нових робочих місць, запобігання колективним звільненням, соціального захисту безробітних.

У березні 2007 р. МОП опублікувала п'яту доповідь "Гло­бальні тенденції у сфері зайнятості"¹, в якій подається нова інформація про основні тенденції у рамках глобальних рин­ків праці. Відзначається як позитивний фактор високе зро­стання глобального ВВП у 2006 р., яке становило 5,2 %, за­вдяки чому повсюдно вдалося стабілізувати становище на ринках праці. У 2006 р. порівняно з 2005 р. налічувалася більша кількість зайнятих осіб. Водночас, незважаючи на економічне зростання, багато людей залишалися безробітни­ми в абсолютному вимірі. Число безробітних залишалося як ніколи високим – 195,2 млн осіб, тому глобальний рівень безробіття у 2006 р. становив 6,3 %.

У цілому по ЄС рівень безробіття у 2004 р. становив 9 %, а у першій половині 2005 р. – 8,7 %. Для порівняння: у СІЛА рі­вень безробіття становив 5,1 і 4,8 % відповідно. За структурою в Європі безробіття вище у жінок, ніж у чоловіків. Безробітних із вищою освітою – 6,3 %, з початковою і середньою освітою – 9,8 %². За оцінками Євростату, у жовтні 2005 р. 12,1 млн осіб залишалися безробітними в єврозоні та 18,4 млн – в ЄС у Цілому. При цьому найнижчі показники безробіття були за­фіксовані в Ірландії, Великобританії, Данії, Нідерландах та Австрії (від 4,3 до 5,3 %). Найвищі – у Польщі (17,6 %), Сло­ваччині (16,2), Греції (9,9), Франції (9,3), Німеччині (9,1) та Латвії (8,7 %).

Щодо рівня безробіття в Україні слід зазначити, що за ра­дянських часів такого суспільного явища офіційно не визнава­лося. Лише Законом України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ¹ було легально введено поняття безробітного, створено Державну службу зайнятості для пошу­ку безробітним підходящої роботи, з 1 січня 2001 р. уведено в дію систему загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, розроблено й інші заходи соціального захисту окремих категорій безробітних.

У перші роки незалежності та переходу до ринкової еконо­міки в Україні, як і в інших державах колишнього СРСР, був дуже високий рівень безробіття. За даними Світового банку ре­альне безробіття Україні станом на початок 1999 р. сягнуло ЗО %, а в деяких регіонах Західної України – у Криму – 50 %. У 2006 р. за даними Державного центру зайнятості Міністерс­тва праці та соціальної політики України рівень безробіття (визначений за методологією МОП) становив 6,8 % економічно активного населення проти 7,2 % за 2005 р. Рівень зареєстро­ваного безробіття у 2006 р. становив 2,8 % (у 2005 р. – 3,2 %), на 1 травня 2007 р. – 2,6 %².

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2006 р. № 922 затверджені Основні напрями проведення державної політики зайнятості на період до 2009 р. У цьому документі аналізується стан ринку праці у 2001–2005 рр. та визнача­ються напрями державного регулювання у сфері зайнятості на період до 2009 р.

Законом України "Про зайнятість населення" зайнятість визначається як діяльність громадян, пов'язана із задоволен­ням особистих та суспільних потреб і така, що як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Категорії зай­нятого населення визначені у ч. 3 ст. 1 цього Закону. Слід відрізняти поняття "зайнята особа" і "працівник". До зайнято­го населення належать не лише трудящі, а й ті, хто навчається або перебуває на державній службі, несе військову службу тощо.

Законодавством встановлено державні гарантії зайнятості населення, які поділяються на основні, тобто такі, що мають загальний характер і стосуються всього населення, і додаткові – встановлені для окремих категорій населення. Закон Украї­ни "Про зайнятість населення" встановлює такі основні дер­жавні гарантії права на вибір професії та виду діяльності: дер­жава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від необґрунтованої відмови у прий­нятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; безплатне сприяння у підборі підходящої роботи; безплатне навчання безробітних нових професій, пере­підготовку; виплату безробітним в установленому порядку до­помоги по безробіттю та інших видів допомоги та ін.

