З особливими потребами

1. Поняття «дитина з особливими потребами».

2. Мета і завдання соціально-педагогічної роботи з з дітьми з особливими потребами.

3. Проблема соціалізації з дітьми з особливими потребами.

1. За даними ООН, у світі числиться приблизно 450 мільйонів людей з порушеннями психічного та фізичного розвитку. З них – близько 200 мільйонів дітей.

За даними Міністерства праці і соціального захисту в Україні налічується близько 2 мільйонів 387 тисяч інвалідів, з них – 142 тис. дітей і молодих інвалідів (до 18 років). В даний час кожна друга дитина, яка йде в перший клас, має вади у здоров’ї, що згодом може призвести до інвалідності чи обмеження функціональних можливостей.

Дитина з особливими потребами – це дитина, яка має особливі медичні, психологічні, освітні, комунікативні, побутові, соціальні потреби (спеціальне обладнання, пристрої, програми навчання, психологічна підтримка тощо), пов’язані зі стійким розладом здоров’я, що відрізняються від потреб більшості її однолітків і повинні враховуватись при взаємодії з такою дитиною та її сім’єю.

Основними характеристиками дітей з особливими потребами є:

Ø соціальні наслідки вади здоров’я дитини підсилюють, живлять і закріплюють її особливість;

Ø вада не тільки змінює відношення дитини до фізичного світу, але і позначається на відносинах з людьми;

Ø у процесі взаємодії дитини з середовищем створюється ситуація, яка спонукає до компенсації;

Ø первинним стимулом до виникнення компенсаторних процесів є ті об’єктивні труднощі, з якими зустрічається дитина у процесі розвитку;

Ø до дитини з особливими потребами формується особливе, не таке, як до інших дітей, ставлення;

Ø дитина з особливими потребами «випадає» із середовища здорових однолітків.

Серед причин, які сприяють появі дітей з особливими потребами найвагомішими є:

ü погіршення екології довкілля,

ü несприятливі умови праці жінок,

ü зростання числа неповних сімей,

ü недотримання здорового способу життя.

2. Соціалізація дітей з особливими потребами – це складний процес, сутність якого полягає у створенні таких умов для саморозвитку особистості, в результаті яких виробляється активна життєва позиція.

Показниками соціалізованості дітей з особливими потребами є її соціальний статус у сімейному середовищі, середовищі однолітків чи осіб з подібними проблемами, задоволення цими середовищами у цілому і їх найбільш важливими елементами зокрема (задоволення взаємовідносинами із соціальним оточенням, результатами навчання тощо).

Соціалізація інвалідів повною мірою можлива лише за умов розв’язання ряду проблем: дитини, сім’ї, професіоналів, суспільства, фізичного середовища. Усі ці проблеми можна розділити на проблеми макрорівня, мезорівня, мікрорівня.

Чинники соціалізації дітей з особливими потребами:

ü сім’я,

ü система спеціальної освіти (навчальні і позанавчальні заклади),

ü соціальні служби (зокрема, центри соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді),

ü громадські організації, товариства, спільноти.

За ступенем адаптації сім’ї до особливих умов життєдіяльності розрізняють:

Ø сім’ї, для яких характерна гіперопіка;

Ø сім’ї з гіпопротекцією;

Ø сім’ї, для яких характерний стиль співробітництва;

Ø сім’ї з репресивним стилем сімейного спілкування.

Показники адаптації сім’ї до особливих умов життєдіяльності:

ü соціально-психологічний стан членів сім’ї;

ü їх соціокультурна адаптованість;

ü адекватність батьківсько-дитячих взаємин;

ü реабілітаційно-корекційна культура та активність батьків;

ü ефективність спілкування у сім’ї.

Рівні прояву означених показників:

Ø високий (члени сім’ї адекватно сприймають ситуацію);

Ø середній (члени сім’ї частково підкорилися особливим обставинам, примирилися з ними);

Ø низький (члени сім’ї виявляють неадекватне сприйняття як сімейної ситуації, так і самої дитини).

Діяльність сім’ї щодо соціалізації дитини з особливими потребами включає:

1) вивчення і використання цінностей та досягнень суспільства, спрямованих на задоволення індивідуальних потреб дитини з обмеженими можливостями;

2) створення власних цінностей та формування гармонійних взаємовідносин між дитиною і соціальним середовищем.

3. Соціалізація дітей з особливими потребами є дуже складним і суперечливим процесом, що вимагає розробки педагогічно вивірених за змістом форм і методів соціально-педагогічної роботи з цією категорією дітей.

Форми соціалізаціїдітей з особливими потребами поділяють на групові та індивідуальні.

Система методів соціалізації включає такі групи:

ü методи інформації;

ü методи сугестії;

ü методи організації практичної діяльності;

ü методи стимулювання позитивної та гальмування негативної поведінки.

Сутність соціально-педагогічної роботи з сім’єю, в якій виховуються дитина з особливими потребами полягає в організації взаємодії між фахівцем і сім’єю на певних засадах і принципах, спрямованої на підвищення рівня адаптації усіх членів сім’ї до життєвих умов, ускладнених інвалідністю дитини.

До основних напрямів соціально-педагогічної роботи з сім’єю, в якій виховуються дитина з особливими потребами ми віднесли:

ü діагностичний,

ü консультативний,

ü корекційний,

ü реабілітаційний,

ü прогностичний,

ü профорієнтаційний,

ü координаційний.

