Іі. Конспект лекцій

Тема 1. Зовнішньоекономічна діяльність

та її роль у розвитку національної економіки

Зовнішньоекономічні зв’язки – це комплексна система різноманітних форм міжнародного співробітництва між державами та їх суб’єктами в усіх галузях економіки.

Як економічна категорія зовнішньоекономічні зв’язки являють собою систему економічних відношень, що виникають під час руху усіх видів ресурсів між державами та їх суб’єктами господарювання.

Ці багатосторонні відносини охоплюють усі сфери економічного життя держави і передусім його виробничу, торговельну, інвестиційну і фінансову діяльність.

Сучасній системі зовнішньоекономічних зв’язків притаманні такі риси: посилення інтеграційних процесів між країнами; зростання обсягів міжна-родної торгівлі, чому сприяла ії лібералізація; жорстке міжнародне регулювання ЗЕД; державне регулювання ЗЕД, яке спрямоване на створення сприяттливих економічних і політичних умов для країни і суб’єктів ЗЕД; лібералізація ринків праці і капіталу, що сприяє перетіканню капіталу і робочої сили з країни в країну; збільшення ролі інформаційних, транспортних, консалтингових, страхових, лізингових послуг, послуг зв’язку, франчайзингу в міжнародній торгівлі.

Суттєвість зовнішньоекономічних зв’язків виявляється в їх функціях, до яких належать:

– організація і обслуговування міжнародного обміну природними ресурсами і результатами праці в їх натуральному та вартісному виразі. Сутність цієї функції полягає в доведенні продуктів, що видобуваються, як природних ресурсів, і продуктів, одержаних в процесі міжнародного розподілу праці, до конкретних споживачів через обмін продуктів і результатів праці в їх натуральній і вартісній формі. Організація обміну водночас передбачає і обслуговування цього обміну;

– міжнародне визнання споживчої вартості продуктів міжнародного розподілу праці. У процесі виконання даної функції відбувається завершення акту товарно-грошових відносин і закінчення обміну грошей на продукт міжнародного розподілу праці, в результаті чого споживча вартість, що укладається в цей продукт, одержує міжнародне визнання;

– організація міжнародного грошового обігу. Сутністю цієї функції є створення умов для безперервного руху грошей у процесі впровадження різноманітних міжнародних розрахунків.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) – це діяльність українських та іноземних суб’єктів господарювання, яка побудована на взаєминах між ними і здійснюється як на території України, так і за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність побудована на відносинах між суб’єктами господарювання, що перебувають під юрисдикцією різних держав.

До основних видів зовнішньоекономічної діяльності належать: міжнародна торгівля, науково-технічна співпраця, міжнародна інвестиційна діяльність, міжнародна виробнича діяльність, культурна співпраця.

Міжнародна торгівля – міжнародний обмін продуктами і послугами – результатами національної праці. Показниками міжнародного товарообігу є експорт та імпорт товарів.

Імпорт – ввезення товарів, послуг або капіталів у країну з-за кордону.

Експорт – вивезення товарів, послуг або капіталів за кордон.

Міжнародна інвестиційна діяльність – це діяльність по обміну інвестиційними та кредитними ресурсами між країнами, створення підприємств з іноземними інвестиціями, надання кредитних ресурсів країнам, підприємствам, організація міжнародної розрахункової діяльності.

Науково-технічна співпраця – це обмін товарами і послугами у сфері науково-технічного прогресу, та може здійснюватись у таких формах: експорту наукомістської продукції, кооперації країн у створенні нової техніки й технології з подальшим її впровадженням та використанням, спорудженні за кордоном заводів «під ключ» або експорт комплексного обладнання при виробництві нової техніки, модернізації об’єктів за участю зарубіжних партнерів; міжнародному лізингу, технічному навчанні персоналу країн-імпортерів технологій, обміну передовим технічним досвідом, координації та кооперації наукових досліджень, технічної допомоги при опануванні нових виробництв, співпраці у галузі навчання та підвищення кваліфікації наукових кадрів.

