Тема 3. Влада

Тема2.

1. Політика як соціальне явище

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:

- це мистецтво управління д-вою;

- це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)

- напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;

- засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі.

П-ка як соц. явище і усвідомлена діяльність, спрямована на забезпечення сусп. процесів, їх регул-ня і розвиток в тому напрямі, якого прагне домінуюча або опозиційна група

Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки: За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на, За орієнтацією: внутрішня і зовнішня; За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна; За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій; За терміном дії: постійна й тимчасова; За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.

3. Політика, як мистецтво.

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) сфера людської діяльності з приводу влади.

Політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій, закономірностей і методів, а мистецтво, яке полягає в умінні використовувати наявні можливості, вміти приймати правильні й виважені політичні рішення як на основі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і за допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та ініціативи.

- уміння політика працювати з людьми, вибирати форми участі людей у політ житті, уміння вибирати засоби активації політ діяльності людей

Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки:

За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на,

За орієнтацією: внутрішня і зовнішня;

За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна;

За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій;

За терміном дії: постійна й тимчасова;

За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.

Політика як мистецтво — це необхідний компонент дійового й емоційно-вольового життя політики, що істотно визначає її ефективність, характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного діяча. Роль мистецтва в політиці значна і зумовлюється ймовірнісним характером політичного процесу (неповнотою інформації про його вихідні умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих результатів і т.п.) Однак не­обхідно пам'ятати про те, що мистецтво політичної боротьби, політичного компромісу, політичної роботи з людьми та прийняття рішень, як і мистец­тво здійснення всіх інших форм політичної діяльності, ніколи не повинно домінувати над теоретико-раціональними засадами політики. Треба також взяти до уваги, що мистецтво без міри — це великий ризик виродження справжньої політики у брудне політиканство, у панування лише особистих амбіцій та властолюбства.

4. Основні функції політики.

- задоволення інтересів усіх груп сус-ва.

- вирішення конфліктів і протиріч та створення цивілізованого діалогу між громадянами і державою

- примус в інтересах сус-ва (напр. податки).

- включення людини у політичну діяльність

- забезпечення соц-ек-ного та соц-пол розвитку всього сус-ва та окремої особи та ствердження на практиці прав громадян.

5. Діалектика взаємозвязку політики та економіки.

Співвідношення політики та економіки можна визначити терміном „економічна політика”. Вона здійснює такі завдання:

- регулює економіку в інтересах різних соціальних груп

- зрівноважує економічні інтереси різних верств населення

- забезпечує функціонування всієї ек с-ми

- регулює ек зв’язки з іншими країнами

Економічна політика може діяти у трьох напрямках:

- сприяти економічному розвитку (скасування кріпацтва, НЕП, політика Рузвельта)

- гальмувати ек розвиток (сухий закон, конам дна ек-ка СРСР)

- регулювати різні напрямки розвитку ек-ки, гальмувати одні процеси та каталізувати інші – найприйнятніший варіант.

6. Політика та її види

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:

- це мистецтво управління д-вою;

- це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)

- напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;

- засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі.

7. Політика, її структура та ф-ії.

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:

- це мистецтво управління д-вою;

- це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)

- напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;

- засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі.

Основні функції політики.

- задоволення інтересів усіх груп сус-ва.

- вирішення конфліктів і протиріч та створення цивілізованого діалогу між громадянами і державою

- примус в інтересах сус-ва (напр. податки).

- включення людини у політичну діяльність

- забезпечення соц-ек-ного та соц-пол розвитку всього сус-ва та окремої особи та ствердження на практиці прав громадян.

Структура:

- пол відносини і пол діяльнісь(відображає стійкий характер взаємодії сусп груп між собою із інститутами влади)

- пол свідомість (показує принципову залежність пол життя від свідомого відношення громодян до своїх владнозначущих інтересів)

- пол інтерес (це внутр. джерело пол поведінки людей)

- пол організація (пол об’єднання громадян, гром. рухи).

9. Економічна політика

Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства.

Економічна політика держави має кілька завдань: здійснювати регулю­вання економіки в інтересах соціальних груп, які мають політичну владу;

зв'язувати, зрівноважувати економічні інтереси як тих соціальних груп, які мають політичну владу, так і тих, які не мають її; забезпечувати функціонування всієї соціально-економічної системи в цілому (грошовий обіг, енергетика, будівництво, екологічні проблеми, інфраструктура); нала­годжувати й розвивати взаємовигідні економічні зв'язки з іншими країнами, захищаючи економічні інтереси власної країни.

10. Соціально-класова політика

В політології соціальна політика розглядається як особливий напрямок діяльності суб'єктів соціально-політичного життя, спрямований на забезпе­чення сприятливих умов і засобів існування індивідів, на реалізацію життєво важливих соціальних потреб та інтересів людей і соціальних спільнот. Соціальна політика — це діяльність владних структур, інших суб'єктів соціально-політичного життя, що знаходить свій вияв в управлінні соціальним розвитком суспільства, у здійсненні заходів для за­доволення матеріальних і духовних потреб його членів та в регулюванні процесів соціальної диференціації суспільства. Основною метою соціальної політики є досягнення в суспільстві рівноваги, стабільності, цілісності й динамізму.

Говорячи про соціально-класову обумовленість політики слід зазначити, що ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства повинна приволювати над інтересами держави.

11. Політична діяльність та її форми.

Пол. діяль. - це інд. Чи колект, спонтанна чи організ. діяльність соц. суб’єктів, яка прямо чи опосередковано випливає з інт-сів вел. спільних груп, їх цінностей, які оприділюють.

У шир. розумінні: вона постає як реалізація пол. сусп. відн-н. для здійснення певних соц. інт-сів. У вузьк. розумінні: пол. діяль.- це методи і засоби виконання владних ф-цій певними пол. суб’єктами.

Конкретні форми пол. діяль. чи участі в ній: 1. Пол. вибори; 2. Участь у пол. партіях, 3.референдуми, 4. Збір різних підписів, 5. Різні мітинги.

13. Конституція України про свободу та умови об’єднання громадян у політичні партії.

Важливим елементом розвитку політичних процесів в Україні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. Прийнятий Верховною Радою Закон України «Про об’єднання громадян» є лише першим кроком на цьому шляху. Треба ще прийняти відповідні нормативні акти, які б чітко визначили характер державного фінансування політичних партій за результатами парламентських виборів, і вжити необхідних заходів для державної підтримки виборчих кампаній. Визначною подією у розвитку демократичних процесів в Україні стало прийняття нової Конституції, — Основного Закону нашої держави, що сприятиме розвиткові громадянського суспільства, формуванню професійного парламенту та ефективній реалізації принципу поділу влад. А щоб політичні процеси рухалися саме в такому напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій та суспільно-політичних організацій в Україні.

15. Права людини як критерій гуманізму в політиці.

До невід'ємних пол-них прав і свобод особи на-лежать: право обирати і бути обраним в органи державної влади, об'єднуватися в сус-ні організа-ції, у тому числі й пол-ні партії; свобода слова, зборів, мітингів, вуличних процесій. Кожна лю-дина має, таким чином, право брати участь в уп-равлінні своєю державою безпосередньо або чер-ез своїх представників. Разом з тим «кожний має обов'язки перед сус-вом, в якому тільки й мож-ливий вільний й повний розвиток його особисто-сті». При цьому мета законодавчих обмежень прав і свобод людини може бути тільки 1 – пова-га до прав і свобод інших та задоволення справе-дливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному сус-ві.

17. Особа як первинний суб’єкт і об’єкт в політиці

Усвідомлення політичних інтересів соціальними група­ми робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інте­ресів — об'єктами політики. Суб'єкти політики — це осо­би і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.

Об'єктами політики є всі явища політ. та суспіль­ного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політи­ки. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а та­кож соціуми й окремі особи.

Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх со­ціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політич­ного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідеологічна течія.