У процесі роботи з сім’єю, в якій виховується дитина з особливими потребами соціальний педагог керується такими основними принципами роботи, як:

Ø принцип партнерства і співпраці;

Ø принцип добровільності і свободи;

Ø принцип толерантності;

Ø принцип професійної компетентності та відповідальності.

Ттактики роботи соціального педагога з сім’ями, в яких виховуються діти з особливими потребами:

Ø безпосередня робота з конкретною сім’єю,

Ø опосередкована робота з конкретною сім’єю,

Ø безпосередня робота з групою батьків,

Ø опосередкована робота з групою батьків,

Ø розвиток контактів між сім’ями.

Основні компоненти взаємодії соціального педагога і сім’ї:

ü регулярний контакт;

ü акцент на можливостях дитини, а не на їх відсутності;

ü увага до більш широкого спектру потреб (мова йде не лише про дитину, але й про всю сім’ю);

ü організація груп підтримки.

Критерії ефективності соціально-педагогічної роботи з сім’єю, в якій виховується дитина з особливими потребами:

Ø стійкість психоемоційного стану усіх членів сім’ї;

Ø рівень сформованості спільної діяльності;

Ø рівень розвитку навичок ефективного спілкування.

Тема: Технології соціально-педагогічної роботи щодо попередження та подолання соціальної дезадаптації дітей та підлітків.

1. Актуальність проблеми соціальної дезадаптації дітей та підлітків.

2. Поняття «соціальна дезадаптація».

3. Зміст соціально-педагогічної роботи з соціально дезадаптованими дітьми.

1. Проблема соціальної дезадаптації дітей та підлітків є досить актуальною в Україні і потребує негайного вирішення, оскільки з року в рік зростає чисельність дітей із порушенням норм поведінки і тих, які відносяться до «групи ризику» та долучаються до раннього алкоголізму, наркоманії, проституції, злочинності. Згідно статистичних даних, неповнолітніми в Україні скоюється кожен 4-й злочин; зростає їх жорстокість, важкість та цинічність. За вчинення злочинів щорічно засуджується близько 18 тисяч неповнолітніх, значна частина яких позбавляється волі і перебуває в примусовій ізоляції на визначений судом термін у виховно-трудових колоніях. Стурбованість викликає той факт, що близько третини неповнолітніх засуджених протягом подальшого життя засуджуються повторно. Переважна більшість (60-70%) злочинів скоюються неповнолітніми саме під впливом алкогольного або наркотичного сп’яніння. В основі такої поведінки дітей та підлітків лежитиь власне їх соціальна дезадаптація.

2. Дезадаптація (дизадаптація) – невідповідність статусу (можливостей) індивіда вимогам ситуації життєдіяльності, що не дозволяє йому адаптуватися в умовах середовища існування. Дезадаптація не знає вікових меж.

Дезадаптованими називаютьдітей, які з різних причин не можуть на рівних з іншими дітьми адаптуватися до умов середовища життєдіяльності.

Розрізняють патогенну, психосоціальну та соціальну дезадаптації.

Соціальна дезадаптація (недостатність) – нездатність дитини виконувати звичайну для неї роль у суспільстві. Основними критеріями соціальної дезадаптованості дітей і підлітків є: низька шкільна успішність, опозиційна поведінка, деформація свідомост і. Відповідно до проявів, розрізняють такі видисоціальної дезадаптованості особистості: загальна стійка дезадаптованість, стійка ситуативна дезадаптованість, тимчасова дезадаптованість, та типи – агресивний і втеча від ситуації.

Основними причинами соціальної дезадаптації дітей та підлітків є: особистісні, або внутрішні; такі, що обумовлені середовищем, або зовнішні; ті та інші водночас.

Відповідно до причин, соціально дезадаптованих дітей та підлітків розподіляють на групи: діти, у яких опірність педагогічним впливам зумовлена несформованістю особистісних структур; діти, у яких опірність педагогічним впливам зумовлена особливостями в розвитку психічної діяльності; діти, у яких опірність педагогам і/чи батькам викликана невмілими виховними діями; діти, у яких соціальна дезадаптація детермінована негативними функціональними новоутвореннями особистості.

Наслідками соціальної дезадаптації дітей та підлітків є:

Ø особистісні деформації;

Ø недостатній фізичний і психічний розвиток;

Ø можливі мозкові дисфункції;

Ø типові нервові розлади; самотність;

Ø проблеми у взаємовідносинах із оточенням;

Ø важковиховуваність;

Ø девіантна поведінка.

Залежно від ступеня і глибини виділяють дві стадії соціальної дезадаптації: педагогічна (шкільна дезадаптація) та соціальна занедбаність (власне соціальна дезадаптація).

3. Зміст соціально-педагогічної роботи з соціально дезадаптованими дітьми (підлітками) визначається гостротою проблеми та можливостями соціального педагога, сім’ї, власними можливостями дитини.

Основними напрямами цієї роботи є:

ü соціально-педагогічна профілактика дезадаптації;

ü соціальний контроль негативного впливу на дітей (підлітків) зовнішніх та внутрішніх умов;

ü соціальна підтримка, реадаптація та ресоціалізація дезадаптованих дітей та підлітків.

Розрізняють такі види діяльності соціального педагога щодо попередження і подолання соціальної дезадаптації дітей і підлітків:

1) дослідницька, організаційна, науково-методична, рекламно-інформаційна діяльність;

2) безпосередня соціально-педагогічна робота з соціально дезадаптованими дітьми та підлітками і їх найближчим оточенням.