Суттєвою державною гарантією соціального захисту грома­дян на випадок безробіття є створення в Україні з 1 січня 2001 р. спеціальної системи соціального страхування. Ці відносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 бе­резня 2000 р. Саме на підставі цього Закону здійснюється в цей час виплата різних видів соціальної допомоги застрахованим та деяким іншим категоріям громадян на випадок безробіття. Для фінансування таких виплат утворено спеціальний орган – Фонд загальнообов'язкового державного соціального стра­хування України на випадок безробіття.

Законом – також передбачено додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей ві­ком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвіт­ніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільни­лася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби та якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх заміняє, можуть, як виняток, бути прийняті на роботу; г) особам предпенсійного віку (чоловікам по досяг­ненні 58 років, жінкам – 53 років); д) особам, звільненим пі­сля відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян міс­цеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чи­сельністю понад 20 осіб до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості (ст. 5). У межах цієї квоти здійснюється і працевла­штування молоді.

Щодо нормативів робочих місць для працевлаштування ін­валідів, законодавством у 2005 та 2006 рр. встановлено новий порядок. Ці питання регулюються Законом України "Про ос­нови соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 берез­ня 1991 р. (зі змінами) та підзаконними актами. Згідно зі ст. 19 цього Закону (в редакції від 6 жовтня 2005 р. № 2960-ІV) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норма­тив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників обліково­го складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб – у кількості одного робочого місця. Виконанням зазначеного нормативу вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Діяльність державної служби зайнятості є реальною гаран­тією права громадян на працевлаштування. Обов'язки держав­ної служби зайнятості детально регламентовані Законом Украї­ни "Про зайнятість населення":

· аналізування і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування громадян про наявність вільних робочих місць;

· організування за необ­хідності професійної підготовки і перепідготовки громадян, надання послуг з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам тощо.

Крім державної служби зайнятості посередницьку діяль­ність у працевлаштуванні здійснюють суб'єкти підприємниць­кої діяльності. Нині згідно із Законом "Про ліцензування пев­них видів підприємницької діяльності" від 1 червня 2000 р. посередницька діяльність із працевлаштування в Україні не вимагає ліцензування. Водночас посередницька діяльність з працевлаштування за кордоном вимагає ліцензії (Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у працевлаштуванні на ро­боту за кордоном та контроль за їх дотриманням, затвердже­ний наказом Ліцензійної палати України, Державного центру зайнятості від 22 лютого 1999 р. № 19 / 15 (зі змін, і доп.). На 24 лютого 2007 р. в Україні зареєстровано 515 суб'єктів госпо­дарської діяльності, які мають ліцензію Міністерства праці та соціальної політики України на посередництво в працевлашту­ванні за кордоном.

До державної служби зайнятості за сприянням у працевла­штуванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для громадян безкоштовні.

У разі відсутності підходящої роботи, за загальним прави­лом, громадянинові надається статус безробітного.

Законом України "Про зайнятість населення" у 1991 р. уперше було визначено правовий статус безробітного. Згідно з чинною редакцією ст. 2 Закону безробітними визнаються пра­цездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законо­давством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Рішення про надання громадянам статусу безробітних при­ймається державним центром зайнятості за їхніми особистими заявами з 8 дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни: а) у віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганіза­цією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату); б) які впер­ше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної робо­ти, включаючи роботу тимчасового характеру, що не потребує професійної підготовки; в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу; г) які мають право на пенсію за ві­ком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років або досягли встановленого законом пенсійного віку.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування на випадок безробіття" передбачає такі види со­ціальної допомоги по соціальному страхуванню на випадок без­робіття:

· допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяль­ності;

· допомога по частковому безробіттю;

· матеріальна допомо­га у період професійної підготовки, перепідготовки або підви­щення кваліфікації безробітного;

· допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриман­ні.

Безробітним також надаються такі соціальні послуги:

· про­фесійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфіка­ції та профорієнтація;

· пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевла­штування безробітних та фінансування організації оплачува­них громадських робіт для безробітних;

· інформаційні та кон­сультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Питання для дискусій

1. Нетипова зайнятість та її форми в сучасній ринковій еко­номіці.

2. Європейська соціальна хартія (переглянута) про обо­в'язки держави у сфері зайнятості та законодавство України.

3. Організація працевлаштування: досвід європейських країн та України.