Людина як суб'єкт політики та основні парамет­ри її діяльності.У демократ сус-ві пол-ка здійснюється для людей і через людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб'єкта політики має велике значення-Політична діяльність індивідів може здійснюватись як полі­тична участь (участь громадян у політичному житті суспільст­ва) і як політичне функціонування.

Політична участь — це здійснення або підтримка певних акцій з метою висловлення Інтересів, позицій, вимог, на­строїв, що панують у масах, формування їх у конкретні ви­моги; здійснення тиску на органи влади, аби домогтися їх виконання, заявити свій протест чи підтримати певні рішен­ня та дії.

Політичне функціонування — забезпечення участі політич­них інституцій (державних установ, політичних партій, гро­мадських організацій) в управлінні спільними справами.

20. Типи особистостей по відношенню до політики

активні, нейтральні, наглядачі, критики, політично відчужені.

22. Пол-ний менеджмент.

Пол-ний менедж-мент - це с-ма управління пол-ими процесами; наука і мистецтво аналізу тендер-цій пол-ого розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для пол-ого керівництва та забезпечення їх реалізації в пол-ній практиці.

Включає: маркетинговий аналіз кон'юн-ктури пол-ого ринку й форм-ня відповідного імід-жу «пол-ого товару» - організації, лідера, кандида-та, пол-ної платформи; пол-не забезпечення бiзнe-cy; вивчення пол-них і соціокультурних факторів, що впливають на ділову активність; зв'язок із гро-мадськістю та професійне пол-не лобіювання; ово-лодіння мистецтвом роботи з людьми та організа-ціями, спираючись на моральні, етичні, естетичні цінності даного сус-ва. Пол-ний менеджмент тісно пов'язаний із процедурою прийняття пол-ого ріше-ння.

Необхідними умовами прийняття правильного пол-ого рішення є компетентність, інформованість, знання громадської думки.

23. Політичний маркетинг.

Принципи висування політичних лідерів в демократичному суспільстві визначає так звана антрепренерська система рекрутуваня лідерів.

Антрепренейська система характеризується відкритістю, широкими можливостями для представників будь-яких суспільних груп претендувати на заняття лідерських позицій; невеликою кількістю інституціональних фільтрів - формальних вимог до потенційних лідерів; широким колам селекторату до якого фактично належать усі виборці країни, високою конкурентістю добору, гостротою суперництва на заняття керівних позицій, першочерговою значимістю особистих якостей, індивідуальної активності, умінням знайти підтримку широкої аудиторії.

Сутністю політичного маркетингу є вивчення існуючої та формування бажаної гро­мадської думки щодо образу (іміджу) політика, політичної організації чи ідеї.

Найважливішими функціями політичного маркетингу вважають: вивчення реального уявлення людей про політика, організацію чи ідею; визначення характеристик ідеального образу, що існує в масовій свідомості, та якомога тісніше зближення цих двох образів; планування та втілення в життя конкурентоспроможної програми дій, розрахованої на розуміння та активну підтримку громадськістю політичного лідера, організації чи ідеї.

Тема 3. Влада

1. Влада як явище сусп-політ. життя

Немає єдиного та абсолютного визначення поняття влада... Вебер сказав, що влада це можливість певної особи здійснювати свою волю за допомогою відповідних засобів

Зараз існують такі основні підходи тлумачення влади:

- біологічний (влада в природі)

- антропологічний (влада це природно для людини, підпорядкування)

- психологічний (влада породжена психікою – бажання керувати)

- соціологічний (влада як політичний вплив)

- філософський – здатність і можливість суб’єкту здійснювати свій вплив на окремих людей та суспільні групи за допомогою різноманітнх методів та засобів – авторитет, закон, погроза...

Структура влади:

Типи: тоталітарний, авторитарний, демократичний

Роди: ек, політ, релігійна

Види: держава, партії...

Є різні варіації політ влади:

одноосібна, двовладдя, багатовладдя, деформація влади, криза та параліч влади

6. Політична еліта

- це певна група, прошарок суспільства, яка концентрує у своїх руках держ владу і займає владні посади, керуючи суспільством.

