Філософська антропологія як специфічний напрямок в історії філософії

Власне філософсько-антропологічні теорії. Спроба створення систематичної теорії людини. Сфера «власне людського буття» та власної природи людини як предмет філософської антропології. Сутність людини як головне питання філософії.

Концепція людини М. Шелера. Його критичний аналіз класичних та натуралістичних теорій духу та людини. Метафізичні, фізичні, психічні та духовні основи походження людини. Рушійні сили її розвитку. Дух як вираження надвітального та антивітального призначення людини. Людина як духовна істота, відкрита світу. «Проблематичність» людини для самої себе. Двозначність поняття «людина». Його підкореність поняттю «тварина» та протилежність поняттю «тварина взагалі». Особливе положення людини в космосі. Принцип протилежності життю взагалі. Особистість як діяльний центр духу. Екзистенційна незалежність людини від органічного. Екстатичний характер розчинення тваринного. Сутність моральної особистості.

Філософсько-біологічна антропологія А. Гелена. Ідея ретардації Л. Болька як природничо-наукова засада філософсько-біологічної антропології. Людина як уособлення «декадансу життя». Людина як істота, визначена власною нестачею. «Неспеціалізованість органів» та відсутність «інстинктивних фільтрів». Відкритість світу як наслідок незахищеності. Чинники створення світу культури. Культуротворчий напрямок філософської антропології. Антропологія об’єктивного духа та культурно-філософська антропологія. Е. Ротхакер про проблему природи людини, її місце в космосі, культурі, соціумі. Об’єктивація духу за М. Ландманом. Людська суб’єктивність як пункт конденсації та виявлення об’єктивного духу. Культурна антропологія Е. Кассірера. Релігійно-філософський напрямок філософської антропології. Людина як богоподібна істота. Відкриття свободи, моральності через гріх. Принцип об’єктивності людини як головна теза антропології за Г. Хенстенбергом. Ставлення до предмета заради його самості. Зустріч людського буття та буття світу. Дух як онтологічне начало об’єктивності. Тіло як «метафізичне слово духа», поєднання духу фізично-тілесними засадами через вітально-психічні засади. М. Бубера та Ф. Хаммер про сутність людини як її відкритість світу в любові. Реалізація людської сутності у діалозі. Зв’язок «я–ти» як умова істинної «співлюдяності». Протистояння зв’язку «я–ти» та «я–воно». Діалог з вічним Ти як Богом. Двоїстість світу та людини.

Ексцентрична позиція людини в світі за Х. Плеснером. Необхідність вивчення природної сфери людини. Ступені органічного та людина. Місце людини в історії як вихідна умова самопізнання. Принципова невизначеність сутності людини. Позиціональність ексцентричної форми. Х. Плеснер про необхідність створення цілісної теорії людини. Поняття сумісного світу. Головні антропологічні закони за Х. Плеснером.

Феномен людини за П. Тейяром де Шарденом. Панпсихізм як основа його концепції. Ступені еволюції та ступені мислення. Космічний закон ускладнення свідомості та одухотворення матерії. «Точка Омега» як боголюдина та фінальна мета еволюції. Ноосфера як пласт Землі, що мислить. «Тангенціональна», «раціональна» та «радіальна» енергії. Прийдешні тоталізація, соціалізація та «аморизація» суспільства.

Тема 4

Людина як творець та витвір культури

Взаємозв’язок антропогенезу та культурогенезу. Генно-культурна еволюція. Феномен коеволюції. Головні гіпотези походження людини. Трудова теорія антропосоціогенеза та її критика. Діяльностний підхід до антропо- та культурогенеза. Роль знарядь праці у формуванні людини. Людина як невдатне створення: еволюційні аспекти теорії А. Гелена.

Психоаналітичне тлумачення проблеми походження людини. Тотем і табу як фактори антропогенезу. Амбівалентність психіки як сутнісна ознака людини. Совість та свідомість: поняття гріха в культурі. Спроба поєднання психоаналітичної та трудової теорій походження людини. Проблема «незручності культури». Розкриття руйнівних потенцій людини в культурі. Анатомія людської деструктивності за Е. Фромом.

Гра як засада формування людини та ігровий характер культури. Багатоманітність версій ігрової концепції культури. Ігри тварин та людські ігри: спільне та відмінне. Змістовна та смислова функції гри. Символічний характер ігрової діяльності. Асиміляція гри сакральною сферою. Практична безцільність гри як засада появи духовної культури.

Людина як символічна істота. Віталізм та філософія символічних форм. Сигнали та символи. Культура як процес послідовного самозвільнення людини. Спроба створення цілісного погляду на символічні форми людського буття. Символічне як «узагальнений інший». Е. Канетті про здатність людини до перетворення як фактор еволюції. Передчуття, перекинення та перетворення. Фігура та маска як кінцеві продукти перетворення. Зворотне перетворення та заборона на перетворення. Значення спроможності людини до створення мережі неінстинктуальних зв’язків. Символізація як спроба подолання людської недостатності.

Архетиповість культурного несвідомого. Антропологічні міфи. Людина всередині міфології. Людинознавчий потенціал міфології. Міфологія як інтуїтивна антропологія. Традиційні уявлення про людину та відкриття новітньої фізики. Злитність природного, людського та божественного в найдавнішій міфології. Її антропоморфізм. Взаємозв’язок питань про походження світу та походження людини. Міф про «розчиненість» першолюдини в космосі. Образ першолюдини як відображення переходу від єдиної цілісності до множинної розчленованості. Епічний герой як архетип людини. Героїчний шлях як символ внутрішнього розвитку людини. Міфологія смерті й відродження та трансформація людської свідомості. Самобутність національних міфологічних підходів до сутності людини. Від космології до філософської антропології. Християнська культурна антропологія. Людина як спеція. Ренесансний антропоцентризм як культурне явище.

Інкарнат антропоморфізму в культурі. Людина як інтеграл культурної «плюралії». Культура як динамічна вселюдина. Феномен втілення культури в одній особистості. Культурне значення геніїв. Геній та талант. Проблематичність реалізації творчого потенціалу людини. Протофеномени, що визначають смисл культурної творчості. Від природності до універсальності. Універсальність як запорука антиномії інтуїція–дискурсія. Культурні прояви цієї антиномії. Від антиномічного до неможливого. Неможливість та бесперечність «довершеного індивіда».

Тема 5