Екологічний контроль

Важливою ланкою в забезпечені якості природного середовища є система екологічного контролю за його станом, яка включає: спостереження за станом навколишнього середовища і прогнозування змін; виявлення та оцінка джерел забруднення; попередження появи підвищених забруднень; дотримання діючих природоохоронних правил, вимог і норм на всіх етапах діяльності людини, яка пов’язана з змінами стану навколишнього середовища. Основні завдання екологічного контролю: формування інформаційної бази стану та змін навколишнього середовища, отримання необхідної повної достовірної інформації про вплив і стан природнього середовища, виявлення випадків шкідливих впливів на окремі компоненти чи природне середовище в цілому, профілактика понаднормативної екологічної шкоди і ін. Всі види екологічного контролю можна розглядати з двох точок зору. В одному випадку об’єктом контролю виступають шкідливі техногенні (або природні) впливи на природне середовище. При цьому необхідно визначити кількісні характеристики механічних, теплових, хімічних і інших впливів. В іншому випадку об’єктом екологічного контролю є безпосередньо природне середовище. При цьому, як правило, визначають якість окремих компонентів, чи комплексів природного середовища, використовуючи аналітичні методи вимірювання об’єму з метою виявлення складу і концентрації тих чи інших речовин, звичайно шкідливих. Отримані результати порівнюють з нормативами. Контроль за природним середовищем здійснюють державні органи та громадські організації. Державний контроль – це надвідомча контрольна діяльність компетентних органів держави, яка здійснюється ними по відношенню до всіх міністерств і відомств, підприємств і організацій незалежно від їх приналежності.

31. Екологічне інформаційне забезпечення. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людей, зобов'язані забезпечувати вільний доступ населення до інформації про стан навколишнього природного середовища. Екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом: а) підготовки спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України - опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет; б) щорічного інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій; в) систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров'я людей; г) негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації; ґ) передачі інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації; д) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.
32. Система органів управління в екологічній сфері

За чинним законодавством організаційні структури із забезпечення екологічної безпеки функціонують на рівні органів законодавчої, виконавчої влади, місцевого самоврядування та спеціально уповноважених юрисдикційних правових структур. Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки, схваленої постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. з метою формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у екологічній та інших сферах, створюється система забезпечення національної безпеки України, тобто організована державою сукупність суб’єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та зобов’язаннями щодо захисту національних інтересів, які здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України. До таких суб’єктів, за цією Концепцією, належать Верховна Рада України, український народ як колективний суб’єкт, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, Національний банк України, міністерства та ін. центральні органи виконавчої влади, утворені відповідно до Конституції України (Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство внутрішніх справ України тощо). Аналіз чинного законодавства та вивчення практики організації системи забезпечення екологічної безпеки дозволяє з наукових позицій виділити основні групи органів держави, форми їх правової організації та повноваження у галузі забезпечення екологічної безпеки: 1.Органи загальної компетенції, їх спеціалізовані структури та повноваження у сфері екологічної безпеки; 2.Органи спеціальної компетенції та їх повноваження у цій сфері; 3.Органи єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації.