Тема 2: Предмет теорії фізичного виховання і місце в системі наукових знань

План.

1. Предмет теорії фізичного виховання.

2. Завдання теорії фізичного виховання.

3. Джерела виникнення розвитку теорії фізичного виховання.

Контрольні питання (коротко законспектувати)

1. Що є предметом вивчення теорії фізичного виховання?

2. Назвіть науки, які вивчають процес фізичного виховання.

3. Що вивчає теорія фізичного виховання, як навчальна дисципліна?

4. Назвіть джерела виникнення і розвитку теорії фізичного виховання.

5. Виписати визначення таких понять: фізична культура, фізичний розвиток, фізичне виховання.

Література:

1. Закон України «Про фізичну культуру і спорт».

2. Должиков И.И. Учитель работает по своей системе // Физическая культура в школе.-М., 1993.-№5.С.10.

3. Лесгафт П.Ф. Собрание педагогических починений.- М.: ФиС, 1951.- Т.1.-С.295.

4. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры.-М.: ФиС, 1991.

5. Теория и методика физического воспитания / Под ред. Ашмарина Б.А.-М.,1980.

6. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.1.-Тернопіль: Навч.книга-Богдан, 2010.

Згідно з енциклопедичними визначенням, теорія – це система основних ідей в тій чи іншій галузі знань; форма наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зв’язки дійсності. На відміну від теоретичних знань, які є сукупністю з певної теми, теорією є лише ті знання, які пояснюють дану галузь з певних, чітко визначених позицій.

В історичному аспекті першою з'явилась практика фізичного виховання. Усвідомивши потребу фізичного загартування своїх нащадків у жорстоких умовах боротьби за виживання, первісні люди здійснювали його, керуючись власним досвідом. Необхідність передачі досвіду від покоління до покоління, його узагальнення у вигляді систематично організованих знань зумовило появу теорії, яка відображає та виявляє її суть і способи застосування.

Як інтегративна наука, теорія фізичного виховання пройшла складний і довгий шлях розвитку, перш ніж стала самостійною галуззю наукових знань. Ще в до письменний період розвитку людської культури повсякденна діяльність поступово збагачувала знання людини. Фахівці зі стародавньої культури стверджують, що первісна людина володіла достатньо широкими емпіричними знаннями, без яких боротьба за життя була б неможливою. Вона мала вже і способи передачі досвіду, що прискорювало розвиток культури. Про це свідчать пам’ятники матеріальної культури, що є археологічними документами передісторії науки.

Теорія фізичного виховання є складовою частиною педагогічних наук. Вона вивчає фізичне виховання як феномен соціального життя, його мету і завдання на різних етапах розвитку суспільства, його кореляції з іншими науками, способи, методи та форми організації спортивної практики. Теорія фізичного виховання пояснює шляхи розвитку та передбачає тенденції еволюції фізичного виховання як суспільного явища, обґрунтовуючи свої положення соціальними, психологічними і біологічними закономірностями.

Місце науки в системі знань визначається, насамперед, її предметом. Предметом теорії фізичного виховання є загальні закономірності функціонування і розвитку фізичного виховання.

Предмет вивчення теорії у практиці наукових досліджень представлений у вигляді об’єкта і суб’єкта.

Під об’єктом дослідження розуміють певний педагогічний фактор, що вивчається (метод навчання, шляхи активізації учнів, організація їх діяльності, ефективність фізичних вправ тощо).

Під суб’єктом розуміють людину, в якої вивчають реакцію на ті зміни, що вносяться до навчального процесу (застосування вправ, використання певних методів навчання чи організації діяльності учнів та ін..).

