Фашизм та неофашизм

фашизм — це войовничий антидемокра­тизм, расизм і шовінізм, що доведені до істерії, звеличення тота­літарної держави. Характерною рисою ідеології фашизму було «вчення» про арійську вищу расу й концепція нації як вищої й ві­чної реальності, яка базується на спільності крові. Фашисти всі нації ділили на вищі й нижчі, уважаючи, що вищі нації повинні панувати над нижчими й нещадно подавляти будь-які спроби їх­нього опору. Уся економічна і соціальна система фашизму базувалася на пануванні монополістичного капіталу під жорстким контролем держави. Фашизм виступав за інтеграцію всіх верств населення в расове або корпоративне суспільство, в якому трудящим належа­ла роль «виробничого капіталу». Під час панування фашистів бу­ло заборонено страйки, а створені ними «профспілки» стали за­собом контролю над робітниками.

Тема 10 Історія політології

6. Політичні ідеї античності. Погляди Платона та Арістотеля на політику.

Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього світу є політична філософія Стародавньої Греції. Різні соціально-політичні вчення, що виникли тут, містять у собі, як у зародку, майже всі пізніші теорії.

Платон – виражав погляди рабовласницької аристократії.

- влада „ліпших” у ідеальній державі

- критикує демократію, бо більшість є безумною

- „з безмежної свободи витікає велике безмежне рабство”

- три класи: філософи, воїни, землероби та ремісники (без умов спадковості)

- основна суть його ідеальної держави – справедливість, де кожний виконує свої обов’язки за природними нахилами.

- на чолі держави – філософи

- поти приватної власності

- ні бідність ні багатство не є ідеальними.

- заперечував егоїзм людини

Загалом його теорію можна назвати теорією соціалізму казарми.

Аристотель – починав свою мислительську діяльність як прихильник Платона.

- держава – форма спілкування громадян

- людина – істота політична, прагне сус-ва

- держава має природне начало з сім’ї

- основна ідея – служіння суспільному благу

- держава (політея) – правління більшості на корить усіх

- нормально ставився до існування рабів

- на відміну від Платона визнавав індивідуальність та не розчиняв людину у сус-ві

- був переконаний у диференціації людей в залежності від їх достатку

7. Проблеми теорії політики в епоху Середньовіччя та Відродження. Протиставлення політики богослов'ю.

Слід зазначити, що в той період феодальної роздробленості церква з її чіткою ієрархією та догмами справляла надзвичайно великий вплив на весь середньовічний світ і особливо на його політичне життя.

Основою соціально-політичного життя було уявлення про марність та нікчемність людського життя на землі, пропагувався аскетизм та покорення існуючій владі намісників бога на землі. Виправдовувалася нерівність в сус-ві.

Пороте вже Фома Аквінський – середньовічний філософ, вчення якого згодом було визнано офіційною ідеологією католицизму, розглядає людину як суспільну істоту. Признає право народу постати проти своїх вождів за умови їх несправедливості..

Відродження пов’язане з виникненням буржуазії та гуманістичних ідей. Політична думка цього часу звільнюється від релігії. Ідеологи Відродження висунули нове розуміння суті самої людини. Якщо церква принижувала особистість, підкреслювала її слабкість та нікчемність, то гуманісти прославляли її гідність, вірили в творчий потенціал та безмежні її здібності до саморозвитку. Вимагали звільнення від засилля церкви. Підкреслювали пріоритет людини над будь-якою соціальною спільністю.

8. Ніколо Макіавеллі, його погляди на політику і мораль. Суть ”макіавелізму".

Можна сказати, що саме він був основоположником та батьком політології.

- „Монарх” перша праця з аналітикою політичного життя і влади

- монарху не слід спиратися на тих, з ким разом він приходив до влади, бо вони вважають себе рівними йому, на тих, кого образив колись, бо помстяться, на тих, хто буде боятися його.

- наближай до себе найбільших ворогів

- спирайся на народ, а не на знать

- змінюй своїх прибічників, нехай вони не будуть політиками

- застосовуй насильство лише один раз – спочатку

- звертайся по допомогу до народу, люди більше тих, кому вони допомогли

- перемагай само зроблених, штучних ворогів, народ любить сильних

- політика не залежить ні від релігії ні від моралі

- для зміцнення держави всі засоби прийнятні

- прагнув об’єднання Італії

Макіавеллі відстоював людину борця, людину, яка творить себе, навколишнє середовище.

Найкращою формою правління вважав республіку, коли на чолі стоїть особа обрана на невизначений строк. Диктатура допускається лише при надзвичайному стані. Найгіршою формою правління вважав тиранію. Багато уваги Макіавеллі приділяв релігії, яка, на його думку, має грати певну роль в політиці. Надавав перевагу язичеству над християнством.

9. Фундаментальні політичні ідеї Нового часу. Просвітництво як ідеологія буржуазії.

Новій час починається з англійської буржуазної революції. Заперечувалася феодальна експлуатація, привілеї, відстоювалися права широких народних мас, боротьба з неуцтвом, релігійними догмами та антигуманними законами. Відстоювалася ідея природного права, тобто свобода в переконаннях та діях, право власності, рівність перед законом.

Томас Гоббс – захисник монархії в часи революції

- проводив аналогію між політичними реаліями та людським організмом

- державу створено на основі суспільного договору

- до створення держави був стан війни всіх проти всіх

- найліпші ліки від анархії – монархія.

Джон Локк – „нарис про людський розум”

- основа політичної філософії – ідея власності

- власність – те, що людина зробила, чи взяла у природи

- громадянами є лише ті, хто має власність

- держава створена на основі договору

- головний принцип лібералізму – законність

- поділ влади на законодавчу (парламент), виконавчу (армія, суд), федеративну (король)

- монарх обмежений конституцією

Шарль Монтексьє – „про дух законів”

- проти деспотизму

- за політичну і громадянську свободу, за правову державу

- „правління законів”

- природні закони існували і до створення держави

- потім йдуть позитивні закони, що залежать від багатьох чинників

- розвинув теорію Локка – поділ влади на законодавчу, виконавчу, та судову.

- владу має бути поділено між різними політичними силами

- за доповнення монархії народним представництвом.

Вольтер (Франсуа Марі Аруе)

- критикував вади феодально устрою, церкву

- політична свобода + дотримання законів

- свобода думки, слова, совісті

- вірив у розумного, освіченого монарха – „царство розуму”

Жан-Жак Руссо „Про суспільний договір”

- пряме управління народу

- у державі сус-во є єдиним джерелом вллади

- причина людських недоліків – власність

- ідеал – місто-держава зі спартанським порядком та абсолютною демократією

- рівність ставив вище свободи

- прихильник теорій харизматичного лідерства

- поділу влади немає, є спільна воля

- „кожний, з’єднуючись з усіма підкоряється тільки собі”

На стику XVIII—XIX ст. спостерігається бурхливе піднесення політичної думки в Німеччині, найбільш яскравими представниками якої були І. Кант (1724—1804) та Г. Гегель (1770—1831). І.Кант найбільш повно обгрунтував політичну доктрину лібералізму.

Виникають ідеї соціалізму (Т.Морр, Т.Кампанелла, М.Мореллі). Представниками утопічного соціалізму є Фур’є, Оуен, Сімон. Із утопічного соціалізму виходить марксизм. (Маркс і Енгельс).

11. Політична думка в Київський Русі.

В ІХ-ХІІ в Київській Русі відбулося формування феодального суспільства і почали розвиватися поняття держави, права, політичні погляди, наука, література, філософія тощо. У цьому процесі важливу роль відігравало християнство.

До наших днів дійшло чимало тогочасних писемних джерел та пам'яток: літописи, політико-релігійні трактати окремих осіб, релігійних діячів, збірки та зводи законів і т.п. Серед них треба відзначити «Повість временних літ», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Руську правду», «Остромирове Євангеліє», «Ізборники Святослава», «Слово о полку Ігоревім», «Посланіє» Клементія Смолятича, «Повчання» Володимира Мономаха та ін. Так, зокрема, останній закликає не чинити беззаконня не тільки самим князям, але й їх слугам. Проте загальний рівень розвитку політики, філософії, права у Київській Русі був досить низьким. З політичної точки зору Київська Русь була далека від демократичної (античної) моделі західної цивілізації.

12. Особливості політичної думки в Україні в 16-17 ст.

В історії суспільно-політичного життя в Україні XVI-XVII ст. мав місце ідейно-політичного рух, пов’язаний з визвольною боротьбою українського народу. Це був період, коли на зміну бурхливому розквіту прийшов етап занепаду й розпаду, тривалого іноземного поневолення.

Велику роль у формуванні політичної свідомості українського народу відіграла Києво-Могилянська академія. Ця установа стала першим вищим закладом на східнослов’янських землях.

Надзвичайно велика роль належить козацтву. Саме йому ми маємо дякувати за Конституцію Пилипа Орлика 1710 року. Незважаючи на те, що ця Конституція не була втілена в життя, вона має велике значення як документ, котрий вперше в історії України де-юре зафіксував принципи, покладені в основу державно-політичного устрою.

13. Політична думка в Україні кінця 19 - початку 20 ст.

Цей етап розвитку соціально-політичної думки в Україні пов'язаний з постаттю відомого вченого та політичного діяча М. Драгоманова. Він поділяв марксистські ідеї про соціалізм як більш прогресивний лад і позитивно ставився до спенсерівської теорії еволюції.

- висунув теорію існування України на умовах автономії в демократичній РФ

- єдиний шлях переходу до нового політичного ладу окрім еволюції – мирні рухи широких народних мас

- Прагнув до соціалізму, але казав, що це справа далекого майбутнього

- розгляд нац питання: в ідеях і цілях розвитку – інтернаціональне, загальнолюдське, а ґрунт чи основа суп розвитку – національне.

- прихильник громад

- чим більше в сус-ві політичних свобод, тим більше в ньому національних прав

М.С.Грушевський (1866— 1934). Він проголошував ідею пріоритетів інтересів народу, суспільства над інтересами держави, основа укр. народу – селяни, а головна його мета – земля і воля. Проте Грушевський стояв на засадах федерації, розглядаючи її не як втрату волі, а як шлях до нових можливостей розвитку, проте умовою була лише демократична федерація, а інакше він відстоював позиції незалежності.-

В.Липинський. Тільки власна держава врятує народ від розкладу та кривавої анархії. Ідеологія – рушійна сила нац відродження. Українна має бути незалежною монархією спадкового характеру з обов'язковою передачею успадкованої гетьманської влади. Вважав можливим союз з Росією та Білоруссю. Великого значення надавав суб’єктивному фактору при формуванні держави.

Політична програма базувалася на:

1) гарантія недоторканості особи;

2) забезпечення права приватної власності на землю;

3) проведення аграрної реформи;

4) об'єднання всіх українських земель

Д.Донцов інтегральний націоналіст

- націоналізм – світогляд, до має стимулювати всі починання людини

- головна мета – воля до влади

- прихильник сосіального даврвінізму

- ніякого самовизначення для інших народів, що проживають на Україні

- політичний сепаратизм

- гуманізм та демократія несумісні з нац ідеєю

Тема 5. Політичні режими!

1.Політичні режими

визначається:

- способом і характером формування представницьких органів влади

- співвідношенням у сус-ві законодавчої, виконавчої та судової влади.

- положенням та умовами діяльності, роллю політ партій та суп орг-ій

- системою заборон і дозволів.

Типи політичних режимів:

тоталітарний – насильницьке політичне панування на чолы з 1 людиною

- тотальний контроль

- заборона прав і свобод

- репресії

- мілітаризація

- єдина ідеологія та партія

авторитарний – керівництво певної групи осіб, де переважають виконавчі органи влад

- викон влада найвища

- методи управління – не закони, а команди та накази

- немає масових репресій

демократичний – панує в цивілізованих сус-вах і створює умови для розвитку особистості

- виборні органи влади

- розподіл влади на 3

- широкий спектр прав і свобод

- існує громадянське сус-во поряд з державою

- політичний плюралізм

- гласність та відкритість влад

- забезпечення прав меншості

13. Тоталітаризм як соціальний і політичний феномен.

У сучасній політичній теорії розрізняють такі основні типи політичних режимів: демократичні, авторитарні та тоталітарні. Найбільш реакційним режимом є тоталітарний. Це насильницьке політичне панування групи «вибраних», яких очолює «вождь» (фюрер, дуче). Основні ознаки цього режиму: тотальний контроль за всіма сферами життя суспільства, заборона конституційних прав і свобод, демократичних організацій, репресії, мілітаризація суспільного життя, панування однієї загальновизнаної ідеології. За умов тоталітаризму особистість цілком підкорено владі.