Охорона навколишнього природного середовища — провідна функція екологічного права

1. Екологічне право України: поняття, предмет, система.

Екологія вивчає питання взаємодії людини і природи, суспільства і природи.

Екологічне право – це система правових норм і принципів, якими регулюються суспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні правовідносини).

Екологічні правовідносини – це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення і охорони різних об'єктів природи.

Суб'єктами екологічних відносин є сторони, між якими вони виникають. Об'єктом екологічних відносин може бути як об'єкт природи в цілому, так і його частина.

Предметом екологічного права є нормативно врегульовані суспільні екологічні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

Систему екологічного права складають екологічні норми, принципи й інститути.

Екологічні норми – це одиничні, формально-визначені, загальнообов'язкові правила поведінки, за допомогою яких регулюються суспільні відносини з приводу охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

Принципи екологічного права – це головні, основоположні правила, які визначають загальну спрямованість і найсуттєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин. До найважливіших з них необхідно віднести принципи:

ü переваги державної власності на землю, воду, ліси, надра та інші об'єкти природи;

ü державного управління природокористуванням і охороною природи;

ü поєднання раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;

ü комплексного підходу до природокористування і природоохорони;

ü поєднання заходів щодо стимулювання і відповідальності у справі використання та охорони природних ресурсів;

ü законності в екологічних відносинах.

2. Законодавство про охорону навколишнього природного середовища.

Джерела екологічного права виражають і закріплюють екологічну політику Української держави. Основним джерелом екологічного права України є Конституція України.

Закон – нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найбільш значущі, найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил (норм); прийнятий в особливому порядку законодавчим органом (парламентом), або безпосередньо народом.

Закони обов'язкові до виконання протягом визначеного часу, на визначеній території та у відношенні до конкретного кола осіб, організацій та інших суб'єктів права.

Сучасними нормативно-правовими актами, що безпосередньо регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є кодекси:

Водний кодекс України від 6 червня 1995 р.;

Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р.;

закони України:

«Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.;

«Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р.;

«Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р.;

«Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р.;

«Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р.;

«Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р.;

«Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р.;

«Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р.;

«Про відходи»;

«Про охорону земель»;

«Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань охорони навколишнього природного середовища» від 6 березня 1996 р. тощо.

До того ж деякі відносини у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища врегульовано земельним, лісовим кодексами, кодексом про надра, а також постановою Верховної Ради України «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 29 жовтня 1992 р. тощо.

Джерелами екологічного права є укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, що спрямовані на врегулювання суспільних відносин у галузі використання, відтворення і охорони природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки населення України.

3. Екологічні права і обов’язки громадян.

Метою існування екологічних прав і обов'язків є забезпечення екологічної безпеки. Під нею розуміють стан навколишнього природного середовища, який забезпечує запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Гарантіями екологічної безпеки для громадян України є широкий комплекс взаємозв'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, виховних, правових та інших заходів.

Отже екологічне законодавство:

*по-перше, закріплює екологічні права обов'язки громадян України,

*по-друге, передбачає гарантії їх реалізації,

*по-третє, встановлює правові, соціальні, економічні та інші основи охорони навколишнього природного середовища.

Виходячи з цього, екологічне право людини і громадянина України — це юридично закріплений вид і міра можливої, дозволеної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері.

Екологічний обов'язок людини і громадянина в Україні — це юридично закріплений вид і міра необхідної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері.

Згідно з діючим законодавством кожний громадянин в Україні має право на:

- безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

- участь в обговорені проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних і господарських органів, установ та організацій з цих питань;

- участь у розробці й здійсненні заходів з охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

- здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

- об'єднання в громадські природоохоронні формування;

- одержання у встановленому порядку повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;

- участь у проведенні екологічної експертизи;

- одержання екологічної освіти;

- подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних його здоров'ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище тощо.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються в судовому порядку.