Торгівля інженерно-консультаційними послугами «інжиніринг» – надання послуг виробничого, комерційного та наукового характеру. Найбільшого розвитку інжиніринг одержав у галузі капітального будівництва. Провідними експортерами цього виду послуг є фірми США, Канади, Великобританії, Франції, ФРН та Японії. Сюди входить проектування об’єкта, вивчення ринку, установка та випробування обладнання, набір та підготовка кадрів, послуги з реалізації продукції, сприяння в організації реклами, розробка методів утилізації відходів тощо.

Культурна співпраця передбачає організацію виставок картин або експозицій провідних музеїв світу, музичні та пісенні конкурси, фестивалі, обмін творчими колективами, спільне вивчення культурних та історичних цінностей (стародавні піраміди, розкопки доісторичних поселень), обмін кіно-, ві-део- та аудіопродукцією.

Передумови розвитку ЗЕД – це: отримання прибутку, розширення ринку збуту продукції, отримання доступу до сировини, нових технологій, дешевої робочої сили, інвестиційних ресурсів, участь у міжнародному розподілі праці, спеціалізації і кооперації.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності визначають спрямованість правового регулювання зовнішньоекономічних відносин як на міжнародному, міждержавному рівнях, так і на національному рівні. Існують загальні, специфічні та національні принципи ЗЕД.

Загальні принципи ЗЕД – це загальновизнані правила, яких дотримуються всі учасники міжнародних ділових операцій. До них належать принципи науковості, системності та взаємовигідності ЗЕД.

Специфічні принципи ЗЕД закріплені у відповідних міжнародних правових актах і є обов’язковими для виконання всіма державами, які підписали ту чи іншу угоду. Це принципи суверенітету, рівності, взаємної вигоди, мирного врегулювання спорів, сумлінне виконання міжнародних обов’язків, сприяння міжнародної соціальної справедливості, лібералізації міжнародної торгівлі, встановлення режиму найбільшого сприяння, зменшення митних бар’єрів, уніфікації технічних норм і стандартів, лібералізація фінансових, транспортних послуг, переміщення робочої сили тощо.

Національні принципи ЗЕД закріплюються в законодавчих актах держав та є підґрунтям державного регулювання ЗЕД. До них належать:

1. Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоеконо-мічної діяльності, що полягає у: виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати ЗЕД на території України, керуючись законами України; обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

2. Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: праві суб’єктів ЗЕД добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки; праві суб’єктів ЗЕД здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України; обов’язку додержувати при здійсненні ЗЕД порядку встановленого законами України.

3. Принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у: рівності перед законом України всіх суб’єктів ЗЕД незалежно від форм власності; неприпустимості дискримінації суб’єктів ЗЕД, а також іноземних суб’єктів господарювання.

4. Принцип верховенства закону, що полягає у: регулюванні ЗЕД тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що створюють для суб’єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

5. Принцип захисту інтересів суб’єктів ЗЕД, який полягає у тому, що Україна як держава:

– забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів ЗЕД та іноземних суб’єктів господарювання на її території згідно з законами України;

– здійснює рівний захист всіх суб’єктів ЗЕД за межами України згідно з нормами міжнародного права;

– здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами тільки відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

6. Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів вказує на необхідність забезпечення правовими засобами економічної рівноваги при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, обміну рівними вартостям, недопущення фіктивного експорту з метою отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість тощо.

Суб’єктами ЗЕД є фізичні та юридичні особи, які мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.

Відповідно до Закону України «Про ЗЕД», суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

– фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно із законами України і постійно проживають на території України;

– юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

– об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно із законами України, але які мають постійне міс-цезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

– структурні одиниці суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

– інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Суб’єкти ЗЕД мають права та обов’язки (загальні та спеціальні), що є обов’язковими елементами їх правового статусу.

До категорії загальних входять права та обов’язки, притаманні усім суб’єктам господарювання:

- здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності, щодо яких закон не містить заборон;

- самостійно розпоряджатися (після сплати передбачених законом податків і обов’язкових платежів) валютною виручкою від проведених зовнішньоекономічних операцій;

- одержувати в іноземних фінансових установах на договірній основі валютні кредити;

- обирати контрагентів та укладати з ними зовнішньоекономічні договори;

- користуватися державним захистом своїх прав та законних інтересів у разі їх порушення за межами України тощо.

До спеціальних обов’язків суб’єктів ЗЕД належать: дотримання вимог законодавства про ЗЕД; у разі порушення вимог законодавства про ЗЕД нести передбачену ним господарсько-правову відповідальність, у т. ч. у формі застосування спеціальних санкцій, відповідно до встановленого порядку; інформувати Нацбанк України про відкриття валютних рахунків за межами України та надавати відомості про використання своїх валютних рахунків податковим органам у встановленому порядку та ін.

До другої категорії учасників ЗЕД належать суб’єкти, що здійснюють організаційно-управлінські повноваження у сфері ЗЕД. Насамперед, це державні органи та органи місцевого самоврядування.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрити сутність зовнішньоекономічних зв’язків як системи.

2. Назвати основні види зовнішньоекономічної діяльності.

3. Розкрити принципи зовнішньоекономічної діяльності.

4. Розкрити сутність суб’єктів ЗЕД, їхні права та обов’язки.

Література:1-5, 33, 34, 43, 44, 51.

Тема 2. Основні напрями і показники розвитку

зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Зовнішньоекономічна політика – це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.

При визначенні зовнішньоекономічної політики як економічної категорії слід акцентувати увагу на двох суттєвих моментах: наступальному і захисному.

Наступальна функція спрямована передусім на отримання країною порів-няльних та абсолютних переваг у результаті участі у світогосподарських відносинах, тобто на реалізацію економічного потенціалу країни на світовому ринку.

Захисна функція реалізується з метою формування народногосподарської структури відповідно до національних інтересів і цілей зовнішньоекономічної політики. Основними причинами введення і підтримання захисних заходів є:

– створення системи регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції;

– необхідність захисту певних стратегічних галузей і підприємств, які забезпечують безперервність процесу відтворення або обороноздатність країни;

– необхідність мати резерв торговельно-політичних поступок в обмін на аналогічні поступки країн-партнерів, важливих для вітчизняного експорту;

– необхідність екстерналізації, тобто перекладання на інші національні господарські системи своїх витрат шляхом розширення зовнішньоекономічної сфери, імпорту дешевої сировини і палива, експорту готової продукції і капіталу, перенесення екологічно забруднених виробництв на територію інших країн, переважно тих, які знаходяться на світогосподарській периферії.

Основні складові зовнішньоекономічної політики держави: зовнішньо-торговельна політика; валютна політика; інвестиційна; митно-тарифна політика.

Зовнішньоторговельна політика – це державна політика, яка впливає на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об’єктом регулювання зовнішньоторговельної політики є товаропотоки між країнами. Залежно від спрямованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.

Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зовнішніх

ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні переваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств з метою розширення її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на зовнішніх ринках.

Імпортна політика спрямована на регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції та задоволення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.

Основними напрямами імпортної політики є: обґрунтована політика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи стосовно товарів іноземного виробництва. При цьому основними інструментами регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар’єрів.

Валютна політика – це сукупність дій держави з метою підтримання економічної стабільності і створення основних засад розвитку міжнародних економічних відносин за рахунок впливу на валютний курс і на валютні відносини. Основними складовими валютної політики є дисконтна та девізна політика держави.

Під дисконтною політикою розуміють систему економічних та організаційних заходів, які використовуються при застосуванні дисконтної ставки (відсотка) при регулюванні інвестицій та збалансуванні платіжних зобов’язань. Дана політика орієнтована передусім на коригування валютного курсу з метою регулювання грошового потоку, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси та міграцію короткотермінових активів.

Основою механізму девізної політики є застосування валютної інтервенції та валютних обмежень на покупку та продаж валюти з метою збереження стабільності валютного курсу.

Політика в сфері стимулювання іноземних інвестицій передбачає реалізацію таких цілей: створення сприятливого інвестиційного клімату, залучення іноземного інвестиційного капіталу, збільшення національного виробництва за рахунок іноземних вкладень, привнесення в країну передової технології і досвіду ринкового господарювання, сприяння структурній перебудові економіки, розширення масштабів вітчизняного накопичення за рахунок зовнішніх джерел фінансування.

Під митно-тарифною політикою мають на увазі комплексну систему заходів, спрямованих на забезпечення захисту національного товаровиробника, збільшення надходжень до бюджету, охорону державних кордонів, реалізацію зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин. Основними цілями цієї політики є: забезпечення ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території України, захист внутрішнього ринку, стимулювання розвитку національної економіки, сприяння проведенню структурної перебудови та інших завдань економічної політики України.

Зовнішньоекономічна політика – комплекс проблем, рішення яких націлене на органічне інтегрування національного господарства в систему світового господарства з метою максимізації своєї частки світового доходу і забезпечення національної економічної безпеки.

Головна мета державної зовнішньоекономічної політики України полягає в створенні умов для формування довгострокових конкурентних переваг у вітчизняних товаровиробників.

Конкурентними перевагами української економіки є дешева робоча сила, відносно розвинута промисловість, можливість швидкої експортної орієнтації сільського господарства і переробних галузей, значний технологічний потенціал.

До основних показників розвитку зовнішньоекономічного сектора країни належать абсолютні і відносні показники, показники структури та показники інтенсивності і ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

До абсолютних показників належать торговельне сальдо, зовнішньоторговельний товарообіг, генеральна торгівля.

Зовнішньоторговельний товарообіг – це сума вартості експорту і імпорту країни.

Торговельне сальдо – це різниця між вартістю експорту та імпорту товарів в країні. Якщо торговельне сальдо позитивне, то вартість експорту перебільшує вартість імпорту та надходження від експорту покривають затрати на імпорт товарів. Якщо торговельне сальдо від’ємне, то вартість імпорту перебільшує вартість експорту товарів та затрати на імпорт не покриваються експортними надходженнями.

Генеральна торгівля – це обсяг зовнішньоторговельного обороту країни з урахуванням вартості транзитних товарів.

Відносні показники – це індекс динаміки експорту або імпорту, коефіцієнт покриття імпорту експортом, індекс концентрації експорту, індекс умов торгівлі, індекс імпортної залежності країни, індекс чистої торгівлі.

Індекс динаміки експорту або імпорту показує зміни вартості і обсягів експорту або імпорту товарів в часі, тобто порівнює значення цих показників за минулі роки.

Коефіцієнт покриття імпорту експортом – це співвідношення між обсягом експорту і обсягом імпорту товарів, він показує скільки одиниць експортованих товарів припадає на одиницю імпортованих товарів.

Індекс концентрації експорту відображає ступінь концентрації експорту країни на найважливіших товарах. Розраховується як питома вага експорту основного товару у експорті країни.

Індекс «умов торгівлі» – це співвідношення індексу середніх цін експорту до індексу середніх цін імпорту в даному році. Якщо індекс «умов торгівлі» рівне 1, то умови торгівлі не змінилися в порівнянні з роком, що передує. Якщо індекс «умов торгівлі» менше 1, то умови торгівлі погіршилися і товар купується за більш високими цінами, ніж продається. Якщо індекс «умов торгівлі» більше 1, то умови торгівлі покращилися і товари продаються дорожче, ніж купуються.

Індекс імпортної залежності країни – це співвідношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Цей показник характеризує імпортну залежність країни від зовнішнього ринку по певному товару.

Індекс чистої торгівлі – це співвідношення чистого обсягу експорту до чистого обсягу імпорту. Чистий обсяг експорту – це вартість експорту без вартості імпорту. Чистий обсяг імпорту – це різниця між сукупним обсягом імпорту країни та обсягом експорту тих товарів, що імпортуються в країну.

