Б) види юридичної професії в Римі

Отже, першими юристами у Римі були патрони. У їх особі суміщалися дві професії: юрисконсульт і адвокат. Вони не тільки захищали своїх клієнтів у суді, а й роз'яснювали їм закони, давали"юридичні поради, керували ними під час скла­дання угоди. Коли ж патронат розпався і вивчення права стало доступним для усіх бажаючих, розвиток юридичної професії пішов двома різними шляхами"."~Одні юристи, не володіючи красномовством, зайнялися виключно юридичним консульту­ванням. Інші, навпаки, надавали перевагу адвокатурі, причому іноді поєднували з нею і консультативні функції. Перші нази­валися юрисконсультами або правознавцями. їх діяльність * полягала у дачі юридичних порад (гезропсІеге), складанні у процесі участі з додержанням необхідних формальностей угод (сауеге) і в підтримці в суді адвокатів, які не були грунтовно обізнані з правом (а§еге). Консультації давалися вдома або ж на форумі за патріархальним звичаєм. Сидячи перед парканом своїх жител або гуляючи по форуму, де з часом уряд зводив спеціальний будинок для консультацій, вони допомагали сво­їми порадами всім, хто звертався до них. У разі необхідності вони йшли із своїми клієнтами до суду і підказували адвокату, який виголошував промову, юридичну інформацію, важливу для даної справи, з якою часто не був обізнаний оратор. Проте не тільки позивачі радилися з ними, нерідко судді зверталися до них, щоб при винесенні рішення послатися на авторитет вченого юриста. Юрисконсульт був, звичайно, патрицієм. Ця обставина разом з безоплатністю їх діяльності і користю про­фесії надавала її носіям особливої поваги.

На відміну від юрисконсультів адвокати займалися захи­стом в суді. Вони, як і раніше, називалися патронами (раігопі саизашт) до скасування республіканських форм правління. Термін же "адвокат" (асіуосашз) відносився спочатку до іншо­го розряду осіб і тільки під час імперії він ототожнився з терміном "патрон". Як і в Греції, адвокатура була тісно по-

'Стоянов А. Н. История адвокатуру у древних народов. — С. 42—103.

^язана з ораторським мистецтвом. Патрони не стільки піклу­валися про набуття юридичних знань і навичок, скільки про оволодіння прийомами красномовства, через що багато з них були абсолютними неуками в юриспруденції, через що виму­шені були по юридичні знання_звертатися до юрисконсультів та законників (прагматиків). У той же часвони не були" представниками сторін в суді. За стародавнім римським пра­вом представництво допускалося лише як виняток, а тому патрони приходили до суду разом із клієнтами. Що ж до адвокатів (асіуосаіі), то під ними розумілися родичі та друзі позивача, які з'являлися з ним у суд і давали йому поради чи висловлювали прилюдно своє співчуття до нього. З плином часу назва "адвокат" була поширена на осіб, які допомагали позивачам вести процес, збирали документи, сплачували вит­рати, готували засоби захисту і повідомляли про них патрону. Іноді адвокатами називалися навіть звичайні свідки. Але пере­важно цей термін вживався для позначення рідних і друзів, позивачів.

Такий звичай тримався до найпізніших часів. Відомо, наприклад, що римські імператори неодноразово виступали в суді саме такими адвокатами. Різниця між цими різновидами судової діяльності висловлена^ хроніці: "хто захищає будь-ко­го в суді, той зветься, патроном, і є оратором,"адвокатом, якщо допомагає юридичними порадами (щз 8觧егіі) чи своєю при­сутністю висловлює дружню участь (ргаезепііат соттосіаі атісо); повіреним, коли веде справу, і когнітором, якщо пере­бирає на себе справу присутнього і захищає ніби свою". Крім того,^у Римі існували хвалителі (Іашіаіогез), котрі як свідки розповідали про заслуги_і достоїнства підсудного; нагадувачі (топпогез), які підказували оратору правові підстави, а іноді навіть брали участь у дискусіях; оповільнювачі (тогаіогез), завдання яких полягали в тому, щоб" виголосити промову тоді, коли основний оратор відпочивав, і законники (1е§шеіі зіує Гбптшіагез) — юрисконсульти другорядного гатунку. Усі ці різновиди юридичної професії не можна визнати адвокатурою. Тільки патрони (раігопі саизагшп) були адвокатами у повному

значенні цього слова

...8

Васьковский Є. В. Организация адвокатури. — С. 48.

2^:> 7-78

в) організація адвокатури в республіканський період

Адвокатура за часів республіки була вільною професією. Проте законодавча регламентація майже її не торкнулася. Лише практика та звичай виробили окремі положення, що стосувалися різних сторін професійної діяльності.

Хоча правила прийому до адвокатури були визначені, однак здавна існував звичай, за яким молоді люди, що вступа­ли до адвокатури, приходили на форум у супроводі важливої особи, наприклад колишнього консула, яка протегувала їм.

Умови для занять адвокатською діяльністю, як-то: освіт-__ ній" ценз, фахова підготовка, моральні якості тощо не були визначені. Молоді люди, що вирішили присвятити себе цій діяльності, слухали курс риторики у викладачів-ораторів, спо­стерігали, як даються консультації відомими правознавцями;" ^відвідували засідання судів. Але ні порядок, ні строк, ні, "навіть, обов'язковість цих занять не були встановлені законом.

Окремо слід зупинитися на гонорарній црактиці римсь­ких адвокатів, законодавчо регламентованій законом Цінщі 204 р. до н.е. Цей закон забороняв адвокату брати абсҐобумо-влювати гонорар до початку розгляду справи, дозволивши отримувати його лише по її закінченню у вигляді подарунку. Адвокатура, по суті, ніколи не була безкоштовною.

Що можна сказати про моральний стан адвокатури респуб­ліканського періоду, її суспільне становище? Спочатку, коли вона була привілеєм патриціїв, її оточував ореол визнання і поваги. Не матеріальний розрахунок привертав до цієї професії патриціїв (вони й так були заможними людьми), а те престижне поле, на якому вони могли виділитися і виявити свій талант. Адвокатура була для них шляхом до найвищих і найчесніших-посад у державі. Незважаючи на те, що після видання законів XII таблиць вона стала доступною для всіх, все ж аристократична тенденція панувала в адвокатурі весь час і в більшості випадків нею займався забезпечений і освічений клас патриціїв, попере­мінно чередуючи її з державною службою. І, дійсно, факти свідчать, що найбільш видатні політичні діячі республіки були адвокатами. Це і цензор Катон, і знаменитий переможець Кар­фагена Сціпіон Африканський — молодший, Марк Антоній, Гай

■ 20.. ■■■•':

Гракх, Красс, Юлій Цезар, Помпей, Ціцерон. Майже всі перші імператори перед тим, як стати ними, виступали в судах: Август, Тіверій, Калігула, Клавдій. При усності і гласності обвинуваль­ного процесу, при широкому розвитку юрисдикції римського народу адвокатурі надавалося майже необмежене поле діяльно­сті. Вона була цілком вільною професією, яку представляв ряд першокласних ораторів в особі: Марка Аврелія, Цетега, Сервія Сульпіція Гольби, Лелія, Марка Ємілія Скавра, Деція, Філіппа, Аврелія Котте, Сульпіція Руфа, Полліона та ін.¹

і>, г) організація адвокатури за часів імперії

' За часів імперії римська адвокатура, як і судові установи, зазнала певних змін. Перш за все, це позначилося на значному обмеженні адвокатської професії як вільної. Так, за кодексами Юстиніана адвокатура вводилася у рамки певної системи, у якій адвокатська професія прирівнювалася до державної слу­жби. Допуск до адвокатури залежав від вищого адміністратив" но-судового чиновника провінції або міста. У ній не могли брати участь неповнолітні², особи з фізичними вадами (глухі, німі), позбавлені громадянської честі, притягнуті до криміна­льної відповідальності, жінки та ін. Кандидат мав закінчити спеціальний (п'ятирічний) курс в одній з юридичних шкіл та Скласти іспити. Адвокати заносилися до списку (гоіиіа) по префектурах в порядку їх допуску до професії. Перший у списку звався старшиною (ргіта$). Усі адвокати поділялися на два розряди: штатних (зіаіиіі) та позаштатних (кирепштегагіі). Різниця між ними полягала в тому, що перші, які складали меншість, мали право виступати в усіх судах, а другі, кількісно не обмежені, практикували у нижчих судах. Штатні адвокати призначалися правителем провінції з числа позаштатних³. У цей період адвокати сформувались як стан (огсіо) у колегії⁴. Л

Васьковский Е. В. Организация адвокатурьі. — С. 57—58; Сто я-н о в А. История адвокатурьі у древних народов. — С. 63; Морилло А., Д є б є н Г. Судебньїе ораторьі в древнем мире. — СПб, 1895. — С. 84, 97, 98.

