Російська, Білоруська і Молдавська політичні моделі

У Росії, Білорусі та Молдові трансформація політичних систем відбувається складно і суперечливо. Росія визнана країною з ринковою економікою та входить до так званої вісімки найвпливовіших країн світу, але є проблеми з вибірковим правосуддям та обмеженням демократії. 2011-й став для Росії перехідним роком, коли ще домінували старі тенденції, але дедалі чіткіше проявлялися симптоми нового, що йде на зміну. Росія вступила до СОТ, «російська економіка (шоста за обсягами у світі) видавалася острівцем стабільності в кризовому морі. Кремль рухав Митний союз і проголосив союз Євразійський, тим часом Росія втрачала останні позиції на Близькому Сході та беззубо погрожувала США й НАТО у відповідь на успішне просування проекту євро-ПРО.

Однак найважливіше відбувалося в самій Росії, де змінювалася суспільна атмосфера. «Единая Россия» з партії влади для багатьох стала «партією шахраїв та злодіїв», а «підправлені» результати думських виборів стали не причиною, а приводом до протестів. У цій ситуації російська влада запозичила досвід попередників (Миколи II з Жовтневим маніфестом 1905 року і Михайла Горбачова з радикальною політичною реформою 1988 року), анонсувавши в посланні Д. Медведєва половинчасту демократизацію, модернізацію авторитарної політичної системи.

Білорусь – остання авторитарна країна Європи, опинилась майже в міжнародній ізоляції через недемократичності політичного режиму та недостатню легітимність влади. Не знімаючи відповідальності з білоруського президента за відверте нехтування правами людини і демократією, мусимо визнати: роки його керівництва не були цілковито втраченими для країни. Лукашенко реформ не проводив, але білоруським дорогам, міським комунікаціям, чистоті вулиць можна тільки заздрити. Проте, ресурс білоруської командно-адміністративної економіки вичерпано.

Молдова прагне євроінтеграції, але Придністров`я та тиск Росії заважає. Молдова, яка і так вже більше двох років живе без президента, б'є не тільки світовий рекорд, але і свій власний. Після втрати влади комуністами та приходу до неї «демократичного альянсу» наслідок – необрання президента з 2009 року, були розпущені парламенти республіки двох скликань. Попередні дострокові парламентські вибори у країні відбулися 28 листопада 2010-го, а президентські — 16 грудня 2011 року, вони також закінчилися провалом. З моменту проголошення незалежності ПМРнезмінним президентом невизнаної республіки був І. Смирнов, який посів лише 3 - тє місце на президентських перегонах, а президентом став екс-спікер парламенту Є. Шевчук.