Самостійна робота. Форми і методи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування

Форми і методи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування. Зв’язок державного будівництва і місцевого самоврядування з іншими галузями права.

Діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з реалізації своїх функцій здійснюється за допомогою специфічних форм і методів, як правових, так і не правових. Поняття «не правова» форма зовсім не означає, що вона суперечить чинному праву. Такі фор­ми, як правило, закріплюються нормами права, але самі по собі не тяг­нуть за собою правових наслідків.

Термін «форма» (від лат. — зовнішність, устрій) означає зовнішнє вираження, певний спосіб такого вираження. Щодо форм діяльності державних і самоврядних органів в юридичній літературі існують різні погляди. Так, О. Н. Ярмиш і В. О. Серьогін під формами діяльності органів публічної влади розуміють однорідну діяльність цих органів, через яку реалізуються їх функції. Для О. Ф. Фрицького фор­ми діяльності представницьких органів — це основні, конкретні, здійснювані в межах певних правових, організаційних та організаційно-правових рамок дії цих органів, їх посадових осіб, за допомогою яких реалізується їх компетенція. Під формами діяльності державних і самоврядних органів слід розуміти здійснення певних, пе­редбачених нормативно-правовими актами та практикою державного будівництва видів дій посадових та службових осіб законодавчих, виконавчих, судових та контрольно-наглядових органів і органів місце­вого самоврядування, за допомогою яких реалізуються їх завдання і функції в межах компетенції кожного органу. Названі форми поділя­ють на правові, організаційні і організаційно-правові.

Правові форми — це такі види здійснення функцій, які тягнуть за собою правові наслідки. До них належать:

• законотворча або нормотворча;

• управлінська або виконавча;

• правоохоронна;

• правореалізаційна;

• правозастосовна та щі

Законотворча форма — це, насамперед, вид діяльності Верховної Ради (парламенту) України щодо прийняття конституційних і звичай­них законів України. Нормотворча форма — це вид діяльності компе­тентних суб'єктів щодо прийняття підзаконних нормативно-правових актів відповідно до чинних законів. До таких суб'єктів слід віднести: Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні і місцеві органи виконавчої влади, територіальні громади, їхні органи і посадо­вих осіб та ін.

Управлінська форма — це вид діяльності державного чи самовряд­ного органу та їх посадових осіб щодо керівництва внутрішніми і зов­нішніми процесами при реалізації своїх функцій у межах визначеної компетенції. Наприклад, здійснення керівництва Головою Верховної Ради України народними депутатами на пленарному засіданні сесії в межах Регламенту Верховної Ради України.

Виконавча форма характеризується як вид діяльності державних і самоврядних органів та їх посадових осіб щодо організації виконання законів та інших, прийнятих на підставі закону, нормативно-правових актів шляхом безпосередньої виконавчої та розпорядчої діяльності.

Правоохоронна форма — це вид діяльності державних і самовряд­них органів щодо організації охорони права, що включає всі правові явища, які функціонують у правовій системі із забезпечення право­мірного втілення права у поведінку всіх соціальних суб'єктів.

Правореалізаційна форма — це вид діяльності державних і самовряд­них органів щодо втілення вимог правових норм у суспільних відноси­нах між соціальними суб'єктами.

Правозастосовна форма — вид діяльності державних і самовряд­них органів щодо втілення вимог правових норм у суспільних відно­синах між соціальними суб'єктами шляхом видання компетентними суб'єктами владного індивідуально-правового акта, обов'язкового для виконання.

Організаційні форми — це вид діяльності державних і самоврядних органів щодо здійснення їх завдань і функцій у межах визначеної ком­петенції. На відміну від правових форм, організаційні не тягнуть за со­бою правових наслідків. До них відносять:

• регламентуючу;

• матеріально-технічну;

• ідеологічну;

• виховну та ін.

їх також поділяють на: а) загальні, конкретні та внутрішньо-органі­заційні; б) організаторські; в) організаторсько-масові тощо¹.

Регламентуюча (установча) форма — це вид діяльності державних і самоврядних органів щодо підбору, розстановки, обрання чи призна­чення, професіоналізації, перекваліфікації своїх кадрів. Наприклад, реалізуючи свою установчу функцію, Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України, або Президент України за згодою Верховної Ради України призначає Прем'єр-міністра України.

Матеріально-технічна форма — вид діяльності державних і само­врядних органів щодо організації фінансової, бюджетної, господарсь­кої роботи, а також матеріального постачання, статистичної звітності, ведення діловодства, узагальнення практики тощо. Наприклад, різно­видом матеріально-технічної форми Верховної Ради України є діяльність щодо затвердження структури її апарату та організації його роботи.

Ідеологічна форма — це вид діяльності державних і самоврядних органів щодо втілення в суспільному житті України ідеологічного багатоманіття, невизнання державою жодної ідеології як обов'язкової. Наприклад, створення у Верховній Раді України та місцевих радах депутатських фракцій шляхом об'єднання депутатів на партійній ос­нові та ін.

Виховна форма — вид діяльності державних і самоврядних органів щодо навчання, підвищення кваліфікації та виховання державних служ­бовців і службовців самоврядних органів, проведення конкурсу, ви­пробування та стажування при прийнятті їх на службу.

Організаційно-правовими називають форми, що традиційно скла­лися в повсякденній практичній діяльності і були закріплені норма­тивно-правовими актами. До цієї групи форм належать: а) сесії; б) засідання; в) збори; г) місцеві ініціативи; д) представництво в певних орга­нах чи на певній території; є) індивідуальна і колективна робота де­путатів та ін.

Сесія — це колективне зібрання народних депутатів Верховної Ради України чи депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим або місцевих рад на пленарне засідання чи засідання їх органів для спільного вирішення питань щодо компетенції парламенту чи відповідної ради шляхом голосування визначеної кількості народних депутатів чи депу­татів ради. Розрізняють сесії Верховної Ради (парламенту) України, сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сесії обласних, ра­йонних, міських, районних у місті (у разі їх утворення), селищних і сільських рад.

Засідання — це зібрання членів колегіального органу для спільного вирішення питань, що належать до їхньої компетенції. Розрізняють за­сідання Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, Колегії Рахун­кової палати, Ради національної безпеки і оборони, колегій міністерств, державних комітетів (державних служб), інших центральних органів виконавчої влади та їхніх структурних підрозділів, Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, виконавчих органів місцевих рад, органів самоорганізації населення певної території, місцевих держав­них адміністрацій тощо.

Збори — одна з організаційно-правових форм діяльності терито­ріальних громад чи певної їх частини щодо спільного вирішення пи­тань утворення, організації та діяльності представницьких органів. Роз­різняють збори виборців та загальні збори громадян.

Збори виборців — це зібрання певної кількості осіб, що мають право голосу, жителів адміністративно-територіальної одиниці за місцем про­живання, працівників за місцем роботи чи осіб за місцем навчання з метою висування кандидатів у депутати місцевих рад, кандидатів на посаду сільського, селищного чи міського голови, кандидатів у депута­ти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи претендента в кан­дидати на посаду Президента України.

Загальні збори громадян — це зібрання за місцем проживання гро­мадян села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, квар­талу, будинку та іншого територіального утворення для обговорення найважливіших питань місцевого життя.

Місцеві ініціативи — це зібрання членів територіальної громади для ініціювання розгляду в раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-яко­го питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

Представництво в певних органах чи на певній території — це орга­нізаційно-правова форма діяльності Президента України та Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини. Розрізняють постійне представництво Президента України в: а) Автономній Республіці Крим; б) Верховній Раді України; в) Кабінеті Міністрів України; г) Конституційному Суді України, а також представництво Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини.

Індивідуальна і колективна робота депутатів — це організаційно-правова форма діяльності народного депутата, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутата місцевої ради щодо органі­зації виконання своїх повноважень як одноособово, так і в складі органів, депутатських груп, депутатських фракцій парламенту чи відпо­відної ради.

Отже, форми діяльності державних і самоврядних органів характе­ризуються загальними і особливими рисами, вони можуть бути право­вими, організаційними і організаційно-правовими і мають певні особ­ливості для кожного державного органу, територіальної громади і орга­ну місцевого самоврядування.

При здійсненні державними і самоврядними органами і терито­ріальними громадами своїх функцій у межах їх компетенції значну роль відіграють і методи їхньої діяльності. Методи їхньої діяльності — це способи, засоби і прийоми, що застосовуються в межах визначених форм з метою здійснення завдань і функцій органів (територіальних громад), що зумовлені їх компетенцією і як і форми, методи названої діяльності можуть класифікуватися за різними критеріями. Серед авторів, які розглядали методи діяльності державних і самоврядних органів, немає єдиного підходу до їх класифікації. Наприклад, автори навчального посібника з теорії держави і права поділяють їх на мето­ди: а) переконання; б) заохочення; в) примусу¹. Автори підручника з радянського будівництва виділяють такі методи: економічні, виховні, владні, організаційні, методи організації і методи діяльності, методи переконання і методи примусу, методи прямого і побічного впливу, правові й неправові, наукові, емпіричні, експериментальні та випад­кові, методи регулювання, загального керівництва, безпосереднього управління, методи загальні і спеціальні, стратегічні й тактичні. О. Н. Ярмиш і В. О. Серьогін виділяють методи планування, коорди­нації діяльності, вироблення рішень, інструктування, інформаційно­го забезпечення, організації виконання і контролю за виконанням, роботи з кадрами апарату та ін.

Методи діяльності державних органів, терито­ріальних громад і органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб можна підрозділити на правові, організаційні та органі­заційно-правові.

Правовими методами називають такі способи, прийоми та засоби, за допомогою яких здійснюються правотворча, управлінська, правоохо­ронна, правореалізаційна і правозастосовна форми діяльності органів держави і місцевого самоврядування.

Організаційними методами є способи, засоби і прийоми, за допомо­гою яких здійснюються відповідні форми організаційної діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування. Організаційні ме­тоди, залежно від напрямків і мети діяльності державних органів, по­діляються на загальні і конкретні. Загальні методи здійснюються за до­помогою конкретних. Залежно від їхньої ролі і значення у здійсненні діяльності державних і самоврядних органів організаційні методи мож­на поділити на основні і допоміжні. До основних належать методи: пла­нування, інструктування, координації, контролю, вироблення рішень, а до допоміжних — методи надання допомоги, забезпечення своєчасного виконання завдань, сприяння проведенню відповідних заходів та ін.

Організаційно-правові методи — це такі засоби, прийоми та спосо­би, що традиційно склалися та закріпилися у відповідних нормативно-правових актах. Наприклад, методи організації і перевірки виконання актів, інформаційного забезпечення, підготовки, підбору та розстанов­ки кадрів та ін.

Отже, як і форми діяльності органів держави та місцевого самовря­дування, методи їхньої діяльності поділяються на правові, організаційні і організаційно-правові, характеризуються загальними і специфічни­ми рисами та сприяють ефективному здійсненню завдань і функцій дер­жавних і самоврядних органів, їх посадових і службових осіб та тери­торіальних громад у межах їхньої компетенції на відповідній території.

Державне будівництво і місцеве самоврядування України тісно пов’язані з іншими підгалузями і галузями права.

Перш за все державне будівництво і місцеве самоврядування пов’язані з конституційним та адміністративним правом, конституційним процесом.

Конституційне право – це провідна галузь права і законодавства, що охоплює систему правових норм і інститутів та нормативно-правових актів, які закріплюють, регулюють і охороняють відносини народовладдя, основи конституційного ладу України, правовий статус людини і громаданина, територіальний устрій, систему державних органів і органів місцевого самоврядування в Україні.

Для підгалузі державного будівництва та місцевого самоврядування. Конституційне право встановлює основні принципи виникнення і функціонування державних і самоврядних органів, їх завдання та функції, компетенцію, форми та методи діяльності.

Адміністративне право та підгалузь державного будівництва і місцевого самоврядування взаємопов’язані, оскільки державне будівництво і місцеве самоврядування розробляють для адміністративного права основні методологічні основи у сфері управлінської діяльності Президента України та виконавчих ор8ганів Української держави. Одночасно адміністративне право збагачує підгалузь державного будівництва і місцевого самоврядування системою управлінських форм і методів для таких органів, як Рахункова палата, Рада національної безпеки і оборони та ін.

Конституційне процесуальне право – це система процесуальних конституційно – правових норм, які закріплюють, регулюють і охороняють порядок, конституційні і процесуальні відносини між суб’єктами. Саме ця галузь права є оновою державного будівництва і місцевого самоврядування і включає його в себе як окрему підгалузь.

Система конституційних процесуальних правових норм, які регулюють порядок утворення і внутрішню організаційну діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування, їх завдання, функції, форми і методи діяльності складає підгалузь конституційного процесуального права.

Щодо організації і діяльності судових і прокурорських органів державне будівництво тісно пов’язане з судоустроєм та прокурорським наглядом, однак не вичерпується ними.

Отже, державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні слід характеризувати як підгалузь конституційного процесуального права України, що закріплює, регулює і охороняє порядок організації та діяльність системи державних органів, територіальних громад та їхніх представницьких органів з метою керівництва державою, господарською і соціально-культурною та іншими сферами життя, здійснення правосуддя та контролю і нагляду, вирішення в межах конституції і законів України специфічними формами і методами в процесі виконання завдань і функцій державного і місцевого значення.

Запитання для закріплення матеріалу

1. Назвіть основні форми і методи діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування.

2. Проаналізуйте зв'язок державного будівництва і місцевого самоврядування з іншими галузями права.