Поряд з правами згадані нормативно-правові акти передбачають і деякі обов'язки.

Так, громадяни зобов'язані:

- берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- здійснювати діяльність з додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

- не порушувати екологічні права й законні інтереси інших суб'єктів;

- вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

- компенсувати шкоду, завдану забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

4. Права і обов’язки природо користувачів.

Визнаними різновидами права природокористування є:

‒ право землекористування:

‒ право водокористування;

‒ право лісокористування;

‒ право користуватися надрами;

‒ право користуватися тваринним світом;

‒ право користування природно-заповідним фондом.

Право природокористування – це процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензування, врахування надзвичайного значення в житті суспільства тощо.

При цьому вирізняються такі групи природокористування, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів.

Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути всі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб та інтересів.

Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів. На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів здійснюється громадянами, підприємствами, установами й організаціями у випадках, коли відповідна, визначена в законодавстві, частина природних ресурсів передається їм для використання. Звичайно така передача є оплатною і такою, що визначена в часі.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладає на громадян і підприємства, установи й організації як на суб'єктів спеціального використання природних ресурсів, спеціальні обов'язки.

Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів. Указані нормативи визначаються з урахуванням кількості та якості природних ресурсів, можливості використання, місцезнаходження, можливості переробки і зберігання відходів.

Контроль у сфері природовикористання і охорони навколишнього природного середовища здійснюється через перевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію та експертизи.

Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль покладається на виконавчі комітети місцевих Рад, державні адміністрації, Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, порядок діяльності яких визначений Положенням, що затверджене Міністерством екології і природних ресурсів України.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» складається з преамбули і 16 розділів (72 статей).

Він регулює відносини охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини і спрямований на утворення сприятливих умов економічного і соціального розвитку України у сфері здійснення екологічної політики, мета якої:

- збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища;

- захист життя і здоров'я людей від негативного впливу, обумовленого забрудненням навколишнього середовища;

- досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи в процесі охорони, раціонального використання і поновлення природних ресурсів;

- створення постійних правових, економічних і соціальних основ організації навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і наступних поколінь.

5. Охорона навколишнього природного середовища –

провідна функція екологічного права.

В екологічних правовідносинах превалюють відносини, що виникають з приводу охорони навколишнього природного середовища, основою виникнення і розвитку яких є інтереси теперішнього і майбутніх поколінь людей, їхні потреби в чистому і здоровому навколишньому природному середовищі.

Охорона навколишнього природного середовища відноситься до глобальних проблем, життєво важливих для всього людства. В період науково-технічного прогресу вплив людини на природу набув величезної сили і глобальних масштабів, вже немає жодного місця на Землі, де б людина тією чи іншою мірою не впливала на природу.

Відповідно зростає роль охорони природи, яка є єдиним джерелом існування громадського суспільства. Природа має величезне соціальне, виробниче, економічне, наукове й оздоровче значення.

Особливо гострою є проблема охорони навколишнього природного середовища в Україні. Винятковою особливістю екологічного стану є ускладнення екологічно небезпечних локальних ситуації після аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Охорона навколишнього природного середовища в нашій державі ще не стала внутрішньою потребою і переконанням багатьох організаторів виробництва і громадян.

Ресурсомісткість продукції України перевищує світовий рівень у два-три, а енергомісткість – у шість-дев'ять разів.

Техногенний тиск території України у шість-сім разів перевищує рівень розвинутих європейських держав. Це результат того, що довгий час за умови розміщення виробничих сил зовсім не враховувалися потреби охорони навколишнього природного середовища, не запроваджувалися запобіжні заходи щодо недопущення тієї складної екологічної ситуації, в якій опинилась Україна.

Забезпечення охорони навколишнього природного середовища життєво важливе для всіх галузей народного господарства і всіх об'єктів природи: земель, вод, рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, надр і природно-заповідного фонду України.