Показники структури:

Товарна структура зовнішньої торгівлі країни – це розподіл експорту і імпорту по основних товарних позиціях.

Географічна структура зовнішньої торгівлі країни – це розподіл експорту і імпорту по окремих країнах, угрупуваннях країн.

Інституціональна структура зовнішньої торгівлі країни – це розподіл експорту і імпорту по окремих суб’єктах зовнішньоекономічної діяльності.

Індекс диверсифікації експорту/ імпорту показує відхилення товарної структури експорту / імпорту країни від товарної структури експорту / імпорту світу. Розраховується як співвідношення частки товару в експорті / імпорті країни до частки товару в світовому експорті / імпорті.

Частка продукції обробної промисловості в загальному обсязі експорту продукції це питома вага продукції обробної промисловості в загальному обсязі товарного експорту країни.

Індекс географічної концентрації експорту – це ступінь концентрації експорту країни на найважливіших географічних ринках. Розраховується як питома вага експорту в певну країну у експорті країни.

До показників інтенсивності і ефективності зовнішньоекономічних зв’язків країни належать: обсяг експорту (імпорту, зовнішньоторговельного обороту) на одиницю населення країни, відношення експорту (імпорту, зовнішньоторговельного обороту) до ВВП країни, експортна та імпортна квота, показник ефективності експорту країни, показник ефективності імпорту (експорту, зовнішньоторговельного обороту) країни.

Обсяг експорту (імпорту, зовнішньоторговельного обороту) на одиницю населення країни розраховується як частка вартості національного експорту (імпорту, зовнішньоторговельного обороту) за рік на одиницю населення.

Відношення експорту (імпорту, зовнішньоторговельного обороту) до ВВП країни – це питома вага вартості експорту (імпорту, зовнішньоторговельного обороту) в ВВП країни.

Експортна квота використовується для оцінки рівня відкритості національного господарства країни та участі у міжнародному розподілі праці. Розраховується як співвідношення вартості експорту країни до ВВП країни.

Імпортна квота розраховується як частка імпорту країни до ВВП.

Показник ефективності експорту країни розраховується як співвідношення валютних надходжень від експорту до національних витрат на експорт. Показник ефективності імпорту країни розраховується як співвідношення економії витрат при імпорті продукції до валютних витрат на імпорт.

Показник ефективності зовнішньоторговельного обороту країни розраховується як співвідношення економії витрат при імпорті продукції до національних витрат на експорт.

Спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 р. на Національний банк України було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. Розробка і складання платіжного балансу базуються на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. За формою складання платіжний баланс України визначається як зведений річний статистичний звіт про здійснення міжнародних операцій українських резидентів з резидентами інших країн світу.

Інформаційну базу платіжного балансу складають: дані банківської системи про надходження платежів з-за кордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерезидентами); інформація про пересування товарних потоків через кордон (міжнародна торгівля); статистичні спостереження підприємств та організацій з метою збирання повної та додаткової інформації (статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів, та одержувачів іноземних інвестицій тощо). МВФ отримує платіжний баланс України з 1994 р.

Платіжний баланс – це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, та надходжень, отриманих нею з-за кордону за певний період.

У платіжному балансі відображаються:

1. Операції з товарами, послугами і доходами між даною країною та іншими країнами-партнерами.

2. Зміну власності й інші зміни, що належать даній країні, в монетарному золоті, спеціальних правах запозичення, а також у фінансових вимогах і зобов’язаннях відносно інших країн.

3. Однобічні перекази і компенсуючі записи, котрі необхідно провести для збалансування операцій і змін, які взаємно не компенсуються.

Загальними вимогами до складання балансу є: агрегування усіх операцій, зібрання і аналіз даних за певний період часу, облік чистого сальдо міжнародних вимог і зобов’язань.

Платіжний баланс активний, якщо валютні надходження перевищують платежі, і пасивний, якщо платежі перевищують надходження.

Згідно з прийнятими у міжнародній практиці принципами подвійної бухгалтерії будь-яке збільшення активів або зменшення зобов’язань відображається у дебеті, а зменшення активів або збільшення пасивів – у кредиті ба-лансу.