Теорії еліт.

Макевіалістськая школа (Г.Моска, В.Парето). будь-якому суспільству властива елітарність. В основі цього лежить факт природних відмінностей людей: фізичних, психологічних, розумових, моральних. Ця еліта характеризується особливими політ і організаторськими якостями. Маси визнають право еліти на владу. Еліти змінюють один одного в ході боротьби за владу, оскільки добровільно владою ніхто не поступається.

Теорія елітної демократії (Р.Даль, С.Липсет). розуміння демократії як конкурентної боротьби претендентів на керівництво суспільством під час виборч кампаній. Еліта не панує, а здійснює керівництво масами з їхньої добровільної згоди, за допомогою вільних виборів.

Ціннісні теорії (В.Ропке, Ортега-і-Гассет). Еліта - це прошарок суспільства, наділений високими здібностями до управління. Еліта є результат природ. відбору осіб із видатними якостями і здібностями управляти суспільством. Формування еліти не суперечить принципам демократії. Соціальна рівність людей повинна розумітися як рівність можливостей.

Концепції плюралізму еліт(С.Келлер, О.Штаммер, Д.Рісмен). еліта множинна. Жодна група, що входить до неї не спроможна зробити вирішального впливу на всі сфери життя одночасно. В умовах демократії влада розподілена між різноманітними групами еліт, які впливають на прийняття рішень, відстоюючи свої інтереси. Конкуренція запобігає формуванню цілісної елітарной групи й уможливлює контроль із боку мас.

Ліволіберальні концепції (Р.Міллс). суспільство управляється винятково однією пануючою елітою. Можливості демокр інститутів (вибори, референдуми) незначні

Поняття “еліта” та “політична еліта”

Політична еліта це меншість сусп-ва, що утворює достатньо-самостійну, відносно-привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними та політ якостями, яка бере безпосер. Участь у затвердженні та здійсненні рішень, повязаних із використанням лдерж влади або впливом на неї. Теорія елітаризму Моски:

В будь-якому політ організмі наявні 2 класи:панівна меншість-правлячий клас, політично-залежна більшість.-клас яким правлять.

Право влади меншості над більшістю виходять з якостей, притаманних правлячій меншості. До цих якостей належать передовсім організованість.Теорія Парето:

У політ житті є 2 типи еліт, які змін-ть при владі одна одну. Перший тип-леви, хар-ся стабільністю розвитку політ системи, силовими методами правління, консерватизмом,Другий тип-

Лиси, для них хар-ни хитрість, обман та демагогія.

Щоб підтримувати рівновагу політ системи, необх. Періодична зміна одного типу еліти на інший. Міхельс:

Обгрунтував ідею залізного закону олігархічних тенденцій, його суть:

Створення будь-яких великих організацій, обовязково призводить до їхньої олігархізації та формування еліти.

7. Політичні опозиції

Пол. опозиція- це форма протистояння певн. соц. або пол. групи чи партій офіційному курсу.

Опозиція бореться якщо не за владу, то за вплив на неї. До опозиції віднос. Партійні угрупування та парлам. фракції. Вона стимулює діял-ть, тобто вона необхідна для того, щоб був контроль за владою.

Наявність опозиції в парламенті, а також в усіх сферах сусп. життя забезпечує реальний плюралізм думок і ідей, що є необх. умовою вироблення оптимальних рішень. без опозиції як свідчить іст. досвід, виникає реальна загроза переходження дем-ї в диктатуру. Ефект. засобом боротьби опозиц-х сил за реалізацію своїх інтересів є багатопартійність.

У плюралістичному сусп-ві, з метою надання можливості управляти на осн. врахування множинного хар-ру гром. думки і позицій різних суб’єктів пол-ки, меншості надається юридично гарантоване право на опозицію.

Голов. ф-ція опозиції за дем-го режиму – визначення альтернативних напрямків розвитку сусп-ва та складання постійної конкуренції правлячої еліти.