Крім теорії, процес фізичного виховання вивчають інші науки, які можна поділити на дві групи (див. рис.1):

а) суспільні дисципліни, що вивчають соціальні закономірності розвитку фізичного виховання: історія й організація, управління й економіка фізичного виховання в суспільстві; психологія фізичного виховання; соціологія спорту;

б) природничі дисципліни, що вивчають закономірності розвитку і функціонування організму в умовах виконання фізичних вправ та передумови раціонального здійснення процесу фізичного виховання: динамічна анатомія, фізіологія, біохімія та гігієна фізичних вправ, біомеханіка, біометрія.

Будучи методологією фізичного виховання, теорія узагальнює дані, одержані названими дисциплінами, розкриває багатогранні внутрішні (наприклад виховання фізичних якостей і навчання техніки) і зовнішні (інтелектуальне виховання у процесі занять фізичними вправами) зв’язки фізичного виховання і представляє його як цілісне явище, тому розуміння суті фізичного виховання, його теоретичних основ неможливе без ґрунтовного оволодіння належним обсягом медико-біологічних, суспільних та психолого-педагогічних дисциплін.

Таким чином, теорія фізичного виховання – синтезуюча наука, предметом пізнання якої є людина у процесі її соціальної інтеграції (при допомозі фізичних вправ) з метою фізичного і духовного вдосконалення та підвищення соціальної активності. Її завданнями є:

- інтеграційно-цілісно осмислювати всю сукупність компонентів, найсуттєвіших властивостей і зв’язків, що утворюють і об’єднують різні сторони фізичної культури;

- виявляти її фундаментальні природні і соціальні основи та відношення до інших явищ;

- формувати в інтересах практики загальні закономірності доцільно спрямованого використання і дальшого розвитку фізичної культури в суспільстві.

Теорія як наука розробляє лише ті закономірності, які є однаковими для всієї багатогранної практики фізичного виховання і поширюються на всі основні напрямки та вікові ланки системи фізичного виховання.

Для вирішення завдань фізичного виховання на основі теорії будується методика навчально-виховної роботи з фізичного виховання. Її методи, прийоми і засоби є суто специфічними, що зумовлено особливостями предмета її викладання, в основі якого лежить рухова діяльність, і що відрізняє її від методик інших шкільних предметів.

Більше того, залежно від віку і статі тих, хто займається, характеру і напряму вирішуваних у навчально-виховному процесі завдань, у методиці фізичного виховання можна виділити методику навчання, методику виховання певних фізичних якостей особи, методику фізичного виховання дітей дошкільного, молодшого шкільного, середнього і старшого шкільного віку, методику фізичного виховання чоловіків і жінок. Має відповідну методику і кожен напрямок системи фізичного виховання: методика загального фізичного виховання, методика фізичного виховання з професійною спрямованістю, методика фізичного виховання зі спортивною спрямованістю.

Методика фізичного виховання кожного предмета має свою історію, досягнення і проблеми.

Методика фізичного виховання існували ще і в рабовласницьких державах Стародавньої Греції. В середні віки з'являються посібники з гімнастики, плавання, верхової їзди, а в епоху Відродження педагоги-гуманісти фізичне виховання вважали обов’язковою частиною педагогічного процесу. Однак, як самостійна галузь, вона оформилась лише на початку Х1Х століття.

Таким чином, методика фізичного виховання є спеціальною галуззю педагогіки, упорядкованою сукупністю методів, методичних прийомів, засобів і форм фізичного виховання.

Теорія фізичного виховання є не лише науковою, але й навчальною дисципліною. Як навчальна дисципліна, теорія фізичного виховання є основним загальнотеоретичним профілюючим предметом професійної освіти фахівців з фізичного виховання і спорту. Як навчальна дисципліна, теорія фізичного виховання визначає:

- суть мети і завдань, які повинні бути вирішені у процесі фізичного виховання;

- принципові підходи до досягнення мети і вирішення завдань;

- ефективні засоби вирішення завдань;

- методи спільної роботи вчителя у процесі фізичного виховання;

- оптимальні форми побудови процесу фізичного виховання;

- закономірності управління процесом навчання і виховання фізичних якостей.