Розглянемо структуру платіжного балансу. Залежно від характеру операцій платіжні баланси складаються з двох основних розділів: 1 – «Платіжний баланс по поточних операціях», або «Поточний платіжний баланс»; 2 – «Баланс руху капіталів (короткострокові та довгострокові операції) та кредитів». Кожен з цих двох розділів, у свою чергу, поділяється на підрозділи.

Поточний платіжний баланс узагальнює дані про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися на умовах, прийнятих у міжнародній практиці угод без відстрочування платежів, що не передбачають надання або залучення коштів у іноземній валюті в кредитній формі. Він містить дані про експорт та імпорт товарів та послуг, вантажні та пасажирські міжнародні перевезення, іноземний туризм та платежі за кордон, надходження коштів з інших країн без товарного забезпечення (заробітна плата, відсотки, дивіденди). Він поділяється:

1. Платежі та надходження за зовнішньоторговельними операціями, або торговий баланс. Він містить інформацію про експорт та імпорт товарів. Експорт призводить до припливу грошових коштів, імпорт – до їх відпливу. Отже, торговий баланс – це чиста вартість експорту тільки товарів за вирахуванням їх імпорту.

2. Баланс послуг і некомерційних операцій відображає надання або отримання послуг з міжнародних перевезень, страхування, фрахту, туристичних, банківських, консультаційних та інших видів. Статті кредиту утворює невидимий експорт, статті дебету – невидимий імпорт. Отже, баланс невидимої торгівлі – це чиста вартість експорту послуг за вирахуванням їх імпорту плюс сальдо трансфертних платежів.

Баланс руху капіталів та кредитів. Статті цього розділу платіжного балансу відображають зміни вартості фінансових активів та зобов’язань країни внаслідок зовнішньоекономічних операцій, які передбачають перехід права власності. Цей баланс поділяється на:

1. Рахунок руху довгострокового капіталу. Основними статтями руху довгострокового капіталу є прямі інвестиції та позики. Інвестиції, які вкладаються іноземними громадянами або фірмами в економіку даної країни, – це стаття кредиту. Капіталовкладення, які здійснюються резидентами за кордон, утворюють статтю дебету.

Об’єднаний баланс рахунка поточних зовнішньоекономічних операцій та довгострокового капіталу утворює базисний баланс. Базисний баланс є мірою довгострокової міжнародної економічної стабільності країни та відображає продуктивність праці, забезпеченість ресурсами та факторами виробництва, міжнародну конкурентоспроможність, ставлення до економіки в аспекті надійності інвестицій тощо.

2. Рахунок руху короткострокового капіталу. Він відображає фонди (інструменти грошового ринку), які переміщуються в результаті реальних угод (наприклад, у вигляді платежів експорту та імпорту), а також рух внаслідок операцій з довгостроковим капіталом (наприклад, відплив для оплати прямих капіталовкладень і приплив у результаті отримання доходів від закордонних інвестицій).

Стаття «Помилки та пропуски» необхідна для вирівнювання дебету та кредиту. У записах операцій можуть бути помилки, а багато позицій взагалі мають оцінюватися приблизно, наприклад, витрати туристів, що відвідали країну. Саме це і викликає необхідність введення у статистичний облік платіжного балансу особливого рахунка «Помилки та пропуски».

Після цього рахунка йдуть статті, які відображають державне фінансування у платіжному балансі:

F. стаття «Пункти, що дублюються», яка стосується певних змін державних резервів, містить інформацію щодо переоцінки золотовалютних резервів, розподіл та використання SDR, рух золотовалютного резерву;

F. стаття «Виняткове фінансування», яка відображає надзвичайні джерела покриття сальдо;

F. стаття «Зобов’язання, які є резервами іноземних держав» відображає претензії іноземних державних організацій до активів даної держави;

– стаття «Загальна зміна резервів» показує зміни у резервних запасах країни, причому не у резервах як таких, а лише зміни їх вартості або обсягу.