Гостро стоїть питання про охорону навколишнього природного середовища в промисловості і на транспорті, сільському господарстві, містах та інших населених пунктах, в культурно-побутовій сфері.

Отже, наша держава має розробити чітку політику та програму дій, спрямовані на збереження і відродження довкілля, забезпечення екологічної безпеки України і насамперед її громадян.

Йдеться про створення Національної програми охорони навколишнього природного середовища, в основі якої лежатиме нове екологічне законодавство.

У правовій державі законодавству належить визначальна роль у вирішенні масштабних завдань, зокрема в охороні навколишнього природного середовища.

В екологічному праві визначено:

· об'єкти природи, що підлягають охороні;

· систему державних органів і їхні повноваження у галузі охорони навколишнього природного середовища;

· форми і методи охорони природи;

· заходи щодо здійснення екологічного контролю та моніторингу у галузі охорони відповідних об'єктів природи.

Екологічне законодавство передбачає певні пріоритети щодо забезпечення охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, надається перевага в охороні земель сільськогосподарського призначення, вод питного і лікувально-оздоровчого призначення, лісів першої групи і рідкісних видів рослин і тварин.

В екологічному законодавстві передбачено юридичну відповідальність за екологічні правопорушення і злочини, заходи щодо стимулювання бережливого ставлення до природи.

Законодавче закріплення відповідальності й стимулювання та застосування їх на практиці посилює охорону навколишнього природного середовища.

Екологічне право передбачає такий природоохоронний захід, як відтворення відновлюваних природних ресурсів.

Широке і постійне відновлення об'єктів природи займає особливе місце в системі охорони навколишнього природного середовища. Адже відновленню підлягають такі важливі ресурси природи, як вода, рослинний і тваринний світ, інші природні ресурси. Взагалі відновлювати треба все, що можна відтворити.

Дуже важливо, щоб норми екологічного права, які спрямовані на відтворення тих чи інших природних ресурсів, активно і бездоганно втілювались у життя державними і господарськими органами. Розраховувати тільки на їх самовідтворення небезпечно.

Екологічне право зміцнює охорону навколишнього природного середовища також тим, що сприяє подоланню екологічного неуцтва й екологічного нігілізму. Низький рівень екологічної культури і свідомості суспільства – одна з вагомих причин кризового екологічного стану, в якому опинилась Україна. Вийти з нього допоможе екологічне право, яке передбачає певні приписи і вимоги до всіх учасників екологічних відносин, формує їх моральне та духовне обличчя.

Знання екологічного права необхідні сьогодні спеціалісту будь-якого профілю і кожному громадянинові, які щоденно вступають в екологічні відносини з навколишнім природним середовищем.

Отже, екологічне право має великі потенційні можливості щодо забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Першоосновою охорони навколишнього природного середовища е розробка і прийняття законодавчих та інших еколого-правових актів.

Основоположне значення для розвитку всієї системи законодавства про охорону навколишнього природного середовища має Конституція України, у ст. 16 якої записано: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави».

Стаття 66 Конституції вказує на те, що «кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, відшкодувати завдані ним збитки».

Статті Основного Закону України встановлюють конституційні основи діяльності органів держави в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Конституційні положення щодо охорони навколишнього природного середовища знаходять свій розвиток у законодавчих актах про органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські, районні, обласні Ради та їх виконавчі органи, а також в багатьох інших правових актах екологічного спрямування.

Крім норм Конституції, які присвячені охороні навколишнього природного середовища, для розвитку природоохоронного законодавства безпосереднє значення мають і ті норми Основного Закону, в яких вирішуються загальні питання розпитку суспільних відносин.

Зміцненню охорони навколишнього природного середовища сприяє проведена кодифікація законодавства України про землю, її надра, води, ліси, тваринний світ, атмосферне повітря.

У відповідних кодексах визначено компетенцію державних органів у галузі регулювання земельних, водних, лісових відносин, передбачено організаційно-правові заходи охорони об'єктів природи і відповідальність за порушення природоохоронного законодавства.