^гУ~білвшості випадків перші промови адвокатів виголошувались в період у віці від 19 до 20 років. Дир.: Стоянов А. История адвокатурьі у древних народов. -С. 71.

Васьковский Е. В. Организация адвокатурьі. — С. 58—66. Стоянов А. История адвокатуру у древних народов. — С. 107. ^:

Слід підкреслити, що під цією назвою розумілася група осіб, які займалися певною професією, а не їх внутрішня організація. Основний принцип цієї організації полягав у при­рівнюванні адвокатської професії до посадової служби. Дис­циплінарний нагляд за адвокатами здійснював правитель про­вінції. Серйозними професійними порушеннями вважалися: зрада клієнту, вимагання великих гонорарів, наклепи та ін. За ці та інші порушення професійних обов'язків накладалися дисциплінарні стягнення у вигляді штрафу, заборони займати- • ся адвокатською практикою з виключенням із списку. Для адвокатів була встановлена особлива професійна присяга, яку вони виголошували не при вступі до стану, а на початку розгляду кожної судової справи. Цією присягою адвокати зобов'язувалися прикладати зусиль до того, щоб захистити законні та справедливі вимоги клієнта, і відмовитися вести справу у будь-який час (навіть під час її провадження), якщо переконаються у безпідставності вимог незалежно від того, чи будуть вони мати моральний або юридичний характер.,У ви­падку відмови адвоката від ведення справи позивач не мав права запрошувати іншого, щоб, як наголошувалося в законі, "нехтуючи кращими адвокатами, сторони не стали б обирати нечесних". Якщо позивач мав декілька адвокатів, з яких одні вважали за можливе вести справу, а інші — ні, то перші продовжували захист, але на місце других заборонялося запро­шувати нових. На суді адвокат був зобов'язаний утримуватись.вадчз^разливихвиразів та свідомо не зволікати процес. Щодо ^Гонорару, то до розгляду справи адвокат не мав права наперед "Шумовлювати винагороду, але після захисту він вже міг стави­ти таку умову. За наявності домовленості розмір гонорару визначався адвокатом, а при відсутності, за його позовом гонорар призначав суд, враховуючи складність справи, талано­витість адвоката, традиції адвокатури і ранг судової інстанції, але щоб він не перевищував такси, встановленої законом. Незаможним громадянам гарантувався захист за призначен­ням¹. Зайняття адвокатською діяльністю було заборонено ли­ше суддям та намісникам провінцій. У цей період правозасту­пництво злилося з судовим представництвом. Тепер три пра-

Стоянов А. История адвокатуру у древних народов. — С. 101.

возахисні функції адвокатів, повірених та юрисконсультів, що існували у республіканський період, стали прерогативою адво-

катів¹.

Підсумовуючи, слід зазначити, що організація римської адвокатури позначена двома крайнощами: необмеженою сво­бодою та безмежною регламентацією. Так,^ республіканський _ період вона була абсолютно вільною професією. Кожна особа, яка відчувала бажання і покладалася на свої сили, могла надавати громадянам юридичну допомогу. Адвокатура респуб­ліканського періоду висунула ряд видатних судових ораторів, оточених ореолом пошани і слави. У часи ж імперії організація адвокатури грунтувалася на діаметрально протилежних прин-... ципах. Свобода професії була обмежена, а її представники перетворилися з судових ораторів на посадових осіб.

Обидві форми організації римської адвокатури як респуб­ліканського, так і періоду імперії у більшій або меншій мірі, відповідно до умов часу і місця, вплинули на устрій адвокату­ри в державах Західної Європи.