Кодекси про відповідні об'єкти природи та інші кодифікаційні акти сприяють подальшій нормотворчій діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища. Кримінальний кодекс і Кодекс України про адміністративні право­порушення мають природоохоронне значення, передбачають кримінальну і адміністративну відповідальність за правопорушення в галузі охорони природи.

Поряд з кодексами і законами Верховна Рада України приймав постанови природоохоронного спрямування. Це, зокрема, постанова «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» від 22 вересня 1994 р.

Метою цієї Програми є поліпшення умов для збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду як національного надбання, забезпечення подальшого науково обґрунтованого розвитку заповідної справи в Україні.

Природоохоронне спрямування має постанова Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р., якою була затверджена «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води».

Серед природоохоронних актів важливе місце посідають постанови Кабінету Міністрів України. Здебільшого це акти комплексного спрямування, вони охоплюють широке коло питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища. Але мають місце й урядові акти вузького спрямування, які присвячені вирішенню окремо взятих питань з галузі охорони природи.

Охорона навколишнього природного середовища регламентується також нормативними актами міністерств, державних комітетів та інших відомств. Вони приймаються на підставі законів, постанов Кабінету Міністрі України, інших право­вих актів і спрямовані на їх виконання.

Серед відомчих актів слід назвати акти Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства аграрної політики, Державного комітету лісового господарства, Державного комітету України по земельних ресурсах і Державного комітету водного господарства України.

Широке коло питань в галузі охорони навколишнього природного середовища регулюють нормативні акти місцевих Рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій.

Для забезпечення охорони довкілля важливе значення мають правові акти, що передбачають цивільно-правову та іншу матеріальну відповідальність осіб, які завдали шкоди природі чи здоров'ю громадян у зв'язку з порушенням вимог екологічного законодавства. Факт настання шкоди та її розміри е підставою для визначення характеру правопорушення, видів юридичної відповідальності і міри покарання.

Саме ступінь суспільної небезпеки завданої матеріальної шкоди, поряд з цивільною, вимагає застосування також кримінальної або адміністративної відповідальності. Масштаби шкоди визначають міру юридичної відповідальності.

Це підкреслює теоретичне і практичне значення інституту матеріальної відповідальності для зміцнення охорони навколишнього природного середовища.

Поряд з розвитком і зміцненням правової основи охорони навколишнього природного середовища є багато інших чинників охорони, про які вже згадувалося.

Головне завдання полягає в тому, щоб значно підвищити дієвість і ефективність усіх природоохоронних заходів. Насамперед треба підняти роль і значення екологічного контролю всіх рівнів – державного, громадського і виробничого.

Необхідно об'єднати зусилля органів, які покликані забезпечувати охорону навколишнього природного середовища, їх діяльність у цій галузі має відзначатися своєю організованістю і цілеспрямованістю.

Вимогливіше належить діяти органам прокуратури, внутрішніх справ і суду, коли йдеться щодо необхідності притягнення до відповідальності осіб, які порушують норми екологічного права.

Разом з тим треба більше уваги приділяти питанням екологізації матеріального виробництва, широкого впровадження новітніх технологій. Зокрема, необхідно впроваджувати екологізацію виробничих процесів в усіх галузях господарської діяльності.

За даними статистики, на сьогодні в Україні нагромаджено понад 100 млрд. т різних відходів. Серед них понад 100 млн. небезпечних і токсичних. Усі вони потребують переробки, безпечного складування або утилізації.

В основі цієї проблеми – неефективність виробництва. Так, щороку у виробничому процесі використовується 1,3–1,4 млрд. т природних речовин і матеріалів, з них 800 млн. т повертається у вигляді відходів. Показовим у цьому плані є Криворізький рудний басейн. Там сконцентровано найбільшу кількість вторинної сировини, величезні гори якої займають площу понад 160 тис. га.

Екологізації виробничих процесів мають сприяти еколого-правові норми, які поряд з іншими заходами передбачатимуть матеріальне заохочення і матеріальну відповідальність тих підприємств і осіб, що дбають або навпаки, не дбають про екологізацію виробництва, зменшення відходів та їх утилізацію.

Необхідно переглянути порядок фінансування утилізації відходів. Такі витрати має нести не держава, як це відбувається зараз, а сам виробник. Це сприятиме зменшенню кількості відходів і, відповідно, зменшенню забрудненості оточуючого середовища.

Отже, питання використання вторинної сировини набуває в сучасний період особливого значення.

Охорона навколишнього природного середовища має стати важливою складовою державного плану економічного та соціального розвитку України. Кожне втручання людини в природу має бути в усіх випадках науково обґрунтованим, а протиправне – неодмінно потягнути за собою відповідне покарання.

Закони як джерела екологічного права

Основним джерелом екологічного права є закон.

Закон – це нормативний акт, що його прийняв вищий представницький орган державної влади або безпосередньо народ (референдум), який встановлює початкові юридичні норми, має вищу юридичну силу і приймається з додержанням особливої законодавчої процедури.

Серед законів, що регулюють екологічні відносини, головне місце належить Конституції України.

Виходячи з принципу верховенства права, Конституція має вищу юридичну силу, і всі закони та нормативно-правові акти, зокрема в екологічному законодавстві, повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй.

У Конституції (статті 13, 14, 16, 41, 50, 66, 85, 92, 116, 119, 137, 138) врегульовані найважливіші суспільні екологічні відносини.

Зокрема, у ст. 13 визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу.

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є, відповідно до ст. 16 Конституції, обов'язком держави.

В Основному Законі держави визначено принципові засади взаємовідносин «громадянин — держава — природа».

Так, згідно з ч. 1 ст. 50, Конституції кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Разом з тим, ст. 66 покладений на кожного обов'язок не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані ним збитки.

Частина 2 ст. 50 Конституції встановлює, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Підкреслюючи юридичну силу Основного Закону держави, у ст. 92 передбачено, що найбільш важливі екологічні відносини, зокрема засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, а також відносини екологічної безпеки повинні регулюватися виключно законами.

Отже, зазначені конституційні норми є вихідними положеннями для прийняття відповідного екологічного законодавства з будь-яких конкретних питань.

Відповідно до Конституції України (п. 3 ст. 116), Кабінет Міністрів України вирішує питання державного управління на основі Конституції, законів України, актів Президента України. На нього, зокрема, покладено обов'язки забезпечення проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

У складі кодифікованих ресурсових актів є:

Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року Верховною Радою України із змінами від 18 березня 2004 року;

Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року Верховною Радою України із змінами від 27 листопада 2003 року,

Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року Верховною Радою України із змінами від 27 листопада 2003 року,

Кодекс України «Про надра», прийнятий 27 липня 1994 року Верховною Радою України із змінами 4 березня 2004 року,

Закон України «Про тваринний світ», прийнятий 13 грудня 2001 року,

Закон України «Про охорону атмосферного повітря», прийнятий 21 червня 2001 року Верховною Радою України.

Особливістю зазначених джерел екологічного права є те, що вони покликані стати інтегруючою основою розвитку галузі відповідного екологічного законодавства.

До нормативно-правових актів, що регулюють суспільні екологічні відносини, інтегрованим, загальним об'єктом яких є природа, належать Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища»,

«Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки», затверджений 21 вересня 2000 року,

«Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 року та інші.

Питання для самоконтролю

1. Що таке екологічне право? Предмет екологічного права.

2. Складіть схему Законів України про охорону навколишнього середовища.

3. Розкрийте поняття «природокористування».

4. Розкрийте поняття «екологічна норма».

5. Проаналізуйте права і обов’язки природокористувачів.